Постанова

від 06.02.2025 по справі 911/804/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 911/804/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Бакуліної С. В., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Горбасенка П. В.

від 26 квітня 2024 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Алданової С. О., Корсака В. А., Євсікова О. О.

від 30 жовтня 2024 року (повний текст складений 20 листопада 2024 року)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Регіон-Капітал"

до: 1) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка",

2) ОСОБА_2 ,

3) Державного реєстратора Комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" Гнатюк Мирослави Валеріївни,

4) ОСОБА_1

про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

за участю представників:

від позивача: Кокоячук В. М.

від відповідача-1: Усок Т. С.

від відповідача-2: не з`явились

від відповідача-3: не з`явились

від відповідача-4: Курилич М. Я.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", ОСОБА_2 , державного реєстратора Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Гнатюк Мирослави Валеріївни та ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння частки в розмірі 50% в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" та про визнання за Приватним акціонерним товариством «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» права власності на частку в розмірі 50% в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 18 грудня 2006 року є учасником Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" та власником частки в розмірі 50% в статутному капіталі цього товариства. Однак, ця частка позивача була протиправно відчужена за договором купівлі-продажу № 24/05/17-3 від 24 травня 2017 року на користь ОСОБА_2 , тобто вибула з володіння власника (позивача) за відсутності його волевиявлення на відчуження частки та на вихід зі складу учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", що встановлено господарськими судами у межах справи № 910/23633/17. У подальшому спірна частка в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" у розмірі 50 %, що належить позивачу, була відчужена на користь ОСОБА_1 , який є останнім набувачем цієї частки. За твердженням позивача він відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України має право витребувати належну йому на праві власності частку у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" від відповідача-4, який є нинішнім володільцем цієї частки, шляхом пред`явлення віндикаційного позову та позову про визнання права власності, що є належними та ефективними способами захисту порушених прав позивача.

Господарський суд Київської області ухвалою від 05 червня 2020 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 911/804/20.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Відповідно до статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників цього товариства № 24-05/17 від 24 травня 2017 року, учасниками Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" є:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельний центр» з належною йому часткою у статутному капіталі цього товариства у розмірі 500 000,00 грн, що складає 50% статутного капіталу;

- Приватне акціонерне товариство «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» з належною йому часткою у статутному капіталі цього товариства 500 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу.

16 березня 2015 року між Новаліс Груп Лімітед (Novalis Group Limited) (покупець) та ОСОБА_3 (продавець) був укладений договір купівлі - продажу цінних паперів № БВ-13/15-1, згідно з умовами якого Продавець зобов`язався передати у власність Покупця цінні папери: прості іменні акції Приватного акціонерного товариства "Інвестиційна група "Регіон - Капітал" у кількості 3 917 000 штук, загальною вартістю 1 958 500,00 грн, а Покупець зобов`язався прийняти цінні папери і сплатити Продавцю визначену грошову суму, як загальну продажну вартість цінних паперів.

На підставі зазначеного договору за актом прийому - передачі цінних паперів від 16 березня 2015 року Продавець передав, а Покупець прийняв прості іменні акції Приватного акціонерного товариства "Інвестиційна група "Регіон - Капітал" у кількості 3 917 000 штук, загальною вартістю 1 958 500,00 грн. Крім того, Продавець в акті підтвердив, що зобов`язання Покупця по сплаті вартості цінних паперів виконані у повному обсязі.

24 травня 2017 року ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 11 травня 2017 року державним нотаріусом Восьмої донецької державної нотаріальної контори Дубінською Л. І. за реєстровим № 2-115, прийняв рішення єдиного акціонера Приватного акціонерного товариства «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» № 24/05-2017-6 про:

- відступлення частки, належної Приватному акціонерному товариству «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" у розмірі 500 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу товариства, шляхом укладення договору купівлі-продажу з громадянином України ОСОБА_2 за ціною 100 000,00 грн та вихід зі складу учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка";

- уповноваження директора Товариства на підписання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі та прийняття участі у загальних зборах учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", що відбудуться 24 травня 2017 року, в тому числі голосування та підписання протоколу.

24 травня 2017 року між Приватним акціонерним товариством «Інвестиційна група «Регіон-Капітал», як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" № 24/05/17-3, відповідно до умов якого Продавець передає свою частку у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" у розмірі 500 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу Товариства, у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити цю частку на умовах, передбачених цим договором.

24 травня 2017 року відбулися загальні збори учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" за участю:

- Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельний центр», що володіє часткою у статутному капіталі цього товариства у розмірі 500 000,00 грн, що складає 50% статутного капіталу,

- Приватного акціонерного товариства «Інвестиційна група «Регіон-Капітал», що володіє часткою у статутному капіталі цього товариства у розмірі 500 000,00 грн, що складає 50% статутного капіталу,

- запрошеної особи - ОСОБА_2 .

На зазначених загальних зборах учасники Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" прийняли рішення, оформлені протоколом загальних зборів учасників № 24-05/17-2 від 24 травня 2017 року, зокрема про:

1) надання згоди на відступлення частки у статутному капіталі Товариства учасником - Приватним акціонерним товариством «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» на користь громадянина України ОСОБА_2 у розмірі 500 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу Товариства, шляхом укладення договору купівлі-продажу.

2) виведення Приватного акціонерного товариства «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» зі складу учасників Товариства у зв`язку з продажом належної йому частки в статутному капіталі Товариства.

3) включення громадянина України ОСОБА_2 до складу учасників Товариства у зв`язку з набуттям права власності на частку в статутному капіталі Товариства.

4) затвердження такого розподілу часток у статутному капіталі Товариства:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельний центр» - 500 000,00 грн, що становить 50% частки у статутному капіталі Товариства;

- ОСОБА_2 - 500 000,00 грн, що становить 50% частки у статутному капіталі.

16 січня 2018 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" № 16/01/18, відповідно до умов якого Продавець передає свою частку у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" у розмірі 500 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу Товариства, у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити цю частку на умовах, передбачених цим договором.

16 січня 2018 року відбулися загальні збори учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 16-01/18 від 16.01.2018, зокрема про:

1) надання згоди на відступлення частки в статутному капіталі Товариства учасником - ОСОБА_2 на користь громадянина України ОСОБА_1 у розмірі 500 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу Товариства, шляхом укладення договору купівлі-продажу;

2) виведення ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства у зв`язку з продажом належної йому частки в статутному капіталі Товариства;

3) включення громадянина України ОСОБА_1 до складу учасників Товариства у зв`язку з набуттям права власності на частку в статутному капіталі Товариства;

4) затвердження наступного розподілу часток у статутному капіталі Товариства:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельний центр» - 500 000,00 грн, що становить 50% частки у статутному капіталі;

- ОСОБА_1 - 500 000,00 грн, що становить 50% частки у статутному капіталі.

Відповідно до пункту 8.1. статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", затвердженого протоколом загальних зборів учасників № 16-01/18 від 16 січня 2018 року, учасниками цього товариства є:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельний центр» з належною йому часткою у статутному капіталі 500 000,00 грн, що складає 50% статутного капіталу;

- ОСОБА_1 з належною йому часткою у статутному капіталі 500 000,00 грн, що складає 50 % статутного капіталу.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19 червня 2018 року у справі № 910/23629/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року, позовні вимоги НОВАЛІС ГРУП ЛІМІТЕД (NOVALIS GROUP LIMITED) задовольнив та, зокрема визнав недійсною довіреність, видану 11 травня 2017 року ОСОБА_3 , посвідчену державним нотаріусом Восьмої Донецької державної нотаріальної контори Дубінською Л. І., за реєстровим номером 2-115.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19 червня 2018 року у справі № 910/23633/17 визнав недійсним рішення єдиного акціонера приватного акціонерного товариства «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» від 24 травня 2017 року № 24/05-2017-6. Верховний Суд постановою від 16 листопада 2021 року залишив в силі рішення Господарського суду міста Києва від 05 червня 2019 року у справі № 910/23633/17 в частині задоволення позову про визнання недійсним рішення єдиного акціонера Приватного акціонерного товариства «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» № 24/05-2017-6 від 24 травня 2017 року.

У квітні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", ОСОБА_2 , державного реєстратора Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Гнатюк Мирослави Валеріївни та ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння частки в розмірі 50% в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" та про визнання за Приватним акціонерним товариством «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» права власності на частку в розмірі 50% в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна частка позивача в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" вибула з володіння власника (позивача) за відсутності його волевиявлення на відчуження частки, була протиправно відчужена за договором купівлі-продажу № 24/05/17-3 від 24 травня 2017 року на користь ОСОБА_2 , що встановлено господарськими судами у межах справи № 910/23633/17, а у подальшому була відчужена на користь ОСОБА_1 , який є останнім набувачем цієї частки. За твердженням позивача він відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України має право витребувати належну йому на праві власності частку у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" від відповідача-4, який є нинішнім володільцем цієї частки, шляхом пред`явлення віндикаційного позову та позову про визнання права власності, що є належними та ефективними способами захисту порушених прав позивача.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Київської області рішенням від 26 квітня 2024 року у справі № 911/804/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року, задовольнив позовні вимоги частково: витребував з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» майно, а саме: частку в розмірі 50 % в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівка»; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» 2 102,00 грн судового збору.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача, а відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, позов про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства з метою поновлення становища у такому товаристві є неефективним способом захисту;

- належна позивачу спірна частка у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівка» вибула з володіння позивача поза його волею на підставі недійсного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівка»№ 24/05/17-3 від 24 травня 2017 року;

- суть порушеного права позивача полягає у позбавленні його можливості володіти (користуватися) належною йому часткою, оскільки незаконним володільцем цієї частки є інша особа - ОСОБА_1 .

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Відповідач-4 - ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26 квітня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- порушили норми процесуального права, а саме: статті 162, 163 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 177, 190 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 910/2431/19, з огляду на що дійшли помилкового висновку про немайновий характер позовних вимог у цій справі, здійснили розгляд справи про витребування частки у статутному капіталі товариства та визнання права власності на частку як справу з вимогами немайнового характеру, що призвело до порушення закріпленого принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та неправильних висновків судів;

- не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 та висновки Верховного Суду, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, від 15 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділене в натурі, не врахували те, що позивач не визначив індивідуальних ознак майна, яке просить витребувати, а просить витребувати відсотки у статутному капіталі товариства, тобто індивідуально не визначене майно, з огляду на що дійшли помилкового висновку про те, що вимога позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння є належним способом захисту;

- неправильно застосували статтю 388 Цивільного кодексу України, застосували цю норму права без урахування статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини, в якій закріплений принцип мирного володіння майном, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 303/1391/21;

- неправильно застосували статті 177, 190 Цивільного кодексу України, не застосували статті 12, 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», висновок Верховного Суду щодо застосування яких у спорі про витребування відсотків у статутному капіталі товариства як вимоги немайнового характеру відсутній. За твердженням скаржника у спірних правовідносинах необхідно сформувати висновок Верховного Суду щодо застосування статей 12, 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в контексті витребування судовим рішенням відсотку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, тобто індивідуально не визначеного майна, як самостійно визначеної позовної вимоги, яка не може трактуватися судом ширше, ніж та, що заявлена позивачем, відповісти на питання, чи можуть відсотки у статутному капіталі товариства бути витребувані за рішенням суду як немайнова річ, а також висновок щодо можливості розгляду судом позовних вимог про витребування частки у статутному капіталі товариства як вимоги немайнового характеру в контексті, зокрема, але не виключно, порушення рівності прав сторін перед законом і судом.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Регіон-Капітал" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відповідача-4 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника та правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суд щодо застосування норм права у подібних правовідносинах при ухваленні оскаржуваних судових рішень. Позивач зазначив про те, що:

- позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння частки у розмірі 50% статутного капіталу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівка» достатньо конкретно «ідентифікує» індивідуально визначене майно, яке позивач просить витребувати на свою корить і є такою, що повністю відновлює порушене право позивача, та не порушує права іншого учасника зазначеного товариства;

- доводи скаржника про неправильне застосування судами статей 12, 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є необґрунтованими, оскільки висновки Верховного Суду, на які послався відповідач-4 у касаційній скарзі в обґрунтування цих доводів, є загальними, вирваними з контексту постанов Верховного Суду, сформовані у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи;

- касаційна скарга не містить належних та зрозумілих обґрунтувань підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України;

- висновки Верховного Суду щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 303/1391/21, є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах;

- посилання скаржника на порушення норм процесуального права, зокрема статей 162, 163 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути самостійною підставою касаційного оскарження рішень суду.

Крім того, позивач у відзиві на касаційну скаргу навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми його витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, та який за його розрахунками становить 60 000,00 грн, та зазначив про те, що детальний опис наданих послуг та докази на підтвердження розміру судових витрат будуть ним подані протягом 5 (п`яти) днів після ухвалення судом касаційної інстанції рішення у цій справі.

Відповідач-1 - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу 03 лютого 2025 року, однак з пропуском строку на його подання, встановленого Верховним Судом в ухвалі від 12 грудня 2024 року, (до 16 січня 2025 року) та без клопотання про продовження цього строку. Однак, відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу зазначив про те, що його повноважний представник не отримував ухвали Верховного Суду про відкриття провадження у справі, а у період з 17 по 27 січня 2025 року перебував у відпустці.

05 лютого 2025 року до Верховного Суду від позивача надійшла заява про залишення без розгляду відзиву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" на касаційну скаргу, в якій позивач просить залишити цей відзив без розгляду та не враховувати його при вирішенні справи по суті, посилаючись на те, що цей відзив був поданий відповідачем-1 з пропуском строку на його подання та без клопотання про продовження такого строку, а надані до відзиву докази не доводять відсутність у відповідача-1 можливості подати відзив на касаційну скаргу своєчасно. За твердженням позивача доводи, викладенні відповідачем-1 у відзиві на касаційну скаргу, не підлягають врахуванню при розгляді цієї справи в суді касаційної інстанції, оскільки подані не в процесуальний спосіб, є по своїй суті клопотанням до Верховного Суду здійснити перегляд рішення суду у цій справі, яке набрало законної сили, не спростовують встановлені судами попередніх інстанцій обставини та зроблені судами висновки у цій справі.

Вирішуючи питання про прийняття поданого відповідачем-1 відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Верховний Суд зазначає про те, що строк, що встановлюється судом, має бути "розумним", тобто таким, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій.

З огляду на викладене Верховний Суд, керуючись правом, передбаченим частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, на продовження встановленого судом строку за ініціативою суду, враховуючи те, що відповідач-1 довів неможливість надання ним відзиву на касаційну скаргу у встановлений судом строк з об`єктивних, незалежних від його волі причин, продовжує позивачу строк на подання відзиву на касаційну скаргу за власною ініціативою до 03 лютого 2022 року та приймає поданий ним відзив на касаційну скаргу.

Відповідач-1 - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" у відзиві на касаційну скаргу висловив свою підтримку касаційної скарги ОСОБА_1 з підстав того, що витребування індивідуально невизначеного майна, відсотків, суперечить нормам чинного законодавства, а позовна вимога сформована неналежно та задоволенню не підлягала, з огляду на що відповідач-1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову у справі №911/804/20 відмовити у повному обсязі.

Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надали.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи відповідача-4, наведені у касаційній скарзі, та доводи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У касаційній скарзі відповідач-4 - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26 квітня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Однак, враховуючи те, що рішення місцевого господарського суду було оскаржене відповідачем-4 - ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції лише в частині задоволення позовних вимог і суд апеляційної інстанції не здійснював оцінку оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності, про що зазначив в оскаржуваній постанові, Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень лише в частині задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та не переглядає судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки викладені в пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та інших.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи предметом спору у цій справі є, зокрема матеріально-правова вимога про витребування з чужого незаконного володіння частки в розмірі 50% в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка";

Отже, заявлена у цій справі зазначена позовна вимога направлені на захист порушених майнових та корпоративних прав позивача. При цьому, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників відповідача-1 та розмір їх часток, що належить до відносин у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому ефективність обраного позивачем способу захисту його порушених корпоративних прав визначається з урахуванням можливості у разі задоволення позову поновити такі права, зокрема здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (відповідача-1).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі (ЄДР);

2) документ про сплату адміністративного збору;

3) один із таких відповідних документів, зокрема:

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Отже, у частині п`ятій статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Отже, відповідно до частини п`ятої статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" учасник товариства може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою / додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою / додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту.

Верховний Суд вже неодноразово зазначав про те, що відповідно до пунктів "д" та "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" особа, яка вважає себе власником частки, що незаконно вибула з її володіння, має звертатися до володільця частки (особи, вказаної як власник в ЄДР) з позовом про стягнення частки (витребування частки з чужого незаконного володіння) або позовом про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а). Саме такий спосіб захисту є належним, оскільки судове рішення, що набрало законної сили, про задоволення такої вимоги є підставою для внесення відповідних змін до ЄДР.

Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 907/922/21 дійшла висновку про те, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача - колишнього учасника товариства, що був виключений, у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 Цивільного кодексу України).

Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 466/3221/16-а та від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 також вказала, що у разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (пункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (пункт д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Цей висновок Верховного Суду застосований та підтверджений також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/19, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.

Зазначені висновки Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення прав або інтересів учасників товариства.

Як свідчать матеріали справи, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Регіон-Капітал" вважає себе власником частки у розмірі 50 % статутного капіталу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", яка вибула з його володіння поза його волею внаслідок вчинення від його імені особами, які не мали на це повноважень, правочину з відчуження цієї частки іншій особі. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань право на цю частку на момент звернення з позовом у цій справі було зареєстроване за ОСОБА_1 .

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень у цій справі суди попередніх інстанцій врахували зазначені вище по тексту цієї постанови висновки Верховного Суду щодо належних способів захисту порушених прав та / або інтересів особи, яка вважає себе власником частки у статутному капталі товариства, яка незаконно вибула з її володіння, та дійшли правильного висновку про те, що позовна вимога про витребування майна (частки у статутному капіталі товариства) з чужого незаконного володіння, пред`явлена до володільця спірної частки (особи, щодо якої у ЄДР містяться відомості як про власника спірної частки), є належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача.

Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача-4 у касаційній скарзі про те, що позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є неналежним способом захисту порушених прав позивача.

Відповідач-4 у касаційній скарзі зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 та висновки Верховного Суду, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, від 15 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11, про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділене в натурі, з огляду на що залишили поза увагою те, що позивач не визначив індивідуальних ознак майна, а просить витребувати відсотки у статутному капіталі товариства, які не є індивідуально визначеним майном.

Однак, Верховний Суд зазначає про безпідставність цих тверджень скаржника та не бере їх до уваги, оскільки предметом позовної вимоги (предметом витребування позивача з чужого незаконного володіння) у цій справі є саме частка в розмірі 50% в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", а не відсотки у статутному капіталі товариства, як помилково зазначає скаржник.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду частка у статутному капіталі товариства є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України та може бути об`єктом права власності. Зазначений висновок підтверджений висновком Верховного Суду, викладеним у постанові судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 907/922/21, відповідно до якого частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (пункт 115 постанови).

Верховний Суд зазначає про те, що скаржник у цих своїх доводах фактично ототожнює частку у статутному капіталі товариства з відсотковою величиною, що характеризує розмір такої частки, та не враховує правову природу частки у статутному капіталі товариства, залишає поза увагою висновки Верховного Суду щодо правової природи частки у статутному капіталі товариства, саме як майна.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позовна вимога про витребування частки в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" містить чіткі посилання на розмір такої частки, її вартісний вираз, найменування товариства, частка в статутному капіталі якого витребовується, які ідентифікують спірне майно, Верховний Суд зазначає про те, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 та висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, від 15 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11, на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався скаржник, а доводи скаржника у цій частині є необґрунтованими.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування у межах спірних правовідносин висновку щодо застосування статей 12, 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в контексті можливості витребування за судовим рішенням відсотків у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, як немайнової речі, тобто індивідуально не визначеного майна, про формування якого просить скаржник, оскільки відсотки у статутному капіталі товариства не є предметом витребування позивача за заявленою ним вимогою про витребування майна у цій справі. Верховний Суд зазначає про те, що зазначені доводи скаржника (про необхідність формування у цій справі зазначеного висновку) є безпідставними, необґрунтованими, не стосуються предмету спору та суті спірних правовідносин.

Крім того, відповідач-4 у касаційній скарзі також послався на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 388 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 303/1391/21.

Однак, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість зазначених доводів з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 303/1391/21, на які послався відповідач-4 у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у справах № 906/1336/19 та № 303/1391/12 є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 911/804/20, з огляду на таке.

Як вбачається спірні правовідносини у справі № 303/1391/21 виникли між фізичним особами (не в статусі учасників товариства) щодо витребування будинку та земельної ділянки із чужого володіння (предмет спору). Разом з цим Верховний Суд зазначає про те, що спірні правовідносини у справі № 303/1391/21 не мали характеру корпоративних, об`єктом судового захисту виступали виключно майнові, а не корпоративні права позивача. Хоча предметом спору у зазначеній справі, як і у цій справі № 911/804/20, що розглядається, були вимоги про витребування майна з чужого володіння, однак предметом витребування за заявленою позовною вимогою було виключно нерухоме майно, а не такий особливий вид майна, як частка у статутному капіталі товариства, що свідчить про суттєві відмінності в предметі спору у справах № 303/1391/21 та № 911/804/20.

Предметом спору у справі № 906/1336/19 були вимоги про визнання недійсним договору про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг та визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, яким попередньо погоджено таке відчуження. Отже, вимога про витребування частки в статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння не була предметом спору у справі № 906/1336/19, положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України не були правовою підставою позову.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що за суб`єктним складом, за об`єктом захисту порушених прав та / або інтересів, за предметом спору, за змістом (змістовний критерій) спірних правовідносини порівнювані справи № 303/1391/20, № 906/1336/19 та № 911/804/20 є різними, а спірні правовідносини у цих справах є неподібними між собою, що виключає можливість та необхідність врахування при вирішенні спору у цій справі № 911/804/20, що розглядається, висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 303/1391/21, на які послався скаржник.

Отже, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість доводів скаржника в цій частині та не бере їх до уваги.

Разом з тим, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови порушили норми процесуального права, а саме: статті 162, 163 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій здійснили розгляд справи за позовною вимогою про витребування частки в статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння, як вимогою немайнового характеру, тобто дійшли висновку про немайновий характер цієї позовної вимоги у цій справі.

Однак, Верховний Суд зазначає про помилковість зазначених висновків з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначені вимоги щодо оформлення позовної заяви, позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Отже, будь-який майновий спір має ціну.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Згідно з частиною першою статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Предметом спору у цій справі, що розглядається, є, зокрема вимога про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння.

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 910/4277/21 дійшов висновку, про те, що позовна вимога про визначення розміру статутного капіталу та стягнення (витребування з володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі має вартісне грошове вираження щодо розміру статутного капіталу та щодо частки позивача. Така вимога є вимогою майнового характеру.

Отже, з огляду на положення пункту 2 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначає про те, що заявлена у цій справі позовна вимога про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння є вимогою майнового характеру, з огляду на що ціна позову у справі з такою вимогою визначається вартістю спірного майна, у цій справі - вартістю частки у розмірі 50% в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка".

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували зазначених висновків Верховного Суду, про що обґрунтовано зазначив відповідач-4 у касаційній скарзі, та дійшли помилкового висновку про немайновий характер позовної вимоги про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння у цій справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 1 вказаного Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За змістом частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору. Так, зокрема, згідно з підпунктами 1, 4, 5 пункту 2 частини другої статті 4 цього закону за подання до господарського суду

- позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;

- касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Верховний Суд у пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 дійшов висновку про те, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

З огляду на викладене, враховуючи те, що заявлена у цій справі позовна вимога про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння є вимогою майнового характеру, судовий збір за подання позову у цій справі за цією вимогою визначається як зі спору майнового характеру.

Як встановили суди попередніх інстанцій відповідно до статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників цього товариства № 24-05/17 від 24 травня 2017 року, що була чинна до відчуження належної позивачу частки в статутному капіталі цього товариства, позивач - Приватне акціонерне товариство «Інвестиційна група «Регіон-Капітал» є учасником Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка" з належною йому часткою у статутному капіталі цього товариства 500 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу.

З огляду на викладене позивач за подання до господарського суду позовної заяви із зазначеною вимогою майнового характеру, яка є предметом спору у цій справі, мав сплатити судовий збір у розмірі 7 500,00 грн, виходячи з такого розрахунку: 500 000,00 грн х 1,5% = 7 500,00 грн, де:

500 000,00 грн - вартість спірної частки в розмірі 50% в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка",

1,5 % - ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, передбачена підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач за подання позовної заяви про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння, що є предметом розгляду у цій справі, сплавив судовий збір у розмірі 2 102,00 грн, тобто як за немайнову вимогу.

Суди попередніх інстанцій не врахували наведене вище та помилково здійснили розгляд цієї справи за вимогою про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння, як справи з вимогою немайнового характеру, тобто дійшли помилкового висновку про немайновий характер цієї позовної вимоги.

З огляду на викладене оскаржувані судові рішення в частині розподілу судового збору, сплаченого за позовну вимогу про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння, підлягають зміні.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого володіння повністю та вирішуючи питання розподілу судового збору за подання цієї позовної вимоги, дійшов висновку про те, що судовий збір за подання позову з цією вимогою слід покласти на відповідача-4 - ОСОБА_1 , як на особу, яка є останнім набувачем спірного майна, належним відповідачем у цій справі та лише за рахунок якої можливо задовольнити цю позовну вимогу та захистити порушене право та інтерес позивача.

Верховний Суд погоджується з цим висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення судового збору в порядку розподілу з відповідача-4 та враховує відсутність у касаційній скарзі доводів у спростування цього висновку. Отже, з огляду на те, що судовий збір за подання вимоги про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого незаконного володіння був сплачений позивачем у меншому розмірі, ніж визначено законом (було сплачено 2 102,00 грн, а не 7 500,00 грн), Верховний Суд зазначає про те, що недоплачена позивачем сума судового збору за подання позову про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого володіння складає 5 398,00 грн, а враховуючи те, що ця позовна вимога була задоволена судами повністю, недоплачена сума судового збору за цю вимогу підлягає стягненню в порядку розподілу з відповідача-4 в дохід Державного бюджету України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач-4 при поданні апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у цій справі сплатив судовий збір у розмірі 3 153,00 грн з розрахунку як за одну немайнову вимогу, тобто у меншому, ніж визначено законом, розмірі. Враховуючи майновий характер позову про витребування частки у статутному капіталі товариства з чужого володіння, відповідач-4 мав сплатити за подання апеляційної скарги 11 250,00 грн, виходячи з такого розрахунку:

7 500,00 грн х 150% = 11 250,00 грн, де:

7 500,00 грн - ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви за позовною вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння майнового характеру;

150 % - ставка судового збору за подання апеляційної скарги, передбачена підпунктом 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Отже, недоплачена відповідачем-4 сума судового збору за подання апеляційної скарги складає 8 097,00 грн та підлягає стягненню з відповідача-4 в дохід Державного бюджету України.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача-4, викладені у касаційній скарзі, про те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме: статей 162, 163 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права.

8. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої та другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що наведена відповідачем-4 у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтованою лише в частині доводів про порушення судами норм процесуального права, а саме: статей 162, 163 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає про наявність підстав для зміни оскаржуваних рішення Господарського суду Київської області від 26 квітня 2024 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 911/804/20 лише в частині розподілу судового збору.

Враховуючи те, що решта доводів скаржника, що стосуються висновків судів попередніх інстанцій по суті позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та наведені ним в обґрунтування цих доводів підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 310 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Київської області від 26 квітня 2024 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 911/804/20 в частині висновків, що стосуються суті спору за позовною вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд не скасовує та не змінює рішення Господарського суду Київської області від 26 квітня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 911/804/20 в частині задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто залишає без змін оскаржувані судові рішення по суті спору, судовий збір, сплачений відповідачем-4 за подання касаційної скарги та судові витрати відповідача-4, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника (відповідача-4).

Разом з цим, Верховний Суд зазначає про те, що відповідач-4 при поданні касаційної скарги на рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, враховуючи майновий характер спору, мав сплатити 15 000,00 грн, виходячи з такого розрахунку:

7 500,00 грн х 200% = 15 000,00 грн, де:

7 500,00 грн - ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви за позовною вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння майнового характеру;

200 % - ставка судового збору за подання касаційної скарги, передбачена підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Однак, відповідач-4 сплатив судовий збір у розмірі 4 202,00 грн, тобто у меншому розмірі, ніж визначено законом. Отже, недоплачена сума судового збору за подання касаційної скарги складає 10 798,00 грн та підлягає стягненню з відповідача-4 в дохід Державного бюджету України.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України заява позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, буде розглянута після подання заявником відповідних доказів розміру цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення цієї постанови. У разі неподання заявником відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26 квітня 2024 року у справі № 911/804/20 змінити шляхом доповнення його резолютивної частини пунктом 5 наступного змісту: « 5. Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 5 398 (п`ять тисяч триста дев`яносто вісім) гривен 00 коп. судового збору за подання позовної заяви).». Пункт 5 рішення Господарського суду Київської області від 26 квітня 2024 року у справі № 911/804/20 вважати пунктом 6.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 911/804/20 змінити шляхом доповнення її резолютивної частини пунктом 4 наступного змісту: « 4. Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 8 097 (вісім тисяч дев`яносто сім) гривен 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги).». Пункт 4 постанови Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 911/804/20 вважати пунктом 5.

4. В решті рішення Господарського суду Київської області від 26 квітня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 911/804/20 залишити без змін.

5. Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 10 798 (десять тисяч сімсот дев`яносто вісім) гривен 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець