Постанова

від 03.02.2025 по справі 907/408/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2025 р. Справа №907/408/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача (скаржника) Борисова Г.Й. (в режимі відеоконференції у Господарському суді Закарпатської області)

від відповідача Хитрук Н.І. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця від 05 грудня 2024 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 28 листопада 2024 року (повний текст підписано 28.11.2024), суддя Андрейчук Л.В.

у справі №907/408/24

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Євротранстелеком, м. Київ

про встановлення земельного сервітуту

в с т а н о в и в :

25 квітня 2024 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» про:

-встановлення на користь ТОВ «Євротранстелеком» безстрокового оплатного земельного сервітуту 0,8480 га, кадастровий номер: 2121555100:01:001:0001 (загальна площа земельної ділянки 12,0034 га), яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Воловець, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, правовий режим земельної ділянки - на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця», оплата сервітуту 11 618 грн 96 коп. з ПДВ в місяць або 139 427 грн 48 коп. з ПДВ в рік на користь АТ «Укрзалізниця», вид сервітуту - для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв`язку ТОВ «Євротранстелеком» з моменту набрання рішенням суду законної сили;

-зобов`язання ТОВ «Євротранстелеком» внести відомості про земельний сервітут ділянки з кадастровим номером 2121555100:01:001:0001, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Воловець до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28 листопада 2024 року у справі №907/408/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, так як право вимоги встановлення земельного сервітуту у даному випадку належить саме ТОВ «Євротранстелеком», тобто відповідачу у справі, оскільки, право вимоги про встановлення сервітуту належить особі, яка має намір користуватись чужою земельною ділянкою, до власника (володільця або землекористувача) такої ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 28 листопада 2024 року у справі №907/408/24 та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що в межах земель, які знаходяться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», зокрема через земельну ділянку із кадастровим номером 2121555100:01:001:0001 прокладені волоконно-оптичні лінії зв`язку (кабелі), що є власністю ТОВ «Євротранстелеком». Щодо неможливості задоволення інтересів позивача без встановлення сервітуту, наголошує, що така неможливість обумовлена потребою врегулювання використання земельної ділянки позивача, на якій знаходиться майно відповідача, визначення їхніх взаємних прав та обов`язків, а також вирішення питання щодо компенсації витрат позивача тощо. Зазначає, що відповідач, маючи на праві власності об`єкт нерухомості, фактично використовує земельну ділянку без оформлення права на таке користування в установленому законодавством порядку, чим порушуються права позивача, а встановлення сервітуту визначеним позивачем способом є найменш обтяжливим. Крім цього, посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.12.2021 року у справі №918/303/21, про те, що звертатися до суду з вимогою про встановлення сервітуту вправі не лише особа, яка вимагає установлення для неї права обмеженого користування чужим майном, а й сам власник (користувач) земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що сторони спору врегулювали питання експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту на підставі чинних угод сторін, тому відсутні будь-які підстави для встановлення сервітуту. Наголошує, що ТОВ «Євротранстелеком» було створене з ініціативи Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Міністерства транспорту України для задоволення потреб Укрзалізниці в мережі зв`язку. Подальші відносини сторін щодо будівництва, експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю, що був побудований в рамках співробітництва сторін, були вирішені сторонами на підставі Генеральної угоди про співробітництво № 589/01 від 27 грудня 2001 року, Угоди про співробітництво від 17 січня 2002 року, Договору № 280/Ш на технічне обслуговування і аварійне відновлення від 01 серпня 2005 року та інших угод. Одночасно наголошує, що саме АТ «Укрзалізниця» з 2005 року здійснює обслуговування волоконно-оптичного кабелю, прокладеного в межах співробітництва сторін, та вживає заходи, спрямовані на збереження його цілісності, за що отримує плату. Щодо посилань апелянта на практику Верховного Суду, зазначає, що останній у справі №918/303/21 виходив саме із обставин закінчення строку попереднього договору сервітуту, укладеного із відповідачем, а також невчинення останнім дій щодо повернення земельної ділянки та її звільнення, тобто фактичного продовження дії договору сервітуту.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що власник та володілець (користувач) земельної ділянки наділені рівними правами стосовно можливості укладення договорів земельних сервітутів, а дії відповідача, пов`язані з відмовою у встановленні земельного сервітуту, призводять до того, що відповідач, маючи на праві власності об`єкт нерухомості, фактично використовує земельну ділянку без оформлення права на таке користування в установленому законодавством порядку, чим порушуються права позивача, а встановлення сервітуту визначеним позивачем способом є найменш обтяжливим. Також наголошує, що такими своїми діями відповідач позбавляє позивача правової визначеності (встановленні чітких прав та обов`язків сторін), і враховуючи юридичну нерозривну взаємопов`язаність позивача та відповідача (адже волоконно-оптичні лінії зв`язку відповідача прокладені через земельну ділянку, яка перебуває на праві постійного користування у позивача), відмова відповідача визначити взаємні права та обов`язки шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту і є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Судові засідання з розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на підставі відповідних ухвал суду, проводились в режимі відеоконференції з Господарським судом Закарпатської області за клопотанням позивача та поза межами приміщення суду за клопотанням відповідача.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 28 листопада 2024 року у справі №907/408/24 та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційній скарзі та відповіді на відзив.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний №77165233 від 27.12.2016 Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (на даний час АТ «Українська залізниця» згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця»») є користувачем земельної ділянки площею 12,0034 га, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Воловець, кадастровий номер 2121555100:01:001:0001. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 6528825.

27 грудня 2001 року між Державною адміністрацією залізничного транспорту України (універсальним правонаступником якої є АТ «Укрзалізниця») та ТОВ «Євротранстелеком» укладено Генеральну угоду про співробітництво №589/01, відповідно до умов якої, а саме: п.п.1, 2 предметом Угоди є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації Мережі зв`язку для задоволення потреб Укрзалізниці і надання послуг зв`язку з використанням ресурсів Мережі. Мережа означає сукупність засобів і споруд зв`язку ТОВ «Євротранстелеком», об`єднаних у єдиному технологічному процесі для забезпечення пропуску телекомунікаційного трафіка на базі волоконно-оптичних ліній зв`язку в межах земель транспорту, що встановило і використовує ТОВ «Євротранстелеком».

У п.4.2 Генеральної угоди №589/01 сторонами врегульовано питання щодо розподілу канального ресурсу.

Відповідно до п.4.2.1 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс ТОВ «Євротранстелеком» використовується для комерційних цілей.

Згідно з п.4.2.2 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс Залізниць України може бути використаний для власних технологічних потреб.

17 січня 2002 року між Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська державна залізниця» (далі Залізниця) та ТОВ «Євротранстелеком» укладено Угоду про співробітництво, відповідно до підп.3.2.1 п.3.2 якої Залізниця за окремими договорами надає право прокладання волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту.

Відповідно до п.6.1 Генеральної угоди про співробітництво №589/1 від 27.12.2001 та Угоди про співробітництво від 17.01.2002 після закінчення будівництва Мережі взаємовідносини з питань експлуатації будуть здійснюватися на підставі додаткових договорів, укладеними сторонами.

Відповідно до акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту у сфері телекомунікацій, зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Закарпатської області від 22.04.2008 №183, волоконно-оптична лінія зв`язку «Воловець-Мукачево» протяжністю 62,321 км прийнята в експлуатацію.

Судом встановлено, що в межах земель, які знаходяться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», зокрема через зазначену вище земельну ділянку із кадастровим номером 2121555100:01:001:0001 прокладені волоконно-оптичні лінії зв`язку (кабелі), що є власністю ТОВ «Євротранстелеком».

АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» зверталось листами від 28.07.2017 №ДН-5-ДНКМ/111, від 04.11.2019 №НЗІ-10/5735, від 25.01.2024 №НКМ-12/5, від 10.04.2024 №НКМ-12/31 до ТОВ «Євротранстелеком» з пропозицією щодо врегулювання питання встановлення сервітуту та використання земельної ділянки, на яких прокладені волоконно-оптичні кабелі.

ТОВ «Євротранстелеком» залишило звернення АТ «Укрзалізниця» без задоволення, мотивуючи таке відсутністю правових підстав для укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, оскільки прокладання волоконно-оптичних ліній зв`язку здійснено на підставі Генеральної угоди про співробітництво №589/01 від 27.12.2001 та Угоди про співробітництво від 17.01.2002.

Як зазначає позивач, зважаючи на те, що жодна пропозиція щодо укладення договору сервітуту на земельних ділянках, на яких прокладено Мережу не була задоволена, Залізниця повторно скерувала лист №НКМ-12/31 від 10.04.2024 з пропозицією узгодити істотні умови договору сервітуту, зокрема щодо зазначеної земельної ділянки, яка розташована за адресою: Закарпатська область, м. Мукачівський район, смт. Воловець, кадастровий номер 2121555100:01:001:0001. Орієнтовна площа сервітуту 0,8480 га, пропонована місячна плата за земельний сервітут 11618 грн. з ПДВ або 139427 грн 48 коп. з ПДВ в рік згідно розрахунку, що додається.

У квітні 2024 року АТ «Українська залізниця» звернулося до суду з цим позовом до ТОВ «Євротранстелеком» про:

-встановлення на користь ТОВ «Євротранстелеком» безстрокового оплатного земельного сервітуту 0,8480 га, кадастровий номер: 2121555100:01:001:0001 (загальна площа земельної ділянки 12,0034 га), яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Воловець, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, правовий режим земельної ділянки - на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця», оплата сервітуту 11 618 грн 96 коп. з ПДВ в місяць або 139 427 грн 48 коп. з ПДВ в рік на користь АТ «Укрзалізниця», вид сервітуту - для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв`язку ТОВ «Євротранстелеком» з моменту набрання рішенням суду законної сили;

-зобов`язання ТОВ «Євротранстелеком» внести відомості про земельний сервітут ділянки з кадастровим номером 2121555100:01:001:0001, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Воловець до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У ч.1 ст.2 ЗК України визначено, що земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

При цьому земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 ЗК України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (частина перша статті 4 ЗК України).

Водночас, відповідно до статті 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже, спірні правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю юридичною природою регулюються як нормами земельного, так і цивільного законодавства.

Так, ЗК України в главі 16 врегульовано «Право земельного сервітуту», яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (ч.1 ст.98 ЗК України).

У статті 400 ЦК України закріплено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1 ст.100 ЗК України, ч.1 ст.402 ЦК України).

При цьому спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як убачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду.

Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду, відповідно до якої переглядалися рішення у справах з вимогами як про визнання укладеним договору сервітуту (постанови від 20.09.2018 у справі №918/370/17, від 03.12.2020 у справі №925/27/18), так і про встановлення сервітуту судом без укладення відповідного договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №911/2701/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №915/483/17, від 29.01.2020 у справі №920/1204/17).

Главою 32 ЦК України визначено, що сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 401 ЦК України), сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію (стаття 402 ЦК України).

Водночас зазначені норми також встановлюють коло осіб, між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини та умови їх виникнення, без обмеження щодо того хто має право ініціювання встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку виникнення спору з цього питання.

Частиною 3 ст.402 ЦК України передбачено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Разом з тим, правова природа сервітуту передбачає, що однією з умов його встановлення є неможливість власника майна задовольняти власні потреби без встановлення користування чужим майном.

У постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі №918/303/21 викладено висновок щодо можливості власника (користувача) земельної ділянки бути позивачем у справі про встановлення земельного сервітуту, тобто вимагати його встановлення щодо інших осіб.

У ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст.14 ГПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Поряд з тим, позивачем при зверненні до суду з цим позовом, не обґрунтовано порушеного відповідачем права в межах заявленого позову, оскільки як вбачається з матеріалів справи, волоконно-оптичний кабель/лінії зв`язку ТОВ «Євротранстелеком», для експлуатації та обслуговування якого позивач просить встановити земельний сервітут відповідачу, побудований з ініціативи позивача (Акціонерного товариства «Українська залізниця») в рамках співробітництва сторін за Генеральною угодою про співробітництво №589/01, Угодою про співробітництво від 17 січня 2002 року та прийнятий в експлуатацію за участю позивача на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту у сфері телекомунікацій. Вказана волоконно-оптична лінія зв`язку експлуатується та обслуговується Акціонерним товариством «Українська залізниця», за що воно отримує плату (договір №280/Ш на технічне обслуговування і аварійне відновлення від 01 серпня 2005 року).

Тобто, спірна волоконно-оптична лінія зв`язку використовується самим позивачем в своїй господарській діяльності відповідно до умов розподілу ресурсу Мережі, що визначені розділом 4 Генеральної угоди про співробітництво №589/01.

У розділі 2 Генеральної угоди №589/01 визначено, що предметом угоди є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації сукупності засобів і споруд зв`язку ТОВ «Євротранстелеком», об`єднаних у єдиному технологічному процесі для забезпечення пропуску телекомунікаційного трафіка на базі волоконно-оптичних ліній зв`язку в межах земель транспорту (надалі «Мережа») для задоволення потреб Укрзалізниці і надання послуг зв`язку з використанням ресурсів Мережі. Строк дії Генеральної угоди №589/01 - протягом терміну будівництва та експлуатації Мережі (п.9.1).

У п.3.3.1 Генеральної угоди №589/01 сторони погодили, що на виконання останньої Залізниці України та Центральна станція зв`язку Укрзалізниці за окремими договорами із ТОВ «Євротранстелеком» надають право прокладення волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту, яке буде оформлене сторонами відповідними актами.

На виконання вищевказаних угод сторони підписали акт до Угоди від 17.01.2002 про надання права на прокладання волоконно-оптичних ліній зв`язку в межах земель транспорту на весь термін будівництва мережі зв`язку. У свою чергу факт прийняття в експлуатацію волоконно-оптичних ліній зв`язку «Воловець-Мукачево» підтверджуються актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту у сфері телекомунікацій.

З наведеного вбачається, що діючими угодами сторін спору передбачено, що предметом угод є співробітництво сторін з будівництва та експлуатації мережі в межах земель транспорту для задоволення потреб залізниці та для комерційних цілей ЄТТ, що свідчить про спільні дії сторін в їхніх інтересах.

Як вбачається із матеріалів справи, саме АТ «Укрзалізниця» з 2005 року здійснює обслуговування волоконно-оптичного кабелю, прокладеного в межах співробітництва сторін, та вживає заходи, спрямовані на збереження його цілісності, за що отримує плату. Так, 01 серпня 2005 року між сторонами укладено договір №280/Ш на технічне обслуговування і аварійне відновлення, відповідно до умов якого Львівська залізниця приймає на себе зобов`язання щодо виконання робіт з технічного обслуговування і аварійного відновлення ліній зв`язку, а ТОВ «Євротранстелеком» сплачує вартість цих робіт. Відтак, сторони, укладаючи генеральну угоду №589/01, угоду про співробітництво від 17 січня 2002, договір №280/Ш та інші правочини в рамках цих угод, врегулювали між собою правовідносини щодо прокладання та наступного використання, експлуатації, технічного обслуговування та ремонту волоконно-оптичних ліній зв`язку.

Під час укладення вказаних правочинів сторони виходили з того, що волоконно-оптичні лінії зв`язку прокладаються на земельних ділянках та з використанням інфраструктури АТ «Укрзалізниця», яке буде здійснювати їх технічне обслуговування та аварійний ремонт, і не передбачали встановлення сервітуту в інтересах ТОВ «Євротранстелеком».

Крім цього, щодо площі сервітуту, колегія суддів звертає увагу, що акт комісійного обстеження частини земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця» від 02 грудня 2019 року, складений представниками АТ «Укрзалізниця», містить вказівку на орієнтовну площу сервітуту, яку бажає встановити позивач, разом з тим, у матеріалах справи відсутня технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку позивач просить встановити сервітут. Щодо строку сервітуту, колегія суддів звертає увагу, що термін експлуатації мережі та, дії генеральної угоди про співробітництво №589/01 закінчується у 2033 році, що унеможливлює встановлення сервітуту безстроково.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем його прав, як користувача земельною ділянкою площею 12,0034 га кадастровий номер 2121555100:01:001:0001, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Воловець, а відтак і необхідності встановлення земельного сервітуту для ТОВ «Євротранстелеком» для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв`язку, а також зобов`язання відповідача внести відповідні дані до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, як похідної позовної вимоги.

Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 28 листопада 2024 року у справі №907/408/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця без задоволення.

Матеріали справи №907/408/24 повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 10 лютого 2025 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.