Рішення

від 04.02.2025 по справі 334/3811/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 04.02.2025

Справа № 334/3811/23

Провадження № 2/334/56/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

16.05.2023 року до суду звернувся представник: адвокат Бєліков О.С. в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову зазначили, що 21.12.2019 року між сторонами було укладено шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану муніципалітету Рейр`є, Департамент Ен, Франція. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась спільна дитина - донька ОСОБА_4 .

В процесі спільного життя їй стало зрозуміло, що у відповідача серйозні проблеми з алкогольною залежністю, він підвернений приступам агресії, коли перебуває у стані алкогольного сп`яніння. За три роки подружжя вона частіше бачила його п`яним, ніж тверезим. Він завжди просив пробачення та казав що більше не буде пити, вона вірила та підтримувала його. Відповідач двічі проходив лікування від алкогольної залежності, зокрема він лікувався в лікарні Clinea Lyon Lumiere за її ініціативою, але в подальшому продовжував регулярно вживати алкоголь. Під час перебування в стані алкогольного сп`яніння він неодноразово виганяв їх з донькою з дому, а також застосовував фізичну силу.

Так, 11.08.2022 року ОСОБА_5 вигнав їх з дому. Його не хвилювало де і як вони будуть жити, він не дав грошей, просто вигнав. Це була десь 10 година ранку, він хотів спати, а вони з донькою грали у кімнаті, він прибіг і почав гучно кричати, сказав, що більше так не можете жити, що ОСОБА_4 постійно шумить, бігає, стрибає, сказав, що вона йому набридла, що він її не хотів, що він не готовий бути батьком, йому це не потрібно, сказав, що хоче жити один, що хоче спати спокійно коли він хоче і щоб ніхто йому не заважав. Потім він звернувся до ОСОБА_4 : "Дивись, це твоя улюблена іграшка (дошка для малювання), а зараз спостерігай що я з нею зроблю". Він кулаком розбив іграшку, всюди була його кров, було дуже страшно. ОСОБА_4 дуже плакала та тремтіла від страху. Вона тримала її на руках та хотіла захистити. Така поведінка відповідача погано впливає на психіку дитини.

Ввечері 14.08.2022 року ОСОБА_5 вигнав їх з дому вже в другий раз, при цьому завдавши їй побої, вона переїхала жити до своєї сестри. З цього моменту вони не проживали разом. Наступного ранку, вона звернулася до поліції (жандармерії) із заявою про домашнє насильство та пройшла медичне обстеження, яким було зафіксовано отримання побоїв.

Вона повністю опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям. Дитина перебуває на обліку у педіатра та дошкільного навчального закладу. При цьому ОСОБА_5 майже не проводив час з донькою, він її не годував, не купав, не міняв підгузки, не грав з нею, не вкладав спати, не прокидався вночі, не лікував її, не розмовляв з нею, не вчив її чомусь - фактично не виконував батьківських обов`язків. Грошима ОСОБА_5 не підтримує їх. Кожен місяць з її картки знімають майже 100 євро на соціальне та персональне страхування, також за послуги банка, він це знає, але ігнорує. Йому байдуже як вони живуть і де вона бере гроші, щоб піклуватись про ОСОБА_4 .

За три роки подружжя ОСОБА_5 працював небагато, вони жили на виплати держави. Він влаштовувався на роботу, працював три місяці, потім його звільняли. Він не має постійної роботи, не надійний, не має гарантій, що він може забезпечувати родину.

Станом на теперішній час вона перебуває у декретній відпустці. До переїзду у Францію і до шлюбу вона мала роботу - керівну посаду, знімала квартиру, жила незалежно та самостійно. Вона спроможна забезпечувати себе та дитину, а після декрету знов продовжить працювати.

Вона ніколи не перешкоджала і не має наміру перешкоджати спілкуванню батька з дитиною, якщо таке спілкування не буде становити для неї загрози.

Прохали: 1) визначити місце проживання ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації або проживання; 2) стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку і не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття; 3) стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.

18.05.2023 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.

19.06.2023 року до суду звернувся представник відповідача: адвокат Валько В.С. з відзивом на позов, в якому посилалися на те, що жодний з наданих позивачем документів не є доказом неналежної батьківської поведінки відповідача. Навіть ті документи про «побиття», адже вони підтверджують лише факт звернення зі скаргою, а не факт неналежної поведінки відповідача, поняття «презумпція невинуватості» є міжнародним терміном і доказом має бути не скарга, а рішення суду про визнання особи винною у скоєнні правопорушення.

Описуючи свої «важкі» обставини, позивач чомусь обходить інші важливі питання, такі як викрадення нею дитини та ввезення її до країни, на території якої діє режим воєнного стану, в місто, яке неодноразово зазнавало ракетних обстрілів, в результаті чого є численні загиблі та поранені.

Такі питання, як позбавлення малолітньої дитини права на Батьківщину, якою для неї є Французька Республіка, де в дитини є рідний дім та численна родина, у позові взагалі не йдеться про те, що втрачає дитина через насильницьке перевезення до іншої країни, і що набуває дитина натомість.

Оскільки позовна заява не містить належних та допустимих доказів ставлення батьків (зокрема відповідача) до своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до кожного з батьків через малий вік дитини неможливо встановити, необхідно брати до уваги інші обставини, що мають істотне значення. Обставини, що можна вважати доведеними - викрадення матір`ю дитини та вивезення дитини в іншу країну. Яким чином ці обставини характеризують мати дитини, чи є належною поведінка матері - питання риторичні.

Та обставина, що батько намагається повернути доньку на Батьківщину, характеризують його, як такого, що захищає свою дитину. Відповідач звернувся з заявою про вчинення позивачем кримінального правопорушення через викрадення останньою доньки та вивезення її на територію іншої держави. До відзиву додається копія ухвали слідчого судді від 18.05.2023 року про зобов`язання уповноважених осіб ЗРУП ГУНП в Запорізькій області внести відповідні відомості до ЄРДР. Наразі стороною відповідача готується позовна заява про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Подавши даний позов позивач хоче легалізувати за рахунок суду викрадення дитини.

На підтвердження належних умов проживання дитини на території Французької Республіки надають перекладені копії наступних документів: 1) Паспорт ОСОБА_4 , який підтверджує громадянство дитини та взагалі законність її «існування»; 2) Довідка про купівлю відповідачем чотирикімнатної квартири, в якій сторони разом із донькою проживали до її викрадення; 3) Довідка від сімейного лікаря ОСОБА_4 про її огляди, яка свідчить про належний медичний догляд за дитиною на час її проживання на Батьківщині; 4) Паспорт відповідача, який підтверджує належність до французького громадянства.

Прохали відмовити у задоволенні позовних вимог; судові витрати стягнути з позивача.

07.08.2023 року ухвалою суду доручено компетентному органу Французької Республіки витребувати: - у закладі Clinea Lyon Lumiere a Meyzieu інформацію про проходження ОСОБА_5 лікування від алкогольної залежності, а саме: скільки разів та за які періоди часу ОСОБА_5 проходив лікування від алкогольної залежності з наданням відповідних підтверджуючих документів (діагноз, довідки, виписні епікризи); - у закладі Le service Eisa a l'hopital de Villefranche sur Saone інформацію про проходження ОСОБА_5 лікування від алкогольної залежності на початку 2022 року, a саме: скільки консультацій було призначено та скільки разів він їх відвідував, через які причини ОСОБА_2 припинив їх відвідувати? (про що надати підтверджуючі документи: діагноз, довідки, виписні епікризи); - у Національної жандармерії інформації, (в тому числі, але не виключно медичного обстеження щодо отриманих позивачкою побоїв) та підтверджуючих документів про результати розгляду скарги ОСОБА_11 до про домашнє насильство з боку ОСОБА_5 ; - у суді Монпелье інформації та підтверджуючих документів щодо руху справи про розгляд скарги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 щодо скоєння останнім домашнього насилля. Провадження у справі зупинено до надходження відповіді від компетентного органу.

07.03.2024 року до суду надійшло повідомлення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про те, що судове доручення про витребування доказів 25.09.2023 року було направлено до Міністерства юстиції України, 04.03.2024 року від Міністерства юстиції України отримано інформацію про хід виконання доручення.

28.11.2024 року до суду звернувся представник позивача: адвокат Бєліков О.С. з клопотанням, в якому посилалися на те, що в провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебувала справа №334/5244/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Французької Республіки. 04.10.2023 року рішенням суду у задоволенні позову відмовлено. 20.12.2023 року апеляційну скаргу представника позивача залишено без задоволення. 04.09.2024 року постановою Касаційного цивільного суду ВС касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20.12.2023 року залишено без змін. Так, зокрема, але не виключно, судом касаційної інстанції у справі № 334/5244/23 вже встановлено факти, на підтвердження чи спростування яких було направлено ухвалу про витребування доказів до компетентного органу Французької Республіки. Також, на розгляді у Ленінському районному суді м. Запоріжжя перебуває справа № 334/3928/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Оскільки станом на дату подачі цього клопотання, підстави, що обумовлювали витребування доказів від компетентного органу Французької Республіки відпали, адже обставини, що витребовувались, були встановлені судами у справі № 334/5244/24.

Прохали поновити провадження у справі у зв`язку із усуненням обставин, що викликали його зупинення.

29.11.2024 року ухвалою суду поновлено провадження у справі та призначено до розгляду в підготовче засідання на 17.12.2024 року.

23.01.2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 04.02.2025 року.

04.02.2025 року в судове засідання позивач та її представник: адвокат Бєліков О.С. не з`явилися, 04.02.2025 року представник подав заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали.

04.02.2025 року в судове засідання відповідач та його представник: адвокат Валько В.С. не з`явилися, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили, 19.06.2023 року представник подав відзив на позов.

04.02.2025 року в судове засідання представники третіх осіб: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району та Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради не з`явилися, 21.01.2025 року подали висновок про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, прохали прийняти рішення в інтересах дитини.

Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.

Відповідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Запоріжжя народилася позивач - ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 10.12.2003 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Брон Французька Республіка народився відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією паспорта громадянина Французької Республіки № НОМЕР_3 від 28.07.2017 року.

21.12.2019 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 21.12.2019 року, та копією свідоцтва про шлюб №21 від 09.01.2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 народилася дитина - донька ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження №1980 від 23.09.2022 року, та копією Сімейної книжки.

Згідно копії довідки лікаря ОСОБА_12 - сімейного лікаря дитини ОСОБА_4, яка була оглянута 15.10.2020, 16.11.2020, 16.12.2020, 19.01.2021, 25.02.2021, 30.03.2021, 05.05.2021, 22.06.2021, 19.09.2021, 13.12.2021, 22.12.2021, 14.03.2022, 22.06.2022, довідка складена на прохання батька.

Відповідачу на праві власності належить квартира у комплексі будівель в АДРЕСА_3 , що підтверджується копією довідки Асоційованого нотаріуса Метр Ліді Котт від 15.06.2023 року.

Згідно копії Повідомлення про подачу скарги від 15.08.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Національної жандармерії з заявою щодо насильства в присутності неповнолітнього, яке не спричинило втрату дієздатності, з боку особи, яка є або була одним із подружжя, співмешканцем або партнером, пов`язаним з жертвою договором про цивільний шлюб за період з 14.08.2022 року 17:00 до 14.08.2022 року 17:10, номер справи 15012/04069/2022.

Згідно копії Протоколу судового засідання (попереднє слідство) від 15.08.2022 року Громади жандармських бригад Клермон-л`Еро Роти департаменту жандармерії Лодев Національної жандармерії ОСОБА_1 повідомила про насильство з боку її чоловіка, який близько 17:00 вдарив її в присутності 23-місячно доньки, коли вони були на відпочинку з його батьками в Бандолі.

Згідно копії Первинної медичної довідки від 15.08.2022 року доктор ОСОБА_13 підтвердив про наявність у ОСОБА_1 слідів насильства: забій правої щоки та правого плеча, гематома правого стегна. Клінічний стан не потребує лікарняного.

Згідно копії Медичного висновку від 15.08.2022 року, складеного доктором ОСОБА_6, ОСОБА_1 направлена правоохоронними органами до відділення невідкладної допомоги для отримання первинної медичної довідки, ймовірно на пацієнтку напав її чоловік.

Згідно копії довідки №2313-000014593 від 14.12.2022 року про реєстрацію особи громадянином України відповідно рішення УДМС України в Запорізькій області №2599 від 14.12.2022 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набула громадянство України на підставі ч.1 ст.7 Закону України «Про громадянство України» з 17.09.2020 року.

З 21.12.2022 року ОСОБА_4 зареєстрована в електронному реєстрі в Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №189 «Ромашка» ЗМР (№5500243 від 21.12.2022 року).

23.12.2022 року ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_4 , уклала декларацію №0001-Е49А-КРА0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, лікар-педіатр ОСОБА_14 .

23.01.2023 року ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_4 , уклала декларацію №0001-082Н-6РА0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, лікар-педіатр ОСОБА_14 .

Згідно копії довідки Голови правління ОСББ «Трансформаторщик-9» від 31.01.2023 року з кінця серпня 2022 року ОСОБА_1 проживає разом з донькою ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії характеристики Голови правління ОСББ «Трансформаторщик-9» від 15.03.2023 року на ОСОБА_1 , остання проявила себе виключно з позитивного боку, скарг на неї не надходило, працьовита, товариська та ввічлива, доброзична та чуйна, весь свій час приділяє вихованню доньки, яка завжди охайно виглядає.

Згідно копії довідки ФОП ОСОБА_15 від 31.07.2023 року ОСОБА_4 ходить в студію танців «Joy» на тренування «Дитяча хореографія».

Згідно копії довідки ФОП ОСОБА_16 ОСОБА_1 з 21.07.2023 року працює менеджером за адресою: АДРЕСА_4 , працевлаштування основне.

04.10.2023 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі №334/5244/23 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Французької Республіки відмовлено.

20.12.2023 року постановою Запорізького апеляційного суду у справі №334/5244/23 апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Валька В.С. залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2023 року у цій справі залишено без змін.

04.09.2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20.12.2023 року залишено без змін.

Зокрема, Верховний суд зазначив: «Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини та визначені у Конвенції 1980 року. Зокрема тоді, коли існує зазначений вище ризик (пункт «b» частини першої статті 13 Конвенції 1980 року). Суди попередніх інстанцій встановили факти домашнього насильства з боку позивача та вважали реальним ризик настання негативних наслідків для здоров`я дитини у разі її повернення до країни постійного проживання. Орган опіки та піклування надав рекомендації стосовно несприятливих наслідків для дитини у разі повернення її до місця постійного проживання. Вказав, що позивач як батько дитини може безперешкодно її відвідувати в Україні та брати участь у її вихованні. З огляду на наведені чинники відмова у задоволенні його позову є пропорційною цілям захисту здоров`я, прав і свобод дитини та не є надмірним тягарем для позивача. Зважуючи конкуруючі приватні інтереси, суди надали перевагу інтересам дитини».

Згідно Висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого 21.01.2025 року районною адміністрацією Запорізької міської ради по Дніпровському району, комісією встановлено, що мати ОСОБА_1 мешкає разом з донькою за адресою: АДРЕСА_5 . Батько ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 . 21.12.2019 року ними було укладено шлюб, від якого народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В процесі спільного життя між подружжям траплялися сварки внаслідок приступів агресії ОСОБА_5 , який перебував в стані алкогольного сп`яніння. Відповідно матеріалів долучених до цивільної справи з`ясовано, що ОСОБА_1 15.08.2022 року подала до громади жандармських бригад Клемон-л`Еро скаргу щодо вчинення ОСОБА_5 домашнього насильства відносно неї, як дружини та насилля відносно доньки. Після ситуації, що сталася в родині, ОСОБА_1 задля безпеки дитини (забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі) повернулася до своєї родини в Україну (23.08.2022 року перетнула кордон разом з донькою). Після приїзду в Україну ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_5 про прибуття до батьківської квартири, батьку дитини було відомо про адресу місцезнаходження доньки, позивач спілкувався з дитиною за допомогою «WhatsАрр». З часу приїзду матері разом з дитиною на територію України пройшло більше двох років. З пояснень свідків, долучених до справи, з`ясовано, що дитина прижилася до умов середовища, адаптувалася до умов соціального оточення, сприймає державу Україна постійним та комфортним місцем проживання для себе. Для малолітньої створені необхідні умови для проживання, дитина відвідує студію танців «Joy» (дитяча хореографія/гімнастика), розвиваючи заняття, зареєстрована в електронному реєстрі в заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №189 «Ромашка» ЗМР (№5500243 від 21.12.2022 року), має належне медичне та побутове забезпечення. ОСОБА_1 створила усі необхідні умови для нормального фізичного та психічного розвитку дитини, оточила її турботою та піклуванням, умови проживання малолітньої є задовільними та відповідають інтересам дитини. Відповідно абз.6 п.72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 року № 866 - місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров`ю та розвитку дитини. У зв`язку із вищевикладеним, з`ясовано, що ОСОБА_1 працює менеджером у ФОП ОСОБА_16 з 21.07.2023 року та має постійний самостійний дохід. Натомість, відомості щодо самостійного доходу ОСОБА_5 станом на початок 2025 року відсутні. У матеріалах цивільної справи міститься податкове повідомлення, складене у 2023 році, за доходи отримані у 2022 році. ОСОБА_1 повідомила, що ОСОБА_5 телефонує дитині та намагається спілкуватися з донькою за допомогою програми «WhatsАрр», але ОСОБА_4 його не розуміє. Якщо на момент дзвінка батька дитина відпочиває, мати потім набирає батька та надає можливість та час на спілкування батька з дитиною. Ознайомившись з матеріалами цивільної справи, члени комісії, діючи на засадах верховенства прав дитини та з урахуванням найкращих інтересів дитини, дійшли висновку, що ОСОБА_1 належним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до доньки, права та інтереси якої повинні бути захищені у встановленому законом порядку, з метою захисту прав та інтересів дитини, вважають за доцільне визначити місце проживання малолітньої разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Суд, задовольняючи позов в повному обсязі, виходить з наступного.

Відповідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині 1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ч.2 ст.10 Конвенції про права дитини дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. 3 цією метою і відповідно до зобов`язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Згідно ч.2,8,9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно ч.1,2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У частині 1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України» (заява № 2091/13) суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2019 року у справі № 377/128/18 зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Судом встановлено, що до суду звернулася позивач ОСОБА_1 , як матір малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з позовом до батька дитини - ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), громадянина Французької Республіки, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та стягнення з батька аліментів на утримання дитини, з підстав того, що під час спільного проживання родини у Франції було встановлено факти домашнього насильства з боку відповідача у зв`язку з зловживанням останнім алкоголем, тому для усунення ризику настання негативних наслідків для дитини позивач повернулася на постійне проживання в Україну разом з дитиною, де у дитини створені необхідні умови для проживання, фізичного та психічного розвитку, належне медичне та побутове забезпечення.

Суд доходить висновку, що позивач створила усі необхідні умови для нормального фізичного та психічного розвитку дитини, оточила її турботою та піклуванням, умови проживання малолітньої є задовільними та відповідають інтересам дитини, позивач має самостійний дохід, натомість, відомості щодо самостійного доходу відповідача станом на початок 2025 року відсутні.

При вирішенні спору суд враховує ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, керуючись принципом верховенства прав дитини та з урахуванням найкращих інтересів дитини вважає, що місце проживання дитини має бути визначено з матір`ю.

При цьому суд враховує, що рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанції України відмовлено відповідачу у задоволенні вимоги про забезпечення повернення малолітньої дитини до Французької Республіки, а також встановлено факти домашнього насильства з боку відповідача та реальні ризики настання негативних наслідків для здоров`я дитини у разі її повернення до Французької Республіки.

Також суд враховує вимоги закону щодо неможливості передати дитину для проживання відповідачу, який зловживав спиртними напоями.

Тому суд доходить висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не суперечить інтересам дитини, оскільки матір приділяє увагу і турботу до дитини, створює належні умови для виховання і проживання доньки.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні під час перевірки їх доказами і підтверджуються наданими суду письмовими доказами, які суд вважає достовірними, належними та допустимими.

Тому, суд погоджується з висновком органу опіки та піклування, що проживання малолітньої дитини з матір`ю відповідає принципу «найкращих інтересів дитини».

Суд наголошує, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не позбавляє батька піклуватися про неї, бачитися з нею, спілкуватися, брати участь у її житті, проявляти батьківську любов, оскільки позивач не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні прав та обов`язків щодо спільної дитини.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, виходить з того, що відповідач не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини, а тому суд приймає рішення про стягнення з відповідача аліментів на дитину з наступних підстав.

Відповідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Тому суд стягує з відповідача аліменти на користь позивача на утримання дитини у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 16.05.2023 року і до її повноліття.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» № 63566/00 від 18.07.2006 року).

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем у справі сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн. за подання позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, також позивач була звільнена від сплати судового збору в сумі 1073,60 грн. за подання позовної вимоги про стягнення аліментів на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

А тому у зв`язку з задоволенням позову в порядку розподілу судових витрат судовий збір в сумі 1073,60 грн., який був сплачений позивачем за вимогою про визначення місця проживання дитини, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, також суд покладає на відповідача сплату судового збору в сумі 1073,60 грн. за вимогою про стягнення аліментів та стягує його з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 3-5, 8-11, 82, 89, 141, 211, 247, 263-266, 268, 273, 354-355, 430 ЦПК України, ст.ст. 7, 19, 141, 150, 155, 157, 160, 161, 180, 182, 191 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягувати з ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин Французької Республіки, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , рнокпп НОМЕР_1 , аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 16.05.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин Французької Республіки, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , рнокпп НОМЕР_1 , витрати на сплату судового збору в сумі 1073,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин Французької Республіки, в дохід держави судовий збір в сумі 1073,60 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 11 лютого 2025 року.

Суддя: С.М.Телегуз