Постанова
від 15.01.2025 по справі 908/2595/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2595/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АСК Авто на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 (суддя Горохов І.С.)

у справі № 908/2595/23

за позовом в.о. керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю АСК Авто

2. Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

3. Державного підприємства Сетам

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними електронних торгів та актів про проведення електронних торгів, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна держави

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява в.о. керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області, м. Запоріжжя в інтересах держави в особі: Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю АСК Авто, м. Запоріжжя, Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), м. Запоріжжя, Державного підприємства Сетам, м. Київ про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними електронних торгів та актів про проведення електронних торгів, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 позов задоволено, усунуто перешкоди територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, площею 0,6495 га, вартістю 30 030 444,00 грн, наступним шляхом:

- скасувати рішення державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича (індексний номер рішення 54936880) про державну реєстрацію права власності на комплекс автостоянки, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2211367223101), за суб`єктом: ТОВ «АСК Авто» (номер відомостей про речове право: 38994467), з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна;

- визнати недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством «Сетам», на яких 23.03.2020 була реалізована будівля охорони (літ. Б), загальною площею 4,8 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. П.Толока (Маршала Чуйкова), 14В, за результатами яких складено протокол електронних торгів № 471002 за лотом 410182 від 23.03.2020, затверджений державним підприємством «СЕТАМ»;

- визнати недійсним акт про проведені електронні торги, складений 30.03.2020 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в рамках виконавчого провадження № 60416561 на підставі електронних торгів № 471002 за лотом 410182 від 23.03.2020, затвердженого Державним підприємством «СЕТАМ»;

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «АСК Авто» (ідентифікаційний код юридичної особи 43412493) на об`єкт нерухомого майна: будівля охорони літ. Б загальною площею 4,8 кв.м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 841923923101), номер відомостей про речове право: 36404258, проведеної на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкової О.В. (індексний номер рішення 52136005);

- визнати недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством «Сетам», на яких 02.06.2020 реалізована будівля охорони (літ. А), загальною площею 5,8 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. П.Толока (Маршала Чуйкова), буд. 14-В, за результатами яких був складений протокол електронних торгів № 482824 за лотом 421560 від 02.06.2020, затверджений державним підприємством «СЕТАМ».

- визнати недійсним акт про проведені електронні торги, складений 17.06.2020 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в рамках виконавчого провадження № 60416561 на підставі електронних торгів № 482824 за лотом 421560 від 02.06.2020, затвердженого Державним підприємством «СЕТАМ»;

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «АСК Авто» (ідентифікаційний код юридичної особи 43412493) на об`єкт нерухомого майна: будівля охорони літ. А загальною площею 5,8 кв.м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 842017223101), номер відомостей про речове право: 36970196, проведеної на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкової О.В. (індексний номер рішення 52752166).

- скасувати рішення державного реєстратора Запорізького міського управління юстиції Ільющенкова Сергія Олександровича (індексний номер рішення 28108600) про державну реєстрацію права власності на будівлю охорони літ. А, загальною площею 5,8 м2, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 842017223101), за суб`єктом: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К» (номер відомостей про речове право: 13143138), з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна;

- скасувати рішення державного реєстратора Запорізького міського управління юстиції Ільющенкова Сергія Олександровича (індексний номер рішення 28107342) про державну реєстрацію права власності на будівлю охорони літ. Б, загальною площею 4,8 м2, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 841923923101), за суб`єктом: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К» (номер відомостей про речове право: 13141711), з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, шляхом знесення розташованих на ній тимчасових споруд: будівлі охорони літ. А загальною площею 5,8 м2 та будівлі охорони літ. Б загальною площею 4,8 м2.

Стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя кошти, витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 26 840,00 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень 00 коп.).

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю АСК Авто подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 у справі № 908/2595/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд ухвалив Рішення по справі без судового розгляду справи по суті;

- ТОВ «АСК АВТО» взагалі не мав жодного відношення до подій, які відбувалися до придбання ТОВ «АСК АВТО» нерухомого майна з електронних торгів;

- виникненню права власності у ТОВ «ВІТ І К» (боржник у виконавчому провадженні, в рамках якого нерухоме майно було реалізовано з електронних торгів), виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене нерухоме майно, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, процес якого вони були уповноважені контролювати, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об`єкт шляхом затвердження Декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Враховуючи наведену вище практику Європейського суду з прав людини, відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача ТОВ «АСК АВТО», який розраховував на їх належність і легітимність, та набув право власності на Об`єкти нерухомого майна також в результаті проведення законодавчо встановлених процедур (перемоги на електронних торгах, нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, реєстрації права власності, тощо);

- до позову додано ксерокопії документів, які не засвідчено жодним чином;

- враховуючи те, що в обґрунтування позову в.о. заступника прокурора посилається на перешкоди у користуванні Земельною ділянкою, а у предметі позову просить усунути перешкоди у користуванні Земельною ділянкою, одним із належних співвідповідачів у цій справі є ТОВ «Ексім Трейд». В.о. заступника прокурора не вказав у позові в якості відповідача (не заявив клопотання про залучення в якості співвідповідача) ТОВ «Ексім Трейд». З огляду на зазначене, суд першої інстанції мав би врахувати правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 та відмовити у задоволенні позову;

- належними співвідповідачами, до яких має бути заявлена (адресована) вимога про скасування первинної реєстрації нерухомого майна, є і ТОВ «ВІТ І К», і ТОВ «Ексім Трейд». Суд першої інстанції не врахував цього при вирішенні справи, адже відсутність належних співвідповідачів є підставою для відмови у позові;

- у Рішенні суд першої інстанції послався на експертизу проведену у досудовому розслідуванні, але це не є висновком експерту у розумінні господарського процесуального законодавства;

- враховуючи обґрунтування позову, зокрема, те що державні реєстратори зареєстрували право власності на об`єкти нерухомого майна всупереч вимогам закону (на що не було передбачених законодавством пакету документів, а відповідно і підстав для реєстрації/прийняття спірних рішень реєстратора, за позицією прокурору), та що це не об`єкт нерухомого майна, а тимчасова споруда (за твердженням прокурору) щодо якої ДАБІ видала Декларацію про готовність об`єкту до експлуатації, то за таких обставин належним способом захисту, в контексті обґрунтування позовних вимог у даній господарській справі, є звернення до адміністративного суду із позовом про визнання незаконними дій державних реєстраторів, скасування їх рішень та про визнання незаконними дій відповідних посадових осіб ДАБІ, скасування Декларації про готовність об`єкту до експлуатації;

- на думку ТОВ «АСК АВТО» спір, розглянутий судом першої інстанції у даній справі № 908/2595/23 не підлягав вирішенню у порядку господарського судочинства.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

22.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «АСК АВТО» надійшли доповнення до апеляційної скарги.

У доповненнях скаржник посилається на те, що:

- у позовній заяві прокурор стверджує (суд 1-ї інстанції погодився із цим задовольняючи позов), що ТОВ «Ексім Трейд» не міг отримати дозвіл на початок будівельних робіт у 2008 році, оскільки Договір оренди був укладений у 2009 році. При цьому, прокурор не надав суду доказів існування цього «дозволу 2008 року». На думку ТОВ «АСК АВТО» такі твердження прокурора та суду 1-ї інстанції про передчасність отримання/подання ТОВ «Ексім Трейд» дозвільний документів не підтверджуються належними і допустимими доказами, та є лише припущенням. Таким чином, доводи прокурора та суду 1-ї інстанції про передчасність отримання/подання ТОВ «Ексім Трейд» якогось «дозволу 2008 року) не підтверджуються належними і допустимими доказами, є лише припущенням та спростовуються Декларацією про готовність об`єкту до експлуатації, яка не лише не скасована/не визнана неправомірною, а навіть не оскаржувалася/не оспорювалась ніким у передбаченому законом порядку.

За змістом ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Згідно ч. 2 ст. 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Оскільки повний текст оскаржуваного рішення складено та підписано 20.12.2023 року, доповнення до апеляційної скарги подані в межах процесуального строку до вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, відповідно прийняті до розгляду.

01.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Запорізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

08.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя надійшла заява, в якій просить повернути апеляційну скаргу ТОВ «АСК Авто» на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 у справі №908/2595/23 скаржнику.

Заява обґрунтована неусуненням апелянтом недоліків протягом встановленого судом строку.

У задоволенні вказаної заяви колегією суддів відмовлено, позаяк ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2024 вже було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю АСК Авто на рішення господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 у справі № 908/2595/23, оскільки апелянтом усунуто недоліки апеляційної скарги.

14.06.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від заступника керівника Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

12.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «АСК АВТО» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу - висновку Державного НДІ будівельних конструкцій щодо визначення наявності фундаментів будівель охорони (Літ. А, Б) комплексу автостоянки по вул. Толока професора, 14в в м. Запоріжжя, виконаний 09.09.2024 на замовлення згідно Договору № 328-24/24.

Також, 05.12.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «АСК АВТО» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу - «ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА № 539-24 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження за заявою від 04.06.2024» Дніпропетровського науково-дослідного Інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Запорізьке відділення.

Клопотання обґрунтоване тим, що в апеляційній скарзі зазначалося, що ТОВ «АСК АВТО» було замовлено висновок будівельної експертизи у відповідності до положень господарського процесуального закону, відповідно до ч. 3 ст. 98 ГПК України «Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи». Разом із доповненням до апеляційної скарги надавалися суду докази замовлення висновку будівельної експертизи та зазначалося, що з проведенням експертизи виникли складнощі у зв`язку зі звільненням відповідного експерту. Після цього, ТОВ «АСК АВТО» було укладено із Запорізьким відділенням Дніпропетровського науково-дослідного Інституту судових експертиз Міністерства юстиції України новий договір № 539-24 від 11.06.2024 р. на проведення експертно-будівельного технічного дослідження (щоб отримати відповідь, чи є спірний об`єкт об`єктом нерухомого майна за своїми характеристиками), а також була здійснена оплата за проведення цієї експертизи (копії відповідних документів надавалися суду). Проведення експертизи затягнулося не з вини ТОВ «АСК АВТО», експерт, який був призначений для проведення експертизи пішов у щорічну відпуску. Також, для проведення зазначеної експертизи було надано висновок «Визначення наявності фундаментів будівель охорони (Літ А, Б) комплексу автостоянки по вул. Толока професора, 14в в м. Запоріжжя» Запорізького відділення Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій» (копія якого була подана до матеріалів даної господарської справи). На теперішній час експертиза, замовлена у Дніпропетровського науково-дослідного Інституту судових експертиз Міністерства юстиції України завершена. ТОВ «АСК АВТО» вважає що наявні передбачені ч. 3 ст. 169 ГПК України підстави для прийняття апеляційним судом у якості доказу «ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА № 539-24 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження за заявою від 04.06.2024» Дніпропетровського науково-дослідного Інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Запорізьке відділення, складеного 11.10.2024 року (копія додається). У оскаржуваному рішенні Господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 року по справі № 908/2595/23 суд першої інстанції послався на наступне: «В ході досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022082020000029 від 09.09.2022, за ознаками ч. З ст. 358 КК України проведено судову будівельно-технічну експертизу. Відповідно до висновку № 0059 від 17.03.2023, за результатами проведеного дослідження встановлено, що будівля охорони літ.А, загальною площею 5,8 кв.м. та будівля охорони літ.Б, загальною площею 4,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, за конструктивними характеристиками, відповідно до вимог нормативно-правових актів - є тимчасовими будівлями.». Натомість, у «ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА № 539-24 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження за заявою від 04.06.2024» Дніпропетровського науково-дослідного Інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Запорізьке відділення встановлено, що: « 1. Будівля охорони літ.А. площею 5.8 кв.м. та будівля охорони літ.Б. площею 4.8 кв.м в складі комплекса автостоянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2211367223101, адреса м. Запоріжжя, вулиця професора Толока, буд. 14в, кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:04:031:0209) є об`єктами нерухомого майна за конструктивними характеристиками (улаштований фундамент), відповідно до вимог методик, щодо проведення судових будівельно-технічних експертиз та вимог визначених в нормативних документах, чинних в галузі будівництва і діючих на території України». Цей висновок експерта повністю підтверджує позицію ТОВ «АСК АВТО» і обставини, на які товариство посилалася в апеляційній скарзі, а отже має істотне значення для встановлення фактичних обставин даної господарської справи.

03.01.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від заступника керівника Запорізької обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача ТОВ «АСК АВТО» про долучення доказів.

З приводу заявлених клопотань про долучення нових доказів, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Слід зауважити, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Апеляційний суд зважає на те, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Заявником не обґрунтовано належним чином неможливість подання вищезазначених доказів до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останні були створені за результатом самостійного звернення ТОВ «АСК АВТО» до експертних установ, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач-1 не повідомляв суд про неможливість надання висновків експертів з питань, які на його думку потребують з`ясування у даній справі.

При цьому клопотання, разом з якими подані ці докази, не містять жодного обґрунтування поважності причин, з яких вони не могли бути подані раніше.

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Разом з тим, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які він намагається долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано і доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Посилання на неповідомлення відповідача-1 про розгляд справи судом визнається неспроможним, оскільки судові рішення у справі, якими призначався розгляд справи, направлялися на дійсну адресу ТОВ «АСК АВТО», а судом першої інстанції додатково вживалися заходи щодо повідомлення учасників справи про судовий процес шляхом розміщення публікації про дати/час та місце судових засідань на офіційному сайті суду на веб-порталі «Судова влада».

В свою чергу, в силу вимог ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду, в постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 24.11.2021 у справі № 915/954/20, сформувалася стала судова практика при вирішенні подібних питань, відповідно до якої: «така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

У клопотанні про долучення доказів відповідач ТОВ «АСК АВТО» зазначає, що із доповненням до апеляційної скарги надавалися суду докази замовлення висновку будівельної експертизи. Дійсно, у додатках до вказаного документу містилась копія заяви Відповідача 1 від 08.01.2024 № 08/01 (тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції) адресована Запорізькому відділенню Дніпропетровського НДІСЕ щодо проведення експертного дослідження. Разом з тим, скаржник клопоче про долучення висновку експерта, в першому абзаці вступної частини якого зазначено: « 05.06.2024 до Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - ЗВ Дніпропетровського НДІСЕ) при супровідному листі ТОВ «АСК АВТО» від 04 червня 2024 року № 04/06 надійшла: заява про проведення експертного дослідження від 04 червня 2024 року директора ТОВ «АСК АВТО» Біліменко К.С. для пред`явлення в суд; копія витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (на 1 арк), копія техпаспорта (на 7 арк), копія виписки ТОВ «АСК АВТО» (на 2-х арк)».

Таким чином, вищевказаний висновок було замовлено скаржником через півроку після ухвалення рішення судом першої інстанції, та виготовлено експертною установою через майже рік після ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи все вищевикладене, відповідач-1 (апелянт) не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, та фактично подав до суду нові докази, які датовані: 09.09.2024 та 11.10.2024, тобто після прийняття рішення судом першої інстанції (06.12.2023), що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 918/329/18, від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 26.09.2023 у справі №910/4490/22).

15.01.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «АСК АВТО» надійшло клопотання про зупинити провадження у даній господарській справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду іншої справи №908/2388/21.

Клопотання обґрунтоване тим, що для правильного вирішення даної господарської справи, зокрема, питання «чи є ТОВ «АСК АВТО» - останній набувач спірного нерухомого майна, належним відповідачем у даній господарській справі, наявні підстави для зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі № 908/2388/21 у касаційному порядку Великої Палати Верховного Суду.

Вирішуючи дане клопотання, судом звертається увага на те, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Необхідно враховувати, що за приписами п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд наділений правом, а не обов`язком зупинити провадження у справі, а колегія суддів не вбачає такої необхідності у даній справі.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (правові висновки Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19.

Необхідно зазначити, що заявником не надано доказів об`єктивної неможливості розгляду справи № 908/2595/23 до вирішення справи № 908/2388/21 в касаційному порядку.

Так, ухвалою Верховного Суду від 27.11.2024 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 908/2388/21 за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, який уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Запорізької міської ради до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Комфі"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт 2005"; Приватного підприємства "Терра Віта V" про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Передаючи справу № 908/2388/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, а не його забудовник.

Крім того, передаючи справу № 908/2388/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у спірних правовідносинах спосіб захисту прав позивача стосовно останнього набувача нерухомого майна за своїм змістом має кореспондувати конкретному правопорушенню, яке вчиняє саме останній набувач цього майна, - усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан (звільнення земельної ділянки від фізичного перебування на ній, звільнення земельної ділянки від належного такому відповідачу майна).

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Зазначивши, що положення частини четвертої статті 376 ЦК України обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що застосування положень наведеної норми ЦК України приводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Касаційний цивільний суд у своїх постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.

Разом з тим, як встановлено судом, про що буде зазначено нижче по тексту постанови, спір у цій справі № 908/2595/23 не пов`язаний із нерухомим майном, тому питання щодо визначення особи (забудовник чи останній набувач), зобов`язаної знести об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, вирішенню при розгляді цієї справи не підлягає, оскільки норми статті 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

У постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18 зроблено наступний правовий висновок, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

В свою чергу, необґрунтоване зупинення провадження за відсутності достатніх правових підстав, не сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, має наслідком недотримання положень Конвенції щодо "розумних строків розгляду справи" та може порушити вимоги статті 6 Конвенції стосовно забезпечення права на справедливий суд.

З огляду на вищенаведене, а також враховуючи те, що апеляційним судом не встановлено наявність обставин, передбачених ст. 227 ГПК України, що зумовлювали б обов`язок суду зупинити провадження у справі, подане клопотання не підлягає задоволенню.

Відповідачі-2,3 своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 15.01.2025 року брали участь представники відповідача-1 (апелянта), відповідача-2, позивача та прокурор. Відповідач-3 у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини відсутності суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача-3.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача-1 (апелянта) в судовому засіданні 15.01.2025 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 15.02.2024 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзивах, наполягали на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу, наголосив на обґрунтованості її вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи (їх представників), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.04.2009 між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд» (ідентифікаційний код юридичної особи 31890366) укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої між буд. 14А та 18 по вул. Професора Толока в м. Запоріжжя для розташування тимчасової відкритої охоронюваної платної автостоянки.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.05.2013 у справі № 908/1163/13, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.10.2013 вищевказаний договір оренди розірвано.

17.03.2014 між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд» підписано акт приймання - передачі вказаної земельної ділянки, з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, згідно із яким на земельній ділянці знаходиться: освітлювальні стовпи, паркан, тимчасова металева конструкція, будівельні матеріали та конструкції, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Формула».

Відповідно до відомостей Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень 29.12.2015 державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Ілющенковим Сергієм Олександровичем зареєстровано об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 842017223101) будівля охорони літ. А, загальною площею 5.8 кв. м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К» (ідентифікаційний код юридичної особи 33272641). Відомості внесено до реєстру 05.02.2016 (номер запису 13143138).

За інформацією Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для прийняття вказаного рішення слугувало свідоцтво про право власності, на нерухоме майно № 52739387, видане 05.02.2016.

Відповідно до реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна № 842017223101, свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 52739387 від 05.02.2016 оформлено держаним реєстратором Ільющенковим С.О. в порядку п. 24 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (чинному при державній реєстрації вказаного об`єкту) на підставі прийнятого ним рішення № 28108600 від 05.02.2016 про державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу на будівлю охорони літ. А за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТ ІК».

У реєстраційній справі об`єкта нерухомого майна №842017223101 містяться наступні документи: договір оренди землі від 07.04.2009 укладений між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд»; договір про здійснення спільної діяльності від 11.03.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К»; технічний паспорт від 15.10.2015; декларація про готовність об`єкта до експлуатації ЗП142152571766 від 14.09.2015; лист Товариства з обмеженою відповідальністю «РБТІ» на адресу районної адміністрації ЗМР по Ленінському району від 21.12.2015 № 1/21,12 з пропозицією присвоєння поштової адреси.

19.06.2020 вказаний об`єкт нерухомості відчужений на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» (ідентифікаційний код юридичної особи 43412493) з прилюдних (електронних) торгів.

29.12.2015 державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Ілющенковим Сергієм Олександровичем зареєстровано об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 841923923101) будівля охорони літ. Б, загальною площею 4.8 кв. м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К» (ідентифікаційний код юридичної особи 33272641). Відомості внесено до реєстру 05.02.2016 (номер запису 13141711).

За інформацією Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для прийняття вказаного рішення слугувало свідоцтво про право власності, на нерухоме майно № 52732502, видане 05.02.2016. Також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.03.2014 зареєстровано виправлення права власності на вказаний об`єкт, відповідно до якого змінено номер свідоцтва про право власності на нерухоме майно з № 52732502 на № 52734019.

У паперовій версії реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна № 841923923101 вищевказане рішення державного реєстратора про внесення змін відсутнє.

Відповідно до вказаної реєстраційної справи свідоцтво про право власності на нерухоме майно №52734019 від 05.02.2016 оформлено держаним реєстратором Ільющенковим Сергієм Олександровичем в порядку п. 24 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (чинному при державній реєстрації вказаного об`єкту) на підставі прийнятого ним рішення № 28307342 від 05.02.2016 про державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу на будівлю охорони літ. Б за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К».

У реєстраційній справі об`єкта нерухомого майна № 841923923101 містяться наступні документи: договір оренди землі від 07.04.2009 укладений між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд»; договір про здійснення спільної діяльності від 11.03.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К»; технічний паспорт від 15.10.2015; декларація про готовність об`єкта до експлуатації ЗП42152571766 від 14.09.2015; лист Товариства з обмеженою відповідальністю «РБТІ» на адресу районної адміністрації ЗМР по Ленінському району від 21.12.2015 № 1/21.12 з пропозицією присвоєння поштової адреси.

05.05.2020 вказаний об`єкт нерухомості відчужений на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» (ідентифікаційний код юридичної особи 43412493) з прилюдних (електронних) торгів.

02.11.2020 державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротич Максим Миколайович вищезазначені об`єкти нерухомості об`єднані, на підставі акту обстеження № 01/10/20 та технічного паспорту виготовлених Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецекспертиза».

Відповідно до вказаного акту обстеження № 01/10/20 від 27.10.2020, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, знаходиться комплекс автостоянки, який складається з будівлі охорони літ. А, та будівлі охорони літ. Б, на земельній ділянці площею 0,6495 га (кадастровий номер 2310100000:04:031:0209).

За характеристикою об`єкту нерухомості, що міститься в технічному паспорті на вказану автостоянку, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецекспертиза» (інвентаризаційна справа №11288) роком спорудження будівель охорони літ. А та літ. Б значиться 2009 рік.

Розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № 93р від 14.02.2017, на підставі листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Центуріон», відкритій автомийки самообслуговування на 3 пости літ. Т присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Відповідно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інвентаризаційної справи № 50265/83345 Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗМБТІ», за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, розташований об`єкт нерухомості сторожка літ. А-2, будівля електрощитової літ. М, склад літ. Н, вбиральня літ. Р, навіси літ. Б, літ. И, літ. К, літ. Л, літ. Ф, самочинно збудований сторожовий пост літ. У, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Центуріон», та яке знаходиться на земельній ділянці 2310100000:04:031:0258.

Відповідно до інформації містобудівного кадастру, який ведеться Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради відповідно до статті 22 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 559 «Про містобудівний кадастр», з 14.04.2009 наявна інформація про реєстрацію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:04:031:0164. Реєстраційний номер 4084 від 02.09.2016. Реєстраційний номер містобудівного кадастру від 02.09.2016 № МБУ- 2016/0053. Об`єкт будівництва: «Будівництво відкритої автомийки самообслуговування на 3 пости. Професора Толока, 14-В у м. Запоріжжя». Замовник: товариство з обмеженою відповідальністю «Центуріон». Інформація щодо реєстрації містобудівних умов та обмежень забудови на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:04:031:0209 та на території між будинками 14-В та АДРЕСА_2 , відсутня.

Таким чином, поштова адреса: АДРЕСА_1 спірним об`єктам, а саме: будівлі охорони літ. А, та будівлі охорони літ. Б - не присвоювалась.

Згідно із актом огляду земельної ділянки від 14.05.2020, складеного Управлінням з питань земельних ресурсів на земельній ділянці розташована тимчасова споруда у вигляді металевої будки із підключеними електромережами. Інших об`єктів нерухомості та/або тимчасових споруд виявлено не було.

У ході досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42022082020000029 призначено судову будівельно-технічну експертизу. Відповідно до висновку експерта, за результатами проведеного дослідження встановлено, що будівля охорони літ. А, загальною площею 5,8 кв.м. та будівля охорони літ. Б, загальною площею 4,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, за конструктивними характеристиками, відповідно до вимог нормативно-правових актів - є тимчасовими будівлями.

Таким чином, прокурор та позивач зазначають, що на підставі державної реєстрації тимчасових споруд (будівлі охорони літ. А та літ. Б) як об`єктів нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» використовує земельну ділянку комунальної форми власності, з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, загальною площею 0,6495 га, для розташування платної автомобільної стоянки, чим порушує право територіальної громади міста Запоріжжя на користування вказаною земельною ділянкою.

При цьому судом встановлено, що з урахуванням наведених вимог закону, а також положень ст. ст. 15, 16, 17, 319, 386 Цивільного кодексу України Запорізька міська рада мала право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник земель комунальної власності, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер вжито не було.

З метою встановлення наявності підстав для представництва, Дніпровською окружною прокуратурою на адресу Запорізької міської ради було скеровано лист від 23.03.2023 № 53-96-1985вих-23, яким повідомлено про встановлені порушення вимог законодавства при використанні земель комунальної власності.

Як власник спірної земельної ділянки, враховуючи, що відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, Запорізька міська рада повинна була вжити заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред`явлення позовної заяви.

Запорізькою міською радою відповідних заходів до усунення порушень законодавства за вказаними фактами не вжито, що підтверджується листом Департаменту правового забезпечення міської ради від 17.04.2023 № 02-07/1186.

Таким чином, з моменту встановлення незаконності проведення державної реєстрації тимчасових споруд, як об`єкту нерухомого майна, та використання ТОВ «АСК Авто» земельної ділянки комунальної форми власності без належних правових підстав, а також з часу повідомлення про зазначені факти порушень прокуратурою, Запорізькою міською радою до цього часу не вжито відповідних заходів щодо усунення наведених порушень законодавства.

Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень та свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави протягом розумного строку, що на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», дає право для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Запорізької міської ради.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на земельну ділянку є подання негаторного позову, а саме зобов`язання ТОВ «АСК Авто» усунути перешкоди Запорізькій міській раді у користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, шляхом знесення належних останньому тимчасових споруд, скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсними прилюдних торгів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Щодо юрисдикції спору.

15.08.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява в.о. керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі: Запорізької міської ради до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю АСК Авто, Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державного підприємства Сетам про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними електронних торгів та актів про проведення електронних торгів, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в зв`язку з проведенням державної реєстрації тимчасових споруд (будівлі охорони літ. А та літ. Б.) як об`єктів нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» (ТОВ «АСК Авто») використовує земельну ділянку комунальної форми власності, з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209 загальною площею 0,6495 га для розташування платної автомобільної стоянки, чи порушує право територіальної громади міста Запоріжжя на користування земельною ділянкою.

Запорізька міська рада підтримала позицію Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №629/4590/17, від 23.06.2020 у справі № 689/1220/17 та від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, неодноразово наголошувала на тому, що під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а).

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічноправових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічноправовий спір. Публічноправовий спір спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічновладні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічновладних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 7 КАС України).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічноправових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативноправових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

До адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, необхідно зазначити, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, і господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічноправовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічноправових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Разом із тим, звертаючись до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 526/138/17, від 04.09.2019 у справі №599/567/17; у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 916/3066/19, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 у справі №808/703/18 «…при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого особа звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі органу місцевого самоврядування.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові або права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування».

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція господарських справ визначена статтею 20 ГПК України, відповідно до п. 6 якої господарські суди розглядають інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський суд підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Отже, сама по собі участь органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У даній справі спір фактично стосується не діяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з реалізацією його компетенції у сфері управління, а усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що належить до комунальної власності.

Натомість колегія суддів наголошує, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Однак, позивач, в інтересах якого діє прокурор, звертаючись з даним позовом до господарського суду просить захистити речові права на земельну ділянку, тому такий спір носить приватноправовий характер. Відтак й похідні позовні вимоги у справі вочевидь є приватно-правовими також за наведених мотивів.

Таким чином, зважаючи на характер правовідносин у цій справі та суб`єктний склад її учасників, виходячи з того, що звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту прав комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя, а не прав у сфері публічно-правових відносин, колегія суддів доходить висновку, що вказане виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства і справа має вирішуватися в порядку господарського судочинства за правилами, встановленими ГПК України.

За таких умов доводи скаржника в цій частині апеляційної скарги визнаються судом необґрунтованими.

Щодо доводів скаржника про те, що суд ухвалив Рішення по справі без судового розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.08.2023 прийнято позовну заяву прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2595/23. Судове засідання призначено на 10.10.2023 о 12:00 год.

Ухвала суду про відкриття провадження по справі від 30.08.2023, яка була надіслана на адресу ТОВ «АСК АВТО», повернута на адресу суду 03.10.2023 з поміткою Укрпошти про причини повернення: «За закінченням терміну зберігання» (т. 3 а.с. 14).

Ухвалою суду від 10.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження строком на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 13.11.2023 об 11:00 год.

Ухвала суду від 10.10.2023, яка була надіслана на адресу ТОВ «АСК АВТО», повернута на адресу суду 21.11.2023 з поміткою Укрпошти про причини повернення: «За закінченням терміну зберігання» (т. 3 а.с. 84).

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18); постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат був повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правові позиції у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19).

Верховний Суд також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Слід зазначити, що відповідно до п. 99 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку», рекомендовані поштові відправлення, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату. У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» у разі невручення рекомендованого листа, він разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання» можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Тобто, неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею.

Поряд з цим, відповідно до ч.ч. З, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і не вручено підприємством зв`язку з посиланням на «за закінченням терміну зберігання», вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Судом враховується, що організація власної господарської діяльності забезпечується самим товариством, зокрема щодо призначення відповідальної особи на отримання поштової кореспонденції та подальшим її одержанням. Товариство несе ризики та наслідки, пов`язані з неналежним отримання поштової кореспонденції.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Таким чином ухвали господарського суду надсилалися у визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України порядку, а судом першої інстанції було вжито всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідачів, в тому числі апелянта, про розгляд даної справи.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд вважає, що факт неотримання ТОВ «АСК Авто» поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали за належною адресою, відомості про яку містяться в ЄДРЮОФОПГФ, та яка повернулася до суду з причини: «за закінченням терміну зберігання», є наслідком не об`єктивних обставин, а спричинене суб`єктивним фактором, а отже наявні достатні правові підстави стверджувати, що відповідача-1 було належним чином повідомлене про дату, час і місце судових засідань.

Крім того, слід зазначити, що сторони та їх представники сповіщалися про судовий розгляд та його перебіг також й іншими шляхами, а саме: ухвали суду від 10.10.2023 та від 13.11.2023 направлялися сторонам у справі, в тому числі на електронні адреси Позивача, Відповідача 2, 3 та були розміщені на офіційному веб-сайті суду «Судова влада України» (т. 3 а.с. 41, 77).

Крім того, за наслідками проведення 13.11.2023 судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/2595/23 до судового розгляду по суті на 06.12.2023 об 10:00 год., про що зазначено в протоколі судового засідання та повідомлено під розписку присутнім у судовому засіданні - прокурору та представникам Позивача і Відповідача 2. Представники ТОВ «АСК АВТО» та Державного підприємства «Сетам» в судовому засіданні 13.11.2023 були відсутні. Викладенні обставини пояснюють прибуття 06.12.2023 саме на 10-00 год. прокурора, представників Позивача та Відповідача 2.

У свою чергу, 27.11.2023 на адресу суду надійшла заява ТОВ «АСК АВТО» про знайомлення з матеріалами справи № 908/2595/23, в якій зазначено, що останнє отримало ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.11.2023, з якої дізналось, що є стороною по справі № 908/2595/23.

У подальшому, 29.11.2023 директор ТОВ «АСК АВТО» Біліменко К.С. ознайомилася з матеріалами справи 908/2595/23 в приміщенні суду.

В ухвалі суду від 13.11.2023 було зазначено: «Закрити підготовче провадження та призначити справу № 908/2455/23 до судового розгляду по суті на 06.12.2023 об 12:00 год.».

Разом з тим, протокол судового засідання, яке відбулося 13.11.2023, та вручені прокурору, представнику Позивача і Відповідача-2 розписки про дату та час наступного судового засідання, з якими ознайомився директор ТОВ «АСК АВТО», містили час та дату наступного судового засідання саме 06.12.2023 о 10:00 год.

Наведене, попри допущення судом описки у своїй ухвалі від 13.11.2023, свідчить про обізнаність представника Відповідача-1 про дату та час судового засідання (06.12.2023 о 10:00 год.).

За вказаних підстав колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неналежне повідомлення учасників судового процесу про розгляд справи.

По суті спору.

Апеляційний суд зазначає, що земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 123 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю. Від імені та в інтересах територіальних громад прав суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (п. 5 ст. 16 вказаного Закону).

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, розташована в межах населеного пункту міста Запоріжжя та є власністю територіальної громади міста Запоріжжя, тобто має статус комунальної власності.

Згідно з інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209 відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання: для розташування тимчасової відкритої охороняємо!' платної автостоянки, дата державної реєстрації земельної ділянки: 24.04.2009.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Це узгоджується зі статтею 328 ЦК України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції станом на 01.01.2008) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову.

Відповідно до п. 2.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000 № 273 (чинним на момент отримання дозволу на будівництво) для одержання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен подати до інспекції держархбудконтролю, серед іншого наступні документи: рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об`єкта містобудування; документ, що посвідчує право власності забудовника чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт містобудування.

Рішенням Запорізької міської ради № 53/86 від 12.12.2007 надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд» дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування тимчасової відкритої охоронюваної платної автостоянки та погоджено її місце розташування. Пунктом 7 вказаного рішення передбачено що воно не дає права на проведення будівельно-монтажних робіт на спірній земельній ділянці.

Слід зауважити, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ ІК» не могло отримати дозволів на початок виконання будівельних робіт, виданий інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області № 619/з від 03.07.2008, оскільки на той час не мали права користування спірною земельною ділянкою, та не мали відповідного дозволу міської ради на будівництво.

Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі за текстом - Закон), записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Згідно з ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, у редакції чинній на момент подачі заяви про державну реєстрацію спірних об`єктів нерухомості, Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, на момент подачі заяви про державну реєстрацію спірних об`єктів нерухомості, визначався ст. 15 Закону, відповідно до якої державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (703-2011-п).

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на час подання заяви про реєстрацію (29.12.2015), були визначені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868.

Вказана постанова втратила чинність 01.01.2016, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127. Однак п. 3 даної постанови передбачено що з 1 січня 2016 року заяви у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, подані до 1 січня 2016 року на розгляд органам державної реєстрації прав, утвореним Міністерством юстиції в установленому законодавством порядку, у тому числі подані через посадових осіб органів місцевого самоврядування, адміністраторів центрів надання адміністративних послуг та нотаріусів, підлягають розгляду державними реєстраторами прав на нерухоме майно Міністерства юстиції у строки та у порядку, передбаченому законодавством, що діяло на дату подання таких заяв.

Згідно з п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 у разі проведення державної реєстрації права власності з виданою свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Згідно з ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 24 вказаного Порядку передбачено, що у випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

29.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К» звернулось із двома заявами № 15193590 та № 15193441 щодо реєстрації об`єктів нерухомого майна будівель охорони літ. А та літ. Б відповідно.

За інформацією Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для прийняття рішень про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна будівля охорони літ. А та будівля охорони літ. Б були свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 52739387 від 05.02.2016 та № 52734019 від 05.02.2016 відповідно.

Вказані свідоцтва оформлені держаним реєстратором Ільющенковим С.О. в порядку п. 24 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (чинному при державній реєстрації вказаного об`єкту) на підставі прийнятих ним же рішень про державну реєстрацію прав власності з відкриттям розділу на спірні об`єкти за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К», на підставі заяв останнього від 29.12.2015.

Таким чином, на момент прийняття рішення про державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна будівлі охорони літ. А (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 842017223101) та будівлі охорони літ. Б (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 841923923101) свідоцтв про право власності на нерухоме майно № 52739387 та № 52734019 не існувало, та вони не могли бути підставою для реєстрації, та видані за результатами такої реєстрації.

Для державної реєстрації об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 842017223101) будівля охорони літ. А, загальною площею 5.8 кв. м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, та об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 841923923101) будівля охорони літ. Б, загальною площею 4.8 кв. м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, ТОВ «ВІТ І К» були подані два однакові пакети документів, а саме: договір оренди землі від 07.04.2009 укладений між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд»; договір про здійснення спільної діяльності від 11.03.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К»; технічний паспорт від 15.10.2015; декларація про готовність об`єкта до експлуатації ЗП42152571766 від 14.09.2015; лист Товариства з обмеженою відповідальністю «РБТІ» на адресу районної адміністрації ЗМР по Ленінському району від 21.12.2015 № 1/21.12 з пропозицією присвоєння поштової адреси.

За інформацією Виконавчого комітету Запорізької міської ради земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, після повернення до земель територіальної громади міста Запоріжжя за актом приймання-передачі від 17.03.2014, іншим особам у власність або користування не надавалась.

Також, станом на 29.12.2015 договір оренди земельної ділянки не підтверджував речові права на земельну ділянку, навіть за відсутності можливості державного реєстратора бути обізнаним про рішення Господарського суду Запорізької області від 16.05.2013 у справі №908/1163/13, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.10.2013.

Таким чином, на час державної реєстрації об`єктів нерухомості: будівлі охорони літ. А та будівлі охорони літ. Б на праві приватної власності за ТОВ «ВІТ І К», а саме 29.12,2015, у вказаного товариства були відсутні правові підстави користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, на котрій розташовані вказані об`єкти, що унеможливлювало проведення реєстрації вказаного нерухомого майна, відповідно до п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 (чинного станом проведення первинної державної реєстрації права власності).

Розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № 93р від 14.02.2017, на підставі листа ТОВ «Центуріон», відкритій автомийки самообслуговування на 3 пости літ. Т присвоєно поштову адресу: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14 В, розташованій на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:04:031:0164. На час державної реєстрації об`єктів нерухомості: будівлі охорони літ. А та будівлі охорони літ. Б на праві приватної власності за ТОВ «ВІТ І К», а саме: 29.12.2015, рішення про присвоєння поштової адреси: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, не приймалось, та, відповідно, не могло бути надане державному реєстратору. Вказане підтверджується листами Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Департаментів архітектури та містобудування, та реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

Таким чином, державним реєстратором при внесенні запису до Державного реєстру речових прав та прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 842017223101) будівля охорони літ. А, загальною площею 5.8 кв. м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, та об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 841923923101) будівля охорони літ. Б, загальною площею 4.8 кв. м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, за ТОВ «ВІТ І К», порушено вимоги чинного на час реєстрації законодавства, а саме: ст.ст. 9, 15, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 49 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868).

В ході досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022082020000029 від 09.09.2022, за ознаками ч. 3 ст. 358 КК України проведено судову будівельно-технічну експертизу. Відповідно до висновку № 0059 від 17.03.2023, за результатами проведеного дослідження встановлено, що будівля охорони літ.А, загальною площею 5,8 кв.м. та будівля охорони літ.Б, загальною площею 4,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, за конструктивними характеристиками, відповідно до вимог нормативно-правових актів - є тимчасовими будівлями.

Частиною 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що не підлягають державній реєстрації речові права на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди.

Згідно з п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, у разі подання документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, не в повному обсязі державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви, яке МІСТИТЬ рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

Орган державної реєстрації прав, нотаріус у день прийняття рішення про зупинення розгляду заяви видає таке рішення особисто або надсилає поштою заявникові з повідомленням про вручення.

У разі коли заявник особисто отримує рішення про зупинення розгляду заяви, на примірнику рішення, що залишається для формування реєстраційної або облікової справи, проставляються дата його отримання та підпис заявника.

Заявник усуває обставини, що були підставою для прийняття державним реєстратором рішення про зупинення розгляду заяви, у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з моменту отримання відповідного рішення або відправлення його на електронну пошту заявника.

Якщо протягом п`яти робочих днів після отримання заявником рішення про зупинення розгляду заяви до органу державної реєстрації прав, нотаріуса не надійшли документи, які підтверджують усунення в повному обсязі обставин, що були підставою для прийняття такого рішення, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Натомість 05.01.2016 державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Ільющенковим С.О. прийнято рішення № 27764218 та № 27764184 про зупинення розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо будівель охорони літ. А та літ. Б відповідно. Вказані рішення були отримані заявником 12.01.2016, про що маються відповідні записи на примірниках рішень, що залишились у реєстраційних справах.

А вже 05.02.2016 державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Ільющенковим С.О. прийнято рішення № 28108412 та № 28107099 про відновлення розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо будівель охорони літ. А та літ. Б відповідно.

Тобто всупереч п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державним реєстратором після спливу п`яти робочих днів після отримання заявником рішення про зупинення розгляду заяви до органу державної реєстрації прав, не прийнято рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, на момент подачі заяви про державну реєстрацію об`єднання спірних об`єктів нерухомості, визначався ст. 18 Закону, відповідно до якої державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

4) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

5) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

6) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

7) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Відповідно до п. 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (в редакції станом на проведення державної реєстрації спірного об`єкту нерухомості) державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів, або об`єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу або об`єднання нерухомого майна та можливості використання такого майна як самостійного об`єкта цивільних правовідносин.

Для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об`єднання, подаються:

- документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його поділу або об`єднання (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

- документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків, коли об`єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об`єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення);

- технічний паспорт на новостворений об`єкт нерухомого майна;

- документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Варто наголосити, що серед документів поданих ТОВ «АСК Авто» державному реєстратору для державної реєстрації об`єднання спірних об`єктів нерухомого майна, так і в наявних у відкритих розділах державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єднуваних об`єктів відсутній документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Рішенням державного реєстратора були об`єднанні два окремі об`єкти нерухомого майна: 1) будівля охорони літ. А загальною площею 5,8 кв.м; 2) будівля охорони літ. Б загальною площею 4,8 кв.м. При об`єднанні вказаних об`єктів нерухомого майна, утворився новий об`єкт нерухомого майна: «комплекс автостоянки, опис об`єкта: будівля охорони літ. А загальною площею 5,8 кв.м; будівля охорони літ. Б загальною площею 4,8 кв.м; паркани №№ 1, 2; ворота №№ 3, 4; електроопора №№ 5,6,7,8,9,10; замощення І», який включає в себе об`єкти, які не відносяться до об`єднаних об`єктів нерухомості - паркани, ворота, електроопори, замощення, котрі за своєю природою є тимчасовими спорудами, та будучи прийнятими Запорізькою міською радою за актом прийому-передачі від 17.03.2014, разом із земельною ділянкою, належали останній.

Пунктом 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.

Відповідно до абз. 3 додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007, автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.

Зазначеними нормами передбачається влаштування тимчасового приміщення для обслуговуючого персоналу, яке може бути демонтовано після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку, а не будівництво капітального нерухомого майна.

Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.

Пунктом 5.9 вказаних ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному в`їзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.

Отже, виходячи з аналізу положень ст. ст. 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою, відтак вказаними нормами не визначено правового статусу автостоянки як об`єкта нерухомого майна.

Таким чином, рішення державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича (індексний номер рішення 54936880) про відкриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію об`єкту нерухомого майна: комплекс автостоянки, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2211367223101), з одночасною реєстрацією права власності за ТОВ «АСК Авто» (розмір частки 1/1), номер запису про право власності 38994467 винесене в порушення вимог чинного законодавства.

