Постанова

від 30.01.2025 по справі 905/643/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року м. Харків Справа №905/643/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

учасники провадження у справі не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» (вх.№2410Д від 11.10.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/643/24 (м. Харків, суддя Зельман Ю.С., повний текст рішення складено 11.09.2024),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ», м. Київ,

до Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область,

про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» звернулось до господарського суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на нежитлову будівлю «літ. Б-2 з тамбуром літ. б-1», загальною площею 193,3 кв.м.,за адресою вул.Італійська, буд.113, Донецька область, м.Маріуполь, яка розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1412336300:01:005:0441 за ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на втрату правовстановлюючих документів на нежитлову будівлю під час бойових дій у м.Маріуполь, з огляду на що, враховуючи приписи норм ст.392 Цивільного кодексу України, наявні підстави для визнання права власності на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» про визнання права власності на нежитлову будівлю «літ. Б-2 з тамбуром літ. б-1», загальною площею 193,3 кв.м., за адресою вул.Італійська, буд.113, Донецька область, м.Маріуполь відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» з вказаним рішенням не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 по справі №905/643/24 та винести нове рішення, яким визнати право власності на нежитлову будівлю «літ. Б-2 з тамбуром літ. б-1», загальною площею 193,3 кв.м., яка розташована за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Італійська, 113, яка розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1412336300:01:005:0441 за ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ», код 32717395.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» зазначає наступне:

- передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності щодо майна, у разі втрати ним документів, які засвідчуються право власності;

- за змістом ст.392 ЦК України саме власник майна може звернутися із таким позовом, тому позивач повинен довести, що він набув право власності на приміщення. Позивач надав суду витяг про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на виконання приписів вказаної законодавчої норми;

- за змістом статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що витяг щодо реєстрації прав на нерухоме майно не є правовстановлюючим документом, з огляду на що наявні підстави для визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» (вх.№2410Д від 11.10.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/643/24 залишено без руху.

В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№13664 від 24.10.2024) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 16.10.2024. Зокрема, апелянтом надано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2024 у зв`язку з відпусткою судді Сгари Е.В. визначено наступний склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №905/643/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» (вх.№2410Д від 11.10.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/643/24. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/643/24.

29.10.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/643/24 (вх.№13829).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2024 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» (вх.№2410Д від 11.10.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/643/24 до розгляду на « 30» січня 2025 р. о 10:45 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача (вх.№1431 від 30.01.2025), в якому останній просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 09 вересня 2024 року по справі №905/643/24 та винести нове рішення, яким визнати право власності на нежитлову будівлю «літ. Б-2 з тамбуром літ. б-1», загальною площею 193,3 кв.м., яка розташована за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Італійська, 113, що розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1412336300:01:005:0441 за ТОВ «НАУКОВА-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ», код ЄДРПОУ 32717395.

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 30.01.2025 учасники справи не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином шляхом направлення ухвали від 13.12.2024 до електронного кабінету учасників справи в системі «Електронний Суд».

З огляду на належне повідомлення учасників справи, клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» 28.11.2003 було зареєстровано виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області, ідентифікаційний код 32717395. Місцезнаходження юридичної особи: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Енгельса, б.26/2.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» 23.06.2022 зареєстровано за адресою м.Київ вул.Грушевського М., б.28/2, н/п 43.

Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що він є власником нежитлової будівлі загальною площею 193,3 кв.м основна будівля з тамбуром, Б-1. б-1 яка розташована за адресою Донецька область, м.Маріуполь, вул. Італійська, б.113.

На підтвердження належності зазначеного приміщення позивачу на праві власності до матеріалів справи надано (копії) Свідоцтва на право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ №659794 від 05.04.2012 видане на підставі рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.03.2012 за номером 85/4, Витяг про державну реєстрацію прав КП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» №33729912 від 05.04.2012 на спірну будівлю, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №3077532 від 29.04.2013 на право оренди земельної ділянки за адресою Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, б.113, Договір оренди земельної ділянки від 25.04.2013, технічний паспорт на виробничий будинок розташований за адресою Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, б.113, План (схема) меж земельної ділянки по вул.Італійській 113 в Жовтневому районі м.Маріуполя, Рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради «Про видачу правовстановлювальних документів» від 21.03.2012 №85/4.

У зв`язку з втратою правовстановлюючих документів на спірне приміщення позивач звернувся до Маріупольської міської ради (далі - відповідач) з заявою №11 від 13.03.2024 про видачу дубліката свідоцтва на право власності на нежилу будівлю за адресою Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, б.113.

На вищезазначену заяву Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради відповіддю №26-790 від 20.03.2024, повідомив, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та окупацію м.Маріуполь, доступ до документів, які перебувають на обліку департаменту наразі відсутній, також у департаменту відсутній доступ до реєстру приватизації, тому надати запитуваний документ не є можливим. Розгляд питання щодо можливості виготовлення та видачі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно буде можливим після завершення дії воєнного стану в Україні, деокупації м. Маріуполя.

Позивач в обгрунтування своїх вимог посилається на приписи ст. 317,319, 328, 392 Цивільного кодексу України.

Отже, на думку позивача, втрата правовстановлюючих документів на спірне приміщення, свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» та про наявність підстав для їх захисту в судовому порядку.

Оскаржуване судове рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено, що останній не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом через відсутність зазначених документів, зокрема, отримав відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав. Також судом зазначено, що позивачем належним чином не доведено, чому право власності на вказані об`єкти не може бути підтверджене на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як це передбачено діючим законодавством. Отже, на думку суду першої інстанції, обставин, за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності позивачу спірного нерухомого майна, своїми діями чи бездіяльністю перешкоджає, або зумовлює неможливість реалізації права власності, у тому числі вільно розпоряджатися нерухомим майном, а також відсутності у позивача змоги реалізації своїх прав, або наявності перешкод у цьому, позивачем не доведено, матеріали справи не містять і таких обставин судом не встановлено. Дослідивши наявні матеріали справи, місцевий господарський суд не вбачає підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника спірного нерухомого майна відповідачем, як і не доведено того, що відсутність правовстановлюючих документів перешкоджає у реалізації останнім права на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За змістом ч.ч.2, 3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Правом власності є право особи на річ (майно) яке воно здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.317 Цивільного кодексу України зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном.

Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17 вказано, що стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статті 392 цього Кодексу.

Аналіз змісту статті 392 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України у випадку оспорювання чи невизнання її права іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує право власності. При цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах.

Отже, умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Тобто метою подання такого позову згідно статті 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою.

У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач не ставить під сумнів наявність права власника (позивача) на нерухоме майно, не вбачається наявності факту відмови, невизнання або його оспорювання, за відсутності оригіналу правовстановлюючого документа на підтвердження такого права. Позов також не містить жодної вимоги до Маріупольської міської ради.

Крім того, матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції зроблено запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та отримано інформаційну довідку №380689677 від 29.05.2024 з якої вбачається, що ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» є власником нежитлової будівлі літ. Б-2; тамбур літ. б-1, майданчик літ.б-1-1 загальною площею 193,3 кв.м, за адресою Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, б.113. Державна реєстрація права власності здійснена на підставі свідоцтва про право власності серія та номер ЯЯЯ 659794, виданий 05.04.2012, видавник Виконавчий комітет Маріупольської міської ради.

Згідно п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

За приписом ч.5 ст. 12 Закону, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Факт скасування в реєстрі відомостей про зареєстроване право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» на спірне нерухоме майно з матеріалів справи не вбачається.

При цьому, неможливість видачі дублікату документа відповідачем обумовлена відсутністю можливості доступу до місця зберігання таких документів в зв`язку з певними об`єктивними причинами, які не залежать від відповідача, про що міська рада повідомила позивача відповідним листом від 20.03.2024 №26-790. Так, вся територія Маріупольського району Донецької області з 05.03.2022 визнана тимчасово окупованою рф, у зв`язку з чим доступ до документів, які перебувають на обліку департаменту, у тому числі приватизації та доступ до реєстру приватизації наразі відсутні. Відповідач повідомив про те, що розгляд питання щодо виготовлення та видачі дубліката правовстановлюючого документа на нерухоме майно буде можливим після завершення дії воєнного стану в України, деокупації міста Маріуполя, відновлення повноцінної роботи органів місцевого самоврядування та у разі збереження документів департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради.

Як правомірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем не надано доказів того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно, як і не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника будь-якими іншими особами, що підтверджується тим, що відомості про спірний об`єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачу.

При цьому, обставини втрати та/або неможливості повернення відповідачем правовстановлюючих документів позивача також не можуть обґрунтовувати порушення прав позивача як власника спірного об`єкту нерухомості у даному спорі про визнання права власності, оскільки позивачем не доведено, що останній не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом через відсутність зазначених документів, зокрема, отримав відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі №905/494/18.

Посилання апелянта на те, що витяг щодо реєстрації прав на нерухоме майно не є правовстановлюючим документом відповідно до статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є необґрунтованим, оскільки як вбачається з матеріалів справи, право власності позивача на спірне нерухоме майно вже зареєстровано у законодавчо встановленому порядку. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості вчинення будь-яких інших реєстраційних дій зі спірним об`єктом нерухомого майна, які можуть бути підставою для застосування статті 392 ЦК України до спірних правовідносин.

З огляду на що відповідні доводи скаржника не спростовують правомірності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, зважаючи на те, що докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача в матеріалах справи відсутні. Обставини, за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності Товариству з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» спірного нерухомого майна, а також наявність спору між сторонами у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно не підтверджено, відсутні підстави для застосування положення ст. 392 ЦК України та задоволення позовних вимог, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 07.02.2025 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 29.10.2024 №4024-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АВТ-ПРОМ» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/643/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.02.2025.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук