Постанова

від 05.02.2025 по справі 630/454/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Харків

справа № 630/454/24

провадження № 22-ц/818/608/25

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Львової С.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 вересня 2024 року в складі судді Малихіна О.О.

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області про визначення місця проживання дитини, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що з 2020 року по 2023 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 .

Зазначив, що починаючи з серпня 2023 року сторони проживають окремо один від одного, а їх спільний син залишився проживати із ним та перебуває на повному його утриманні.

Вказав, що ОСОБА_2 є особою без громадянства, має посвідку на проживання строком один рік та офіційно не працевлаштована, а тому вона не в змозі утримувати дитину та забезпечити її виховання та навчання. Усі питання, пов`язані з вихованням малолітнього сина, він вирішує самостійно і без участі та підтримки з боку ОСОБА_2 .

Посилався на те, що до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у нарколога і психіатра не перебуває, він є фізичною особою-підприємцем та має засоби для забезпечення належного виховання свого сина. Тому для забезпечення прав та законних інтересів дитини він вважає за необхідне визначити місце проживання дитини саме з ним, що й спонукало його звернутися до суду з даним позовом.

Просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 17 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка неодноразово висловлювала наміри забрати дитину на постійне проживання в майбутньому, що вказувало на її плани змінити усталений порядок життя дитини, її висловлювання свідчать про неготовність до врегулювання питання мирним шляхом, що погіршує ситуацію та створює постійний ризик для стабільності умов проживання дитини. Зазначив, що він забезпечує не лише матеріальні потреби дитини, але й активно бере участь у вихованні та розвитку, контролює стан здоров`я, дозвілля та виховання моральних і етичних цінностей дитини, сприяє формуванню інтересів у дитини, віддає всю свою любов та турботу сину, що позитивно впливає на його соціальний та емоційний стан. В той час, як відповідачка ніякої участі у вихованні рідного сина не приймає. Вважав, що судом помилково не був врахований висновок органу опіки та піклування. У зв`язку з відсутністю налагоджених відносин матері з сином, проживання малолітнього сина разом з матір`ю не відповідатиме найкращому забезпеченню його інтересів, оскільки в цьому випадку дитині доведеться адаптуватися до нового соціального середовища, до нової людини (співмешканець відповідачки), що може негативно вплинути на її психологічний стан.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що офіційним місцем проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання його батька ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка зазначене не оспорювала і не оспорює. Крім того, відповідачка не порушує питання про зміну місця проживання та реєстрації дитини. Враховуючи наведене, суд першої інстанції вважав, що рішення про задоволення позову про визначення місця проживання дитини з одним із батьків може бути ухвалено виключно якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між батьками такого спору.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16).

ОСОБА_2 є особою без громадянства та має посвідку на тимчасове проживання, дата закінчення строку дії 22 січня 2025 року (а.с.12-13).

З 26 березня 2021 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом № 2023/003743028 з реєстру Люботинської територіальної громади від 16 травня 2023 року (а.с.11).

З 25 квітня 2024 року дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом № 2024/004148980 з реєстру Люботинської територіальної громади від 25 квітня 2024 року (а.с.18).

З 07 травня 2024 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом № 2024/004565856 з реєстру Люботинської територіальної громади від 07 травня 2024 року (а.с.15).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09 травня 2024 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у. (а.с.19).

Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 на території України станом на 08 травня 2024 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с.20).

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підписано декларацію № 0001-128Р-68А0 з лікарем ОСОБА_5 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Люботинської міської ради Харківської області (а.с.21).

Відповідно до висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком № 03-36/2621 від 31 липня 2024 року, складеного виконавчим комітетом Люботинської міської ради, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.57-60).

В суді першої інстанції ОСОБА_2 пояснила, що вона заперечує проти позову та пояснила наступне. Після припинення стосунків з ОСОБА_1 вона почала проживати окремо, але умови проживання не дозволяли їй виховувати сина, а відсутність офіційної роботи не давало можливості утримувати сина. Наразі вона проживає з іншим чоловіком та улаштовує своє життя і побут. Вона має змогу спілкуватися зі своїм сином, і в цьому їй ніхто не перешкоджає, але через відсутність роботи вона не здатна проводити більше часу з сином. Разом з ОСОБА_1 вона свідомо пішла у ЦНАП і подала заяву про згоду на реєстрацію місця проживання сина з позивачем. Але в майбутньому, коли покращить свої житлово-побутові умови та офіційно працевлаштується, вона планує спільно проживати зі своїм сином.

Також з протоколу судового засідання від 17 вересня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 в суді першої інстанції підтвердила те, що у досудовому порядку сторони узгодили місце проживання дитини з батьком (а.с.75-77).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява N 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) міститься висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Матеріали справи свідчать про те, що з 25 квітня 2024 року дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що також не заперечується сторонами.

Будинок, у якому проживає малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, має належні умови для проживання, розвитку, навчання та відпочинку дитини, про що зазначено у висновку виконавчого комітету Люботинської міської ради № 03-31/2621 від 31 липня 2024 року. Таким чином батько створив належні умови для його морального, духовного та фізичного розвитку.

Обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком колегія суддів не встановила.

Орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, про що надав відповідний висновок.

Колегія суддів визнає цей висновок обґрунтованим, таким, що узгоджується з іншими доказами в справі та відповідає інтересам дитини.

Належних та допустимих доказів на спростування цих обставин відповідачка не надала.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка пояснила, що бажає, щоб дитина проживала разом з нею, що вона докладає всіх можливих зусиль для того, щоб впорядкувати своє життя, знайти роботу та забрати сина до себе.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що позивач є фізичною особою-підприємцем, який має стабільний заробіток, а відтак, може забезпечити інтереси дитини.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже досить тривалий час проживає у будинку разом з батьком, який займається його розвитком та вихованням, а тому наявні підстави для задоволення позову.

Таким чином, вирішуючи спір, колегія суддів врахувавши вказані обставини та наявні в справі докази, дотримуючись принципу правової визначеності та пріоритетності інтересів дитини, врахувавши права батьків на виховання дітей і обов`язки батьків діяти в їх інтересах, відсутність доказів того, що визначення місця проживання дитини разом з батьком буде суперечити інтересам дитини, вважає, що в найкращих інтересах дитини є проживання разом з батьком, тому дійшла висновку про задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини разом з батьком.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом з батьком, суд не обмежує право матері на спілкування з нею.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини, оскільки відповідачка заперечувала проти задоволення позовних вимог та неодноразово висловлювала наміри забрати дитину, тобто вчиняла дії, які підтверджують її намір визначити місце проживання малолітньої сина разом із нею, що свідчить про наявність юридичного спору між батьком та матір`ю про те, з ким буде проживати малолітня дитина.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , - задовольнити.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 вересня 2024 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина