Постанова

від 05.02.2025 по справі 453/208/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 453/208/22

провадження № 61-9412св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Товариство з іноземними інвестиціями «ГОРАРИ»,

третя особа - приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Швед Іванна Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Товариство з іноземними інвестиціями «ГОРАРИ», третя особа - приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Швед Іванна Володимирівна, про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації права власності

за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 - адвоката Куся Юрія Орестовича і Товариства з обмеженою відповідальністю «Товариство з іноземними інвестиціями «ГОРАРИ» на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2023 року у складі судді Ясінського Ю. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,4838 га, кадастровий номер 4624580800:01:023:0001, що розташована в урочищі Ровень, село Волосянка Сколівського району Львівської області, укладений 26 серпня 2021 року між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Товариство з іноземними інвестиціями «ГОРАРИ» (далі - ТОВ «ГОРАРИ», товариство), посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Швед І. В., зареєстрований в реєстрі № 3067 (далі - спірний договір); скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «ГОРАРИ» на цю земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 28 грудня 2020 року між ним і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого він передав позичальнику 198 500,00 грн, які вона зобов`язалася повернути до 28 березня 2021 року, проте умов договору не виконала.

15 червня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, який рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 06 листопада 2021 року у справі № 453/820/21 задоволено та стягнено з ОСОБА_2 на його користь 198 500,00 грн.

08 лютого 2022 року приватний виконавець Баірова Н. М. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1. Із сформованої приватним виконавцем інформаційної довідки від 08 лютого 2022 року № 298504716 позивачу стало відомо, що 26 серпня 2021 року ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку.

Оскільки ОСОБА_2 як боржник за договором позики відчужила земельну ділянку на користь третьої особи під час розгляду судом справи про стягнення з неї боргу, тому її дії є недобросовісними та мають ознаки зловживання правами стосовно позивача як кредитора, адже укладення оспорюваного договору порушує його майнові інтереси та спрямоване на невиконання зобов`язань за договором позики шляхом недопущення звернення стягнення на майно боржника в порядку виконання судового рішення про стягнення боргу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Сколівський районний суд Львівської області рішенням від 23 січня 2023 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,4838 га, кадастровий номер 4624580800:01:023:0001, що розташована в урочищі Ровень, село Волосянка Сколівського району Львівської області, укладений 26 серпня 2021 року між ОСОБА_2 і ТОВ «ГОРАРИ», посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Швед І. В., зареєстрований в реєстрі за № 3067. Скасував державну реєстрацію права власності ТОВ «ГОРАРИ» на спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що на час вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 знала про існування боргу перед позивачем (кредитором) та пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості, тому могла передбачити негативні наслідки відчуження майна, у зв`язку із чим вчинила правочин з продажу свого майна з наміром виведення його з-під процедури звернення стягнення на це майно, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 25 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ТОВ ГОРАРИ» залишив без задоволення. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг, їх узагальнені аргументи

У червні 2023 року ТОВ «ГОРАРИ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2023 року і постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилався на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21, від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15, від 17 листопада 2021 року у справі № 395/1368/19, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що у цій справі майно відчужене на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого товариство сплатило ОСОБА_2 400 750,65 грн, що більше ніж удвічі перевищує розмір зобов`язань перед позивачем; майно відчужене не на користь близького родича; після відчуження земельної ділянки у ОСОБА_2 є й інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Той факт, що відповідач відчужила майно після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості, не може бути самостійною підставою для визнання правочину недійсним, оскільки є лише однією обставиною із сукупності необхідних.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Станом на момент укладення оспорюваного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було заборони відчуження спірної земельної ділянки, і в товариства не було інформації про наявність судового спору між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення 198 500,00 грн.

Ураховуючи, що ТОВ «ГОРАРИ», добросовісно покладалось на зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості, не знало і не повинно було знати про наявність будь-яких судових спорів, воно набуло право власності на спірну земельну ділянку, вільну від прав та обтяжень будь-яких осіб.

У разі залишення рішень судів без змін, всі майнові наслідки спору між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 нестиме саме товариство, оскільки дії, спрямовані на стягнення з ОСОБА_2 у порядку реституції грошової суми, яка вдвічі перевищує суму позики, є абсолютно безперспективними, тому майнові втрати понесе лише сторона, яка добросовісно покладалася на відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У червні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кусь Ю. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2023 року і постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилався на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 754/2463/20, від 09 серпня 2022 року у справі № 638/19135/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 369/1943/20, від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17, від 21 січня 2020 року у справі № 910/14138/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 204/9189/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 463/1955/18, 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 24 січня 2023 року у справі № 161/13862/19, 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц і № 818/1688/16, від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 і № 727/2878/19, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17. Є підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/3537/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 , звертаючись у червні 2021 року до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики (справа № 453/820/21), не ініціював питання про забезпечення позову та накладення арешту на спірну земельну ділянку, хоча міг проявити розумну обачність і вжити заходів із виявлення майна, належного ОСОБА_2 , з метою накладення арешту на таке майно, однак цього не зробив; на момент відчуження на цю ділянку не було зареєстровано будь-яких обтяжень.

У справі № 453/820/21 позивач користувався послугами професійного юриста, який представляв його інтереси, тому саме позивач має нести ризик щодо невжиття заходів забезпечення позову у тій справі. Оспорюваний правочин є реальним, спрямований на настання правових наслідків, виконаний сторонами в повному обсязі; земельна ділянка за оспорюваним правочином продана за 400 750,65 грн, що у двічі перевищує суму боргу у справі № 453/820/21, тому заявлені у цій справі вимоги не є пропорційними, проте суд не надав цьому оцінки. Ураховуючи наявність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у справі № 453/820/21, позивач не надав суду доказів неможливості в інший спосіб задовольнити свої майнові вимоги, крім як за рахунок спірної земельної ділянки.

Сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення сплачених боргів) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23 квітня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3 суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 грудня 2020 року між позивачем і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 198 500,00 грн, які позичальниця зобов`язалася повернути до 28 березня 2021 року. На підтвердження укладення договору позики відповідач власноручно склала розписку від 28 грудня 2020 року.

30 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про повернення позики, однак кошти ОСОБА_2 не повернула.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 06 листопада 2021 року у справі 453/819/21 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 198 500,00 грн. Рішення набрало законної сили.

08 лютого 2022 року приватний виконавець Баірова Н. М. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 28 січня 2022 року № 453/819/21, виданого Сколівським районним судом Львівської області.

Згідно з інформаційною довідкою від 08 лютого 2022 року № 298504716 ОСОБА_2 26 серпня 2021 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу відчужила спірну земельну ділянку ТОВ «ГОРАРИ» за 400 750,65 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24) дійшла, зокрема, висновку про те, що правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суди попередніх інстанцій з огляду на встановлену сукупність обставин (момент вчинення правочину з відчуження спірного нерухомого майна; відсутність у відчужувача (боржника) активів після відчуження спірного нерухомого майна; пов`язаність боржника і набувача; внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу за заниженою вартістю), обґрунтовано кваліфікували спірний правочин як фраудаторний.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що оспорюваний договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений ОСОБА_2 під час розгляду в суді позову ОСОБА_1 про стягнення з неї боргу за договором позики (справа № 453/820/21).

Матеріали справи не містять доказів виконання боржником ОСОБА_2 рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06 листопада 2021 року у справі № 453/820/21.

У зв`язку з цим суд, виходив з того, що на час вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 знала про існування боргу перед позивачем (кредитором) та пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості, тому могла передбачити негативні наслідки відчуження майна, у зв`язку із чим вчинила правочин з продажу свого майна з наміром виведення його з-під процедури звернення стягнення на це майно, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Проте, зазначений висновок є передчасним з огляду на таке.

Суд не встановив, чи знало та/або могло знати товариство на момент укладення договору купівлі-продажу про наявність невиконаного зобов`язання ОСОБА_2 з повернення боргу позивачу, а також про існування судового процесу у справі № 453/819/21, що в сукупності із встановленням факту недобросовісності продавця давало б можливість кваліфікувати дії товариства як недобросовісні й такі, що спрямовані на зловживання правом.

Встановлення цієї обставини (обізнаності покупця за договором про наявність боргового зобов`язання продавця перед кредитором) має вирішальне значення для кваліфікації оспорюваного правочину як фраудаторного.

Крім того, суд не встановив наявності будь-якого зв`язку (родинного чи бізнесового), тобто пов`язаності між контрагентами оспорюваного договору купівлі-продажу, як і тієї обставини, що ціна, за якою було здійснено продаж нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу, не відповідає ринковій вартості цього майна.

Таким чином, усупереч нормам процесуального закону, суд не встановив критеріїв, наявність або відсутність яких у сукупності дозволяє зробити висновок, що оспорюваний правочини є фраудаторним.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням норм матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне й справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Куся Юрія Орестовича і Товариства з обмеженою відповідальністю «Товариство з іноземними інвестиціями «ГОРАРИ» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов