Ухвала

від 06.02.2025 по справі 916/4498/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/4498/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" - Ніценка О.С. (начальник відділу юридичного забезпечення судової роботи; в порядку самопредставництва),

відповідача-1 - фермерського господарства "МАРКОБОК" - адвоката Риженко Д.О., ордер ВТ № 1027086 від 27.01.2025,

відповідача-2 - ОСОБА_1 - не з`явились,

відповідача-3 - ОСОБА_2 - не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (далі - Банк)

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2024 (суддя Петренко Н.Д.) та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 (головуючий Колоколов С.І., судді: Савицький Я.Ф., Діброва Г.І.)

у справі № 916/4498/23

за позовом Банку

до: 1) фермерського господарства "МАРКОБОК" (далі - Фермерське господарство);

2) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 );

3) ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 )

про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 6 281 890,34 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором №103/2021/ХОД-МСБ про приєднання до правил надання кредиту клієнтам мікро-та малого бізнесу за програмою фінансової державної підтримки суб`єктів мікро-та малого підприємництва "Доступні кредити 5-7-9 % в АБ "УКРГАЗБАНК" від 29.01.2021 (далі - Договір про приєднання) та договорами поруки № 103/2021/ХОД-МСБ-О-П1 від 29.01.2021 (далі - Договір поруки-1) та № 103/2021/ХОД-МСБ-П2 від 29.01.2021 (далі - Договір поруки-2), яка станом на 10.10.2023 складає 6 281 890,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачами своїх зобов`язань за укладеними договорами в частині повернення кредитних коштів. Позивач зазначає, що наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для не застосування до боржника заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання ним основного зобов`язання, незважаючи на те здійснює боржник підприємницьку діяльність або ні. Крім цього, позивач вважає, що існування причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажором та невиконанням відповідачем взятих на себе обов`язків за Договором про приєднання не доведено.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.06.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що Банк виконав свої зобов`язання за Кредитним договором і станом на 10.10.2023 у Фермерського господарства наявна заборгованість у розмірі 6 281 890,34 грн. Водночас, військова агресія рф проти України та тимчасова окупація Скадовського району Херсонської області її збройними формуваннями спричинила виникнення для Фермерського господарства форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) при виконанні останнім своїх зобов`язань перед Банком за Договором про приєднання, які виникли 24.02.2022 та мали місце на час звернення Банку до суду з цим позовом. Обставини непереборної сили засвідчені Херсонською торгово-промисловою палатою шляхом видачі Фермерському господарству відповідного сертифіката за № 6500-24-0788.

За таких обставин зобов`язання Фермерського господарства перед Банком щодо погашення кредиту та сплати відсотків, терміни і строки яких визначені у Договорі про приєднання, продовжились на строк дії обставин непереборної сили, які тривали як станом на час звернення Банку з позовом до суду, так і до цього часу. При цьому сторони на власний розсуд погодили такі умови кредитування, користуючись принципом, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Не погоджуючись з рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 193, 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 509, 525, 526, 530, 543, 546, 553, 554, 617, 626-629, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та порушення норм процесуального права, а саме: статей 126, 129, 236 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.

Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників Банку та Фермерського господарства, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк та Фермерське господарство (позичальник) 29.01.2021 уклали Договір про приєднання, за умовами якого:

- розмір загального ліміту кредитної лінії складає 7 525 000,00 грн (пункт 1);

- кредитна лінія відкривається з 29.01.2021 по 15.12.2022 (включно). Позичальник погашає кредит у строки дії ліміту відповідного періоду та в сумі перевищення фактичної заборгованості по кредиту цього періоду над лімітом кредитної лінії наступного періоду, відповідно до Графіку зменшення ліміту кредитування (Додаток №1 до Договору про приєднання). Цільове використання (мета) кредитних коштів: поповнення обігових коштів (пункти 2, 4);

- позичальник зобов`язаний сплачувати Банку комісії у розмірі та в порядку, визначеному тарифами, які наведені в Додатку 2 до Договору про приєднання (пункт 3);

- за користування кредитом, в межах строку кредитування, визначеного пунктом 2 цього Договору про приєднання, Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами з врахуванням встановленого Графіку зменшення Ліміту кредитної лінії за Договором про приєднання, (строкова заборгованість): при дотриманні Позичальником умов Програми та/або умов цього Договору про приєднання, - у розмірі що станом на дату укладання цього Договору про приєднання складає 0 (нуль)% річних на період строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, або обмежувальних заходів, пов`язаних з її поширенням, та протягом 90 днів з дня його (їх) відміни, а після їх скасування - 3,0 (три)% річних (далі - Компенсаційна процентна ставка). Розмір Компенсаційної процентної ставки переглядається та встановлюється Банком щоквартально згідно з процедурою, визначеною в розділі 7 Правил відповідно до умов Програми. При недотриманні Позичальником умов Програми та/або умов цього Договору про приєднання, а також у випадках, передбачених цим Договором про приєднання, у розмірі який встановлюється та переглядається Банком щоквартально згідно з процедурою, визначеною в розділі 7 Правил та станом на дату цього Договору про приєднання складає сума значення індексу UІRD3m для національної валюти, станом на попередній банківський день, що передує даті укладання кредитного договору та значення фіксованої маржі 7,0 (сім цілих нуль десятих) процентних пункти (базова процентна ставка) (пункт 6);

- за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені Договором про надання кредиту (прострочена заборгованість), у т.ч. у строки визначені в Графіку зменшення Ліміту кредитної лінії за цим Договором про приєднання, та/або відповідно до умов дострокового погашення Кредиту встановлених внаслідок застосування Банком вимоги дострокового повного або часткового виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором про приєднання, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі: компенсаційної процентної ставки, збільшеної на 5 (п`ять) процентних пункти, у випадку, якщо на момент виникнення підстави застосування підвищеної ставки діяла Компенсаційна процентна ставка; базової процентної ставки, збільшеної на 5 (п`ять) процентних пункти, у випадку, якщо на момент виникнення підстави застосування підвищеної ставки діяла Базова процентна ставка (пункт 7).

Договір про приєднання підписаний уповноваженими представниками сторін без застережень та зауважень і скріплений печатками обох сторін.

У Додатку № 1 до Договору про приєднання сторони затвердили графік зменшення ліміту кредитування.

Відповідно до абзаців 3, 5 преамбули Правил надання кредиту клієнтам мікро- та малого бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів підприємництва "Доступні кредити 5-7-9%" в АБ "УКРГАЗБАНК" (далі - Правила надання кредиту) ці Правила надання кредиту, разом із договором про приєднання до Правил надання кредиту та всіма додатками до них складають Договір про надання кредиту. Приєднання клієнта до Правил надання кредиту (акцептування даної публічної пропозиції у відповідності із статтями 633, 634 ЦК України) здійснюється шляхом підписання договору про приєднання до Правил надання кредиту за встановленою Банком формою.

Правила надання кредиту містять такі умови:

- підписанням договору про приєднання Позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з усіма умовами Правил, а також своє волевиявлення стосовно приєднання до Правил та отримання Кредиту на умовах, визначених у Правилах та договорі про приєднання. Приєднуючись до Правил Позичальник приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених договором про надання кредиту (пункти 1.2-1.3);

- Банк надає Позичальнику кредитні кошти/відкриває кредитну лінію у розмірі та на умовах, визначених договором про надання кредиту, а Позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти, сплатити комісії та проценти за користування кредитними коштами у порядку та на умовах, визначених договором про надання кредиту (пункт 2.1);

- основні умови кредитування зазначаються в договорі про приєднання (пункт 2.3);

- у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили), що не залежать від волі сторін, такі як: війни, військові дії, блокади, ембарго, інші міжнародні санкції, валютні обмеження, інші дії держави, пожежі, повені, інші стихійні лиха або сезонні природні явища тощо, що створюють неможливість виконання стороною(ами) своїх зобов`язань, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень договору про надання кредиту на період дії зазначених обставин. Доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий відповідними компетентними органами/ організаціями, в тому числі Торгово-промисловою палатою України. Виникнення форс-мажорних обставин продовжує строк виконання взаємних зобов`язань сторін за договором про надання кредиту на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін (пункти 5.6-5.8).

На виконання Договору про приєднання Банк відкрив Фермерському господарству з 29.01.2021 ліміт кредитної лінії у загальному розмірі 7 525 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку.

Виконання зобов`язань за Договором про приєднання забезпечено порукою ОСОБА_2 згідно з Договором поруки-1 та порукою ОСОБА_1 згідно з Договором поруки-2, за умовами яких:

- Поручитель зобов`язується перед Кредитором відповідати за виконання Позичальником зобов`язань по договору приєднання (пункти 1.1);

- Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Кредитором за виконання зобов`язань по кредитному договору. Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж обсязі, що і Позичальник (пункти 1.2, 1.3);

- у випадку невиконання Позичальником зобов`язань по кредитному договору Кредитор звертається з письмовою вимогою про виконання зобов`язань по кредитному договору до Позичальника та Поручителя (пункти 2.1);

- Поручитель зобов`язаний не пізніше 2-х банківських днів з дати отримання письмової вимоги Кредитора, перерахувати суму заборгованості Позичальника за кредитним договором на рахунок(ки), номер(а) якого(их) зазначається(ються) в письмовій вимозі Кредитора. У разі невиконання Поручителями 1 та 2 пункту 2.2. цього договору, Кредитор має право відшкодувати заборгованість по кредитному договору, шляхом звернення стягнення на майно, належне Поручителю у відповідності з вимогами чинного законодавства (пункти 2.2, 2.3);

- цей Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами та скріплення відбитками печаток (за наявності) і діє по 15.12.2032. Порука за цим Договором припиняється у разі: припинення забезпеченого нею зобов`язання за кредитним договором; якщо після настання строку виконання зобов`язання Кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване Позичальником або Поручителем (пункти 5.1, 5.2).

Як вбачається з поданого Банком розрахунку та банківських виписок, станом на 10.10.2023 у Фермерського господарства наявна заборгованість у розмірі 6 281 890,34 грн.

Фермерське господарство надало сертифікат № 6500-24-0788 Херсонської торгово-промислової палати, яким вона засвідчила настання для Фермерського господарства форс-мажорної обставини щодо виконання Договору про приєднання, яка настала 24.02.2022 та триває станом на 17.04.2024. Форс-мажорні обставини для Фермерського господарства виникли у зв`язку з: військовою агресією рф проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні; тимчасовою окупацією, оточенням (блокуванням), веденням бойових дій на території Скадовського району Херсонської області.

Несплата відповідачами заборгованості у розмірі 6 281 890,34 грн за Договором про приєднання та Договорами поруки, слугувала підставою для звернення Банку до суду з цим позовом. При цьому обставини наявності у відповідачів заборгованості учасниками справи не заперечуються, а спірним є питання застосування до правовідносин у цій справі дії форс-мажорних обставин, які продовжили (за позицією відповідачів) / не продовжили (згідно з доводами позивача) строк виконання взаємних зобов`язань сторін за договором про надання кредиту на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що Правила надання кредиту разом із Договором про приєднання та всіма додатками до них складають Договір про надання кредиту.

Кредитна заборгованість у даному випадку не є простроченою, оскільки строк її сплати на даний момент не настав, враховуючи умови пункту 5.8. Правил надання кредиту, положеннями якого встановлено, що виникнення форс-мажорних обставин продовжує строк виконання взаємних зобов`язань сторін за цим договором на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін.

Хоча положення статті 617 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 218 ГК України, передбачають можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин, а не від виконання цих зобов`язань в цілому, однак сторони домовились, що виникнення форс-мажорних обставин продовжує строк виконання взаємних зобов`язань сторін за Договором про надання кредиту на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін. Доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий відповідними компетентними органами/організаціями, в тому числі Торгово-промисловою палатою України.

Продовження строку дії договору та строку виконання зобов`язань унаслідок форс-мажору чи інших обставин можливе лише якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін уже після виникнення таких обставин (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 21.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Суди визнали доведеним наявність у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин з урахуванням того, що:

- у зв`язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Цей указ затверджено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, внаслідок чого останній триває до теперішнього часу;

- відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (зі змінами та доповненнями), вся територія Скадовського району, де зареєстровані відповідачі, а Фермерське господарство здійснювало свою господарську діяльність до початку військової агресії рф, віднесено до переліку територій, тимчасово окупованих рф з 24.02.2022 та станом на цей час;

- виданий Херсонською торгово-промисловою палатою сертифікат № 6500-24-0788 є належним доказом у розумінні процесуального закону та погоджених умов Договору про надання кредиту на підтвердження існування щодо Фермерського господарства у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами та встановленими обставинами (зокрема, організаційної-правової форми відповідача-1 - фермерське господарство, діяльність якого полягає у виробленні товарної сільськогосподарської продукції, здійсненні її переробки та реалізації на земельних ділянках для ведення товарного сільськогосподарського виробництва тощо з урахуванням наявної обставини тимчасової окупації з 24.02.2022 території, на якій відповідачем-1 велось фермерське господарство).

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій виснували, що заборгованість відповідачів перед позивачем не є простроченою, строк виконання зобов`язань за Договором про надання кредиту не закінчився, а звернення позивача до суду з даним позовом є передчасним.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, Банк посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 193, 218 ГК України, статей 509, 525, 526, 530, 543, 546, 553, 554, 617, 626-629, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та порушення норм процесуального права, а саме: статей 126, 129, 236 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.

Так, у справі № 904/3886/21 дочірнє підприємства з іноземною інвестицією звернулося з позовом до аграрно-виробничого товариства про стягнення збитків, штрафу та пені, обґрунтованим, неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки у частині своєчасної поставки товару.

У цій справі Верховним Судом розглядалось питання відповідальності за порушення зобов`язання та наявності/відсутності підстав звільнення від такої відповідальності. При цьому, у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд не робив висновків щодо застосування норм матеріального права, про які зазначає скаржник у своїй касаційній скарзі. Як зазначено у самій постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права (статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 4.1 Регламенту Торгово-промислової палати в контексті тлумачення терміну "Торгова палата відповідної України") у подібних правовідносинах, оскільки судами встановлені обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі.

У справі № 910/8580/22 фізична особа-підприємець звернулася з позовом до товариства та банку про визнання гарантії, виданої банком на забезпечення виконання зобов`язання принципала - позивача, такою, що не підлягає виконанню, обґрунтованим відсутністю підстав для виконання банком банківської гарантії за вимогою про сплату гарантійного платежу товариству.

У цій справі розглядалось питання наявності/відсутності підстав для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, у зв`язку з порушенням зобов`язання (договору поставки). При цьому, у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд наводив висновки у контексті доводів касаційної скарги, зокрема, про необхідність формування правового висновку щодо застосування частини першої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України, частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" щодо того, чи належить здійснена Національним банком України девальвація гривні відносно іноземних валют до обставин непереробної сили.

У справі № 922/999/22 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до акціонерного товариства про заборгованості за спожитий природний газ по договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не в повному обсязі здійснив розрахунки за послуги з постачання природного газу згідно з договором.

У цій справі розглядалось питання відповідальності за порушення зобов`язанням та наявності/відсутності підстав звільнення від такої відповідальності. Судові рішення переглядались Верховним Судом в межах доводів та вимог касаційної скарги в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що до касаційної скарги скаржником додано сертифікат Торгово-промислової палати України № 6300-22-1122 від 30.09.2022. Проте Верховний Суд звернув увагу, що наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та невиконанням/неналежним виконанням зобов`язань підлягала доведенню відповідачем у судах попередніх інстанцій на загальних підставах. У суді касаційної інстанції це доведення не є можливим з огляду на частину другу статті 300 ГПК України. Проте в судах попередніх інстанцій відповідачем не було надано сертифікат Торгово-промислової палати України, який би підтвердив, що саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язанням були наявні обставини, які є форс-мажорними.

У справі № 910/8741/22 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до Оператора газотранспортної системи України про стягнення заборгованості за договором транспортування природного газу, 3% річних та інфляційних втрат, обґрунтованим тим, що відповідач, в порушення умов укладеного договору, не здійснив оплату за позитивні небаланси за період з лютого до червня 2022 року.

У постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язанням у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

У справі № 910/15264/21 товариство звернулося з позовом до Міністерства оборони України про внесення змін до договору.

Позов обґрунтовано тим, що позивач через простій підприємства, викликаний пандемією COVID-19 і запровадженим через це карантином, внаслідок якого більшість працівників взяли відпустку за свій рахунок, не зміг вчасно виконати зобов`язання, про що повідомив відповідача. Стверджуючи, що мають місце форс-мажорні обставини, пропонував контрагенту продовжити строк поставки першої партії товару (1 500 шт.) і розірвати договір в частині поставки другої партії товару (1 750 шт.). У зв`язку з залишенням відповідачем без задоволення пропозиції про внесення відповідних змін до договору позивач звернувся до суду.

Приймаючи постанову від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд зазначив про те, що суд апеляційної інстанції встановив відсутність форс-мажорних обставин, не погодившись з висновком торгово-промислової палати про їх наявність. Верховний Суд вважав правильними висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що причини невиконання контракту не були викликані форс-мажорними обставинами. Такі висновки суду ґрунтуються на належній оцінці судом фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові також правильно зазначив, що підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань (що не є предметом розгляду у цій справі), а не для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого. Водночас якщо суд апеляційної інстанції встановив відсутність форс-мажорних обставин, то відповідні положення ЦК України (стаття 617) та договору (пункти 8.1, 8.4) вже не підлягали застосуванню.

Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду у справах № 904/3886/21, № 910/8580/22, № 922/999/22, № 910/8741/22, № 910/15264/21, на які посилається скаржник, та зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі, що розглядається, № 916/4498/23, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм.

Суд зазначає, що у вищенаведених постановах розглядались питання щодо: відповідальності за порушення зобов`язанням та наявності/відсутності підстав звільнення від такої відповідальності; наявності/відсутності підстав для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, у зв`язку з порушенням зобов`язанням (договору поставки); відповідальності за порушення зобов`язання та наявності/відсутності підстав звільнення від такої відповідальності; підстав для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань.

Натомість у цій справі № 916/4498/23 такі питання не розглядались, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову не у зв`язку з наявністю підстав для звільнення від виконання зобов`язань за договором чи від відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань, а у зв`язку з продовженням строків виконання взаємних зобов`язань сторін за договором, враховуючи погоджені сторонами на власний розсуд такої умови та встановлені судами обставини справи.

У справі № 908/2287/17 Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулася з позовом до оператора газорозподільної системи про стягнення основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат, обґрунтованим неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу.

У постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу

З урахуванням наведеного Верховний Суд виснував, що суди правильно оцінили сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), наданий відповідачем, з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Однак, скаржник, обмежуючись цитуванням висновку Верховного Суду у наведеній постанові щодо необхідності оцінки сертифікату торгово-промислової палати у сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами справи, не зазначає у чому полягає неврахування такого висновку судами попередніх інстанцій у цій справі № 916/4498/23, при тому, що наданий Фермерським господарством сертифікат Херсонської торгово-промислової палати № 6500-24-0788 оцінювався судами попередніх інстанцій саме у сукупності із іншими доказами та встановленими обставинами справи.

Таким чином правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначених скаржником постановах Верховного Суду у справах № 904/3886/21, № 908/2287/17 № 910/8580/22, № 922/999/22, № 910/8741/22, № 910/15264/21, є істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах - з іншого) за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведених до порівняння постановах Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

Верховний Суд, зазначає, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/4498/23.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Банку.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги Банку на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Банку підлягає закриттю.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 910/4498/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок