Постанова

від 06.02.2025 по справі 355/2246/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2025 року м. Київ

Справа № 355/2246/23

Провадження: № 22-ц/824/4894/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,

секретар Сакалош Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 ,

на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 08 серпня 2024 року, постановлену під головуванням судді Чехової С. І.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегмент-Агро» до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, приватний нотаріус Броварського нотаріального округу Ковальова Маргарита Сергіївна, про скасування права власності на земельну ділянку,

у с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ТОВ «Сегмент-Агро» звернулося до суду із вказаним позовом.

08 серпня 2024 року ТОВ «Сегмент-Агро» звернулося із заявою про забезпечення позову, яка обгрунтована тим, що нещодавно відповідачка зателефонувала керівнику ТОВ «Сегмент-Агро» та повідомила про те, що має намір продати земельну ділянку, яка є предметом даного спору. З метою недопущення відчуження нерухомого майна відповідачем, ТОВ «Сегмент-Агро» просило накласти арешт на нерухоме майно, яке є предметом даного спору на час розгляду даної справи.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 08 серпня 2024 року заяву про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегмент-Агро» задоволено.

Накладено арешт (заборону) на відчуження, поділ (об`єднання) земельної ділянки, користування, передачу в оренду, заборону на здійснення будь яких землевпорядних та реєстраційних дій щодо земельної ділянки площею 2.0000 га, яка розташована на території Волошинівського старостинського округу (бувшої Волошинівської сільської ради), Броварського району, Київської області для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3220281700:04:047:0052, яка перебуває у власності малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ухвалу суду просила скасувати та постановити нову, якою в задоволенні заяви ТОВ «Сегмент-Агро» відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не взято до уваги, що на даний час власником земельної ділянки є ОСОБА_3 , оскільки вона, ОСОБА_1 , діючи в інтересах своєї малолітньої доньки, 10.08.2024 року відчужила дану земельну ділянку ОСОБА_3 . У звя`зку зі зміною власника земельної ділянки, вважає, що державний реєстратор не мала права вносити інформацію про державну реєстрацію обтяження.

Крім того, відмічає, що товариство (позивач) ніколи не було власником, ні користувачем даної земельної ділянки. Вважає, що суд наклав неспівмірний захід забезпечення позову, адже позивач не може претендувати на всю земельну ділянку, а лише на її невелику частину (0,0029 та 0,0059 га), зайняту будівлями, якщо позивач доведе, що це його будівлі.

Окрему увагу звертає й на те, що суд, при розгляді клопотання про забезпечення позову не здійснив заходів для захисту прав дитини, які є обов`язковими, тобто, ухвала постановлена без врахування думки органу опіки та піклування.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та його представник - адвокат Карпов А. І. підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_1 та просили задовольнити скаргу.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що предметом спору даної справиє земельна ділянка, право власності на яку оспорюється, а відтак, з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення є необхідним у даному випадку застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на відчуження, поділ земельної ділянки, користування, передачу в оренду, заборону на здійснення будь яких землевпорядних та реєстраційних дій щодо земельної ділянки, яка перебуває у власності малолітньої ОСОБА_2 .

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений ч. 1 ст. 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, заявник просив накласти арешт та заборону на відчуження, користування та передачу в оренду земельної ділянки, яка є предметом даного спору, на час розгляду даної справи.

Водночас, колегія суддів зауважує, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Отже, арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 317/2155/21 (провадження № 61-15398св21).

Колегія суддів зазначає, що у заяві про забезпечення позову стороною позивача заявлено два самостійні види (способи) забезпечення позову: накладення арешту на майно, а також заборона вчиняти певні дії щодо вказаного майна та рахунків.

При цьому, колегія суддів також бере до уваги факт відчуження ОСОБА_4 спірної ділянки ОСОБА_3 , який на час постановлення ухвали не був залучений до участі у справі.

Колегія суддів ураховує й ту обставину, що відчуження спірної ділянки відбулося 10.08.2024 року, в той час як позивач звернувся із заявою про забезпечення позову 08.08.2024 року.

Тобто, наявні в матеріалах справи докази вказують на те, що наразі існує реальний ризик подальшого відчуження земельної ділянки на користь третіх осіб, що в свою чергу може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі у разі задоволення позову.

Подальші угоди щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь фізичних чи юридичних осіб можуть ускладнити розгляд справи через необхідність залучення інших осіб, або, навіть, пред`явлення нового позову, зміни судочинства, а також ускладнити виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Враховуючи, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини зазначеної справи, колегія суддів вважає, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову, є саме заборона відчуження земельної ділянки, а не накладення арешту на неї.

Слід зазначити, що заборона вчиняти будь-які дії щодо відчуження вищевказаної земельної ділянки, не обмежує право на володіння і користування земельною ділянкою, а лише тимчасово, на час розгляду справи, обмежує право на відчуження земельної ділянки, що гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. Натомість, застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказану земельну ділянку, із урахуванням обставин даної справи, не буде співмірним заявленим позовним вимогам.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає неможливим застосування у даній справі одночасно двох самостійних видів (способів) забезпечення позову, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам та іншим фізичним і юридичним особам вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220281700:04:047:0052, в тому числі реєстрацію (перереєстрацію) права власності, поділ, об`єднання земельної ділянки, застави або іншого виду зміни власника та об`єкта цивільних прав є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Такий спосіб забезпечення позову, зокрема, буде відповідати правовим висновкам Верховного Суду у постановах від 05 липня 2023 року у справі № 493/1451/22 (провадження № 61-4485св23), від 18 липня 2023 року у справі № 493/1516/22 (провадження № 61-6617св23), від 10 серпня 2023 року у справі № 493/1464/22 (провадження № 61-6014св23).

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 колегія суддів відмічає наступне.

Так, як зазначено вище, наразі спірна земельна ділянка перебуває у володінні ОСОБА_3 .

Та обставина, що ОСОБА_3 на час розгляду заяви про застосування заходів забезпечення позову не був залучений до участі у справі не є підставою для відмови у застосуванні заходів забезпечення позову, ураховуючи наявні ризики щодо відчуження спірної земельної ділянки.

Колегія суддів відмічає, що до видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Крім того, як встановлено колегією суддів в судовому засіданні, 21.10.2024 року ОСОБА_3 подав у даній справі позовну заяву як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Також є безпідставними доводи ОСОБА_4 про те, що державний реєстратор не мала права вносити інформацію про державну реєстрацію обтяження на спірну земельну ділянку, адже в даному випадку розглядалося питання щодо обґрунтованості застосування заходів забезпечення позову, а не надання оцінки правомірності дій реєстратора.

При цьому, безпідставними є і доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд не мав право на постановлення спірної ухвали без урахування думки органу опіки та піклування, адже предметом розгляду даної справи є скасування права власності на земельну ділянку, що жодним чином не порушує прав малолітньої дитини.

Доводи про те, що суд неправомірно постановив спірну ухвалу з огляду на те, що позивач не є власником даної земельної ділянки та що він не може претендувати на всю земельну ділянку не заслуговують на увагу, з огляду на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову підстави заявленого позову та його обґрунтованості судом не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване судове рішення не можна назвати в повній мірі законним та обґрунтованим в розумінні ст. 263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 08 серпня 2024 року змінити, у зв`язку з чим абзац другий резолютивної частини судового рішення викласти в наступній редакції.

Заборонити державним реєстраторам та іншим фізичним і юридичним особам вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220281700:04:047:0052, в тому числі реєстрацію (перереєстрацію) права власності, поділ, об`єднання земельної ділянки, застави або іншого виду зміни власника та об`єкта цивільних прав.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 07 лютого 2025 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова