Рішення

від 11.02.2025 по справі 755/682/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/682/24

Провадження №: 2/755/1451/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Яровенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» звернулось до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання підземного паркінгу. Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником паркомісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Товариство з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» є балансоутримувачем житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Акту приймання-передачі житлового комплексу з балансу на балас, укладеного між Товариством «Будівельно-сервісна компанія «Україна» та Товариством «МГ-Сервіс» 18 травня 2009 року. Товариством «МГ-Сервіс» надано послуги з утримання підземного паркінгу у житловому багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 . Відповідач не оплачував надані послуги у зв`язку з чим склалася заборгованість, яка становить розмір 30 495,28 грн.- основної заборгованості; 6 6922,64 грн. інфляційні нарахування; 2 346,66 грн. 3% річних. Відповідач фактично споживає зазначені вище послуги, однак умисно відмовляється їх оплачувати.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.

Відповідачу позовну заяву з додатками та ухвалу про відкриття провадження було надіслано на адресу зазначену в позові, однак конверт повернувся до суду з позначкою "за закінченням терміну зберігання". Копію ухвали про відкриття провадження та позовної заяви з додатками відповідач отримав 02.05.2024 року особисто в суді.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що дійсно укладено договір №УПП 76-54 від 15 липня 2009 року про надання послуг з утримання паркінгу, однак вказує, що сальдо на початок місяця: квітень 17 має значення не 0,00, а 11 741,31, що вказує на те, що позивач безпідставно включає в свій розрахунок суми заборгованості, що утворилась до квітня 2017 року. Вказані суми не визнаються відповідачем та знаходяться навіть поза межами того строку позовної давності, на який посилається позивач. Відповідно позивачем невірно обраховано суму боргу, 3 % річних та інфляційну складову. Крім цього, відповідно до додатку № 1 до договору № АПП-76-54 середня вартість утримання одного машиномісця складає 180,04 грн. На виконання вимог п.2.5 договору відповідача в письмовому вигляді не було повідомлено про зміну вартості обслуговування одного машиномісця, доказів цього суду не надано. Отже, з квітня 2017 року по вересень 2023 року відповідач повинен сплатити 14 043,12 грн. Згідно розрахунку заборгованості відповідачем було сплачено 8 587,41 грн. Тобто різниця складає 5 544,71 грн. Відповідачем сплачено двома платежами від 02.02.2024 року та 16.02.2024 року в сумі 5 852,40 грн. За таких обставин у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем.

Відповідач просить суд застосувати строки позовної давності посилаючись на те, що розрахунок заборгованості виконаний на підставі довідки про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг за період з 01.01.2016 року по 26.10.2023 року. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, строки, визначені ст. 257 ЦКУ, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин розпочався 12.03.2020 року. Постановою КМУ № 383 карантин продовжено по 30.06.2023 року. Таким чином позивач мав право пред`явити вимоги, строк закінчення позовної давності яких припав на дату після початку карантину виключно до 30.06.2023 року. Разом з тим з позовної заяви слідує, що вона підписана 15.11.2023 року, тобто після закінчення строку позовної давності, строк яких припав на карантин та був продовжений до 30.06.2023 року. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257 ЦКУ, продовжуються на строк його дії. Воєнний стан введено з 24.02.2022 року та неодноразово продовжено. Таким чином, станом на дату підписання позовної заяви (15.11.2023 року) було продовжено строк позовної давності тільки щодо вимог, які виникли з 24.02.2019 року. Враховуючи наведене, Відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності до вимог позивача, які розраховано за період до 24.02.2019 року.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" До житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Судом встановлено, що 18 травня 2009 року ТОВ «МГ-Сервіс» та ТОВ «Будівельно-сервісна компанія «Україна» складено акт приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс, згідно якого ТОВ «Будівельно-сервісна компанія «Україна» передало, а ТОВ «МГ-Сервіс» прийняло на баланс будинок АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» як балансоутримувач житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом, здійснює надання послуги з утримання підземного паркінгу багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що сторонами не оспорюється.

Відповідно до положень ст.322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.68 Житлового кодексу України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені КМУ.

На підтвердження заявлених позовних вимог щодо розміру заборгованості, ТОВ «МГ-Сервіс» долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості за послуги з утримання підземного паркінгу, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , де безпосередньо зазначено - заборгованість за надання послуг за утримання паркінгу за період з 01.04.2017 року по 01.10.2023 року у розмірі 30 269,28 грн.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа-суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Тобто, положення ст. 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку з утримання своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 23.11.2022 у справі № 761/43664/18.

У силу приписів ч. 2 ст. 7 вказаного Закону кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Частиною першою статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 21) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Згідно із ч. 2-3 ст. 12 зазначеного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 у справі № 910/582/17 зазначив, що витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

Положеннями статей 7, 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права та обов`язки споживача, виконавця комунальних послуг та управителя багатоквартирного будинку, зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, із зазначених положень Закону вбачається, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 761/48615/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

В даному випадку сторони не заперечують, що позивачем надаються з утримання підземного паркінгу у житловому багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , однак відповідач зазначає, що ним не оплачуються в зазначеному в позові розмірі такі послуги, оскільки між сторонами не було погоджено будь-якого підвищення її вартості.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано до суду доказів, що останній у встановленому законом порядку відмовився від надання послуг позивачем у спірний період, а саме з квітня 2017 року по жовтень 2023 року.

Також відповідачем не надано доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості.

Відповідач не сплатив вказані послуги належним чином, у зв`язку з чим у нього виникла перед позивачем заборгованість, яка відповідно до довідки позивача за період з з квітня 2017 року по жовтень 2023 року.

Між ТОВ «МГ-Сервіс» та ОСОБА_1 укладено договір № УПП 76-54 про надання послуг з утримання підземного паркінгу та на оплату комунальних послуг.

Відповідно до п. 2.3 договору вартість послуг з обслуговування паркінгу визначається виконавцем як середня вартість утримання одного машиномісця, і розраховується на підставі кошторису витрат (Додаток 1 до Договору).

З Додатку 1 до Договору приєднаного позивачем до справи, вбачається, що середня вартість утримання одного машиномісця складає 180,04 грн.

Відповідно до п.2.5 Договору виконавець письмово попереджує споживача про зміну вартості обслуговування одного машиномісця за 30 календарних днів до дати застосування цих змін.

З розрахунку вбачається, що з квітня 2017 року за утримання машиномісця № НОМЕР_1 нараховані суми, що відрізняються від суми середньої вартості утримання одного машино місяця, що передбачено Додатком 1 до Договору.

На виконання вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем не додано доказу, що він у відповідності до п. 2.5 Договору повідомив відповідача про зміну вартості обслуговування одного машиномісця.

Отже вирішуючи питання щодо розрахунку заборгованості, суд виходить з вартості обслуговування одного машиномісця в сумі 180,04 грн.

З квітня 2017 року по вересень 2023 року розмір заборгованості становить 14 043,12 грн.

З розрахунку вбачається, що відповідачем за вказаний період було здійснено платежі на загальну суму 8 587,41 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача, з урахуванням здійснених платежів, становить 5 455,71 грн.

Разом з тим, відповідачем до відзиву додано дві квитанції, які відповідач просить врахувати при розгляді справи. Так, з квитанції № 256644122 вбачається, що здійснений платіж ОСОБА_2 у розмірі 975,40 грн. з зазначенням платежу: оплата за паркінг за електроенергію за період з січень-лютий 2023 року по о/р НОМЕР_2 ОСОБА_1 . З квитанції № 254011114 вбачається, що здійснений платіж ОСОБА_2 у розмірі 4 877,00 грн. з зазначенням платежу: оплата за паркінг за електроенергію за період з березень-грудень 2023 року по о/р НОМЕР_2 ОСОБА_1 не містить відомостей про оплату за надані послуги з утримання підземного паркінгу.

Дані квитанції суд не бере до уваги, оскільки призначення платежу не відноситься до оплати послуг за утримання підземного паркінгу.

Аналізуючи викладене вище суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення основної суми заборгованості в розмірі 5 455,71 грн. за утримання машиномісця.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Крім того, у відповідності із вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, окрім основної суми заборгованості, позивач також просить стягнути індекс інфляції (інфляційне збільшення) та 3% річних

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

За підрахунками суду 3 % річних складає 209,80 грн., інфляційна складова складає 901,78 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строків давності у цій справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннями ст. 257 ЦК України.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема ч. 2 ст.258ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1ст. 261 ЦК України.

За правилами ч. 5ст. 216 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, прийнятій у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року, прийнятій у справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року, прийнятій у справі №6-154цс15, зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з ч. 4 ст.267ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст.267ЦК Українипозивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, прийнятій по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Суд зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11березня 2020року №211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-IX набрав чинності 02.04.2020 року.

У постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року, прийнятій у справі №679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року, прийнятій у справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2.

Отже, у спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з утримання підземного паркінгу надані з квітня 2017 року по 01.10.2023 року, в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на момент подання позову (05.01.2024 року) не сплила.

При обчислені строку позовної давності судом були враховані положення статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до яких, плата за-комунальні послуги (послуги з теплопостачання) нараховується щомісячно, а отже перебіг позовної давності починається після несплати (часткової оплати) чергового платежу.

Натомість позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідача за період з 01.04.2017 року по 01.10.2023 року, заявлені в межах строку позовної давності, а відтак, підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, є обґрунтованим та таким підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати з оплати судового збору в розмірі 2684,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», статтями 322, 509, 510, 525, 526, 549, 611, 625, 629, 901, 903 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» заборгованість в розмірі 5 455,71 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» 3 % річних в сумі 209,80 грн., інфляційну складову в сумі 901,78 грн., а всього 1 111,58 грн.

В інішій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс» судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 11.02.2025 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «МГ-Сервіс», код ЄДРПОУ 34807197, адреса місцезнаходження: 02160, м. Київ, вул. Микільсько - Слобідська 1а, оф. 291.

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Н.О. Яровенко