Ухвала

від 23.01.2025 по справі 916/5448/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/5448/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2024 (суддя Волков Р. В.)

і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (головуючий суддя Діброва Г. І., судді Принцевська Н. М., Ярош А. І.)

у справі № 916/5448/23

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави

до 1) Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморський бриз",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру і 2) Одеська обласна державна (військова) адміністрація,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяв участь прокурор - Кондратюк Д. А.)

ВСТАНОВИВ:

1. Заступник Генерального прокурора в інтересах держави звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморський бриз" (далі - відповідач-2) (далі разом - відповідачі), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - третя особа-1) і 2) Одеська обласна державна (військова) адміністрація (далі - третя особа-2), в якій просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення відповідача-1 від 23.12.2021 № 1395 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморський бриз ";

- визнати недійсним договір оренди землі від 01.03.2022 № 114П, укладений між відповідачами;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:001:1473 площею 0,6996 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги.

2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач-2 на підставі ймовірно підроблених технічних паспортів та неправомірної первинної державної реєстрації права власності на нерухоме майно отримав у користування на 49 років у позаконкурентний спосіб для обслуговування напівзруйнованої вбиральні площею 8,2 кв. м та неіснуючої будівлі земельну ділянку площею 0,6996 га, яка перевищує площу нерухомості в понад 853 рази.

3. Господарський суд Одеської області рішенням від 22.07.2024, яке Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 07.10.2024 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

4. Рішення судів обґрунтовані тим, що порушення встановленого наведеними вище нормами земельного законодавства порядку формування земельної ділянки з метою оформлення права користування нею в обхід встановленої законом процедури очевидно свідчить про незаконність оспорюваного рішення відповідача-1, яке в цілому є складовою процедури формування земельної ділянки, але у зв`язку з тим, що на виконання спірного рішення, між відповідачами було укладено договір оренди землі, воно вичерпало свою дію фактом його виконання шляхом укладення договору оренди, а тому і задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування такого рішення не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів, тобто така вимога не є ефективним способом захисту порушеного права держави. Натомість права та обов`язки у спірних орендних правовідносинах виникають саме в силу договору оренди, який і слід перевіряти на предмет законності.

5. Також, за висновками судів попередніх інстанцій, оскільки спірний договір оренди землі за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, то такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемним. У зв`язку із чим судами зазначено, що коли правочин вважається нікчемним, то особа за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків такого правочину, обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

6. Щодо вимоги прокурора про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги судами зазначено, що у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи. Отже, враховуючи набуття спірною земельною ділянкою статусу архівної, обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення позову в частині вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки не призведе до поновлення порушених прав та інтересів держави.

7. Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

8. Скаржник в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає, що суди не врахували, що земельна ділянка на виконання договору оренди не була передана орендарю, а тому порушення інтересів держави полягає саме в існуванні оскаржуваного рішення, договору та у формуванні такої ділянки як об`єкта цивільних прав.

9. Скаржник зауважує, що при визначенні змісту та характеру порушення інтересів держави у спірних правовідносинах судами попередніх інстанцій помилково не застосовано положення статті 17 Закону України "Про оренду землі" і не враховано висновки касаційного суду про те, що порушені право чи інтерес мають бути захищені судом у ефективний спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

10. Також скаржник наголошує, що стверджуючи про те, що у спірних правовідносинах інтереси держави підлягають захисту шляхом застосування наслідків недійсності нікчемного правочину зобов`язального характеру, суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, та залишив поза увагою висновки суду касаційної інстанції про те, що зобов`язально-правові способи захисту порушеного права можуть бути застосовані на підставі договору, який діє (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22).

