Постанова

від 28.01.2025 по справі 619/828/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 619/828/19 Номер провадження 22-ц/814/38/25Головуючий у 1-й інстанції Кононихіна Н.Ю. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Триголов В.М.,

секретар Чемерис А.К.,

з участю представника ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - адвоката Мухи А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року, постановлене суддею Кононихіною Н.Ю.,

у справі за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

26.02.2019 керівник Дергачівської місцевої прокуратури звернувся в суд із позовною заявою у порядку статей 4, 56 ЦПК України. Право вимоги за таким позовом обґрунтовує положеннями статті 131-1 Конституції України, а виключність випадка представництва прокурором інтересів держави тривалою бездіяльністю Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», у особі яких подано позов задля повернення земельної ділянки у власність держави.

В обґрунтування підстав позову зазначає, що 28.08.2018 Дергачівською місцевою прокуратурою внесено відомості до ЄРДР за №42018221280000120 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельної ділянки на території Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Уході досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Дергачівської РДА від 23.11.2009 №1284 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2.0000 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства та передано у власність безоплатно. На його підставі ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 2.0000 га з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138, серії ЯИ №837444, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 16.12.2009 під №010969300438.

Проте розпорядження Дергачівської РДА щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийнято у порушення вимог ст.ст.20, 116, 149 ЗК України, ст.5 ЛК України та розпорядження Кабінету Міністрів України №610-р від 10.04.2008. Зокрема, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та знаходиться на території земель держлісгопу та будь-якої згоди на її відчуження ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» або його попередник (Данилівський дослідний держлісгосп) не надавало.

Наведене підтверджується листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 30.07.2018 №343, якою проведено лісовпорядні роботи - геодезичне дослідження спірної земельної ділянки, яка згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

До теперішнього часу в судовому порядку вказані планово-картографічні матеріали базового лісовпорядкування недійсним не визнано, отже вони є правовстановлюючими документами ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

Таким чином, спірне розпорядження Дергачівської РДА прийняте за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України щодо вилучення спірної земельної ділянки із постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та без попередньої зміни її цільового призначення.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибули з володіння держави всупереч вимогам законодавства, волі власника та постійного користувача ділянки, просить відновити порушене право, а саме:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 №1284 у частині «Про безоплатну передачу земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради»;

- визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №837444, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 16.12.2009 за №010969300438;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138, яка розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, на користь держави - Державного агентства лісових ресурсів України в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» розташовану.

Рішенням Дергачівського районногосуду Харківськоїобласті від29.10.2020 у задоволенні позову керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Дергачівської РДА Харківської області, ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки - відмовлено.

При постановленні рішення, районний суд виходив із того, що прокурор не може замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Тому визнав необґрунтованим та безпідставним звернення у цій справі прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», які з питання порушення їх прав та законних інтересів в суд не зверталися. При цьому суд дійшов висновку про недоведеність вимог позову належними доказами та відмовив у його задоволенні з підстав пропуску строку позовної давності.

ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та заступник керівника Харківської обласної прокуратури оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду.

ДП «Харківськалісова науково-досліднастанція» проситьскасувати рішеннярайонного судута постановитинове,яким позовзадовольнити зтаких підстав.

Зазначає, що підставою представництва прокурором інтересів держави у цій справі став факт протиправного вилучення земель лісового фонду державної власності, що перебувають під особливою охороною держави, а їх захист гарантований ст.ст.14, 131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Тоді як тривала бездіяльність позивачів, яка і стала підставою звернення прокурора в суд в інтересах держави із цим позовом, зумовлена їх необізнаністю про протиправне порушення своїх прав відповідачами, що виключає підстави застосування строку позовної давності.

Із підстав, раніше викладених прокурором у позові, доводить незаконність оскаржуваного розпорядження, прийнятого у порушення вимог ст.ст.20, 116, 149 ЗК України, ст.5 ЛК України та розпорядження Кабінету Міністрів України №610-р від 10.04.2008.

Таким чином, при постановленні оскаржуваного рішення поза увагою суду залишився факт належності спірної земельної ділянки до Державного лісового фонду та факту її вилучення без зміни цільового призначення з володіння держави всупереч вимогам законодавства, волі власника та постійного користувача ділянки.

Наголошує, що матеріали справи не містять доказів того, що процедура виділення земельної ділянки узгоджувалась з позивачами, або останні були повідомлені про її виділення відповідачу, який не сплачував втрати лісогосподарського виробництва. Тоді як у період володіння спірною земельною ділянкою відповідач не здійснював будь-якого її фактичного використання та до часу звернення в суд із цим позовом фактично саме позивач володів спірним майном.

Заперечує проти обрахування судом початку перебігу строку позовної давності з часу, коли Дергачівська РДА здійснила незаконну передачу земель та вважає правильним його обрахування з 15.11.2018, коли прокуратурою було встановлено та опрацьовано кадастровий номер земельної ділянки відповідача та встановлено порушення прав позивачів.

Просить врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справах №469/1203/15-ц від 22.05.2018, №504/2864/13-ц від 28.11.2018, №487/10128/14-ц від 12.06.2019, №487/10132/14-ц від 11.09.2019, яка безпідставно не була врахована районним судом, та за змістом якої розташування земель лісового фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.

Як на порушення норм процесуального закону, вказує, що при постановленні оскаржуваного рішення суд не зазначив підстави прийняття чи відхилення доводів відповідача (ч.5 ст.263 ЦПК України); допустив представника за довіреністю Нагаєць Д.В., без статусу адвоката (ч.1 ст.60 ЦПУ України); позивач не був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури із підстав, раніше викладених у позові, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове, яким позов задовольнити, з таких підстав.

Вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо недоведеності приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її перебування у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Спростовує такі висновки наявними у справі доказами, а саме: 1) інформацією відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 12.07.2018 №10-20-0.23,18-899/109-18; 2) листами ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 30.07.2018 №343, підписаним уповноваженими представниками (наказ від 12.01.2017 №10-к та довіреність юристконсульта) та від 20.11.2018 №б/н; 3) витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні №42018221280000120 від 28.08.2018.

Зазначає, що районний суд безпідставно вказав на реорганізацію Данилівського дослідного держлісгоспу та указав на зміну його найменування на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що підтверджується наказом від 20.01.2015 №16.

Також зазначає, що згідно з наказом Державного Комітету лісового господарства України від 23.05.2002 №55 до Данилівського дослідного держлісгоспу було приєднано Дергачівське лісництво Жовтневого держлісгоспу. При цьому, ФО-П ОСОБА_2 не володів інформацією щодо фактичних суб`єктів власності або користування суміжними земельними ділянками, а тому держлісгосп не було зазначено як суб`єкт, з яким необхідно було погоджувати межі спірної земельної ділянки. Отже, Акт погодження межі земельної ділянки від 01.10.2008 не є належним та достовірним доказом.

Зауважує, що до теперішнього часу дійсними є планово-картографічні матеріали базового лісовпорядкування, які є правовстановлюючими документами для ДП «Харківська лісова наукова-дослідна станція» на право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Зазначає, що передумовою застосування ст.261 ЦК України є встановлення судом порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду; інакше суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц.

Наголошує, що прокуратурі про порушення законодавства стало відомо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018221280000120 від 28.08.2018 за ч.2 ст.364 КК України, а ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - у серпні 2018 року, а тому безпідставними є висновки суду про належну обізнаність прокурора в особі уповноважених органів та пропуск строку позовної давності.

Цитує рішення ЄСПЛ «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» від 08.07.1986 щодо дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном та позицію Верховного суду у справі №6-48цс15, за змістом якої, у випадку звернення в суд із позовом прокурора, що не є позивачем, то позовна обчислюється від дня коли останній дізнався про порушене право або особу, яка його порушила.

Наголошує на відсутності у справі доказів обізнаності позивачів про наявність оскаржуваного розпорядження та вказує, що строк позовної давності не підлягає застосування до вимог позову в частині витребування земельної ділянки та природних ресурсів, за якими закріплено правовий титул власності на землю за Українським народом.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 11.12.2020 та 18.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами заступника керівника Харківської обласної прокуратури та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29.10.2020; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвали апеляційного суду від 23.12.2020 та 01.02.2021.

