Ухвала

від 07.02.2025 по справі 926/148/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

м.Чернівці

07 лютого 2025 року Справа № 926/148/24

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М., за участю помічника судді Петровської В.С., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши скаргу Приватного підприємства ЛЄГО на дії (бездіяльність) (вх.№2882 від 13.11.2024р.) приватного виконавця у справі №926/148/24

За позовом Акціонерного товариства Українська залізниця, (03680, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5)

До відповідача Приватного підприємства ЛЄГО (59126, Чернівецька обл, Вижницький р-н, с. Яблуниця, вул.О.Довбуша, 8)

Про стягнення заборгованості в сумі 7207361,64 грн

Виконавець, дії якого оскаржуються: приватний виконавець Кондрюк Костянтин Олександрович (58002, м.Чернівці, вул.А.Міцкевича, 2/22)

За участю представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Від приватного виконавця: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 07.05.2024 року, позовні вимоги АТ Українська залізниця до ПП ЛЄГО про стягнення заборгованості в сумі 7207361,64 грн задоволено у повному обсязі.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 року рішення Господарського суду Чернівецької області від 07.05.2024 року залишено без змін.

На виконання рішення суду 02.09.2024 року судом видано наказ.

13.11.2024 року, через систему Електронний суд від ПП ЛЄГО надійшла скарга на дії (бездіяльність) приватного виконавця Кондрюка К.О. (вх.№2882), в якій скаржник просить визнати неправомірними дії щодо виконання судового рішення у справі №926/148/24 та повернути незаконно стягнуті виконавцем грошові кошти, обгрунтовуючи її тим, що приватним виконавцем незаконно з рахунку ПП ЛЄГО стягнуто кошти в розмірі 45036,00 грн, які є коштами призначеними для оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування працівників підприємства, а відтак просить суд визнати дії приватного виконавця неправомірними та зобов`язати повернути незаконно стягнуті кошти.

Ухвалою суду від 14.11.2024 року відкладено вирішення питання про прийняття скарги ПП ЛЄГО (вх.№2882 від 13.11.2024р.) до повернення матеріалів справи з касаційної інстанції.

15.01.2025 року до Господарського суду Чернівецької області повернулися матеріали справи №926/148/24.

Ухвалою суду від 16.01.2025 року призначено скаргу ПП ЛЄГО (вх.№2882 від 13.11.2024р.) на дії приватного виконавця Кондрюка К.О. до рорзгляду у судовому засіданні 28.01.2025 року.

27.01.2025 року від скаржника надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№367), в яких останній наполягає на задоволенні скарги та просить повернути йому незаконно арештовані і вилучені грошові кошти, посилаючись на те, що виконавцем винесено постанови по виконанню наказу, якого не існує.

28.01.2025 року від приватного виконавця Кондрюка К.О. надійшли пояснення на скаргу (вх.№399), в яких він заперечує проти доводів скаржника, посилаючись на те, що скарга є необгрунтованою.

У зв`язку із оголошенням по всій території України повітряної тривоги, суд ухвалою від 28.01.2025 року відклав судове засідання на 03.02.2025 року.

Ухвалою суду від 03.02.2025 року відкладено розгляд скарги на 07.02.2025 року у зв`язку із неявкою представників сторін та приватного виконавця.

05.02.2025 року від приватного виконавця надійшло клопотання про долучення доказів направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику (вх.№552).

У судове засідання 07.02.2025 року представники сторін та приватний виконавець не з`явились, що не є перешкодою для розгляду скарги.

У відповідності до вимог ст.ст.3, 4, 24-27 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (ст.3391 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами ст.342 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або за ініціативою суду. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

На виконання рішення Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/148/24 від 07.05.2024 року, яке залишене в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 року, заначені процесуальні документи залишені в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.11.2024 року, видано наказ від 02.09.2024 року про примусове його виконання.

17.09.2024 року АТ Українська залізниця, як стягувач по наказу суду звернувся до приватного виконавця виконавчого окручу Чернівецької області Міністерства юстиції України Кондрюка К.О. з заявою про примусове виконання рішення суду та просив розпочати виконавче провадження і накласти арешт на кошти і майно боржника.

19.09.2024 року приватним виконавцем Кондрюком К.О. розпочато ВП №76091382, про що винесено постанову про відкриття та ряд інших постанов, які отримані боржником.

Як вже було зазначено вище, у своїй скарзі скаржник просить суд визнати неправомірними дії щодо виконання судового рішення, які полягають у незаконному арешті та вилученні коштів з рахунку боржника, які були призначеними для оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування працівників підприємства, з урахуванням неправомірності таких дій, скаржник просить повернути йому грошові кошти стягненні за платіжною інструкцією №5941 від 04.11.2024 року.

В свою чергу, приватний виконавець просить відмовити у задоволенні скарги ПП ЛЄГО, так як вважає що дії виконавця в межах закону, боржником не було надано документального підтвердження про спеціальний режим використання коштів, також останній продовжує відкривати нові рахунки у банківських установах, отже скарга є необґрунтованою.

Розглянувши матеріали справи, скаргу на дії приватного виконавця та пояснення у справі, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст.1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами ст.2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до приписів ч.1 ст.5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст.35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (ч.ч.1, 4, 7 ст.18 Закону).

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення, що було здійснено представником стягувача (копія заяви міститься в матеріалах справи). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти/електронні гроші боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону (ч.ч.1, 5, 7 Закону).

Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п.п.1-4 ч.9 ст.71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (ч.1 ст.28 Закону).

Як слідує з матеріалів виконавчого провадження, за заявою АТ Українська залізниця приватним виконавцем Кондрюком К.О. 19.09.2024 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76091382 з виконання рішення господарського суду у справі №926/148/24. В той самий день приватним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної заборгованості та про арешт коштів боржника, та зазначені постанови надіслано боржнику, що підтверджено рекомендованим листом №0600964201843.

20.09.2024 року приватним виконавцем винесено постанови: про арешт коштів боржника, про розшук майна боржника.

03.10.2024 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 8023032,41 грн.

04.10.2024 року виконавцем винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Листом від 10.10.2024 року АТ Перший Український Міжнародний Банк повідомив приватного виконавця про відсутність коштів на рахунках ПП Лєго.

18.10.2024 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадження.

30.10.2024 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, яким накладено арешт на транспортний засіб, що належить ПП Лєго.

01.11.2024 року ПП Лєго повідомив приватного виконавця про укладення між ним та АТ ПУМБ договору застави рухомого майна №МБ-LVO-РМ-КФ-5420/1, предметом якого є рухоме майно (транспортні засоби) на загальну суму 3715941,00 грн.

13.11.2024 року ПП Лєго звернулося до виконавця, посилаючись на те, що наказ про примусове виконання №926/148/24 від 13.09.2024 року на підставі, якого винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та інші постанови не існує, відтак вони є незаконними.

18.11.2024 року приватний виконавець звернувся до АТ ПУМБ, як заставодержателя з проханням надати інформацію про залишок боргу ПП Лєго та надати згоду на реалузацію транспортного засобу, яке перебуває у нього в заставі.

Слід зазначити, що 16.12.2024 року приватним виконавцем винесено постанову про зміни (доповнення) реєстраційних даних, в якій зазначено, що при винесені постанов у виконавчому провадженні №76091382 допущено помилку, а відтак постановляє: замість дати видачі виконавчого документу 13.09.2024 року зазначити 02.09.2024 року, отже твердження скаржника, що постанови є незаконними, так як наказу суду №926/148/24 від 13.09.2024 не існує, спростовані.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із виконанням судових рішень здійснюється Господарським процесуальним кодексом України, Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року №1404-VIII, Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р. Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Конституційний Суд України вказує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз.3 п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абз.2 п.3 мотивувальної частини Рішення від 225.04.2012р. №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абз.5 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. №5-рп/2013).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

ЄСПЛ наголосив, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (п.43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України").

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч.1 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, виконання судових рішень у господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.327 ГПК України)

Судом досліджено, копію постанови про відкриття виконавчого провадження №76091382 з примусового виконання рішення господарського суду у справі №926/148/24, яка отримана останнім 27.09.2024 року у відповідності до трекінгу Укрпошта.

Зокрема в п.2 постанови про відкриття виконавчого провадження №76091382 виконавець зобов`язав боржника протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно, а в п.3 зазначено, про стягнення з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 729384,99 грн.

За умовами п.3 ч.5 ст.19 Закону, за рішеннями майнового характеру боржник зобов`язаний подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Відповідно до п.1 ч.1 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень між народного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно зі ст.4 Закону у виконавчому документі зазначаються, зокрема, дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

За умовами ч.1 ст.5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону).

За змістом положень статей 1, 5, 6, 11, 18 Закону метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Як встановлено матеріалами справи, приватний виконавець Кондрюк К.О. в межах ВП №76091382 та у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження здійснив дії, щодо виконання рішення суду, зокрема: винесено постанови про арешт коштів боржника, про розшук майна боржника, про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Скаржник в мотивації своєї скарги за вх№2882 від 13.11.2024р. просить визнати неправомірними дії виконавця, щодо стягнення коштів з спеціального рахунку та повернути кошти.

У відповідності до п.2 ч.2 ст.48 Закону, забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", сттті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Як визначено Постановою Великої палати Верховного суду у справі №756/8815/20 від 20.04.2020 року та у справі №905/361/19 від 19.05.2020 року, накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.

Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до ч.1 ст.59 Закону на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.59 Закону підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п.10 ч.1 ст.34 цього Закону (п.2 ч.2 ст.59 Закону).

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч.4 ст.59 Закону.

Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч.4 ст.59 Закону).

Слід зазначити, що боржник не надав доказів того, що він самостійно вчиняв дії по виконанню рішення суду, також він не надав докази, стосовно того, що ним було виконано вимоги постанови про відкриття виконавчого провадження та подано виконавцю декларацію про доходи та майно, боржник був повідомлений про стягнення виконавчого збору, також боржник не надав докази стосовно того, що він, або банківська установа повідомили виконавця про те, що арештований рахунок має спеціальний режим використання, а відтак жодних дій окрім оскарження постанов останнім вчинено не було.

З урахуванням вище викладеного, суд оцінює дії приватного виконавця як такі, що вчинені за правилами та в межах Закону України Про виконавче провадження.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до положень ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді, суд дійшов висновку, що вжиті приватним виконавцем заходи щодо примусового виконання рішень відповідають принципам та засадам здійснення виконавчого провадження, передбачених положеннями Закону України «Про виконавче провадження», скаржником не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували неправомірність та незаконність дій приватного виконавця щодо стягнення коштів боржника, а тому суд не знаходить підстав для задоволення скарги, а відтак у її задоволенні слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.234, 340, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Приватного підприємства «ЛЄГО» на неправомірні дії приватного виконавця Кондрюка К.О. (вх№2882 від 13.11.2024р.) у справі №926/148/24 - відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку ст.235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст.256-259 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повна ухвала складена та підписана 11.02.2025 року

Суддя Гушилик С.М.