Постанова

від 11.02.2025 по справі 146/10-06/9/5

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 146/10-06/9/5

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А. і Жайворонок Т.Є.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - прокурор)

на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.08.2024 (суддя Мальована Л.Я.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В. і Андрієнко В.В.) та

додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В. і Андрієнко В.В.)

за скаргою приватного підприємства "Еркер" (далі - Підприємство)на дії державного виконавця

у справі № 146/10-06/9/5

за позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство) та управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Управління)

до Підприємства

про зобов`язання вчинити дії та стягнення штрафних санкцій.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, в якій скаржник просить суд:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прохацького Руслана Олександровича (далі - Прохацький Р.О.) щодо прийняття постанови про арешт майна боржника від 19.03.2018 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шаповал Анастасії Валентинівни (далі - Шаповал А.В.) щодо прийняття постанови про арешт майна боржника від 24.01.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шаповал А.В. щодо прийняття постанови про арешт майна боржника від 12.07.2024 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3;

- скасувати постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, винесену 19.03.2018 головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прохацьким Р.О.;

- скасувати постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, винесену 24.01.2023 старшим державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шаповал А.В.;

- скасувати постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, винесену 12.07.2024 старшим державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шаповал А.В.

Скаргу обґрунтовано тим, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 12.07.2024 є неправомірними, а сама постанова винесена всупереч повноважень державного виконавця та положень Закону України "Про виконавче провадження", є такою, що грубо порушує права боржника розпоряджатися належним йому майном, наслідком чого є повне блокування господарської діяльності Підприємства та неможливість добровільно виконати рішення суду у справі № 146/10-06/9/5.

Також, скаржник звертає увагу на те, що з аналізу матеріалів виконавчих проваджень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, а саме заяв прокурора про відкриття виконавчого провадження слідує, що прокурор вимагає від державної виконавчої служби діяти не в спосіб і поза межами повноважень, визначених статтею 19 Конституції України та Законом України "Про виконавче провадження", зокрема, що стосується вжиття заходів для виявлення майна і передачі стягувачу, і які не направлені для забезпечення реального виконання рішення, зважаючи на специфіку предмета стягування - квадратних метрів нерухомого майна. Адже, розшук і арешт транспортних засобів, розрахункових рахунків, іншого майна Підприємства, жодним чином не сприяє виконанню рішення суду у спосіб, що ним встановлено і який визначений позивачами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.08.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024, скаргу задоволено.

Судові рішення мотивовано тим, що розшук та арешт транспортних засобів, розрахункових рахунків, іншого майна Підприємства, жодним чином не зможе сприяти виконанню рішення суду, яким було звернуто стягнення на належні відповідачу квартири загальною площею 1 560,26 кв. м, виявлені під час виконання рішення суду у цій справі, а тому подана скарга Підприємства є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024: заяву Підприємства про ухвалення додаткового рішення у справі № 146/10-06/9/5 задоволено частково; стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на користь Підприємства 10 300 грн витрат на професійну правничу допомогу; у задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними ухвалою, постановою та додатковою постановою судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з посиланням на підставу касаційного оскарження, визначену абзацом другим частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 18, 37, 56, 59 Закону України "Про виконавче провадження", а також порушення норм процесуального права, а саме: статей 120, 129, 170, 342 ГПК України.

Скаржник зазначає, що при зверненні зі скаргою Підприємство надало суду першої інстанцій недостовірні відомості щодо відсутності у Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), що мало б мати наслідком повернення судом заяви без розгляду відповідно до частини четвертої статті 170 ГПК України.

Вважає, що наявні підстави для обов`язкового скасування оскаржуваних ухвали та постанови внаслідок неповідомлення прокурора про розгляд скарги Підприємства судом першої інстанції, що залишилося поза увагою і апеляційного суду.

На думку прокурора скарга Підприємства не підлягає задоволенню, оскільки судове рішення не виконано, підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні. Для досягнення мети виконавчого провадження - повного виконання судового рішення, накладення арешту на усе майно боржника є правомірним та доцільним.

У частині оскарження додаткової постанови скаржник зазначає про неправомірність покладення витрат Підприємства на професійну правничу допомогу на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону, яка лише реалізувала своє право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та не є стягувачем за виконавчим провадженням / "відповідачем за скаргою Підприємства".

Просить скасувати оскаржувані ухвалу суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних ухвали і постанови, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Доводів/міркувань/заперечень в частині оскарження прокурором додаткової постанови апеляційного суду відзив не містить.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Прокурор подав додаткові пояснення у справі з урахуванням відзиву Підприємства, які містять міркування та заперечення прокурора щодо доводів Підприємства, викладених у відзиві на касаційну скаргу.

Від Підприємства до Верховного Суду 04.02.2025 надійшло клопотання про стягнення судових витрат, у якому Підприємство зазначає, що за наслідками перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку ним буде подано заяву про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин виконання судового рішення у цій справі, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Щодо оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2012 у справі № 146/10-06/9/5 визнано недійсною додаткову угоду №4 від 04.08.2006 до договору на пайову участь в будівництві житла від 14.12.2004 № 227/УПБ-45Д (далі - Договір), укладену Підприємством, Міністерством та Управлінням, а також визнано недійсним додаток № 1 та додаток № 2 до додаткової угоди №4 від 04.08.2006 до Договору.

Зобов`язано Підприємство передати Міністерству через Управління, згідно з Договором, укладеним Підприємством, Міністерством та Управлінням квартири загальною площею 1 560,26 кв. м.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.06.2013 задоволено заяву заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про роз`яснення рішення суду у цій справі.

Роз`яснено, що рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2012 у даній справі зобов`язано Підприємство передати Міністерству через Управління, згідно з Договором, укладеним Підприємством, Міністерством та Управлінням квартири загальною площею 1 560,26 кв. м в житловому будинку № 3 по пров. Академічному в м. Біла Церква.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.10.2013 змінено порядок та спосіб виконання рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2012 у справі № 146/10-06/9/5.

Зобов`язано Підприємство передати Міністерству через Управління, згідно з Договором, укладеним Підприємством, Міністерством та Управлінням квартири в м. Біла Церква Київської області загальною площею 1 560,2 кв. м: по вул. Фадеєва - в будинку № 105 "а": кв. № 127 - площею 62,2 кв. м, кв. № 139 - площею 62,1 кв. м; по вул. Академіка Кримського в будинку № 10: кв. № 2 - площею 93,5 кв. м, кв. № 14 - площею 61,0 кв. м, кв. № 30 - площею 63,0 кв. м, кв. № 45 - площею 89,3 кв. м; по вул. Гоголя в будинку № 3: кв. № 28 - площею 79,7 кв. м; по пров. Академічному в будинку № 3: кв. № 122 - площею 53,6 кв. м; по вул. Леваневського в будинку № 58: кв. № 35 - площею 97,5 кв. м, кв. № 43 - площею 98,0 кв. м, кв. № 55 - площею 106,7 кв. м, кв. № 59 - площею 98,5 кв. м, кв. № 62 - площею 78,3 кв. м, кв. № 63 - площею 98,0 кв. м, кв. № 146 - площею 107,8 кв. м, кв. № 155 - площею 107,7 кв. м; по вул. Гайок в будинку № 222-ж: кв. № 45 - площею 98,3 кв. м, кв. № 50 - площею 52,7 кв. м, кв. № 54 - площею 52,3 кв. м. Стягнуто з Підприємства на користь Управління 306,84 грн вартості недоотриманих квартир загальною площею 0,06 кв. м.

На виконання ухвали Господарського суду Київської області від 24.10.2013, судом 27.03.2014 видано відповідні накази.

Постановою Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - ВДВС) від 11.04.2014 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 27.03.2014 та надано боржнику 7-денний строк для його добровільного виконання.

Постановою ВДВС від 04.06.2014 виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання наказу закінчено з підстав того, що державним виконавцем проведені всі дії передбачені статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: на боржника накладено штрафи, що підтверджується постановами від 21.05.2014, від 04.06.2014 та від 04.06.2014, державним виконавцем направлено подання до правоохоронних органів про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Підприємства за невиконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.03.2015 частково задоволено заяву прокурора про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2012 у справі № 146/10-06/9/5. Змінено порядок та спосіб виконання рішення - звернуто стягнення на належні Підприємству квартири загальною площею 1 560,26 кв. м, які будуть виявлені під час виконання рішення суду у цій справі на користь Міністерства.

На виконання зазначеної ухвали судом 22.10.2015 видано відповідний наказ.

Постановою ВДВС від 08.02.2016 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання наказу від 22.10.2015 про стягнення з Підприємства квартир загальною площею 1 560,26 кв. м, які будуть виявлені під час виконання рішення суду у даній справі на користь Міністерства та надано боржнику 7-денний строк для його добровільного виконання.

Постановою ВДВС від 02.06.2016 (ВП № НОМЕР_5) виконавчий документ на підставі пункту 2 частини першої статті 47 та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто стягувачу, у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення і здійснені заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Прокурор 18.10.2016 звернувся до ВДВС із заявою № 141/410 про відкриття виконавчого провадження згідно з наказом від 22.10.2015.

Постановою ВДВС від 27.10.2016 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 з виконання зазначеного судового наказу.

Постановою ВДВС від 22.11.2016 при примусовому виконанні наказу від 22.10.2015 № 146/10-06/9/5 накладено арешт на все нерухоме майно, що належить відповідачу у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження.

Постановою виконуючого обов`язки начальника ВДВС Сівак В.О. 09.12.2016 скасовано постанову від 27.10.2016 про відкриття виконавчого провадження та винесено повідомлення від 09.12.2016 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, у зв`язку з пропущенням встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.05.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017, змінено спосіб виконання рішення від 13.09.2012. Стягнуто з Підприємства на користь Міністерства через Управління вартість недоотриманого житла загальною площею 1 560,20 кв. м, по ціні опосередкованої вартості житла в Київській області 9 688,00 грн за 1 кв. м на загальну суму 15 115 217,60 грн.

На виконання ухвали Господарського суду Київської області від 23.05.2017 судом 29.05.2017 видано відповідний наказ.

Постановою ВДВС від 31.07.2017 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7 з виконання судового наказу від 29.05.2017 № 146/10-06/9/5.

У ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем 31.07.2017 винесено постанову про накладення арешту на все майно Підприємства.

Державним виконавцем 15.08.2017 винесено постанову про накладення арешту на рахунки Підприємства у банківських установах, а також встановлено, що за боржником зареєстровано транспортні засоби, які на підставі постанови державного виконавця від 30.10.2017 оголошено в розшук.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.11.2017 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 та ухвалу Господарського суду Київської області від 23.05.2017, у задоволенні клопотання про зміну способу виконання рішення відмовлено.

Державним виконавцем 19.12.2017 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_7, у зв`язку з скасуванням касаційним судом ухвали Господарського суду Київської області від 23.05.2017.

Прокурор 14.12.2017 звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу Господарського суду Київської області від 22.10.2015 у справі № 146/10-06/9/5 до виконання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.02.2018 поновлено строк для пред`явлення наказу Господарського суду Київської області від 22.10.2015 у справі № 146/10-06/9/5 до виконання.

Головним державним виконавцем ВДВС Прохацьким Р.О. 19.03.2018 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 по примусовому виконанню наказу від 22.10.2015 на підставі заяви прокуратури від 07.03.2018.

Постановою про арешт майна боржника від 19.03.2018 накладено арешт на все нерухоме майно Підприємства, який діє і на день розгляду скарги, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Постановою про передачу виконавчого провадження від 11.01.2020 передано виконавчий документ до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Постановою про прийняття виконавчого провадження від 28.01.2020, винесеною головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прохацьким Р.О., виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу № 146/10-06-9/5 прийняте до виконання.

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 26.10.2022 повернуто виконавчий документ з тих підстав, що згідно з інформацією, одержаною з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за Підприємством квартир не зареєстровано.

Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шаповал А.В., 18.11.2022 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, згідно з заявою прокуратури.

У межах цього виконавчого провадження державним виконавцем 24.01.2023 винесена постанова про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все нерухоме майно, що належить Підприємству.

Накладений арешт на все нерухоме майно Підприємства діє і на сьогодні, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 31.01.2024, встановлено, що згідно з інформацією одержаною з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за Підприємством квартир не зареєстровано, а тому виконавчий документ повернуто стягувачу.

Державним виконавцем 12.07.2024 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить Підприємству. Копії постанови направлені на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам виконавчого провадження, хоча боржник відповідної постанови про арешт майна не отримував, і на день ознайомлення з матеріалами провадження, відповідні докази направлення у справі відсутні.

Відповідно до зазначеної постанови арешт накладено на банківські рахунки боржника, транспортні засоби інше майно боржника.

Підприємство вважає дії держаних виконавців з арешту його майна неправомірними, що і слугувало підставою для звернення до суду зі скаргою у справі. Підприємство наголошує на тому, що в цьому випадку систематично має місце невідповідність предмета стягнення - квадратних метрів нерухомого майна, і заходів вжитих державними виконавцями - накладення арешту на все майно Підприємства, і, як результат, повне безпідставне блокування його господарської діяльності і неможливість завершення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" однією з засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 339 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 343 ГПК України; у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою).

Таким чином, одним з засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби щодо примусового виконання судових рішень.

Задовольняючи скаргу Підприємства, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частинами першою, другою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною 7 статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У силу положень частини першої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (частина третя статті 59 Закону).

Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону).

У силу положень частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

З урахуванням наведених положень Закону України "Про виконавче провадження" суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано виснували, що розшук та арешт транспортних засобів, розрахункових рахунків, іншого майна Підприємства, жодним чином не зможе сприяти виконанню рішення суду, яким звернуто стягнення на належні відповідачу квартири загальною площею 1 560,26 кв. м, виявлені під час виконання рішення суду у цій справі.

Верховний Суд зазначає, що заходи щодо примусового виконання судових рішень, у тому числі арешт майна боржника, мають бути неупередженими та ефективними, тобто такими, які призводять до реального виконання судового рішення. Такі заходи мають бути спрямовані на примусове виконання рішення суду, а не покарання боржника за його невиконання.

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин здійснення виконавчого провадження вбачається, що попри тривале накладення арешту на майно боржника, відмінне від предмета стягнення, зазначене вочевидь не призводить до реального виконання судового рішення у цій справі, а фактично блокує господарську діяльність боржника.

Однак, не зважаючи на тривале, неправомірне невиконання остаточного судового рішення у цій справі Підприємством, блокування його господарської діяльності може порушувати гарантії, передбачені частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становити непропорційне втручання у право власності Підприємства, що є неприпустимим та не може виправдовуватися навіть направомірним невиконанням рішення суду у цій справі.

Доводи прокурора про неповідомлення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону щодо розгляду скарги Підприємства судом першої інстанції, а також ненаправлення Підприємством прокуратурі через електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи копії скарги на дії державних виконавців були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилені ним з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України "Про міжнародне приватне право", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження".

ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу "Судовий контроль за виконанням судових рішень" (див пункти 32, 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 920/149/18).

За приписами частин першої, другої статті 342 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою) скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Прокуратура не є стягувачем у цій справі, а є державним органом, на виконання функцій якого заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства та Управління.

Верховний Суд зазначає, що на відміну від положень розділу XIV "Виконання рішення, ухвали, постанови", зокрема, статті 121-2 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), розділ VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема, стаття 342 чинного ГПК України, в редакції на момент звернення Підприємства зі скаргою, не містить положень щодо розгляду скарг сторони виконавчого провадження, яка вважає, що порушено її права рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, з обов`язковим повідомленням та участю прокурора.

Неможливість розгляду такої скарги обумовлюється лише неявкою стягувача, боржника, державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, щодо яких немає відомостей про належне повідомлення про дату, час і місце розгляду скарги.

Відтак, неповідомлення судом першої інстанції прокурора про призначення до розгляду скарги Підприємства не є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних ухвали і постанови судів попередніх інстанцій.

Щодо доводів скаржника про надання Підприємством до суду першої інстанцій недостовірних відомостей щодо відсутності у Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС та ненаправлення Підприємством прокурору через електронний кабінет копії скарги на дії державних виконавців, Верховний Суд зазначає таке.

Зі змісту скарги Підприємства вбачається, що скаржником взагалі не зазначалося відомостей ані про наявність у Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, ані про його відсутність.

На обґрунтування неможливості направлення копії скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Підприємство повідомило суд апеляційної інстанції про те, що при заповненні електронної форми скарги на дії державного виконавця, в ЕСІТС відсутня можливість направлення скарги іншим учасникам окрім особи, дії якої оскаржуються, тому електронний примірник скарги і не був направлений Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону.

Водночас апеляційним судом з`ясовано, що Підприємство направило копію скарги Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону засобами поштового зв`язку (поштове відправлення № 0811900059106), яку отримано останньою 09.08.2024, що підтверджується відомостями з веб-сайту акціонерного товариства "Укрпошта".

За таких обставин порушення норм матеріального та процесуального права, про які стверджує прокурор в обґрунтування підстав для касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження за результатами їх перегляду в касаційному порядку.

Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

За наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції Підприємство через систему "Електронний суд" 22.11.2024 подало заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просило стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 26 550,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи заяву Підприємство послалося на те, що систематичне подання прокурором до державної виконавчої служби аналогічних заяв про відкриття виконавчих проваджень із незаконними вимогами накласти арешт на все майно боржника, є своєрідним тиском, наслідком якого є порушення права власності на належне Підприємству майно і, відповідно, вжиття додаткових заходів для відновлення свого порушеного права шляхом звернення до суду з відповідними скаргами і несення витрат на правничу допомогу.

Прокурор подав заперечення щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких стверджував, що документи, подані Підприємством разом з заявою про ухвалення додаткового рішення, не можуть слугувати належними доказами на підтвердження суми, витраченої на оплату послуг адвоката, у зв`язку з відсутністю детального опису робіт (наданих послуг), а акт приймання-передачі наданих послуг адвокатом Пушкарським С.С. виконано формально.

Оскаржуваною додатковою постановою суд апеляційної інстанції заяву Підприємства про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково, стягнув з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на користь Підприємства 10 300 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.

Розглядаючи заяву Підприємства про ухвалення додаткового рішення апеляційний суд встановив, що

- 31.07.2024 адвокатом Пушкарським Сергієм Сергійовичем (виконавець) та Підприємством (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого виконавець зобов`язується за завданням клієнта надати йому послуги правничої допомоги, а клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх своєчасно і в повному обсязі, згідно з умовами додатку № 1 до договору. Перелік замовлення за приймання послуг, їх вартість, порядок розрахунків та інші умови виконання договору визначаються у додатку № 1 до договору та додатковими угодами. Договір діє до повного виконання його умов сторонами;

- 31.07.2024 між сторонами підписано додаток № 1 до договору, за змістом пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується надати клієнту послуги правової допомоги у господарській справі № 146/10-06/9/5, відповідно до пункту 1.2 цього договору, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх своєчасно і в повному обсязі, згідно з умовами додатку № 1 до договору;

- у пункті 2.2 додатку № 1 сторони домовились, що оплата послуг виконавця (винагорода) здійснюється виходячи з погодинної базової ставки, яка становить 2 500,00 грн за одну годину роботи виконавця. Дана ставка не змінюється, навіть якщо загальний час надання всіх послуг за договором становитиме менше 1 год. Винагороду за юридичні послуги має бути сплачено клієнтом готівкою/безготівковим способом у повному обсязі, а виконавцем її отримано протягом 15 робочих днів після ухвалення судом рішення у справі або за погодженням сторін в інший термін;

- 19.11.2024 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого виконавець надав, а клієнт прийняв вищенаведені адвокатські послуги на суму 26 550,00 грн (пункти 1, 3 акта);

- у розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 19.11.2024 відповідно до договору про надання правничої допомоги від 31.07.2024 деталізовано надані послуги правничої допомоги:

1) Виїзд адвоката з м. Вишневе до м. Біла Церква для надання усної консультації по факту отримання апеляційної скарги прокурора у господарській справі № 146/10-06/9/5 - 5 000,00 грн (2 год);

2) Ознайомлення з апеляційною скаргою з додатками та надання консультації, вироблення правової позиції у справі - 3 750,00 грн (1,5 год);

3) Направлення примірників відзиву учасникам справи на поштовому відділенні - 1 250,00 грн (0,5 год);

4) Підготовка та оформлення відзиву на апеляційну скаргу - 7 500,00 грн (3 год);

5) Аналіз додаткових письмових пояснень - 1 250,00 грн (0,5 год);

6) Участь адвоката у судовому засіданні 18.11.2024 у справі №146/10-06/9/5 - 2 500,00 грн (1 год);

7) Підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення, оформлення документів - 3 750,00 грн (1,5 год);

8) Направлення заяви про ухвалення додаткового рішення прокурору - 1 250,00 грн (0,5 год);

9) Компенсація відправлення відзиву сторонам (конверт, марки) - 300,00 грн.

Задовольняючи частково заяву Підприємства, апеляційний суд виходив з такого.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Апеляційний суд виснував, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Так, як вбачається з акта приймання-передачі наданих послуг, адвокатом Підприємства включено до нього такі види робіт як: виїзд адвоката з м. Вишневе до м. Біла Церква для надання усної консультації по факту отримання апеляційної скарги прокурора у господарській справі № 146/10-06/9/5 (2 год); ознайомлення з апеляційною скаргою з додатками та надання консультації, вироблення правової позиції у справі (1,5 год). Також, Підприємством включено таку послугу, як направлення примірників відзиву учасникам справи на поштовому відділенні (0,5 год).

Суд апеляційної інстанції виснував, що сама по собі послуга "підготовка та оформлення відзиву на апеляційну скаргу" охоплює вчинення наведених вище дій, тому не вбачав підстав для здійснення окремої оплати цих послуг.

Крім того, на переконання апеляційного суду, послуги з аналізу додаткових письмових пояснень (0,5 год) є необґрунтованими, оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Щодо послуг з підготовки заяви про ухвалення додаткового рішення, оформлення документів (1,5 год) та направлення заяви про ухвалення додаткового рішення прокурору - 2 500,00 грн апеляційний суд зазначив про те, що заява Підприємства про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною. З огляду на що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Враховуючи наведене вище, заява Підприємства про ухвалення додаткового рішення є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені останнім у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку та направлення такої заяви прокурору не підлягають відшкодуванню.

Апеляційний суд виснував, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом, і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтовано завищеною вартість наданих послуг та дійшов висновку про їх часткове задоволення в сумі 10 000,00 грн.

Витрати відповідача на оплату поштових відправлень підлягають стягненню з прокуратури в розмірі, підтвердженому належними доказами, а саме в сумі 300,00 грн.

З огляду на викладене, апеляційний суд задовольнив заяву Підприємства про стягнення з прокуратури витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції частково, в сумі 10 300,00 грн, яка складається з 300,00 грн поштових витрат та 10 000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до незгоди зі стягненням судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) з прокуратури, тверджень про те, що прокуратура не є стягувачем за виконавчим провадженням / "відповідачем за скаргою Підприємства".

Однак, Верховний Суд відхиляє ці доводи скаржника, оскільки апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції був ініційований саме заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.

Правомірність покладення таких витрат саме на органи прокуратури узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21.

Інших доводів в обґрунтування підстав для оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції прокурор не наводить.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Оскаржувані ухвала суду першої інстанції, постанова та додаткова постанова апеляційного суду наведеним вимогам відповідають, а доводи касаційної скарги прокурора не знайшли свого підтвердження за результатами їх перегляду в касаційному порядку.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, о оскаржувані ухвалу суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору, понесені прокурором у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтею 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 14.08.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 у справі № 146/10-06/9/5 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок