Постанова

від 12.02.2025 по справі 134/657/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 134/657/24

Провадження № 22-ц/801/474/2025

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Лабай О. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 рокуСправа № 134/657/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І.,

за участю сторін: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїм.Вінниці цивільнусправу №134/657/24запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи Органу опіки та піклування Крижопільської селищної ради, Органу опіки та піклування Шпиківської селищноїради про позбавленнябатьківських прав,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвокатаГлушкової ОльгиІгорівни нарішення Крижопільськогорайонного судуВінницької областівід 04грудня 2024року,яке ухвалив суддя Лабай О.В. в Крижопільському районному суді Вінницької області, повний текст складено 11 грудня 2024 року,

в с т а н о в и в:

В квітні2024року ОСОБА_1 звернувся всуд зпозовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи Органу опіки та піклування Крижопільської селищної ради, Органу опіки та піклування Шпиківської селищноїради про позбавленнябатьківських прав, мотивуючи позовні вимоги тим, що спільно проживав з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання народилося двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2019 році вони з відповідачкою припинили спільне проживання і діти залишилися проживати з ним.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 вересня 2020 року в справі № 134/888/20 з відповідачки стягнуто аліменти на його користь на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 червня 2020 року з дня пред`явлення позову, до досягнення дітьми повноліття. Однак, відповідачка аліменти не сплачує і станом на листопад 2023 року, сума заборгованості по аліментам складає 122531,74 грн.

Син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в с. Павлівка зі своєю бабою по лінії матері, а ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з ним по АДРЕСА_1 .

Вважає, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток їхнього сина ОСОБА_6 , на його виховання та навчання, не дає матеріальної допомоги, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини та інше, не виявляє інтересу до внутрішнього світу своєї дитини, взагалі не спілкується з сином, тому просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути судові витрати.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2024 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. При цьому, враховуючи протиправну поведінку відповідача щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню сина ОСОБА_5 , її попереджено, що у разі продовження протиправної поведінки вона буде позбавлена батьківських прав.

Не погодившисьз вказанимрішенням суду,представник ОСОБА_1 адвокатГлушкова О.І.подала апеляційнускаргу,оскільки вважає його незаконнимта необґрунтованим,ухваленим знеправильним застосуваннямнорм матеріальногоправа тапорушенням нормпроцесуального права,без наданнясудом оцінкивсім доказампо справі,а такожбез врахуванняфактичних обставинданої справи.Просила скасуватирішеннята ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач самостійно займається вихованням та повністю утримує сина ОСОБА_6 . Відповідачка сином не цікавиться, не спілкується з ним і не бере участі в його житті. На підтвердження цієї обставини до позовної заяви було долучено докази, яким в порушення вимог ст.89 ЦПК України судом першої інстанції не було надано оцінки, не наведено мотивів відхилення судом доказів, в тому числі і показів свідків.

Вважає, що в оскаржуваному рішенні не мотивовано з яких підстав суд першої інстанції дійшов висновку про недостовірність доказів, покладених органами опіки і піклування в обґрунтування їхніх висновків.

Також зазначила, що суд першої інстанції обмежився формальним розглядом справи, не врахував інтересів дитини, та не обґрунтував, яким чином збереження за відповідачкою її батьківських прав, в той час як вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків, буде сприяти збереженню сімейних відносин матері та дитини, які вона не бажає підтримувати.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 вересня 2020 року в справі № 134/888/20 з відповідачки стягнуто аліменти на користь позивача на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 червня 2020 року з дня пред`явлення позову, до досягнення дітьми повноліття, що підтверджується копією виконавчого листа Крижопільського районного суду Вінницької області.

Згідно довідки Крижопільської селищної ради від 29 березня 2021 року позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , та з 01 червня 2019 року з ним проживали його діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відповідно до розрахунку Крижопільського ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) від 15 листопада 2023 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів за період з червня 2020 року по жовтень 2023 рік становить 122531,74 грн.

Згідно з характеристикою виданою Рахнівсько Лісовим ліцеєм з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією № 2 Шпиківської селищної ради, ОСОБА_5 навчається в Рахнівсько Лісовому ліцеї № 2 з жовтня 2020 року. Матір в заклад освіти жодного разу не з`являлася та зав`язків з класним керівником не підтримувала.

Відповідно до виписки з амбулаторної картки № 10/69 виданої ФОП ОСОБА_7 амбулаторія ЗПСМ 21 листопада 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час звернень до сімейного лікаря дитину супроводжував батько.

Орган опіки та піклування Крижопільської селищної ради у своєму висновку від 22 лютого 2024 року вважає доцільним позбавлення батьківських прав відповідача відносно її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте зазначений висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав зроблені без спілкування з ОСОБА_3 .

Орган опіки та піклування Шпиківської селищної ради у своєму висновку від 06 вересня 2024 року вважає доцільним позбавлення батьківських прав відповідача відносно її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте зазначений висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав зроблені також без спілкування з ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки характеристики на жителя с. Рахни- Лісові Тульчинського районну Вінницької області ОСОБА_1 складеної Рахнівсько-Лісовим Старостинським округом Шпиківської селищної ради Тульчиського районну Вінницької області 26 серпня 2024 року, проживаючий в с. Рахни Лісові гр. ОСОБА_1 зарекомендував себе з позитивної сторони, добрий господар, дбає про сім`ю, періодично їздить на заробітки.

Відповідно до висновку оцінки сім`ї складеного 22 серпня 2024 року ОСОБА_8 здатний в повній мірі задовільнити потреби дітей, його батьківський потенціал достатній. Батько відповідально ставиться до утримання та виховання синів. Він повноцінно бере участь у вихованні дітей та максимально забезпечує комфортні умови проживання. Відповідно до відомостей зазначених в розділі 1 «Загальна інформація про членів сім`ї на час оцінювання, що проводилось із 16 серпня 2024 року по 22 серпня 2024 року» ОСОБА_1 батько працює на Елеваторі с. Рахни-Лісові, місце проживання АДРЕСА_3 , ОСОБА_9 співмешканка працює за кордоном, місце проживання АДРЕСА_1 , син ОСОБА_5 місце навчання Рахнівсько - лісовий ліцей № 2, місце проживання АДРЕСА_1 , син ОСОБА_4 відомості про місце навчання відсутні, місце проживання зазначене АДРЕСА_1 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 3 Конвенціїпроправа дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцієюпроправа дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями статті 1 Закону України«Проохорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенціїпрозахист прав людини і основоположних свобод.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я та особливостей розвитку.

У національному законодавстві підставипозбавлення батьківських правпередбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовомпро позбавлення батьківських правмають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звернення до суду з позовомпро позбавлення батьківських правмає передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.

Згідно зі статтею 166 СК Українипозбавлення батьківських правє винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав(тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських правдопускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контекстіпозбавлення батьківських прав,суди повинні зважувати на те, щопозбавлення батьківських правна дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенціїпрозахист прав людини і основоположних свобод.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуютьсяпрофізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.Позбавлення батьківських правє виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, щопозбавлення батьківських правє крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позовупропозбавлення цих прав. Таким чином,позбавлення батьківських правдопускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (продоцільність чинедоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.Висновоквиконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, щопозбавлення батьківських правє крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою дляпозбавлення батьківських прав.Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контекстіпозбавлення батьківських прав,суди повинні зважувати на те, щопозбавлення батьківських правна дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовийвисновок проте, щопозбавлення батьківських правє крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

При вирішенні судом питання щодопозбавлення батьківських праввизначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.

Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідачкою від виконання своїхбатьківськихобов`язків, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається батько, не свідчить безумовнопроте, що мати дитини не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Посилання позивача на те, що матір не піклується про дитину, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Суд апеляційної інстанцій критично оцінює покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина, та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки за внутрішнім переконанням суду ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого її ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

У справі, що переглядається, позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

У частині шостій статті 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом першої інстанції вірно, в силу ст. 19 СК України, не взято до уваги висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її сина ОСОБА_6 , оскільки цей висновок недостатньо мотивований та в ньому не зазначено, які саме інтереси дитини враховано.

Крім того, висновок не місить відомостей про з`ясування органом опіки та піклування реального відношення матері до дитини, не містить доказів, які характеризують особистість матері, а також не вбачається чи запрошувалася мати дитини для надання пояснень стосовно спірного питання, чи взагалі вона була повідомлена про те, що буде вирішуватися питання про позбавлення її батьківських прав.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Наполягаючи на позбавленні відповідачки батьківських прав ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення для дитини, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини.

Враховуючи, що позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, приймаючи до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, суд першої інстанції прийшовдо правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Такий висновок відповідатиме якнайкращим інтересам дитини з огляду на необхідність забезпечення їх прав на спілкування та збереження зав`язків з обома батьками.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Глушкової Ольги Ігорівни залишити без задоволення.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12 лютого 2024 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Стадник І.М.