11. До того ж, скаржник стверджує, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди від 01.03.2022 № 114П недійсним відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанцій з посиланням на статтю 228 ЦК України мотивували такі висновки правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, фактичні обставини якої мають суттєву відмінність від обставин справи № 916/5448/23, що розглядається. У цій справі № 916/5448/23 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки, тобто її передання від орендодавця до орендаря ще не відбулося, і саме з урахуванням таких обставин прокурором сформульовано та викладено позовні вимоги. Натомість у справі № 916/1022/23 судами встановлено, що право оренди зареєстроване, тобто спірна земельна ділянка перебувала в орендаря, у зв`язку з чим прокурором заявлялася вимога про зобов`язання її повернути, з огляду на що Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 у справі №916/1022/23 вказав, що вимога про повернення земельної ділянки відновить порушене право держави. Проте у цій справі № 916/5448/23, ураховуючи факт непередання земельної ділянки орендареві, відповідні висновки не можуть бути застосовані, а для усунення юридичної невизначеності у спірних правовідносинах необхідно вирішити по суті питання щодо законності / незаконності рішення про передання ділянки в оренду та самого договору оренди.

12. За доводами скаржника при вирішенні позовної вимоги щодо визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування суди не врахували положень статті 20 ЗК України та залишили поза увагою висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу місцевого самоврядування в частині зміни цільового призначення земельної ділянки не вичерпує своєї дії шляхом укладення відповідного договору оренди (постанова від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18). Крім того, у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 Велика Плата Верховного Суду вказала, що позов прокурора з вимогою про визнання незаконним і скасування акта органу виконавчої влади за встановлених судами конкретних обставин справи відповідає критерію правомірності та ефективності, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

13. Скаржник вважає, що, надаючи оцінку оспорюваному договору оренди землі, суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 203, 215, 216, 228 ЦК України, статтю 17 Закону України "Про оренду землі" і не врахували критерії відмежування недійсних і нікчемних правочинів, що наведені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21.

14. Скаржник наголошує, що, стверджуючи про те, що вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі є неефективним способом захисту, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 79-1 ЗК України, статей 1, 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", пунктів 111, 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, та не врахували висновки Верховного Суду щодо можливості заявлення такої позовної вимоги (постанови від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1749/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23).

15. Також, за доводами скаржника, суди не врахували викладені у постанові від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23 висновки Верховного Суду про те, що порушення встановленого земельним законодавством порядку формування земельної ділянки з метою оформлення права користування нею в обхід передбаченої законом процедури очевидно свідчить про незаконність її державної реєстрації, що в цілому є складовою процедури її формування.

16. Третя особа-1 подала до Верховного Суду письмові пояснення, які по суті є відзивом на касаційну скаргу, у строк, встановлений Судом, в якому зазначає про відсутність будь-яких правових підстав для задоволення позовних вимог.

17. Також третя особа-1 звертає увагу, що замість неї у цій справі повинно виступати третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, оскільки відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, останнє здійснює ведення Державного земельного кадастру.

18. Серед іншого, третя особа-1 заявляє, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Водночас, звертає увагу, що до повноважень Держгеокадастру не входить реєстрація чи скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

19. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2024 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у цій справі з огляду на таке.

20. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

21. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

22. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

23. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

24. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

25. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

26. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

27. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

28. Колегія суддів враховує, що специфічним у справі, що розглядається, є той факт, що відповідач-2 на позаконкурентних засадах отримав земельну ділянку під розташованими на ній та належними йому об`єктами нерухомого майна, у розмірах, які значно перевищують площу зазначених об`єктів, для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проте жодні речові права, зокрема й право оренди, щодо спірної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані, відомості про передачу цієї ділянки відповідачу-2 відсутні.

29. У касаційній скарзі прокурор вказує, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували статтю 17 Закону України "Про оренду землі", при цьому звертається до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, про те, що порушені право чи інтерес мають бути захищені судом у ефективний спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

30. Заразом у зазначених вище прокурором постановах Велика Палата Верховного Суду взагалі не викладала висновків щодо застосування статті 17 Закону України "Про оренду землі".

31. Крім того, у справі № 477/2330/18 декілька фізичних осіб набули у власність спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Надалі прокурор звернувся в інтересах держави з позовом до власників цих ділянок, обґрунтовуючи, що їх використовують не за цільовим призначенням, а саме для видобутку надр без оформлення відповідних дозвільних документів. Просив примусово припинити право власності відповідачів на спірні земельні ділянки, скасувати видані їм свідоцтва про таке право та зобов`язати відповідачів повернути ці ділянки у власність держави.

32. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд це рішення скасував та, встановивши факт використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням, задовольнив вимоги прокурора. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу одного з відповідачів, мала відповісти на питання про те, чи може суд припинити право власності особи на відповідну земельну ділянку у разі її використання не за цільовим призначенням. Вирішила, що може.

33. У справі № 633/408/18 ключовим питанням було застосування статті 32 ЗК України та статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" в контексті того, чи має право член фермерського господарства на виділення йому у власність земельної частки (паю) із земель цього господарства.

34. Таким чином, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 916/5448/23, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на які посилається скаржник, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин, за іншого нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, що й зумовило прийняття відповідного рішення, відтак підстав вважати правовідносини у цих справах подібними немає.

35. Також прокурор у касаційній скарзі стверджує, що при вирішенні позовної вимоги щодо визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування суди не врахували положень статті 20 ЗК України та залишили поза увагою висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу місцевого самоврядування в частині зміни цільового призначення земельної ділянки не вичерпує своєї дії шляхом укладення відповідного договору оренди, викладені нею у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

36. Так, у справі № 925/1133/18 прокурор зауважував, що порушення інтересів держави Черкаською міською радою полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням. Суди встановили, що рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки (з земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови)) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо).

37. Велика Палата Верховного Суду тут виснувала, що якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки (з земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови)) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

38. Крім того, щодо відмови у задоволенні позовної вимоги прокурора щодо визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування за його доводами суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків, викладених у постанові Великої Плати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 про те, що позов прокурора з вимогою про визнання незаконним і скасування акта органу виконавчої влади за встановлених судами конкретних обставин справи відповідає критерію правомірності та ефективності, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

39. Так, у справі № 927/1206/21 прокурор звернувся до суду з позовом з метою захисту прав держави на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини - пам`ятки археології, що передані у комунальну власність Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на підставі оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018, а в подальшому - в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Івангородське".

40. З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській об`єднаній територіальній громаді як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

41. В цій частині позовних вимог прокурор також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, в якій зазначено, що вимоги прокурора про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконним та їх скасування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки. Оскарження таких рішень спрямоване не на втрату ними юридичної сили, а на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє.

42. Справу № 469/1044/17 ініціював прокурор, звернувшись до суду в інтересах держави. Він стверджував, що сільрада протиправно передала земельну ділянку водного фонду у приватну власність із земель сільськогосподарського призначення, а надалі змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови. Суди двох інстанцій повністю погодилися з доводами прокурора. Визнали протиправними та скасували рішення сільради, визнали недійсним і скасували виданий первинному набувачеві державний акт на право власності на земельну ділянку та витребували її від кінцевого набувача. Останній подав касаційну скаргу. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення місцевого та апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, відмовила в цій частині, а в іншій - залишила рішення судів попередніх інстанцій без змін.

43. Натомість у справі, що розглядається суди встановили, що оскаржуваним рішенням відповідача-1 від 23.12.2021 № 1395 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: Одеська область, вулиця Морська, будинок 18-в, кадастровий номер 5122383000:01:001:1473, площею 0,6996 га, для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та передано її в оренду відповідачу-2. Відтак, у цій справі було сформовано нову земельну ділянку та визначено її цільове призначення. Отже, у справі № 916/5448/23, що розглядається, на відміну від справ № 925/1133/18 та № 927/1206/21, № 469/1044/17, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, не було встановлено обставин щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що визначає неподібність зазначених справ між собою. Прокурор не обґрунтовував свої позовні вимоги у справі, що розглядається, невідповідністю визначеного оскаржуваним рішенням органу виконавчої влади цільового призначення спірної ділянки тому призначенню, за яким її належить використовувати.

44. Щодо позовної вимоги про визнання недійним правочину прокурор наголошує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статі 203, 215, 216, 228 ЦК України, статтю 17 Закону України "Про оренду землі" і не врахували критерії відмежування недійсних і нікчемних правочинів, що наведені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21, від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22.

45. Проте, у зазначених справах № 910/4932/19 (розглядався спір про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 22.11.2012). Судами у зазначеній справі не встановлено обставин, з якими закон пов`язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку, і як наслідок відсутність підстав застосування наслідків нікчемного правочину, у зв`язку із чим відмовлено у задоволенні позовних вимог), № 911/2961/19 (постанова від 25.03.2021) (розглядався спір про визнання недійсним з моменту укладення договору підряду від 05.10.2010 № 1086, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та Публічним акціонерним товариством "Укргазбуд", а також визнання недійсною з моменту укладення додаткової угоди від 29.12.2011 № 3/1429 до договору підряду. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та направив справу на новий розгляд для дослідження судами доводів позивача щодо належності обраного ним способу захисту прав, який визначив предмет позову як визнання спірного договору недійсним, проте відповідно до норм статті 228 ЦК України, яка прямо встановлює нікчемність відповідного правочину, та звернув увагу судів на посилання позивача в якості обґрунтування цих позовних вимог на порушення в результаті укладення спірного договору інтересів держави в частині використання державних коштів), № 911/2961/19 (постанова від 20.07.2022) (суди дійшли висновку про наявність достатніх підстав для визнання недійсним договору підряду від 05.10.2010 № 1086 згідно з частиною першою статті 228 ЦК України, як такого, що укладений з порушенням публічного порядку і спрямований на незаконне заволодіння державними коштами. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та повторно направив справу на новий розгляд у зв`язку із необхідністю встановлення обставин, зокрема належності обраного позивачем способу захисту прав з точки зору положень статті 228 ЦК України, яка диференціює нікчемність та недійсність правочинів в залежності від ступеня порушення прав, свобод чи інтересів особи, суспільства, держави), № 904/1427/21 (розглядався спір про визнання недійсними з моменту укладання договору купівлі-продажу № 771 від 13.07.2012 і додаткових угод № 1 від 30.09.2012, № 2 від 31.10.2012 до вказаного договору у зв`язку із порушенням при укладенні оспорюваних правочинів вимог частини п`ятої статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства"), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини не є подібними зі справою, яка розглядається, оскільки ці справи відрізняються від справи, що розглядається, предметом позову, установленими обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням, що свідчить про неподібність правовідносин. Крім того, колегія суддів повторно звертає увагу скаржника, що у вищезазначених справах Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування статті 17 Закону України "Про оренду землі".

46. Не суперечать висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання недісйним правочину правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22, до якої звертається скаржник в його касаційній скарзі, про те, що якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав і обов`язків у зобов`язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення у орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору і набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами. За наявності відповідних підстав орендар може вимагати зобов`язати орендодавця виконати обов`язок з передання земельної ділянки в натурі чи відмовитись від договору і вимагати відшкодувати збитки, а орендодавець, у свою чергу, може стягнути з орендаря орендну плату. З моменту ж реєстрації речового права оренди орендар може захищати це право від третіх осіб речово-правовими способами захисту, зокрема вимагати усунення сторонньою особою перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою.

47. До того ж зазначена справа № 902/1207/22 не є подібною зі справою, що розглядається, оскільки тут розглядався спір про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування та реєстраційних дій, поновлення запису шляхом внесення відомостей до кадастру, а вимогу про визнання недійним правочину чи застосування наслідків недійсності нікчемного правочину позивачем у справі заявлено не було.

48. Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки скаржник вважає її ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах та зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 79-1 ЗК України, статей 1, 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", пунктів 111, 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, та не врахували висновки Верховного Суду щодо можливості заявлення такої позовної вимоги, викладені у постановах від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1749/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23, від 08.05.2024 у справі № 703/2305/22, від 17.07.2024 у справі № 707/209/23.

49. Специфічною для справ № 916/1517/22, № 916/1749/22 та № 916/1750/22 була встановлена судами та обставина, що незаконно сформовані спірні земельні ділянки частково накладаються на землі державного лісового фонду, у зв`язку із чим суди вказали, що лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, інша її частина належить до земель комунальної власності. За таких обставин повернення усієї спірної земельної ділянки у власність держави порушуватиме право комунальної власності на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе у зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав. У зазначених спірних правовідносинах Верховний Суд вказав, що зобов`язати відповідача повернути частину сформованої земельної ділянки на користь позивача у такому випадку буде неправомірним, а здійснити її поділ неможливо. Верховний Суд дійшов висновку, що скасування державної реєстрації речових прав відповідача на спірну земельну ділянку із припинення відповідних речових прав на цю земельну ділянку та одночасне скасування і державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі.

50. У зазначених вище справах № 916/1517/22, № 916/1749/22 та № 916/1750/22 спірним питанням було визначення належного та ефективного способу захисту у правовідносинах, де встановлено порушення прав щодо зайняття земельної ділянки шляхом часткового накладання на землі лісового фонду, коли лише частина спірної земельної ділянки є власністю позивача, інша її частина належить відповідачу. Натомість у справі № 916/5448/23, яка розглядається, ключовим питанням є визначення ефективного способу захисту порушених прав у правовідносинах, де відповідач на позаконкурентних засадах отримав земельну ділянку, на якій розташовані та належні йому об`єкти нерухомого майна, у розмірах, які значно перевищують площу зазначених об`єктів, для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. Вказане свідчить про неподібність цих справ між собою.

51. У справі № 916/3287/23, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, позовні вимоги були обґрунтовані тим, що державна реєстрація спірної земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення порушує права позивача як розпорядника земель комунальної власності, оскільки на даній території заборонено будівництво вказаних об`єктів, земельна ділянка відноситься до ландшафтно-рекреаційної території у проектній рекреаційній зоні озеленених територій загального користування, що не передбачає будівництво та обслуговування комплексу відпочинку. Відтак, у зазначеній справі судами було встановлено обставини щодо формування відповідачем спірної земельної ділянки іншого цільового призначення, ніж того, за яким землекористувач має використовувати земельну ділянку, крім того особливістю цієї справи є той факт, що позивачем не приймалось жодних рішень про надання дозволу відповідачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

52. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 916/3287/23 та у справі № 916/5448/23, що розглядається, а посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23 в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

53. Також не є подібними зі справою, яка розглядається, і справи № 731/264/23, № 703/2305/22, № 707/209/23, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки ці справи відрізняються предметом позову, установленими обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням, що свідчить про неподібність правовідносин. Так у справі № 731/264/23 розглядався спір про, зокрема, про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку у зв`язку із її незаконною реєстрацією за іншою особою; у справі № 703/2305/22 розглядався спір, зокрема, про скасування державної реєстрації земельної ділянки у зв`язку із наданням сільрадою земельної ділянки, на якій розташований будинок позивача, у власність іншій особі; у справі № 707/209/23 розглядався спір, зокрема, про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку у зв`язку із розпорядженням сільрадою державними землями із орендованого позивачем масиву і передачею їх у власність третім особам.

54. Крім того, колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції, за конкретних встановлених судами обставин справи, не суперечать загальним висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів, на скільки це можливо.

55. Також інші доводи касаційної скарги, зокрема зазначені у пункті 11 цієї постанови, підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

56. Крім того, підсумовуючи все зазначене, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

58. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі, що розглядається, правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2024 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 916/5448/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил