Постанова

від 06.02.2025 по справі 594/1793/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/1793/24Головуючий у 1-й інстанції Зушман Г. І. Провадження № 22-ц/817/185/25 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря - Панькевич Т.І.

без сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 594/1793/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Матвійчук Віталій Володимирович, на ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2024 року, постановлену суддею Зушман Г.І., за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2024 року ОСОБА_2 , звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, посилаючись на те, що з 10 червня 2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області 03 січня 2024 року. Під час перебування у шлюбі, а саме 19 грудня 2018 року, ними за спільні кошти та кошти її батьків для потреб сім`ї, було придбано автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2008 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1968 см. куб, який було зареєстровано за відповідачем. 08 лютого 2019 року відповідачем було здійснено перереєстрацію автомобіля у зв`язку зі зміною номерного знаку з НОМЕР_1 на НОМЕР_2 . Зазначений автомобіль після розірвання шлюбу залишився в користуванні відповідача, яким останній станом на сьогодні одноосібно користується.

У листопаді 2024 року вона звернулася до відповідача з письмовою пропозицією виплатити їй належну 1/2 частину вартості вказаного вище автомобіля, а саме у розмірі 127 653, 00 грн., зважаючи на те, що відповідно до висновку про вартість майна, наданого суб`єктом оціночної діяльності, ФОП ОСОБА_3 , станом на 12 листопада 2024 року вартість вказаного автомобіля становить 255306 грн. Однак, станом на сьогодні відповідач не сплатив їй кошти в рахунок компенсації половини вартості вказаного вище автомобіля.

Одночасно з позовом ОСОБА_2 подала до суду заяву про його забезпечення, в якій просить накласти арешт шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо переходу та припинення права власності на транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Необхідність застосування заходів забезпечення позову ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на вказаний вище автомобіль, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених її прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких вона звернулася до суду. Водночас, застосування заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на вказаний вище автомобіль забезпечить ефективний захист її майнових інтересів, оскільки забезпечить реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2024 року заяву про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт в частині заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо переходу та припинення права власності на транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Матвійчук В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника посилається на те, що обраний ОСОБА_2 спосіб забезпечення позову є необґрунтованим, а оскаржувана ухвала суду є такою, що винесена за недоведеності позивачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими.

Згідно з матеріалами справи предметом позовних вимог є саме присудження ОСОБА_2 грошової компенсації у вигляді 1/2 частки на майно, а не вимоги про повернення майна чи передачі майна тощо. Отже, вимоги не є невід`ємно пов`язані із самим транспортним засобом, а тому, питання арешту такого майна не відповідає змісту та предмету позовних вимог.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Дейнюк М.П. подала відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Матвійчука В.В., у якому зазначила, що з огляду на предмет та підставу позову існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову, у вигляді накладання арешту шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо переходу та припинення права власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених позивачем прав.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем вибраний необґрунтований спосіб забезпечення позову, оскільки заявлені позовні вимоги стосується поділу майна подружжя, шляхом стягнення із відповідача вартості 1/2 частки у майні (стягнення грошової компенсації).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 червня 2022 року у справі №908/2382/21 зазначив наступне: «Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника."

Зважаючи на викладене та беручи до увагу усталену практику Верховного Суду, щодо можливості накладання арешту на спірне майно у справах за позовом про поділ майна подружжя шляхом стягнення компенсації половини вартості такого майна, вважають, що апеляційна скарга відповідача є незаконною та необґрунтованою.

До того ж, майнові прав відповідача жодним чином не порушені шляхом накладання арешту на вказаний вище транспортний засіб, який є об`єктом спільної сумісної власності як позивача та і відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні так користуванні ОСОБА_1 , що останнім не заперечується, а шляхом накладання арешту обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Дейнюк М.П. просила розглядати справу за її відсутності та відсутності позивача.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Матвійчук В.В. повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову, які просить вжити заявниця, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі за позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 прийшов до висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 4 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Саме по собі накладення арешту на об`єкт рухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Свою незгоду із оскаржуваною ухвалою представник апелянта обґрунтовує тим, що позивач звертається до суду саме з вимогою про грошову компенсацію її частки у спільному сумісному майні подружжя, тому застосування судом такого заходу забезпечення позову як арешт не є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Колегія суддів не може прийняти вказані доводи представника апелянта, оскільки майнові права, щодо яких заявник просила вжити заходи забезпечення позову, є предметом спору і відносно даних майнових прав позивач має матеріально правові інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду, і в разі задоволення позову, позивачу буде гарантований ефективний захист і поновлення її прав.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 червня 2022 року у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків про неможливість накладення арешту на майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Окрім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що підставою для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду.

За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань.

Окремо колегія суддів зазначає, що згідно сталої практики Верховного Суду, забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є належним заходом забезпечення позову у спорах про поділ майна подружжя.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18; від 19.09.2022 року у справі № 757/36870/20; від 23.12.2020 року у справі № 756/2609/20; від 29.03.2021 року у справі № 202/365/20 та від 23.12.2020 року у справі № 756/2609/20.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до незгоди з постановленою ухвалою, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому не приймаються до уваги колегією суддів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Матвійчука В.В. слід залиши без задоволення, а ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2024 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Матвійчук Віталій Володимирович залишити без задоволення.

Ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома