Рішення

від 31.01.2025 по справі 567/1188/23

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №567/1188/23

Провадження №2/567/17/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2025 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Гічиновська Я.В.

з участю

представника позивача - адвоката Дяденчука А.І.

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Маковія В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Бернацька Інна Михайлівна, про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 24.03.2023, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на садовий будинок та земельну ділянку

в с т а н о в и в :

в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору приватнийнотаріус Рівненськогорайонного нотаріальногоокругу Рівненськоїобласті БернацькаІ.М.,про визнаннянедійсним договорупро поділспільного майнаподружжя від24.03.2023 звернувся ОСОБА_2 .

У своїй позовній заяві зазначив, що 24.03.2023 відповідачі уклали договір про поділ спільного майна подружжя, за яким ОСОБА_1 набув в особисту власність корпоративні права з часткою 100% (статутний капітал 1500 грн.) у ТОВ «ВЕРХІВСЬК-АГРО» та корпоративні права з часткою 50% (статутний капітал 52756,5 грн.) у ТОВ «ПЛЮМПЕ АГРО», його дружина ОСОБА_3 набула в особисту власність садовий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222481200:04:002:0268, на якій розташований зазначений будинок, автомобіль марки JAGUAR моделі F-PACE, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль марки NISSAN моделі X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_2 і зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Бернацькою І.М.

Вказуючи на те, що за умовами договору він здійснювався без грошової та будь-якої іншої майнової компенсації і порушує його права як кредитора за договорами позики між ним та ОСОБА_1 від 10.11.2020, 11.12.2020, 24.02.2021 та 19.03.2021 на загальну суму 350000 доларів США, оскільки приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільних правовідносин для уникнення сплати боргу, коштів, збитків чи шкоди, або виконання судового рішення про стягнення боргу, коштів, збитків чи шкоди, а договір про поділ спільного майна подружжя укладено з метою уникнення сплати йому боргу за договорами позики, з позовом про що він звернувся до суду, просить визнати зазначений правочин недійсним.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позов не визнали, посилаючись на те, що спірний договір не суперечить вимогам СК України та ЦК України, не укладався на шкоду кредитору, а тому не може бути визнаний недійсним.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Бернацька І.М. просить відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що для нотаріального посвідчення договору подружжям було надано всі необхідні документи та відомості, які були підтверджені відомостями державних електронних реєстрів та додатково перевірені нотаріусом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зазначила, що сторони договору попередньо укладали договір щодо майна подружжя шляхом укладення шлюбного контракту і на укладення спірного правочину мали повне право.

Пояснила, що на момент укладення договору не існувало жодних імперативних, публічних чи приватних заборон на розпорядження майном подружжя і вчинення нотаріальної дії проведено з дотриманням норм законодавства, підстав для сумніву у дійсних намірах сторін, інформації або підстави вважати правочин таким, що вчиняється на шкоду будь-яким третім особам або кредиторам у нотаріуса не було.

Ухвалою суду від 11.07.2023 було відкрито провадження у даній справі, розпочато підготовче провадження у справі та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 01.11.2023 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішеннями Рівненського міського суду Рівненської області у цивільних справах №569/8071/23 та №569/10281/23 за позовами ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними.

Ухвалою суду від 11.10.2024 провадження у справі було поновлено.

05.11.2024 судом було прийнято заяву позивача про зміну предмету позову та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав та доводів, викладених в позовній заяві.

Зазначив, що у приватній розмові ОСОБА_1 заперечив ОСОБА_2 можливість повернення його коштів за договорами позики, в тому числі шляхом звернення стягнення на його майно.

Додатково пояснив, що укладенням спірного договору та інших договорів відповідач ОСОБА_1 вивів зі своєї власності все належне йому майно, за рахунок якого можливо було задовольнити вимоги його кредитора позивача у справі за договорами позики на загальну суму 400000 доларів США. Зазначив, що спірний договір укладено на зло ОСОБА_2 , який через неповернення відповідачем йому коштів за договорами позики змушений був звернутися до суду і по одному з договорів на даний час наявне судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 100000 доларів США боргу, а справа про стягнення боргу за іншими договорами позики на даний час ще знаходиться в провадженні суду.

Посилається на те, що на час укладення договору про поділ майна подружжя у відповідача ОСОБА_1 була прострочена заборгованість за договором позики від 10.11.2020 протягом 5 місяців, за договором позики від 11.12.2020 4 місяці, за договором позики від 24.02.2021 1 місяць, за договором позики від 19.03.2021 5 днів.

Зазначаючи про те, що договір про поділ спільного майна подружжя містить всі ознаки фраудаторного правочину, а саме: укладення договору під час прострочення за договорами позики, укладення договору з дружиною, відсутність плати за договором, просить визнати його недійсним.

При цьому зазначає про те, що посилання представника відповідача на те, що відповідач має у власності майно та грошові кошти, за рахунок яких має можливість повернути борг позивачу, як його кредитору, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 до сих пір боргу не повернув, не надав доказів наявності в нього грошових коштів для повернення боргу та в процесі розгляду справи відчужив свої частки в статутному капіталі ТОВ «ВЕРХІВСЬК-АГРО» та ТОВ «ПЛЮМПЕАГРО» громадянам Узбекистану, які не мають в Україні навіть зареєстрованого місяця проживання, а нерухоме майно, яке на даний час перебуває в його власності, перебуває в банківській іпотеці і саме банківська установа має переважне право на них для задоволення своїх вимог до ОСОБА_1 , а за рахунок земельних ділянок ОСОБА_1 неможливо задовольнити його борг перед позивачем.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що відповідачі вільні в укладені договору, спірний правочин не суперечить вимогам СК України та ЦК України, а тому не може бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні визнав наявність у відповідача боргу перед ОСОБА_2 по чотирьох договорах позики на загальну суму 400000 доларів США, зазначивши, що відповідач має майно та готівкові кошти для повернення боргу, однак борг не повертає, так як бажає, щоб спір з приводу повернення коштів за договорами позики було вирішено в суді.

Окрім того, пояснив, що на момент укладення спірного правочину жодних спорів з приводу його боргу перед ОСОБА_2 в суді не розглядалось, майно, яке було поділено під час правочину, під арештом чи забороною відчуження не перебувало, що вказує на можливість укладення договору про поділ спільного майна подружжя.

Зазначивши, що подружжя ОСОБА_4 вирішили врегулювати сімейні стосунки і саме у зв`язку з цим 11.08.2021 уклали шлюбний контракт, а 24.03.2023 уклали договір про поділ спільного майна подружжя, пояснив, що відповідачі на даний час продовжують перебувати в шлюбі.

Пояснити в судовому засіданні мети укладення договору про поділ спільного майна подружжя не зміг.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому порядку, про причини неявки суд не повідомила. Відзиву на позов, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, не подала.

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору приватнийнотаріус Рівненськогорайонного нотаріальногоокругу Рівненськоїобласті БернацькаІ.М. в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому порядку. Подала письмові пояснення щодо позову.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 20.06.2008.

В судовому засіданні з розписки від 19.05.2020 встановлено, що зазначеного числа ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 100000 доларів США та зобов`язався їх повернути до 15.07.2021 зі сплатою відсотків у розмірі 15 відсотків річних, 19.05.2021 повернув 15000 доларів США в рахунок відсотків і цього ж дня договір було продовжено до 19.05.2022, а 19.05.2022 повернув 15000 доларів США в рахунок відсотків і цього ж дня договір було продовжено до 19.05.2023.

З розписки від 10.11.2020 встановлено, що зазначеного числа ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 50000 доларів США та зобов`язався їх повернути до 10.11.2021 зі сплатою відсотків у розмірі 15 відсотків річних, 10.11.2021 повернув 7500 доларів США в рахунок відсотків і цього ж дня договір було продовжено до 10.11.2022.

З розписки від 11.12.2020 встановлено, що зазначеного числа ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 50000 доларів США та зобов`язався їх повернути до 15.12.2021 зі сплатою відсотків у розмірі 15 відсотків річних, 11.12.2021 повернув 7500 доларів США в рахунок відсотків і цього ж дня договір було продовжено до 11.12.2022.

В судовому засіданні з розписки від 24.02.2021 встановлено, що зазначеного числа ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 50000 доларів США та зобов`язався їх повернути до 31.12.2021 зі сплатою відсотків у розмірі 15 відсотків річних, 24.02.20221 повернув 7500 доларів США в рахунок відсотків і цього ж дня договір було продовжено до 24.02.2023.

З розписки від 19.03.2021 встановлено, що зазначеного числа ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 150000 доларів США та зобов`язався їх повернути до 20.03.2022 зі сплатою відсотків у розмірі 15 відсотків річних, 19.03.2022 повернув 22500 доларів США в рахунок відсотків і цього ж дня договір було продовжено до 19.03.2023.

В судовому засіданні укладення зазначених договорів позики представник відповідача підтвердив.

З договору про поділ спільного майна подружжя встановлено, що 24.03.2023 відповідачі, як такі, що перебували в шлюбі з 20.06.2008, здійснили поділ майна, набутого ними у спільну сумісну власність за час шлюбу і за даним договором ОСОБА_1 отримав в особисту приватну власність корпоративні права з часткою 100% (статутний капітал 1500 грн.) у ТОВ «ВЕРХІВСЬК-АГРО» та корпоративні права з часткою 50% (статутний капітал 52756,5 грн.) у ТОВ «ПЛЮМПЕ АГРО», а ОСОБА_3 набула в особисту приватну власність садовий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222481200:04:002:0268, на якій розташований зазначений будинок, автомобіль марки JAGUAR моделі F-PACE, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль марки NISSAN моделі X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом.

З зазначеного договору вбачається, що поділ за взаємною згодою сторін здійснювався без грошової та будь-якої іншої майнової компенсації і за результатами цього договору було припинено право спільної сумісної власності подружжя на зазначене майно.

В судовому засіданні встановлено, що абзац другий третього пункту договору містить посилання на домовленість сторін договору про відсутність необхідності проведення незалежної оцінки майна та посилання на те, що сторони оцінюють поділ рівноцінним.

Аналізуючи зазначений договір, суд приходить до висновку про те, що майно, отримане сторонами договору у власність, стороннім спостерігачем, щодо його вартості, не може бути визнано співмірним, оскільки загальна вартість часток у корпоративнихправах вТОВ «ВЕРХІВСЬК-АГРО»та ТОВ«ПЛЮМПЕ АГРО»,які перейшлиу власністьвідповідача,становить 54256,5грн.,в тойчас як ОСОБА_3 в результатіукладення договоруотримала увласність цінненерухоме тацінне рухомемайно.При цьому,суд виходитьі зтого,що протилежного відповідачами суду не доведено.

Водночас, підтвердженням того, що ОСОБА_1 , як боржник, діяв очевидно недобросовісно по відношенню до кредитора ОСОБА_2 є те, що після укладення спірного договору про поділ спільного майна подружжя від 24.03.2023, внаслідок якого він набув у особисту приватну власність лише частки в статутних капіталах юридичних осіб, означені частки були відчуженні, зокрема 16.02.2024 ОСОБА_1 продав частку у ТОВ «ПЛЮМПЕ АГРО» для ОСОБА_5 (пізніше відчужено на користь громадянина Узбекистану ОСОБА_6 ), 19.02.2024 відчужив частку у ТОВ «ІДЕК-2006» на користь громадянина Узбекистану ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продав свою частку у ТОВ «Верхівськ-Агро» для ОСОБА_8 (пізніше відчужено на користь громадянина Узбекистану ОСОБА_9 ), що підтверджується копією акту приймання-передачі частки №1 від 16.02.2024, копією акту приймання-передачі частки від 19.02.2024, копією акту приймання-передачі частки від 20.02.2024, копіями витягів з ЄДРПОУ щодо ТОВ "Верхівськ-Агро" (наразі - "Агроформ-Груп"), щодо ТОВ "Плюмпе-Агро" (наразі - "Грейнес Компані") та щодо ТОВ "Ідек-2006" (наразі - "Агромін Трейд").

Сукупністю зазначених доказів підтверджуються доводи позивача про те, що з метою невиконання договорів позики на загальну суму 400000 доларів США (без врахування відсотків, розмір яких за даними договорами становить 15% річних) відповідач умисно відчужив належне йому майно, за рахунок якого могло мати місце звернення стягнення.

При цьому, суд виходить і з того, що після укладення спірного правочину у власності ОСОБА_1 залишилась земельна ділянка площею 1,2297 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 5624286400:10:003:0028), земельна ділянка площею 1,2297 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 5624286400:10:003:0027), земельна ділянка площею 1,006 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 5621281200:04:001:1537), земельна ділянка площею 2,7217 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 5624683700:01:009:0071), за рахунок яких неможливо задовольнити вимоги кредитора ОСОБА_2 за договорами позики, а також будівля лазні з підвалом та прибудовою, прибудована будівля акумуляторної, які знаходяться в АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 0,549 га, яка призначена для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (кадастровий номер 5624286401:01:001:0174) і знаходиться в АДРЕСА_2 , будівля пункту обслуговування автомобілів, яка знаходяться в АДРЕСА_2 , які перебували в іпотеці за відповідним договором з ПАТ «ПроКредит Банк» з розміром основного зобов`язання 70000000 грн. і щодо яких в Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта було зареєстровано обтяження, за рахунок яких, відповідно до Закону України «Про іпотеку» в першу чергу мали б задовольнятись вимоги до ОСОБА_1 не ОСОБА_10 , а ПАТ «ПроКредит Банк» та садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 440830 грн., за рахунок якого також неможливо було б задовольнити вимоги кредитора ОСОБА_2 .

З врахуванням укладення зазначених вище договорів позики, суд приходить до висновку про те, що станом на час укладення спірного правочину відповідач ОСОБА_1 мав п`ять невиконаних зобов`язань за договорами позики перед позивачем на загальну суму 400000 доларів США (лише в частині основного боргу без врахування боргів по відсотках за користування позикою) і станом на дату укладення договору 24.03.2023 договір позики від 10.11.2020 було прострочено більш ніж на 4 місяці, договір позики від 11.12.2020 було прострочено більш ніж на 3 місяці, договір позики від 24.02.2021 було прострочено на 1 місяць, договір позики від 19.03.2021 було прострочено на 5 днів, а строк виконання зобов`язання по поверненню коштів за договором позики від 19.05.2020, який за домовленістю сторін вже було перенесено двічі, мав настати менше ніж через 2 місяці.

В судовому засіданні встановлено, що внаслідок такого прострочення ОСОБА_2 був змушений звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за чотирма договорами позики на загальну суму 350000 доларів США і ухвалою суду від 03.04.2023 було відкрито провадження по справі (справа №567/459/23), а в подальшому звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за п`ятим договором позики на суму 115000 доларів США і ухвалою суду від 29.05.2023 було відкрито провадження по справі (справа №567/946/23).

Заперечуючи позов та визнаючи у відзиві наявність боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед позивачем, а також факт наявності в суді позовів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики, відповідачі посилаються на те, що на момент укладення між ними договору про поділ спільного майна подружжя судових рішень по цих справах не існувало, а тому не було перешкод для укладення зазначеного договору.

Вирішуючи справу, суд не погоджується з зазначеними твердженнями відповідачів, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а частиною першою статті 627 зазначеного Кодексу визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, зазначеними нормативними актами визначено, що сторони можуть укласти не будь-який договір, а лише договір, який відповідає певним умовам, однією з яких є справедливість.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 64 зазначеного Кодексу визначено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, а частиною першою статті 70 зазначеного Кодексу визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В судовому засіданні встановлено, що 11.08.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюбний договір, за умовами якого вони перевели зі статусу спільної сумісної власності в особисту приватну власність кожного з подружжя земельні ділянки на території України та грошові кошти на будь-яких рахунках в АТ КБ «Приватбанк», визначивши, що зазначене майно належить тому з подружжя, на чиє ім`я вони придбані та/або зареєстровані.

Водночас, з зазначеного шлюбного договору не вбачається, що при його укладені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відійшли від рівності часток подружжя щодо майна, набутого у шлюбі.

В той же час, положення договору про поділ спільного майна подружжя містять вказівку на те, що поділ за взаємною згодою сторін здійснювався без грошової та будь-якої іншої майнової компенсації, без оцінки майна і за результатами цього договору було припинено право спільної сумісної власності подружжя на зазначене майно, а також на те, що сторони оцінюють поділ рівноцінним.

Як вже зазначалось, на думку суду, умови щодо рівноцінності поділу, тобто дотримання сторонами договору вимог ст.70 СК України, при його укладенні перевірено і дотримано не було.

Вирішуючи спір, суд виходить і з наступного.

В спірному договорі зазначено, що внаслідок його укладення не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб (п.3 договору).

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач посилався на те, що спірний правочин вчинений відповідачами без дійсних намірів створення правових наслідків, а з метою уникнення можливості задовольнити вимоги кредитора ОСОБА_1 за рахунок наявного в нього майна.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц вказує, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд у постанові від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 урахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.

Як вже зазначалось, в період укладення договору про поділ спільного майна подружжя в ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість за договорами позики і його кредитор (позивач у справі) змушений був звернутися до суду з позовами про стягнення боргу на загальну суму 415000 доларів США і ухвалою суду від 03.04.2023 було відкрито провадження по справі №567/459/23, а ухвалою суду від 29.05.2023 було відкрито провадження по справі №567/946/23.

Таким чином, є всі підстави стверджувати про те, що спірний договір укладено з метою уникнення можливості задовольнити вимоги кредитора до ОСОБА_1 про стягнення коштів у спосіб звернення стягнення на наявне в нього майно.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 поза всяким сумнівом, укладаючи спірний договір про поділ спільного майна подружжя, достовірно знав про те, що в нього існує значна заборгованість за п`ятьма договорами позики.

При вирішенні спору суд виходить і з того, що відповідачем ОСОБА_1 не доведено належними доказами (банківськими та іншими документами) наявність в нього грошових коштів для задоволення вимог ОСОБА_2 по договорах позики на момент укладення договору про поділ спільного майна подружжя, а відсутність його бажання позасудового врегулювання даного спору при його позиції про необхідність вирішення спору про стягнення боргу судом, вказує на зворотнє. При цьому, суд враховує і те, що надані відповідачем докази договір купівлі-продажі земельної ділянки від 21.01.2022, договір купівлі-продажу квартири від 21.02.2020 не вказують на набуття відповідачем ОСОБА_1 активів в частині права власності на нерухоме майно, а вказують на зворотні дії, як до, так і після укладення шлюбного договору та спірного правочину.

Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, що узгоджується з позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі №700/337/23 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №916/379/23.

Така обставина, як відчуження майна за наявності непогашеної заборгованості є вирішальною при доведенні фраудаторності, а отже, і недійсності спірного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що в даному випадку відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача у даному спорі, оскільки відчуження спірного майна відбулося з метою уникнення у майбутньому звернення стягнення кредитором майна відповідачів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, в той час як відповідачі мети укладення спірного договору в суді не довели.

Таким чином, доводи відповідачів про те, що позивачем не підтверджено порушення ними його прав та інтересів спірним договором, спростовується наявними доказами.

Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до cт.2 зазначеного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином,оскільки вДержавному реєстріречових правна нерухомемайно наявнізаписи проправо відповідачівна майно,яке булопредметом договорупро поділспільного майнаподружжя,які порушуютьправа тазаконні інтересипозивача,то ефективнимспособом захиступорушених правпозивача єскасування рішеньдержавного реєстратора №66930003від 25.03.2023 про державну реєстрацію права власності на садовий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 та про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222481200:04:002:0268 сільськогосподарського призначення, цільове призначення 01.06 для колективного садівництва, місце розташування: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , що забезпечить реальне відновлення порушених прав.

За даних обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 24.03.2023, посвідченого приватним нотаріусом і скасування запису про проведену державну реєстрацію, підлягають до задоволення.

При вирішенні питання про стягнення судових витрат суд виходить з того, що судом повністю задоволено позовні вимоги позивача.

За таких обставин, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути витрати на сплату судового збору в розмірі по 536 грн. 80 коп. з кожного.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 142, 211, 258, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задоволити.

Визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 24.03.2023, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Бернацькою І.М. та зареєстрований в реєстрі за №687.

Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Бернацької І.М. №66930003 від 25.03.2023 про державну реєстрацію права власності на садовий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .

Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Бернацької І.М. №66930003 від 25.03.2023 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222481200:04:002:0268 сільськогосподарського призначення, цільове призначення 01.06 для колективного садівництва, місце розташування: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 по 536 грн. 80 коп. витрат на сплату судового збору з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ),

відповідач ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ),

відповідач ОСОБА_3 (проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ),

третя особа без самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Бернацька Інна Михайлівна (місцезнаходження: м.Острог, пр-кт Незаледності, 49 А/4 Рівненської області).

Повне рішення складено 12.02.2025.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.