Постанова

від 12.02.2025 по справі 400/3200/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3200/22Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВЛАДАН" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі за позовною заявою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства "ВЛАДАН" про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з Приватного підприємства "ВЛАДАН" на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю загальну суму заборгованості 105 017,70 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 100 207,50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 4 810,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач подав звіт за формою № 10-ПОІ за 2021р., відповідно до якого у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа, кількість робочих місць для осіб з інвалідність становить 2 особи, проте згідно даних Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідач не працевлаштував на підприємство в 2021 році 1 особу з інвалідністю, чим порушив норми Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", тому зобов`язаний сплатити самостійно адміністративно-господарські санкції. Загальна сума заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021р. складає 105017,70 грн., з яких адміністративно-господарські санкції 100207,50 грн. та пеня за порушення термінів сплати 4810,20 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства «ВЛАДАН» на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю загальну суму заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021р. в розмірі 105017,70 грн., з яких адміністративно-господарські санкції - 100207,50 грн. та суму пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій 4810,20 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є безпідставним та необґрунтованим, просить прийняти додаткові докази приватного підприємства «Владан», додані до апеляційної скарги; скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь приватного підприємства «Владан» судовий збір.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що відповідач не отримував ухвалу про порушення провадження у справі, що є порушенням ст. 174 КАС України, у зв`язку з чим був позбавлений свого права на захист шляхом подачі відзиву на позов з обґрунтуванням своєї позиції щодо безпідставності заявлених позовних вимог. Апелянт зазначає, що про існування оскаржуваного рішення від 28.03.2024 року у справі №400/3200/22 відповідач дізнався тільки 07.08.2024 року при отриманні Постанови про відкриття виконавчого провадження № 75675026 від 01.08.2024 року щодо стягнення грошових коштів за виконавчим листом № 400/3200/22, виданим 28.03.2024. Вказує, що відповідач має докази, що спростовують висновки суду першої інстанції, про те з поважних, вищезазначених причин не мав можливості надати їх в судове засідання. Апелянт зазначає, що у лютому 2022 року відповідачем подано до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за 2021 рік форми №10-ПОІ, в якому була допущена технічна помилка та замість двох працюючих інвалідів зазначений тільки один. Згідно «Аналізу рахунку 651» відповідача вбачається, що за 2021 рік працівникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розмір нарахованого ЄСВ складав 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю. З наведеного, на думку апелянта, виходить, що у 2021 році у відповідача працювали два інваліди і останнім дотримано норми ст.18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме - в повному обсязі виконано норматив робочих місць для працевлаштування 2 осіб з інвалідністю згідно середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Апелянт вказує, що він має докази, що спростовують висновки суду першої інстанції, про те з поважних, вищезазначених причин не мав можливості надати їх в судове засідання.

16 вересня 2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що у Звіті про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою № ІО-ПОІ (річна) (далі - Звіт № 10-ПОІ) відповідач самостійно зазначив у рядках: 2- середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1 особа; 03- кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону «України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 2 особи; 06 - суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 100 207,50 грн. Порушень при проведенні розрахунку встановлено не було. У зв`язку з несплатою відповідачем в добровільному порядку адміністративно- господарських санкцій позивач, у межах встановлених процесуальних строків, 14.06.2022 року направив позовну заяву про стягнення 100 207,50 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 4 810,20 грн. Вказує, що твердження відповідача про допущення ним технічної помилки при заповненні Звіту № 10-ПОІ є безпідставним.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Приватним підприємством «ВЛАДАН» подано до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за 2021 рік форми №10-ПОІ, в якому відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (рядок 1) у 2021 році становила - 40 осіб, з них середньооблікова кількість працівників, яким встановлена інвалідність становить 1 особа, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати - 2 особи, фонд оплати праці штатних працівників у 2021 році 4008,30 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 100207,50 грн.

Позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", тому нарахував відповідачу адміністративно-господарська санкції та пеню за порушення термінів сплати таких санкцій.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно поданого звіту відповідача форми 10-ПОІ за 2021 рік на підприємстві у поточному році не була працевлаштована жодна особа з інвалідністю, а станом на час розгляду справи відповідач не надав доказів створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, не подавав до центру зайнятості звіти форми № 3-ПН з вакансіями для осіб з інвалідністю, не надав доказів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що матеріали адміністративної справи не містять жодного належного доказу про вжиття останнім всіх можливих заходів для створення робочих місць інвалідам, тому позов належить задовольнити та стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021р. в розмірі 105017,70 грн., з яких адміністративно-господарські санкції - 100207,50 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій 4810,20 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 172 Кодексу законів про працю передбачено, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про охорону праці» у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов`язаний організувати працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є однією з категорій осіб, які мають додаткові гарантії на допомогу в працевлаштуванні.

Закон № 875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Колегія суддів звертає увагу, що практика Верховного Суду щодо застосування положень цього Закону сформована, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № П/811/696/17, від 13 березня 2018 року у справі № 809/1377/17, від 10 липня 2018 року у справі №П/811/722/17, від 27 листопада 2018 року у справі № П/811/698/17 та від 21 листопада 2022 року у справі №400/3957/21.

Так, статтею 17 Закону № 875-ХІІ встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Статтею 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 875-XII.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у аналогічних правовідносинах у постанові від 16 червня 2020 року у справі №813/3047/18.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач посилається на необізнаність розгляду судом першої інстанції справи, у якій апелянт є відповідачем, зазначає, що справа розглянута в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, що ні ухвала про відкриття провадження не направлялась апелянту у зв`язку з чим апелянт був позбавлений права надати пояснення та докази на підтвердження своєї позиції.

Колегія суддів зауважує, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Відповідно до ч.3 ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно з ч.8 ст. 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.10 ст. 79 КАС України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази отримання апелянтом позовної заяви, процесуальних документів та копії рішення суду, у зв`язку з чим приходить до висновку, що відповідачем до суду першої інстанції докази не були подані з поважних, не залежних від відповідача причин та приходить до висновку про можливість прийняття доказів, наданих до апеляційної скарги та надання їм оцінки.

З матеріалів справи вбачається, що Приватним підприємством «ВЛАДАН» було подано до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми №10-ПОІ, в якому відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2021 році становила - 40 осіб, з них середньооблікова кількість працівників, яким встановлена інвалідність становить 1 особа, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 2 особи, фонд оплати праці штатних працівників 4008,30 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 100207,50 грн.; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 100207,5 грн. (а.с. 9).

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у вищезазначеному звіті була допущена технічна помилка, помилково зазначено одну працюючу особу з інвалідністю, в той час, коли на підприємстві було працевлаштовано дві особи з інвалідністю.

На підтвердження доводів, апелянтом надано наказ ПП «Владан» від 31.05.2016 року №5-К, відповідно до якого з 01.06.2016 року на постійну роботу на посаду нарядника прийнято ОСОБА_1 (а.с. 40).

Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 28.11.2017 року ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи безстроково (а.с. 43).

Крім цього, згідно наказу ПП «Владан» від 23.05.2016 року №3-К з 24.05.2016 року на постійну роботу на посаду сторожа прийнято ОСОБА_2 (а.с. 42).

На виконання ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року 21 січня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника ПП «Владан» надійшли витребувані судом документи, з яких вбачається, що згідно довідки до акта огляду МСЕК від 25.02.2020 року ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи, інвалідність встановлена на строк до 01 березня 2022 року, дата чергового переогляду - лютий 2022 року.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що у звітному періоді 2021 році на ПП «Владан» працювало 2 особи, яким встановлено інвалідність, у зв`язку з чим нарахування адміністративно-господарських санкцій позивачем є безпідставним.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом виконано вимоги статей 18-19 Закону № 875-XII, тобто виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році, а тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-XII, відносно апелянта відсутні.

Оскільки відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-XII, то відсутні також підстави і для стягнення з останнього пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку № 70.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на неправильному трактуванні норм чинного законодавства.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, обставини справи та докази, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги до суду сплаті підлягав судовий збір у розмірі 3721,50 грн.

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів №664 від 08 серпня 2024 р. за подання апеляційної скарги ПП «Владан» був сплачений судовий збір у розмірі 4542,00 грн.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ПП «Владан» та скасування рішення суду першої інстанції, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь апелянта сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги саме у розмірі 3 721,50 грн.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що ст.7 Закону України «Про судовий збір» встановлено підстави для повернення судового збору.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВЛАДАН" задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (54005, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 17; код ЄДРПОУ 20917114) на користь Приватного підприємства "ВЛАДАН" (57171, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, селище Чумаки, вул. Степова, 41; код ЄДРПОУ 37307284) судовий збір в розмірі 3 721,50 грн. (три тисячі сімсот двадцять одна гривня п`ятдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик