Рішення

від 12.02.2025 по справі 927/1074/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1074/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 98, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300 в інтересах держави в особі

позивача: Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації,

код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000

до відповідачів:

1. Менської міської ради,

код ЄДРПОУ 04061777, вул. Героїв АТО, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, 15600

2. Приватного підприємства «Петрушанко-Агро»,

код ЄДРПОУ 34522576, вул. Миру, 24Б, с. Величківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15641

Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Чернігівської обласної (військової) державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Менської міської ради та Приватного підприємства «Петрушанко-Агро», в якому прокурор просить усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної (військової) державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7423081800:03:000:0932 площею 13,5893 га шляхом:

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, за територіальною громадою в особі Менської міської ради Корюківського району (колишній Менський район) Чернігівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2067099374230);

- визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 19.05.2020 між Менською міською радою та Приватним підприємством «Петрушанко-Агро»;

- зобов`язання Менської міської ради Корюківського району (колишній Менський район) Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061777) повернути земельну ділянку площею 13,5893 га кадастровий номер 7423081800:03:000:0932 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7423081800:03:000:0932 площею 13,5893 га.

Процесуальні дії у справі.

21.11.2024 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачам п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду від 25.11.2024 була доставлена відповідачу-1 в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 25.11.2024 о 19:45, а отже останнім днем для подання відповідачем-1 заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 02.12.2024, а для подання відзиву - 11.12.2024.

10.12.2024 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву, у якому визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову, є зокрема, визнання недійсним договору оренди землі від 19.05.2020, який укладений між відповідачами.

Однак заяви про визнання позову від відповідача-2 до суду не надходило, а тому прийняття визнання відповідачем-1 позову в частині позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору та ухвалення судом рішення про задоволення позову в цій частині порушить права та інтереси ПП «Петрушанко-Агро» як сторони спірного договору.

Відтак суд дійшов висновку про відмову у прийняті визнання відповідачем-1 позову саме щодо позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору.

Решта позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем-1, зобов`язання відповідача-1 повернути спірну земельну ділянку та скасування в ДЗК державної реєстрації спірної земельної ділянки фактично пред`явлені та стосуються відповідача-1, а тому суд приймає визнання відповідачем-1 позову в цій частині, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

У зв`язку з відсутністю у відповідача-2 зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, вказана ухвала була направлена на адресу відповідача-2 - Приватного підприємства «Петрушанко-Агро» (вул. Миру, 24Б, с. Величківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15641) рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» (зі штрихкодовим ідентифікатором 0600987279378) 26.11.2024.

16.12.2024 це поштове відправлення повернулося до Господарського суду Чернігівської області неврученим з відміткою відділення поштового зв`язку АТ «Укрпошта» про причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою суду від 31.12.2024 стягнуто з АТ «Укрпошта» штраф у розмірі 30 280,00 грн.

30.12.2024 суд повторно направив на адресу відповідача-2 копію ухвали від 25.11.2024, яка повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 04.01.2025.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач-2 вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 25.11.2024 є 04.01.2025.

Отже, останнім днем для подання відповідачем-2 заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 09.01.2025, а для подання відзиву - 20.01.2025.

За приписами ст. 6 Господарського процесуального кодексу України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином, судові рішення автоматично направляються в електронному виді до електронного кабінету (за наявності) учасників справи, а днем його вручення відповідно до ч. 5, 6 ст. 242 ГПК України є день такої доставки.

Відповідач-2 ПП «Петрушанко-Агро» відноситься до категорії осіб, зазначених у ч. 6 ст. 6 ГПК України та п. 10 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, які в обов`язковому порядку мають зареєструвати електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.

Проте, як встановив суд, відповідач-2 не має офіційно зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд», тобто до теперішнього часу не виконав свого обов`язку щодо такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, усі негативні наслідки, пов`язані з нереєстрацію Електронного кабінету, та як наслідок неотриманням судових рішень через Електронний суд, несе відповідач-2.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Менською міською радою Менського району Чернігівської області зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7423081800:03:000:0932 площею 13,5893 га. Проте на вказаній земельній ділянці розташована пам`ятка археології - поселення «Величківка-2». Оскільки відповідно до положень статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятки археології можуть перебувати лише у державній власності, передача спірної земельної ділянки до комунальної власності є неможливою, а отже відповідач-1 протиправно зареєстрував відповідне право. Крім того, прокурор зазначив, що за результатами проведення земельних торгів між Менською міською радою та ПП «Петрушанко-Агро» укладено договір оренди землі від 19.05.2020, а саме спірної земельної ділянки. Прокурор також просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 19.05.2020.

Відповідач-1 визнає позовні вимоги у повному обсязі, про що зазначив у своєму відзиві.

Відповідач-2 відзиву на позов у встановлений строк до суду не подав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач-2 не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

17.11.1983 складено облікову картку пам`ятника історії та культури СРСР поселення «Величківка-2» ІІ тис. до н.е., розташоване у Чернігівській області, Менський район, Киселівська сільська рада, с. Величківка, за 3,5 км на північний схід від північної околиці села.

17.11.1983 складено паспорт на пам`ятник історії та культури СРСР поселення «Величківка-2» ІІ тис. до н.е., розташоване у Чернігівській області, Менський район, Киселівська сільська рада, с. Величківка, за 3,5 км на північний схід від північної околиці села.

У 1984 році представником колгоспу «Маяк» оформлено охоронне зобов`язання щодо дотримання певних умов охорони поселення «Величківка-2».

19.02.1985 Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів прийнято рішення №75 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників історії та культури, археології, архітектури», відповідно до якого взято під державну охорону пам`ятники історії та культури, археології, архітектури місцевого значення, розташовані, зокрема в Менському районі, Киселівська сільська рада, с. Величківка; поселення 2 тис. до н.е.

У 2018 році сертифікованими спеціалістами Київської обласної філії Центру ДЗК розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Менської міської ОТГ Менського району Чернігівської області, відповідно до якої за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність обмежень у використанні земельної ділянки №1 (Величківська сільська рада) площею 16,5548 га охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини 16,5548 га.

21.06.2018 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 16,5548 га та присвоєно їй кадастровий номер 7423081800:03000:0910, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 06.12.2018 ця земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та має вид обмеження у використанні зона охорони пам`ятки культурної спадщини площею 16,5548 га.

Відповідно до довідки Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 02.08.2018 №191-П, адресованої ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, земельна ділянка, яка знаходиться на території Величківської сільської ради Менського району Чернігівської області, - ділянка № НОМЕР_1 площею 16,5548 га, розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення поселення «Величківка-2», 2тис. до н. е.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 №25-7569/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Менській міській раді у комунальну власність Менської міської об`єднаної територіальної громади Менського району земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7896,0287 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Менської міської об`єднаної територіальної громади Менського району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.

На підставі акта приймання-передачі від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 27.09.2018 №25-7569/14-18-сг передало із державної власності, а Менська міська рада прийняла у комунальну власність Менської міської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 16,5548 га з кадастровим номером 7423081800:03000:0910, з обмеженням охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини площею 16,5548 га.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.08.2024 державним реєстратором Менської міської ради 20.12.2018 за територіальною громадою, Менською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 16,5548 га, кадастровий номер 7423081800:03000:0910 (індексний номер рішення 44820943).

23.04.2019 Менська міська рада ухвалила рішення №191, яким включила земельну ділянку площею 16,5548 га, кадастровий номер 7423081800:03000:0910, до переліку земельних ділянок, право оренди на які буде продано на земельних торгах; ухвалила замовити виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, право оренди на які буде продано на земельних торгах.

Відповідно до листа Менської міської ради від 16.08.2024 №04-17/1513 на виконання рішення міської ради №191 був виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, згідно з яким земельна ділянка площею 16,5548 га з кадастровим номером 7423081800:03000:0910 поділена на дві земельні ділянки - площею 13,5893 га та площею 2,9655 га.

04.02.2020 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 13,5893 га та присвоєно їй кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 08.08.2024 спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та має вид обмеження у використанні зона охорони пам`ятки культурної спадщини площею 13,5893 га.

25.02.2020 Менська міська рада ухвалила рішення №124, яким затвердила проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, право оренди на які буде продано на земельних торгах, у тому числі щодо земельної ділянки площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932; включила земельну ділянку площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, до переліку земельних ділянок комунальної власності, право оренди на які буде виставляється на земельні торги.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.08.2024 державним реєстратором Менської міської ради 06.04.2020 за територіальною громадою, Менською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932 (індексний номер рішення 51910802).

19.05.2020 між Менською міською радою (далі Орендодавець) та ПП «Петрушанко-Агро» (далі Орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, яка розташована за межами с. Величківка. Договір укладено на 7 років (п. 8 договору від 19.05.2020).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.08.2024 державним реєстратором Менської міської ради 21.05.2020 за ПП «Петрушанко-Агро» зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки.

У листі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 07.11.2023 №15-2785/8 зазначено, що у межах земельної ділянки площею 16,5548 га з кадастровим номером 7423081800:03000:0910 на території Величківської сільської ради розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Величківка-2».

Прокурор надав проект роздержавлення земель КСП «Перемога», згідно з яким на північному сході від села Величківка на відстані приблизно 3,5 км (згідно із зазначеним на карті масштабом) зображена земельна ділянка історико-культурного призначення.

Інженером-землевпорядником ОСОБА_1 , який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, проведено накладення земельної ділянки з кадастровим номером 7423081800:03:000:0932 на графічну частину проекту роздержавлення земель КСП «Перемога», з якого вбачається, що в межах спірної земельної ділянки розташована земельна ділянка історико культурно-призначення.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807 у Чернігівській області утворено Корюківський район (з адміністративним центром у місті Корюківка) у складі територій, у тому числі, Менської міської територіальної громади.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному оформленні права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення, та є власністю держави.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення.

Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОДА з листом від 19.07.2024 №51-77-3051/вих-24, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення вказаних порушень.

Чернігівська ОВА у листі від 05.08.2024 №01-01-32/12076-вих, адресованому Корюківській окружній прокуратурі, зазначила про те, що ОДА не вживала та не планує вживати заходи, зазначені у листі від 19.07.2024, з огляду на відсутність на те законодавчих підстав.

Відтак Чернігівською ОДА особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо суті позовних вимог.

Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, чинне законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об`єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Стаття 8 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури.

На території Менського (нині Корюківського) району, за 3,5 км на північний схід від села с. Величківка, знаходиться пам`ятка археології місцевого значення поселення «Величківка-2» ІІ тис. до н.е.

Вказане поселення було взято на облік та під державну охорону відповідно до рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75, на нього складено облікову картку у 1983 році, а також зазначене поселення було паспортизоване.

Схематичний план поселення та місце його розташування міститься в облікових картках.

З огляду на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75 пам`ятка археології місцевого значення, а саме поселення «Величківка-2» взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» та проведено його паспортизацію як пам`ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказана пам`ятка археології була і є пам`яткою культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а земельна ділянка, на якій розміщене це поселення, належить до земель історико-культурного призначення.

На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «Перемога» на північному сході від села Величківка на відстані приблизно 3,5 км (згідно із зазначеним на карті масштабом) зображена земельна ділянка історико-культурного призначення.

Порівнявши опис місця розташування поселення «Величківка-2», яке зазначено в паспорті та обліковій картці, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині проекту роздержавлення КСП «Перемога», суд доходить висновку, що на цьому проекті на північному сході від села Величківка було схематично позначено саме зазначене поселення.

Сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_1 було проведено накладення спірної земельної ділянки на проект роздержавлення земель КСП «Перемога» та встановлено, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7423081800:03:000:0932 розташована земельна ділянка історико-культурного призначення, тобто поселення « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Оскільки спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку історико-культурного призначення, яка була нанесена на проект роздержавлення та на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Величківка-2», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність цієї земельної ділянки (під поселенням) за основним цільовим призначенням на день видачі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області наказу від 27.09.2018 №25-7569/14-18-сг до земель історико-культурного призначення державної власності.

Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка площею 16,5548 га, кадастровий номер 7423081800:03000:0910, внаслідок поділу якої утворилась спірна земельна ділянка площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

За приписами положень ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, на час видачі наказу від 27.09.2018 №25-7569/14-18-сг) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією історико-культурного призначення та визначення меж та режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу-1 у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного значення і на ній не розташована пам`ятка археології.

Враховуючи те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 №25-7569/14-18-сг, серед іншого, у комунальну власність Менської міської об`єднаної територіальної громади передано земельну ділянку площею 16,5548 га, кадастровий номер 7423081800:03000:0910, внаслідок поділу якої утворилась спірна земельна ділянка площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді.

При цьому суд зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див., наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 53-56), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 46)).

Відтак за встановлених у цій справі обставин державна реєстрація за Менською міською радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку не означає виникнення у недобросовісного відповідача права комунальної власності на цей об`єкт і припинення на останній права державної власності.

Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.

Відповідно до частин першої та другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки передача спірної земельної ділянки у комунальну власність відповідача відбулась на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 №25-7569/14-18-сг, який прийнятий усупереч вимог ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», державна реєстрація права власності за Менською міською радою не є доказом переходу до неї володіння цим майном.

За таких обставин, мета цього позову спрямована на усунення перешкод власникові (державі), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою, яка належить до земель історико-культурного призначення), у користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою шляхом її повернення від відповідача-1.

За змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, вимога про скасування реєстрації земельної ділянки фактично має на меті припинення існування такої ділянки у наявному розмірі як об`єкту цивільного права і, відповідно, впливає на припинення прав особи, за якою зареєстроване таке право.

Суд враховує, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи те, що на вказаній земельній ділянці розташована пам`ятка археології, що свідчить про її належність до категорії земель історико-культурного призначення.

Наявність відомостей щодо земельної ділянки площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, на якій розташована пам`ятка археології, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Суд також зазначає, що після повернення земельної ділянки державі, скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно, з огляду на неправомірне включення до її складу земель історико-культурного призначення.

Водночас припинення існування такого об`єкту цивільних прав надасть позивачу безперешкодну можливість оформити, як новий об`єкт цивільних прав земельну ділянку у межах території пам`ятки археології, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду.

Застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 року у справі № 910/14224/20).

За таких обставин, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту є відновлення прав попереднього власника на спірну земельну ділянку, тобто держави, шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності.

Суд враховує, що спір у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки, є спором приватноправового характеру, вимоги у якому зверненні до особи, у власності якої перебуває земельна ділянка.

При цьому суд звертає увагу, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності відповідача-1 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на земельні ділянки (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункт «в» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Оскільки суд встановив, що спірна земельна ділянка була неправомірно передана у комунальну власність Менської міської ради, відтак остання не мала права розпоряджатись цією земельною ділянкою, у тому числі передавати її в оренду, а тому суд доходить висновку, що договір оренди землі від 19.05.2020, укладений між відповідачами, підлягає визнанню недійсним.

Вирішуючи спори про визнання недійсним договору або застосування наслідків нікчемного правочину необхідно мати на увазі, що суд в першу чергу повинен вирішувати юридичну долю такого правочину. Суд не може застосовувати наслідки недійсності або нікчемності правочину без вирішення юридичної долі цього правочину, про що повинно бути чітко зазначено в резолютивній (у випадку недійсності) або мотивувальній (у випадку нікчемності) частинах судового рішення.

Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції (такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №921/96/18).

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання цього позову Чернігівська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 12 112,00 грн.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки за висновком суду відповідач-1 неправомірно прийняв у комунальну власність спірну земельну ділянку, судовий збір за подання позовних вимог в частині зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації права комунальної власності та державної реєстрації спірної земельної ділянки покладається на відповідача-1.

Враховуючи те, що визнаний недійсним договір оренди землі від 19.05.2020 був підписаний внаслідок неправомірних дій обох сторін в однаковій мірі, суд вважає, що судові витрати за позовну вимогу про визнання недійсним договору мають бути покладені на відповідачів у рівних частинах.

Отже, стягненню з відповідача-2 підлягає судовий збір у розмірі 1514,00 грн.

Частиною 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку з визнанням відповідачем-1 позову, яке прийнято судом в частині трьох позовних вимог, прокуратурі підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, що становить 4542,00 грн (3028*3*50%).

Решта 50% сплаченого прокуратурою судового збору у розмірі 4542,00 грн, а також половина судового збору за позовну вимогу про визнання недійсним договору у розмірі 1514,00 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача-1.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 130, 165, 191, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Менську міську раду Корюківського району (колишній Менський район) Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061777, вул. Героїв АТО, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, 15600) повернути земельну ділянку площею 13,5893 га кадастровий номер 7423081800:03:000:0932 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000).

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 13,5893 га, кадастровий номер 7423081800:03:000:0932, за територіальною громадою в особі Менської міської ради Корюківського району (колишній Менський район) Чернігівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2067099374230).

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7423081800:03:000:0932 площею 13,5893 га.

5. Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 19.05.2020 між Менською міською радою та Приватним підприємством «Петрушанко-Агро».

6. Стягнути з Менської міської ради (код ЄДРПОУ 04061777, вул. Героїв АТО, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, 15600) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.

7. Стягнути з Приватного підприємства «Петрушанко-Агро» (код ЄДРПОУ 34522576, вул. Миру, 24Б, с. Величківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15641) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1514,00 грн витрат зі сплати судового збору.

8. Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 4542,00 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №2800 від 08.10.2024.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун