Рішення

від 06.02.2025 по справі №

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2025 року справа №№ 320/14056/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 80114300014561/134 від 03.06.2022 про відмову у наданні дозволу імміграцію в Україні громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 ; зобов`язати Центральне міжрегіональне управління держави міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що з метою отримання дозволу на імміграцію в Україну було надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством та надано достовірні відомості та чинні (достовірні) документи для оформлення відповідного дозволу. Позивач вказує на те, що має посвідку на проживання, фактично проживає за адресою, вказаною у поданих органу ДМС документах.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позову, зазначив про те, що підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені Законом, зокрема, дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи. У даному випадку, за надісланим запитом отримано відповідь від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей. Відповідач зауважує, що існування практики підтвердження законності тимчасової або постійної легалізації іноземців, які реєструються за адресами масової реєстрації ускладнюють роботу відповідних правоохоронних та державних органів, також може призвести до осідання на території України осіб, причетних до діяльності іноземних спеціальних служб, радикально та екстремістських організацій. Тому, відповідно до отриманої інформації від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийшло до висновку, що позивач, при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надала неправдиві відомості щодо місця свого проживання.

Позивачем було подано відповідь на відзив, за змістом якої, відповідачем не доведено свідоме подання позивачем неправдивих відомостей, при цьому, що невідомо на яких підставах СБУ зазначило, що позивач не проживає за вказаною в документах адресою, поданих для отримання дозволу на імміграцію, адже відсутні дані, які були реалізовані зі сторони СБУ заходи для перевірки, чи були опитані сусіди тощо. Позивач переконана, що відповідач, не перевіривши всі обставини щодо місця проживання позивача, прийняв несприятливе для позивача рішення, що впливає на можливість проживати на території України. Крім того, зауважено, що лист СБУ не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини в сфері міграційного законодавства та який є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

ОСОБА_1 є громадянином Білорусії, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 .

14.09.2021 позивачка отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , підставою видачі - навчання.

У квітні 2021 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 3 ч.3. ст. 4 Закону України "Про імміграцію" як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походження, оскільки її дід народився на території України.

До заяви були додані всі необхідні документи, необхідні для видачі дозволу на імміграцію, передбачені ст. 9 Закону України "Про імміграцію" та п. 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983.

Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства за результатами розгляду матеріалів справи громадянки Білорусії ОСОБА_1 , прийнято рішення № 80114300014561/134 від 03.06.2022 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію".

Підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну став висновок ЦМУ ДМС від 03.06.2022 за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну про те, що у поданій ним заяві зазначено неправдиві відомості про місце проживання іноземця в Україні, а саме в частині адреси постійного проживання: АДРЕСА_1 , з метою легалізації на території України та отриманні відповідних документів. Такий висновок сформовано на підставі листа Головного управління служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 27.05.2022 року №51/1-11/121-67 щодо перевірки особи на запит ЦМУ ДМС щодо перевірки наявності чи відсутності підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу.

З висновків відповідача вбачається, що вказаним листом ГУ СБУ встановлено, що за заявленою адресою: АДРЕСА_1 іноземець (позивач) фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2021 № 2491-III (далі - Закон № 2491-III).

Статтею 1 Закону № 2491-III визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Закону № 2491-III).

Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Водночас, за п. п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (ч. 2 ст. 9 Закону № 2491-III).

У той же час, положення ч. 5 ст. 9 Закону № 2491-III передбачають, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у п. 4 ч. 2 та у п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491-III, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (п. 4 ч. 7 ст. 9 Закону № 2491-III).

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається (ч. 10 ст. 9 Закону № 2491-III).

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (ч. 11 ст. 9 Закону № 2491-III).

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).

Відповідно до п. п. 3 п. 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України).

Згідно із п. 11 Порядку № 1983 для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім`ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п`ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 ч. 3 ст. 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у п. 1 і 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію»). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

Документи, визначені п. 1-10 ч. 7 ст. 9 Закону № 2491, додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.

Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону № 2491, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

За правилами п. 16 Порядку № 1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці 2 п. 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

При цьому рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття (п. 19 Порядку № 1983).

Тож, з наведеного слідує, що територіальні органи ДМС України вправі витребувати в інших державних органів додаткову інформацію щодо осіб, які подали заяву про отримання дозволу на імміграцію, а також викликати таких осіб, а також інших, на бесіду. І лише за результатами аналізу цієї інформації, органи ДМС України приймають відповідне рішення.

У той же час, суд вказує на те, що вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на імміграцію викладено у ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-III.

Так, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що підставою для формування відповідачем висновку про відмову в наданні дозволу на імміграцію стала інформація, отримана від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей.

Водночас, суд звертає увагу на те, що оскаржуване рішення містить інформацію про те, що позивачеві відмовлено у наданні дозволу на міграцію відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-III.

Однак, у спірному рішенні не зазначено, які саме відомості, зазначені позивачем, є недостовірними, неправдивими.

У висновку, що передував ухваленню спірного рішення вказано, що у відповіді від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області зазначено, що за вказаною адресою позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що позивач при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надала неправдиві відомості щодо місця свого проживання.

Проте, суд зазначає, що в матеріалах справи докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей відсутні, як і відсутні докази опитування осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів чи хоча б мешканців саме цього будинку відповідачем, отримання доказів оплати за комунальні рахунки не позивачем тощо.

До того ж, відповідачем не надано суду доказів того, що відповідачем вживались будь-які дії з метою встановлення факту проживання позивача за наведеною в його заяві адресою, в тому числі щодо виходу за адресою місця проживання позивача, зазначеною ним у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україні, складення актів, якими б було зафіксовано, що позивач не проживає за вказаною адресою, або інших дій, з метою підтвердження чи спростування інформації, викладеної у листі Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області, на який посилається ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області не надано належних та головне, достатніх доказів існування обставин, що передбачені ст. 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію, тобто, висновки відповідача, є передчасними.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію позивачу.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Законом України «Про імміграцію», зокрема, підпунктом 3 частини першої статті 6 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Отже, саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити позовну вимогу про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 1073,60 грн., сплачених позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 27.02.2023.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 80114300014561/134 від 03.06.2022 про відмову у наданні дозволу імміграцію в Україні громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління держави міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Стягнути на користь громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 ( адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три грн.) 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.