21.03.2021 представник ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - Муха А.І. звернувся до Харківського апеляційного суду із клопотанням про долучення доказів, а саме, судової практики у справах: №59/219-09, №29/151-09, №2010/2-1476/11, №2010/2-1491/2011, №2010/1963/2011, №2010/2-1406/2011, №2010/2-1474/2011, №2010/2-1467/2011, №2010/2-1470/2011, №2010/2-1448/2011, №2010/2761/2011, №2010/2-1466/2011, №2010/1230/2012, №2010/1331/2012, №2010/1976/2012, №2010/1241/2012, №2010/2-2762/2012, №2010/1329/2012, №2010/1644/2012, №2010/1633/2012, №2010/1315/2012, №2010/1320/12, №2010/1243/2012, №2010/1323/2012, №619/3981/13-ц, №922/291/13-г, №820/5641/13-а, №820/5639/13-а, №820/5642/13-а, №619/4002/13-ц, №619/3384/14-ц, №619/76/15-ц, №619/648/17, №619/3263/17, №619/653/19.

Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Рожновим О.В. подано до Харківського апеляційного суду додаткові пояснення.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.07.2021 призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса». На вирішення експертів поставлено питання: 1) чи має перетин контур земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 6322055900:04:000:0138 із межею земельної ділянки лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на момент виникнення спірного правовідношення?; 2) у разі наявності перетину контуру земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 6322055900:04:000:0138 із межею земельної ділянки лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» вирахувати площі таких перетинів щодо кожного випадку./а.с.53-55 т.4/

12.10.2021 судовий експерт Опара О.С. звернувся в апеляційний суд із клопотанням про надання додаткових матеріалів та забезпечення обстеження, які необхідні для проведення експертизи №23818. Зокрема,

- надати належним чином завірені матеріали: каталог координат та топографо-геодезичну зйомку: земельної ділянки за кадастровим номером 6322055900:04:000:0138 та земельної ділянки лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в єдиній системі координат (у паперовому вигляді та електронному форматі *.dxf), у т.ч. збірний кадастровий план досліджуваних ділянок, виконану особою, яка має відповідні повноваження на виконання таких робіт (сертифікат);

- уточнити про який «момент спірного правовідношення» йдеться (зазначити дату) у 1 питанні ухвали./а.с.62 т.4/

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11.11.2021 поновлено апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду; витребувано у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» запитувані експертом документи, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 07.02.2022.

07.02.2022 представником ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» надано Харківському апеляційному суду додаткові докази./а.с.98-175 т.4/

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13.02.2023 справа прийнята до провадження та призначена до судового розгляду із повідомленням сторін.

У суді апеляційної інстанції представник ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - адвокат Муха А.І. доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.

Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи в судове засідання не з`явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.08.2018 Дергачівською місцевою прокуратурою внесено відомості до ЄРДР за №42018221280000120 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельної ділянки на території Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 року №1284 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 2.0000 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства та передано у власність безоплатно.

На підставі цього розпорядження ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку загальною площею 2.0000 га з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138 серії ЯИ №837444, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 16.12.2009 під №010969300438.

Також судом встановлено, що земельна ділянка, загальною площею 2.0000 га, (кадастровий номер 6322055900:04:000:0138), яка згідно спірного розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області передана у власність ОСОБА_3 , відноситься до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується інформацією Відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 12.07.2018 №10-20-0.23,18-899/109-18.

Відповідно до листа ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 20.11.2018 б/н, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138 знаходиться на території земель держлісгоспу та будь-якої згоди ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» або попередник Данилівський дослідний держлісгосп не надавали.

Наведене підтверджується також листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 30.07.2018 №343, якою проведено лісовпорядні роботи (геодезичне дослідження вказаної земельної ділянки) з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138 загальною площею 2.0000 га , що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка незаконно була передана у приватну власність позивачу, оскільки знаходиться на території земель держлісгоспу. Разом з тим, приймаючи до уваги те, що уповноважені державою органи не вчинили покладених на них обов`язків щодо усунення порушень протягом строку позовної давності, хоча їм було відомо про порушення прав, відмовив у задоволення позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів, не погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для застосування строків позовної давності, враховуючи наступне.

Щодо правових підстав звернення прокурора до суду в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та в інтересах Державного агентства лісових ресурсів

Згідно зі статтею 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною другою статті 4ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу IIIЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі №1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

У рішенні від08квітня 1999року №3-рп/99Конституційний СудУкраїни зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23Закону Українивід 14жовтня 2014№1697-VII«Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права, зокрема юридичних осіб.

У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Отже, судове рішення підлягає скасуванню в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до частин першої, другої статті 20Земельного кодексуУкраїни (далі -ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

При цьому, згідно зі статтею 3ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 8Лісового кодексуУкраїни (далі - ЛК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Водночас частиною другою статті 5ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.

Частиною третьою статті 17ЛК України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (пункт 4 частини першої статті 32 ЛК України).

Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі, земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Держлісагентство України- центральний орган виконавчої влади України з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва. Утворене шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Діяльність Держлісагентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту навколишнього середовища і природних ресурсів.

Функціями Держлісагентства України відповідно до Положення про Держлісагенство, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 08жовтня 2014року №521 з подальшими змінами, зокрема, є: здійснення державного управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організація ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; здійснення моніторингу лісів; прийняття рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.

Як вбачається із матеріалів справи, Державне агентство лісових ресурсів України є уповноваженим державним органом, яке не надавало згоди на переведення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення у землі для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

Щодо питання правомірності вибуття спірної земельної ділянки з державної власності та підстав для її витребування

Відповідно до статті 14Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10Закону України«Про місцевесамоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Частиною першою статті 116ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х«Перехідні положення»ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостою статті 118ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно із статтею 50Закону України«Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 1ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною першою статті 1ЛК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 63ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Згідно зі статтями 56, 57 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині другій статті 5ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відповідно до статті 48ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України«Про Державнийземельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII«Прикінцеві положення»ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Статтею 21 Земельного кодексуУкраїни встановлені наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель та передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до статей 317, 319ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як зазначалось вище, судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138, яка була передана у приватну власність ОСОБА_3 , знаходиться на території земель держлісгоспу та є власністю держави. При цьому ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згоди на вилучення спірної земельної ділянки не надавала.

Вказане підтверджується також листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 30.07.2018 №343, якою проведено лісовпорядні роботи (геодезичне дослідження вказаної земельної ділянки) з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138 загальною площею 2.0000 га , що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, частково знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року та схемою перетину земельних ділянок, доданою до нього.

Приймаючи до уваги те, що розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 №1284, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 2.0000 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність відповідачу, прийняте всупереч вимогам ст.ст.19, 20, 149 ЗК України та ст.59 ЛК України, за відсутності відповідного рішення щодо вилучення із постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірної земельної ділянки та без попередньої зміни її цільового призначення, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про неправомірність виділення її у власність відповідача ОСОБА_3 .

При цьому колегія суддів не приймає до уваги заперечення представника відповідача ОСОБА_4 щодо ненадання прокурором доказів на підтвердження накладення земельної ділянки ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на земельну ділянку, яка була надана у власність ОСОБА_3 , враховуючи наступне.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18,19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (статті 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Таким чином, через об`єктивні, видимі природні властивості земельних ділянок, виявивши розумну обачність, особа, якій виділялась земельна ділянка, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц).

Відповідно до таблиці №1, доданої до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, зі зміною цільового використання, за межами населеного пункту на території Малоланилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області складеного у 2009 р, яка була надана відповідачем ОСОБА_3 до суду першої інстанції, спірна земельна ділянка вкрита лісовною деревною на 1,9811 га, площа не вкритої лісовою рослинністю складає 0,0189 га.

Заліснення наданої ОСОБА_3 земельної ділянки також підтверджується викопіюванням із чергового кадастрового плану та плану зон обмежень земельної ділянки.

Таким чином, ОСОБА_3 , отримавши спірну земельну ділянку відповідно до розпорядження голови Дергачівської районної адміністрації від 23.11.2009, яка мала видимі природні властивості, а саме: майже вся була вкрита лісовиною, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що вона належить до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Під час апеляційного перегляду справи представником ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» Мухою А.І. подані нові докази на підтвердження належності спірної земельної ділянки, які не були предметом дослідження судом першої інстанції, а саме викопіювання із Публічної кадастрової карти України, плани лісонасаджень, плани формування територій, планшети з Дергачівського лісництва, висновок експертів Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл проф.. М.С. Бокаріуса» у кримінальному провадженні від 22.12.2023.

Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Приймаючи до уваги те, що вказані докази мають виняткове значення для повного, всебічного та об`єктивного розгляду цієї справи та правильного вирішення спору, в тому числі з`ясування питання щодо належності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що перебувають під посилиною правовою охороною держави, колегія суддів вважає за необхідне прийняти їх, надавши їм відповідну оцінку.

Так, відповідно до листа Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 16.11.2023 №780, 15.11.2023 під час виконання робіт з базового лісовпорядкування лісового фонду ДП «Лісова науково-дослідна станція» з метою виявлення можливих перетинів меж спірної земельної ділянки із землями держлісфонду, було проведено комплекс топографо-геодезичних, лісовпорядних робіт по встановленню/відновленню меж лісової ділянки ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (кв. 200 Дергачівського лісництва), яка розташована за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Харківського району.

В результаті проведеної перевірки встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138, яка передана у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області та, згідно чинних планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2013-2023, частково відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (в минулому Данилівський дослідний держлісгосп) - Дергачівське лісництво, квартал 200, виділ 2.

Встановлена площа перетину меж спірної земельної ділянки з землями ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» за результатами інженерно-геодезичних робіт 1,9015 га.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2013 року ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», які використовувались під час перевірки, є чинними та обов`язковими до використання на підприємстві, складені за результатами проведення польових лісовпорядних робіт на основі даних органів землевпорядкування та оригіналів планшетів минулого лісовпорядкування (а саме лісовпорядкування 1990, 2003 років), шляхом прямого викопіювання, у відповідності до п. 2.2.1 Інструкції та відповідають їм (у частині зовнішньої межі).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що площа перетину, встановлена внаслідок проведеного обстеження фактично співпадає з встановленою площею вкритої лісовою рослинністю, земельної ділянки відповідно до таблиці № 1 доданої до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 , складеного у 2009 році.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою та земельно-оціночної за матеріалами кримінального провадження №42018221280000120 Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл проф. М.С. Бокаріуса», складеного 22.12.2023 проект землеустрою 6322055900:04:000:0138 не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

В зв`язку з тим, що у досліджуваному «Проекті землеустрою 6322055900:04:000:0138» недостовірно подані відомості щодо категорії земель цільового призначення земельної ділянки на момент її відведення гр. ОСОБА_3 , встановити чи змінено та затверджено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування не виявляється можливим.

Також неможливо встановити чи накладається земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138, площею 2,0 га, власником якої є ОСОБА_3 , на землі лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, оскільки на дослідження експерта не були надані каталоги координат земельних ділянок, планово-картографічних матеріалів та відповідних рішень органів влади про надання земельних ділянок у користування.

Враховуючи наведене, колегія суддів, оцінюючи зазначені нові докази в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, вважає що оскільки на час винесення оскаржуваного розпорядження голови Дергачівчької районної державної адміністрації Харківської області від 23.11.2009 №1284 «Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства», спірна земельна ділянка, належала до земель лісового фонду Дергачівського лісництва (квартал 200), які перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (в минулому Данилівський дослідний держлісгосп), вона знаходилась поза межами населеного пункту, то розпорядження про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.

Крім того, відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України, розміщеної на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфкрі земельних відносин, спірна земельна ділянка, є залісненою. Такі відомості є загальновідомими, а тому не потребують доказування, що передбачено частиною 3 статті 82 ЦПК України. Судом не встановлено обставин, які б спростували заліснення наданої у власність ОСОБА_3 земельної ділянки та невідповідність відомостей з Публічної кадастрової карти України фактичному стану ані на цей час, ані на час отримання у власність цієї земельної ділянки.

Посилання представника відповідача, що спірна земельна ділянка могла зарости лісовиною, після її виділення у 2009 році, не може бути прийнято до уваги, оскільки спростовується проектною документацією, виготовленою відповідачем ОСОБА_3 у 2009 році. Таким чином висновки районного суду щодо неправомірності набуття відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки, що належить до земель лісового господарства, є законними та обґрунтованими.

В свою чергу належних, допустимих та достатніх доказів на спростування належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, відповідачі не надали. Докази подані прокурором, а також представником ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» є більш вагомими та переконливими у своїй сукупності.

Щодо строків позовної давності

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 під час розгляду справи районним судом, просив застосувати позовну давність, з посиланням на те, що про можливе порушення інтересів держави прокуратурі Дергачівського району Харківської області могло бути відомо з часу внесення відомостей щодо спірної земельної ділянки у ДЗК тобто у 2009 році. Окрім того, прокурор не використав можливості долучити до позовної заяви клопотання про поновлення строку позовної давності та довести поважності причин пропуску такого строку.

Встановивши незаконність набуття відповідачем ОСОБА_3 спірної земельної ділянки та відмовляючи у задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції послався на те, що держава, в особі спеціально створених органів державної влади з 2009 року, знала про незаконну передачу у приватну власність земельної ділянки, однак уповноважені державою органи не вчинили покладених на них обов`язків щодо усунення порушень протягом позовної давності.

Разом з тим, висновок суду щодо пропуску прокурором строку звернення до суду, не відповідає встановленим обставинам та наявним у справі доказам.

Так, відповідно до статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2), якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17)».

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (Державне агентство лісових ресурсів України), знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав.

Про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138 загальною площею 2.0000 га, що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області та знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», прокурор дізнався в 2018 році після порушення кримінального провадження №42018221280000120.

До суду прокурор звернувся у лютому 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Приймаючи до уваги наведене, а також те що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що прокурор або Державне агентство лісових ресурсів, в інтересах якого пред`явлено позов, могли дізнатися у 2009 році про незаконне вибуття спірної земельної ділянки, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, встановлений законом.

Звернення прокурора з вимогою про повернення земельних ділянок земельних ділянок із володіння відповідача у цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями лісового фонду, безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту реалізуються шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Згідно зі статтею 152ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом частини 1 статті 155ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Згідно зі статтею 387ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому колегія суддів враховує, що прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з дотриманням засад правового порядку, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченуКонституцієюта законами України.

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісового фонду, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18).

Отже, витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача ОСОБА_3 відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 387,388ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» підлягають частковому задоволенню. Рішення суду місцевого в частині відмови у задоволенні позову Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів до Дергачівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 №128, визнання недійсними та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №837444, повернення земельної ділянки скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у цій частині.

Згідно зі статті 141 ЦПК України з Дергачівської районної державної адміністрації на користь Дергачівської місцевої прокуратури слід стягнути витрати зі сплати судового збору у сумі 4802.50 грн.; а з ОСОБА_1 на користь Дергачівської місцевої прокуратури витрати судовий збір у сумі 19043,50 грн.; з Дергачівської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір по 17884,50 грн. із кожного.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 377, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року скасувати.

Позовні вимоги керівника Дергачівської місцевої прокуратури, заявлені в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція - залишити без розгляду.

Позов Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів до Дергачівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 №1284 в частині «Про передачу безоплатно земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради».

Визнати недійсними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №837444, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 16.12.2009 №010969300439.

Витребувати у ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:04:000:0138, яка розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області на користь держави - Державного агентства лісових ресурсів України.

Стягнути з Дергачівської районної державної адміністрації на користь Дергачівської місцевої прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 4802.50 грн

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дергачівської місцевої прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 19043,50 грн

Стягнути з Дергачівської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір по 17884,50 грн. із кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.02.2025.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

В.М. Триголов