Як вже було зазначено, у ході досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022082020000029 від 09.09.2022, за ознаками ч. 3 ст. 358 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, за результатами якого встановлено, що на вказаній земельній ділянці функціонує платна охоронювана автомобільна стоянка.

Таким чином, ТОВ «АСК Авто», що є власником спірного об`єкту нерухомого майна, загальною площею основи 13 м2, використовує земельну ділянку комунальної форми власності з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, загальною площею 6495 м2.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, що належить ТОВ «АСК Авто» фактично є комплексом тимчасових будівель. Вказаний факт свідчить про неправомірне надання статусу «нерухоме майно» шляхом державної реєстрації об`єкту, який відноситься до тимчасових споруд.

Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Зокрема, відповідно до пункту 2.1 Порядку № 244 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Розміщення тимчасових споруд самовільно забороняється (п. 2.30 Порядку).

За відомостями містобудівного кадастру, який ведеться Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради, відсутня інформація про реєстрацію паспортів прив`язки тимчасових споруд за адресами: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14-В; між будинками 14-А та № 18; та на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209.

Наведені факти свідчать про безпідставне використання ТОВ «АСК Авто» земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, шляхом розміщення на ній тимчасових споруд.

У результаті прийняття державним реєстратором незаконних рішень з індексними номерами №№ 28108600, 28107342, 54936880 на підставі документів, що не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, з комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя вибула земельна ділянка.

Отже, рішеннями державних реєстраторів, на підставі яких за відповідачем зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , порушено право власності територіальної громади міста на земельну ділянку площею 0,6495 га з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209.

В той же час, апелянт зазначає, що ТОВ «АСК АВТО» взагалі не мав жодного відношення до подій, які відбувалися до придбання ТОВ «АСК АВТО» нерухомого майна з електронних торгів.

У пунктах 58-59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18, зазначено, що якщо продажу підлягає об`єкт нерухомості, право власності на який відповідно до частини першої статті 377 ЦК України, частини першої статті 120 ЗК України переходить лише разом з правом власності на земельну ділянку, на якій такий об`єкт розташований, то в інформаційному повідомленні про електронні торги повинен бути зазначений кадастровий номер такої земельної ділянки. Невиконання цієї вимоги призводить до правової невизначеності, що призводить до зменшення конкуренції учасників торгів, та може ввести в оману учасників торгів щодо майна, яке продається.

Відповідно до зазначених вимог пунктом 9 розділу III Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, встановлено, що якщо реалізації підлягає нежитлове приміщення, в інформації про майно додатково зазначаються, зокрема, відомості про земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення (її правовий режим та розмір), та її кадастровий номер (за наявності).

В порушення вказаних вимог, у характеристиках лотів 421560 та 410182 були відсутні відомості про земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:031:0209), на якій розташовані будівля охорони (літ. А) та будівля охорони (літ. Б), правовий режим та розмір такої земельної ділянки, та її кадастровий номер.

При цьому державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209 у Державному земельному кадастрі проведена 24.04.2009, тобто на час проведення торгів земельна ділянка була сформована у відповідності до ст. 79-1 ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо така особа знала чи мала знати про порушення порядку реалізації майна, зокрема про порушення вимог до інформації про майно. Не може вважатися добросовісною і особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема про набуття земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості, який на ній розмішений, чи про набуття такого об`єкта окремо від земельної ділянки, якщо таке набуття не допускається в силу закону (п. 61 постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

Слід зауважити, що в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що під час підготовки до участі у прилюдних торгах, ним вивчалось цільове призначення земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно.

Більше того, після отримання у власність двох будівель, загальною площею близько 13 м2, ТОВ «АСК АВТО», користується сформованою земельною ділянкою, на котрій ці об`єкти розташовані, загальною площею 6495 м2.

Таким чином твердження апелянта про його необізнаність з фактичними обставинами справи, що передували його участі у прилюдних торгах, не видається переконливим та є менш вірогідним за обставини його обізнаності.

Посилання скаржника на те, що «виникненню права власності у ТОВ «ВІТ І К» (боржник у виконавчому провадженні, в рамках якого нерухоме майно було реалізовано з електронних торгів), виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене нерухоме майно, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, процес якого вони були уповноважені контролювати, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об`єкт шляхом затвердження Декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Враховуючи наведену вище практику Європейського суду з прав людини, відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача ТОВ «АСК АВТО», який розраховував на їх належність і легітимність, та набув право власності на Об`єкти нерухомого майна також в результаті проведення законодавчо встановлених процедур (перемоги на електронних торгах, нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, реєстрації права власності, тощо)», колегією суддів відхиляються, з огляду на приписи ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких не підлягають державній реєстрації речові права на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди.

Натомість за висновком огляду земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209 та судової будівельно-технічної експертизи, які проведені в рамках досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022082020000029 від 09.09.2022, за ознаками ч. 3 ст. 358 КК України, встановлено, що будівля охорони літ.А, загальною площею 5,8 кв.м. та будівля охорони літ.Б, загальною площею 4,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14В, за конструктивними характеристиками, відповідно до вимог нормативно-правових актів - є тимчасовими будівлями, а об`єкт нерухомого майна (платна охоронювана автомобільна стоянка), що належить ТОВ «АСК Авто», фактично є комплексом тимчасових будівель. Вказані обставини свідчать про неправомірне надання статусу «нерухоме майно» шляхом державної реєстрації об`єкту, який відноситься до тимчасових споруд.

В свою чергу, орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог (ч. 6 ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»), тобто підставою повернення є лише невідповідність декларації встановленим вимогам, а не невідповідність об`єкту будівництва будівельним нормам тощо.

Відтак, при реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації орган державного архітектурно-будівельного контролю не уповноважений здійснювати архітектурно-будівельний контроль, відповідно до ст. 41 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Щодо дотримання визначеного Конвенцією принципу пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, то стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukrаinе, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас, висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц).

ЄСПЛ у рішенні "Брайловська проти України" (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося "позбавлення майна" у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися "на умовах, передбачених законом", що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись "в інтересах суспільства" та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі "Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії" (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції ("на умовах, передбачених законом") полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)).

Верховний Суд у постанові від 22.02.2022 у справі № 203/5591/16 зазначив, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання. За таких обставин, суд встановив, що порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача немає, і захід втручання у право володіння відповідача шляхом повернення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва є пропорційним визначеній меті.

Судом встановлено, що розміщення спірних об`єктів здійснено з порушенням вимог, установлених законами України та окремими підзаконними актами, за відсутності відповідних правових підстав та всупереч публічному порядку, а відтак непропорційне втручання з боку держави в мирне володіння майном у даному випадку відсутнє, оскільки ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, направлене на задоволення суспільного інтересу (захист прав власника земельної ділянки - територіальної громади м. Запоріжжя), переслідує легітимну мету відновлення стану, який існував до порушення.

В апеляційній скарзі також зазначається, що до позову додано ксерокопії документів, які не засвідчено жодним чином.

Колегія суддів звертає увагу на те, що додані прокурором до позовної заяви документи подавалися у копіях, які були прошиті, з проставленням на останній сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника, дати засвідчення та відбитком печатки прокуратури.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 01.10.2020 у справі № 910/8794/17, від 14.09.2021 у справі №916/2024/20, від 25.01.2022 у справі № 925/677/20, від 25.04.2023 у справі № 916/3625/16, від 25.12.2023 у справі №161/5528/19 у разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.

Відтак, судом не встановлено порушень правил засвідчення наданих у справу документів.

Апелянт також вказує на те, що «враховуючи те, що в обґрунтування позову в.о. заступника прокурора посилається на перешкоди у користуванні Земельною ділянкою, а у предметі позову просить усунути перешкоди у користуванні Земельною ділянкою, одним із належних співвідповідачів у цій справі є ТОВ «Ексім Трейд». В.о. заступника прокурора не вказав у позові в якості відповідача (не заявив клопотання про залучення в якості співвідповідача) ТОВ «Ексім Трейд». З огляду на зазначене, суд першої інстанції мав би врахувати правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 та відмовити у задоволенні позову».

На його думку належними співвідповідачами, до яких має бути заявлена (адресована) вимога про скасування первинної реєстрації нерухомого майна, є і ТОВ «ВІТ І К», і ТОВ «Ексім Трейд».

З цього приводу судом зауважується наступне.

Між Запорізькою міською радою та ТОВ «Ексім Трейд» 07.04.2009 укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої між буд. 14А та 18 по вул. Професора Толока в м. Запоріжжя для розташування тимчасової відкритої охоронюваної платної автостоянки.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на час укладання договору оренди спірної земельної ділянки між Запорізькою міською радою та ТОВ «Ексім Трейд») укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Згідно ст. 202 Земельного Кодексу України (в редакції станом на час укладання договору оренди спірної земельної ділянки між Запорізькою міською радою та ТОВ «Ексім Трейд») державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з, зокрема книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

Пунктом 1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженому Наказом Держкомзему України від 02.07.2003 № 174 (чинний на час укладання договору оренди спірної земельної ділянки між Запорізькою міського радою та ТОВ «ЕксімТрейд»), визначено, що Державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК.

Відповідно до п. 113 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 відомості про речові права на земельні ділянки, що виникли до 01.01.2013, вносяться Державним кадастровим реєстратором до Державного земельного кадастру з Державного реєстру земель та документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів в установленому законодавством порядку.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру (додаток № 4 до позову) державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, площею 0,6495 га, проведено 24.04.2009. Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Однак, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка не зареєстрована, а тому у Державному земельному кадастрі містяться відомості щодо речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, перенесені з Державного реєстру земель, як ті що виникли до 01.01.2013.

В свою чергу, рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.05.2013 у справі № 908/1163/13, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.10.2013 вищезгаданий договір оренди розірвано.

Також за ТОВ «Ексім Трейд» не зареєстровано об`єктів нерухомого майна, які б знаходились на спірній земельній ділянці.

Таким чином, ТОВ «АСК АВТО», що є власником комплексу тимчасових будівель, розташованих на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, є її єдиним фактичним користувачем.

Що ж до ТОВ «ВІТ І К» (код ЄДРПОУ 33272641) судом враховується, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022 у справі № 908/2916/20 вказане товариство було ліквідоване, провадження у справі закрито.

За таких умов, прокурором визначено належний суб`єктний склад сторін у вказаній справі.

Посилання скаржника на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 200/8461/15-ц та у постанові від 03.05.2022 у справі № 711/3591/21 є безпідставним, адже висновків суду є нерелевантним до даної справи, з огляду на різні обставини справи.

Також, апелянт стверджує, що у Рішенні суд першої інстанції послався на експертизу проведену у досудовому розслідуванні, але це не є висновком експерту у розумінні господарського процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ).

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 450/3032/19, від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18).

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17).

Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказали на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 923/188/20).

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).

Отже, узагальнено висновки Верховного Суду щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, полягають у такому:

- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;

- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;

- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;

- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;

- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи, тощо.

Такі висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23.

Можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз, підтверджено Верховним Судом при розгляді справ № 678/364/15-ц (постанова від 17.10.2019), № 461/3675/17 (постанова від 05.02.2020) та № 9901/740/18 (постанова від 10.03.2020).

Наведене вказує на безпідставність аргументів щодо неможливості використання при розгляді господарської справи висновку експертизи, проведеної у досудовому розслідуванні.

Більше того, у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЩІК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 98 ГПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав.

Так, висновок експерта № 0059 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, містить відомості передбачені ст. 98 ГПК України.

Крім того, у апеляційній скарзі ТОВ «АСК АВТО» зазначає, що відповідно до висновку експерта, копію якого долучено прокурором до позовної заяви, «експерт» встановлює наявність капітального фундаменту, але в обґрунтування «тимчасовості споруди» вказує, що з фундаменту її можна достатньо швидко демонтувати та встановити на інший фундамент».

Проте, варто наголосити, що у висновку експерта навпаки зазначено, що об`єкти дослідження не мають фундаменту, що було встановлено в ході дослідження основ цих будівель шляхом шурфування. Також у висновку експерта зазначено, що частково по периметру зазначених будівель на висоту від 20 см. до 25 см., «цоколь» будівель обкладено шлакоблоками та обмазано цементно-пісчаним розчином.

Таким чином, спірні споруди не є капітальними, а класифікуються як тимчасові.

Отже, відповідні доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи.

Поміж іншого, апелянт наголошує на тому, що «у позовній заяві прокурор стверджує (суд 1-ї інстанції погодився із цим задовольняючи позов), що ТОВ «Ексім Трейд» не міг отримати дозвіл на початок будівельних робіт у 2008 році, оскільки Договір оренди був укладений у 2009 році. При цьому, прокурор не надав суду доказів існування цього «дозволу 2008 року». На думку ТОВ «АСК АВТО» такі твердження прокурора та суду 1-ї інстанції про передчасність отримання/подання ТОВ «Ексім Трейд» дозвільний документів не підтверджуються належними і допустимими доказами, та є лише припущенням. Таким чином, доводи прокурора та суду 1-ї інстанції про передчасність отримання/подання ТОВ «Ексім Трейд» якогось «дозволу 2008 року) не підтверджуються належними і допустимими доказами, є лише припущенням та спростовуються Декларацією про готовність об`єкту до експлуатації, яка не лише не скасована/не визнана неправомірною, а навіть не оскаржувалася/не оспорювалась ніким у передбаченому законом порядку».

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що як було встановлено судом, спірна земельна ділянка, відповідно до виду використання земельної ділянки (в межах певного цільового призначення), призначена «для розташування тимчасової відкритої охороняємої платної автостоянки».

Відповідно до висновків висловлених Верховним Судом у постановах від 13.11.2019 у справі № 686/22924/16-ц, від 15.09.2021 у справі № 554/5283/15, від 08.02.2023 у справі № 591/1594/21, виходячи з аналізу положень ст. ст. 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою, відтак вказаними нормами не визначено правового статусу автостоянки як об`єкта нерухомого майна.

Крім того, у декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЗП 142152571766 в розділі, що стосується інформації про дозвільні документи, зазначений дозвіл на виконання будівельних робіт від 03.07.2008 № 619/з.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції станом на 01.01.2008) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). До заяви додається документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову.

Окрім цього, відповідно до п. 2.1 Положення про порядок надання на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000 №273 (чинним на момент отримання дозволу на будівництво) для одержання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен подати до інспекції держархбудконтролю, серед іншого наступні документи: рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об`єкта містобудування; документ, що посвідчує право власності забудовника чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт містобудування.

Рішенням Запорізької міської ради №53/86 від 12.12.2007 надано ТОВ ТРЕИД» дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування тимчасової відкритої охороняємої платної автостоянки та погоджено її місце розташування. Пунктом 7 вказаного рішення передбачено. що воно не дає права на проведення будівельно-монтажних робіт на спірній ділянці.

Таким чином, ані ТОВ «ЕКСІМ ТРЕЙД», ані ТОВ «ВІТ І К» не могли отримати дозвіл на початок виконання будівельних робіт, виданий інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області №619/з від 03.07.2008, оскільки на той час не мали права користування спірною земельною ділянкою, та не мали відповідного дозволу міської ради на будівництво.

Щодо міркувань скаржника про те, що «враховуючи обґрунтування позову, зокрема, те що державні реєстратори зареєстрували право власності на об`єкти нерухомого майна всупереч вимогам закону (на що не було передбачених законодавством пакету документів, а відповідно і підстав для реєстрації/прийняття спірних рішень реєстратора, за позицією прокурору), та що це не об`єкт нерухомого майна, а тимчасова споруда (за твердженням прокурору) щодо якої ДАБІ видала Декларацію про готовність об`єкту до експлуатації, то за таких обставин належним способом захисту, в контексті обґрунтування позовних вимог у даній господарській справі, є звернення до адміністративного суду із позовом про визнання незаконними дій державних реєстраторів, скасування їх рішень та про визнання незаконними дій відповідних посадових осіб ДАБІ, скасування Декларації про готовність об`єкту до експлуатації», то слід зазначити наступне.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20 державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи).

Також Велика Палата Верховного Суду наголосила, що належним відповідачем у спорах такої категорії є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Крім того, необхідно звернути увагу на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Тобто скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації не є належним способом захисту порушеного права.

Водночас, апеляційним судом приймається до уваги, що згідно зі статтею 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 97), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Водночас, у пункті 71 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими.

Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим.

Верховним судом у справі № 914/2075/21 за аналогічних правовідносин (постанова від 21.06.2023), зроблено наступний висновок: «У справі, що переглядається у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржену постанову виходив з того, що споруда, яка розташована по вул. Сихівській, 7, є тимчасовою спорудою, малою архітектурною формою, тому у таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України; відповідач перебуває на спірній земельній ділянці без належних на це правових підстав (укладення договору оренди, тощо) і позовна вимога щодо зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку має ознаки негаторного позову.

Ураховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи щодо фактичного користування відповідачем спірною земельною ділянкою без установлених законом підстав, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме негаторний позов, який у даному випадку було вірно задоволено».

Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 сформувала висновок щодо належних способів захисту у разі звернення власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво до особи, яка здійснила самочинне будівництво. Зокрема, вказано на випадки, коли не можуть вважатися належними вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, про припинення права власності.

У свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 наведена правова позиція щодо належного та ефективного способу захисту власника земельної ділянки, на якій самовільно збудована тимчасова споруда, що не є нерухомим майном. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові погодилася з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, а відповідач використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України. За змістом цієї постанови ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов, зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.

