Рішення від 05.02.2025 по справі 915/1925/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року Справа № 915/1925/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

розглянувши без виклику сторін

справу №915/1925/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, e-mail: info@gas.ua;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенський хлібзавод", Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Хлібозаводська, буд. 10;

про стягнення основного боргу за типовим договором постачання природного газу постачальником "остання надія", пені, 3 % річних та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, а всього грошових коштів у сумі 211900 грн. 36 коп.,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Україна" пред`явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенський хлібзавод" про стягнення з останньої грошових коштів у загальній сумі 211900 грн. 36 коп., з яких: 160512 грн. 52 коп. - основний борг, 41629 грн. 64 коп. - пеня, 3979 грн. 41 коп. - 3% річних, 5778 грн. 79 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, з посиланням на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати вартості поставленого природного газу за укладеним між ними (договором приєднання) типовим договором постачання природного газу постачальником "остання надія" (далі - договір), внаслідок чого позивачем у відповідні періоди прострочень здійснено нарахування 3 % річних та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також пені у порядку п. 4.5 договору.

Позивач також просить про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.

За такими вимогами ухвалою суду від 17.01.2024 (суддя Алексєєв А.П.) відкрито провадження в даній справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 14.02.2024 року (суддя Алексєєв А.П.) зупинено провадження у справі № 915/1925/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №915/575/22.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2024, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенський хлібзавод" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2023 у справі № 915/575/22 залишено без задоволення; рішення від 22.12.2023 у справі № 915/575/22 - без змін.

За результатом повторного автоматизованого розподілу даної справи, проведеного на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2024 № 94 у зв`язку з відпусткою (без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду у період з 15 липня 20254 до 15 липня 2025) судді Алексєєва А.П. (підстава - наказ Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2024 № 137-б), головуючим суддею в даній справі призначено Коваля С.М.

Ухвалою суду від 26.07.2024 (суддя Коваль С.М.) прийнято справу №915/1925/23 до провадження та поновлено провадження у справі. Постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою визначено провести розгляд справи № 915/1925/23 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Також постановлено: повідомити учасників справи про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо), на електронну адресу суду (inbox@mk.arbitr.gov.ua), через особистий кабінет в системі "Електронний суд", що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України.

07.08.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві зазначає, що після набрання рішенням суду у справі № 915/575/22 (до розгляду якої було зупинено справу №915/1925/23) законної сили та отримання повного тексту рішення апеляційного суду 29.04.2024 відповідачем було повністю сплачено суму основного боргу згідно платіжних інструкцій №116 від 30.04.2024 року (на суму 72800 грн.) та №128 від 07.05.2024 року (на суму 87712,62 грн.).

Щодо стягнення пені вважає, що заявлена до стягнення в позові пеня в розмірі 41629,64 грн. не відповідає принципам розумності, добросовісності та справедливості, та має бути зменшена судом. Зауважує, що стягнення таких надмірних штрафних санкцій (в порівнянні з сумою боргу становить 26% від його розміру) призведе до ускладнення подальшої роботи підприємства, унеможливлення виплати працівникам заробітної плати, погіршить продовольче забезпечення населення м. Вознесенська та Миколаївської області хлібобулочною продукцією, що відповідно до Закону України «Про критичну інфраструктуру» є предметом першої необхідності. Вказує, що від початку військової агресії відповідач намагається здійснювати свою господарську діяльність незважаючи на вкрай складну економічну ситуацію в країні. Звертає увагу, що у відповідності до Закону України «Про критичну інфраструктуру» діяльність відповідача є важливою та такою, що спрямована на задоволення потреб населення у предметах першої необхідності. Так, відповідно до ст. 9 Закону продовольче забезпечення віднесено до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України. Тому, враховуючи фактичне скрутне фінансове становище відповідача та надскладні умови здійснення господарювання для відповідача протягом періоду існування воєнного стану в країні, стягнення пені призведе до суттєвого ускладнення діяльності відповідача, створить умови за яких ТОВ «Вознесенський хлібзавод» не буде в змозі своєчасно та в повному обсязі виплачувати своїм працівникам заробітну плату. При цьому просить суд врахувати повну сплату відповідачем суми основного боргу та нарахування позивачем на цю суму 3% річних на інфляційних втрат, які фактично виступають способом захисту майнового права та інтересу ТОВ «ГК «Нафтогаз України», що полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат (збитків) від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання ним компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними йому до сплати. Тобто, фактично позивач не зазнав жодних збитків. Вважає, що зазначені до стягнення в позові штрафні санкції з огляду на фактичне скрутне фінансове становище відповідача та судову практику не відповідають принципам розумності, добросовісності та справедливості, й мають бути зменшені, тому відповідач заявляє клопотання про зменшення штрафних санкцій, а саме пені, шляхом зменшення належних до стягнення сум на 95%. Відповідач у відзиві просить закрити провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України в частині стягнення основного боргу в сумі 160512,52 грн.; зменшити розмір пені, який позивач просить стягнути з відповідача на 95%, та стягнути 2081,48 грн. пені.

14.08.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У відповіді на відзив позивач вказує, що умовами Типового договору передбачена оплата за спожитий природний газ до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. Отже, за газ отриманий в жовтні 2022 року, розрахунок мав бути здійснений до 30.11.2022, і, відповідно, за газ спожитий в грудні 2022-до 31.01.2023 року. Повна оплата за спожитий природний газ здійснена двома платежами на суму 72800,00 грн від 30.04.2024 та 87712,62 грн від 07.05.2024. Звертає увагу суду, що розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань здійснено станом на 30.09.2023 (майже річної давності), дату, коли сума основного боргу існувала. Крім того, зазначає, що погашення заборгованості в частині суми основного боргу відбулось після звернення до суду та відкриття провадження у справі, відповідно, не впливає на розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних. З посиланням на ст. 625 ЦК України вважає, що 3% річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються в разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також вказує, що жодним належним доказом не доведені обставини, що мають бути підставою для зменшення пені. Позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням сплати відповідачем суми основного боргу.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі ? позивач, постачальник) відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі ? НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" визначений Кабінетом Міністрів України це постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Позивач зазначає, що у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі ? Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі ? оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 06.10.2022 по 31.10.2022 та з 01.12.2022 по 09.12.2022 автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" ? Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав, позивач надає: лист оператора ГТС від 30.11.2023 №ТОВВИХ-23-17280 та інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма №10); відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (далі ? Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Як стверджує позивач, він проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Відповідно до пункту 4.3 договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Як стверджує позивач, на виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім такі рахунки були проігноровані.

Порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4 договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

За твердженнями позивача, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у повному обсязі виконані взяті на себе зобов`язання відповідно до договору; натомість, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий природний газ у повному обсязі не виконав, та з урахуванням часткової оплати за поставлений газ на суму 25709,54 грн., заборгованість відповідача на час звернення позивача з позовом до суду за період жовтень, грудень 2022 року становила суму у розмірі 160512,52 грн., що змусило позивача звернутися до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, з поданих відповідачем платіжних інструкцій №116 від 30.04.2024 (на суму 72800 грн) та №128 від 07.05.2024 (на суму 87712,62 грн) вбачається, що відповідачем здійснено оплату за спожитий природній газ в загальній сумі 160512,52 грн. Погашення заборгованості в частині суми основного боргу відбулось після звернення до суду та відкриття провадження у справі.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем в частині основного боргу сплачена повністю.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Ураховуючи приписи наведених норм, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору на заборгованість в розмірі 160512,52 грн., у зв`язку з чим провадження підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до такого.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 №924/532/19).

Ураховуючи викладене, суд визнає обґрунтованим вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Україна" про стягнення 3 % річних та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, на прострочені суми оплати вартості поставленого природного газу.

Суд погоджується із поданими позивачем розрахунками 3 % річних у загальній сумі 3979,41 грн. та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції у розмірі 5778,79 грн., нарахованих у загальний період 01.12.2022-30.09.2023 на прострочені суми оплати вартості поставленого в природного газу, і визнає ці позовні вимоги обґрунтованими.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, суд приходить до такого.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання .

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 4.5 типового договору передбачено, що в разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем нарахована пеня за період прострочення повернення грошових коштів з 01.12.2022 по 31.07.2023 у розмірі 41629,64 грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, судом встановлено, що нарахування пені здійснено позивачем арифметично вірно.

Відповідно до приписів ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 ЦК України).

У відповідності до ст. 233 ГК України, в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов?язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов?язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21.

Дослідивши подані суду докази, проаналізувавши правові позиції сторін, врахувавши збалансованість інтересів сторін, причини прострочки здійснення платежів, необхідність судового захисту майнових прав позивача, відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, а також враховуючи, що застосування штрафних санкцій не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що даний випадок є винятковим і, з урахуванням інтересів позивача, існують об`єктивні підстави для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 50%.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 20814,82 грн. пені.

Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 3979,41 грн. - 3% річних, інфляційних втрат у розмірі 5778,79 грн. та 20814,82 грн. пені, у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов спірного договору.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом суми штрафних санкцій.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенський хлібзавод" про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу постачальником "остання надія" в розмірі 160512,52 грн. - закрити.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенський хлібзавод" (Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Хлібозаводська, буд. 10, код 00376716) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, код 40121452) 3 % річних у загальній сумі 3979,41 грн., інфляційні втрати у загальній сумі 5778,79 грн., пеню у сумі 20814,82 грн., а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2542 грн. 80 коп.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Коваль.