Крім того, у постанову від 04.04.2023 у справі № 904/9070/21 Верховний Суд підтвердив, що позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, зокрема, про визнання відсутнім права відповідача на земельну ділянку. Водночас, обов`язковою умовою є ефективність обраного позивачем способу захисту такий спосіб повинен відновлювати чи захищати порушене право позивача та виключати в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, колегія суддів звертає увагу, що у контексті обставин встановлення належного та ефективного способу захисту у межах справи № 908/2595/23, важливим є дослідження та встановлення основних ознак спірного майна.

Так, рішенням Державного реєстратора № 54936880 від 04.11.2020 проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на комплекс автостоянки, що розташований Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Толока професора, будинок 14в, за суб`єктом: ТОВ «АСК Авто», відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна, що в свою чергу, стало підставою прийняття рішення Державного реєстратора №54937151, яким закрито розділи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу за реєстраційними номерами 842017223101, 841923923101.

Водночас, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Більше того, згідно з ст. 186 ЦК України річ призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням є її приналежністю. Як слідує з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно єдиний майновий комплекс (реєстраційний № об`єкта 2211367223101) зареєстрований як окремий об`єкт нерухомого майна, а паркани, ворота, електроопори та замощення не зареєстровано, як окремі об`єкти нерухомого майна, а є приналежністю складової частини об`єкта - комплексу автостоянки. Поряд із цим, відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягають державній реєстрації речові права окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Відповідно до акту приймання - передачі земельної ділянки, з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209 від 17.03.2014 складеного Запорізькою міською радою та представником ТОВ «Ексім Трейд», на земельній ділянці знаходились: освітлювальні стовпи та паркан.

Як вже зазначалось, відповідно до висновку експерта № 0059 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.03.2023, за сукупністю конструктивних характеристик, будівлі охорони літ. А та літ. Б є збірно-розбірними будівлями, які складаються з комплексів площинних і лінійних елементів та виробів, що об`єднуються в конструктивну систему на місці експлуатації. Вказані будівлі можливо швидко демонтувати та знову побудувати на іншій бетонній основі.

При цьому оскільки належні відповідачу-1 означені об`єкти є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, норми статей 377 ЦК України та 120 ЗК Україні до спірних відносин сторін не застосовуються.

Натомість розташування на земельній ділянці за кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, площею 0,6495 га, тимчасових споруд, що належать ТОВ «АСК АВТО», перешкоджає Запорізькій міській раді вільно користуватися та розпоряджатися належним нерухомим майном (земельною ділянкою).

Враховуючи викладене а також те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України, належним та ефективним способом захисту порушеного права територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на земельну ділянку є подання до ТОВ «АСК Авто» негаторного позову

При цьому слід зауважити, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Вимога позивача про зобов`язання ТОВ «АСК Авто» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) належних останньому тимчасових споруд, не є нерозривно пов`язаною з його особою та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі відповідача-1 (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання ТОВ «АСК Авто» у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

З огляду на те, що рішення суду щодо знесення зазначених тимчасових споруд має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача-1, але його коштом), враховуючи мету відповідного позову позивача, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід змінити, а саме: Товариству з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» (бул. Будівельників, 7-А, м. Запоріжжя, 69123, ідентифікаційний код юридичної особи 43412493) звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, шляхом знесення розташованих на ній тимчасових споруд: будівлі охорони літ. А загальною площею 5,8 м2 та будівлі охорони літ. Б загальною площею 4,8 м2.

Тут доцільно зауважити, що пересувні тимчасові споруди не відносяться до нерухомих речей, можуть бути відділені від земельної ділянки і переміщені без їх знецінення та зміни призначення, а тому демонтаж пересувних тимчасових споруд, являючи собою їх фактичне перенесення з місця розташування, не завдає їм шкоди, не припиняє право власності на них, а також не становить надмірного тягаря для відповідача внаслідок їх знесення (демонтажу).

Разом з тим, апеляційним суд наголошує, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, а також в постановах Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 461/5771/17, від 15.03.23 у справі № 725/1824/20, від 15.03.23 у справі № 336/665/19.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений в п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).

Аналогічні висновки приведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 (пункт 85), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31), від 20.06.2023 у справах № 554/10517/16-ц (пункт 7.47) та №633/408/18 (пункт 11.12).

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19)

Апеляційний суд звертає увагу, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

В свою чергу, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Наведене є підставою для відмови у задоволенні решти позовних вимог:

- скасування рішення державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича (індексний номер рішення 54936880) про державну реєстрацію права власності на комплекс автостоянки, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2211367223101), за суб`єктом: ТОВ «АСК Авто» (номер відомостей про речове право: 38994467), з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна;

- визнання недійсними електронних торгів, проведених Державним підприємством «Сетам», на яких 23.03.2020 була реалізована будівля охорони (літ. Б), загальною площею 4,8 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. П.Толока (Маршала Чуйкова), 14В, за результатами яких складено протокол електронних торгів № 471002 за лотом 410182 від 23.03.2020, затверджений державним підприємством «СЕТАМ»;

- визнання недійсним акту про проведені електронні торги, складеного 30.03.2020 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в рамках виконавчого провадження № 60416561 на підставі електронних торгів № 471002 за лотом 410182 від 23.03.2020, затвердженого Державним підприємством «СЕТАМ»;

- скасування державної реєстрації права власності ТОВ «АСК Аато» (ідентифікаційний код юридичної сооби 43412493) на об`єкт нерухомого майна: будівля охорони літ. Б загальною площею 4,8 кв.м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 841923923101), номер відомостей про речове право: 36404258, проведеної на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкової О.В. (індексний номер рішення 52136005);

- визнання недійсними електронних торгів, проведених Державним підприємством «Сетам», на яких 02.06.2020 реалізована будівля охорони (літ. А), загальною площею 5,8 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. П.Толока (Маршала Чуйкова), буд. 14-В, за результатами яких був складений протокол електронних торгів № 482824 за лотом 421560 від 02.06.2020, затверджений державним підприємством «СЕТАМ».

- визнання недійсним акту про проведені електронні торги, складеного 17.06.2020 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в рамках виконавчого провадження № 60416561 на підставі електронних торгів № 482824 за лотом 421560 від 02.06.2020, затвердженого Державним підприємством «СЕТАМ»;

- скасування державної реєстрації права власності ТОВ «АСК Авто» (ідентифікаційний код юридичної особи 43412493) на об`єкт нерухомого майна: будівля охорони літ. А загальною площею 5,8 кв.м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 842017223101), номер відомостей про речове право: 36970196, проведеної на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкової О.В. (індексний номер рішення 52752166).

- скасування рішення державного реєстратора Запорізького міського управління юстиції Ільющенкова Сергія Олександровича (індексний номер рішення 28108600) про державну реєстрацію права власності на будівлю охорони літ. А, загальною площею 5,8 м2, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 842017223101), за суб`єктом: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К» (номер відомостей про речове право: 13143138), з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна;

- скасування рішення державного реєстратора Запорізького міського управління юстиції Ільющенкова Сергія Олександровича (індексний номер рішення 28107342) про державну реєстрацію права власності на будівлю охорони літ. Б, загальною площею 4,8 м2, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Толока, 14в (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 841923923101), за суб`єктом: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ І К» (номер відомостей про речове право: 13141711), з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 у справі № 908/2595/23 належить змінити як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Як визначено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, стягнення судового збору за подання позову повинно бути здійснено пропорційно задоволених позовних вимог, в даному випадку 2 684,00 грн з відповідача-1 на користь позивача. Решта в розмірі 24 156 грн покладається на позивача.

При цьому на виконання вимог ч. 5 ст. 129 ГПК України судом враховано причини виникнення спору, поведінку відповідача-1 як під час розгляду справи, так і його дії щодо досудового вирішення спору та врегулювання спору мирним шляхом.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду результат перегляду справи в апеляційному порядку та фактичне вирішення справи на користь позивача, зважаючи на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-1, судові витрати в суді апеляційної інстанції залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275-277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АСК Авто на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 у справі № 908/2595/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 у справі № 908/2595/23 змінити.

Позов задовольнити частково.

Товариству з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» (бул. Будівельників, 7-А, м. Запоріжжя, 69123, ідентифікаційний код юридичної особи 43412493) звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:031:0209, шляхом знесення розташованих на ній тимчасових споруд: будівлі охорони літ. А загальною площею 5,8 м2 та будівлі охорони літ. Б загальною площею 4,8 м2.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСК Авто» (бул. Будівельників, 7-А, м. Запоріжжя, 69123, ідентифікаційний код юридичної особи 43412493) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (місто Запоріжжя, вулиця Фанатська, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2 684,00 грн, про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю АСК Авто.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 12.02.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	15.01.2025
Оприлюднено	13.02.2025
Номер документу	125092476
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них щодо усунення порушення прав власника

Горохов І.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 15.01.2025 по справі 908/2595/23ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —908/2595/23

Постанова від 15.01.2025

Постанова
від 15.01.2025 по справі 908/2595/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД