Постанова

від 13.02.2025 по справі 135/734/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 135/734/24

Провадження № 22-ц/801/322/2025

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 рокуСправа № 135/734/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Сопруна В. В., Сала Т. Б.,

з участю секретаря судового засідання Кашпрук М. Г.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки і піклування Ладижинської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Басараб Олени Дмитрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 29 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Нікандрової С. О. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору органопіки тапіклування Ладижинськоїміської ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Подружнє життя між сторонами припинено у жовтні 2022 року. Відповідачка ОСОБА_2 подала до Ладижинського міського суду Вінницької області позовну заяву про розірвання шлюбу, яка призначена до розгляду.

ОСОБА_1 вважає за необхідне звернутися із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав та стягнення із неї аліментів на утримання дитини з таких підстав, оскільки він проживає разом із сином за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 . Відповідачка мешкає за місцем своєї реєстрації у АДРЕСА_2 .

Протягом року ОСОБА_2 жодним чином не піклується про дитину, не проявляє зацікавленості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами сина, станом його здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу сина; не створює умов для отримання ним освіти.

На даний час створилися умови, які шкодять інтересам дитини: син практично залишився без материнського догляду і турботи та можливості оформити на нього державні соціальні виплати.

Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки з боку відповідачки.

Зазначені факти можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідоме нехтування нею своїми обов`язками.

У зв`язку з викладеним, позивач у заявленому позові просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подачі позову в суд і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 29 листопада 2024 року позов було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 06 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було відмовлено та попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також покладено на Міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради (орган опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради) обов`язок контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції зазначив, що та обставина, що після припинення шлюбних відносин сторін матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається лише батько, не є безумовним свідченням того, що матір дитини не бажає брати участь в її утриманні та вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Щодо визнання відповідачкою ОСОБА_2 позову про позбавлення її батьківських прав відносно сина, суд зазначив, що визнання особою позову про позбавлення її батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

Місцевий суд дійшов висновку, що наданий на виконання ухвали суду висновок органу опіки та піклування зроблений без проведення ретельної перевірки таґрунтується лише на відомостях, які вказані позивачем у позові, не містить мотивів прийнятого рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, а тому не взяв його до уваги.

Зважаючи на те, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день розгляду справи досяг 14 років, в підготовчому судовому засіданні судом було ухвалено рішення про його допит в суді для з`ясування думки щодо позбавлення батьківських прав відповідачки. У судовому засіданні ОСОБА_3 , пояснив, що на даний час проживає з батьком ОСОБА_1 в м. Вінниця, де він навчається в школі у 8 класі. З батьком має добрі стосунки, а з матір`ю не дуже добрі стосунки. Мати близько року проживає окремо від них, не приймає участі у його вихованні і не спілкується з ним. Він також не бажає бачитися і спілкуватися із матір`ю. Він не бажає зберегти родинні зв`язки із матір`ю, підтримує батька і бажає, щоб матір позбавили батьківських прав.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на недоведеність позивачем навмисного і систематичного та тривалого ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов`язки, який у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Одночасно з цим, суд дійшов висновку про необхідність попередити відповідачку ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина та з цією метою контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно сина поклав на Міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради (орган опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Басараб О. Д. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 23 грудня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Сопрун В. В., Сало Т. Б.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків, а також витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2025 року справу призначено до розгляду на 13 лютого 2025 року о 10 год. 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

На думку скаржника суд першої інстанцій не врахував те, що відповідачка не заперечує проти позбавлення її батьківських прав і вказала, що вона втратила інтерес до дитини та не має наміру на відновлення відносин із нею, що свідчить про її не заінтересованість в участі у житті сина.

Відсутність дій відповідачки свідчить про відсутність наміру виправити власну поведінку.

У бездіяльності відповідачки абсолютна байдужість до дитини.

Тому цей позов необхідний для відвернення фактів заподіяння шкоди сину, або того, що вона становитиме загрозу для здоров`я та розвитку дитини (психологічного).

Від дня подачі заяви до суду, відповідачка не змінила ставлення до виховання дитини, а й надалі продовжує свою не заінтересованість в участі у її житті.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Від представника відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначає, що ОСОБА_2 позов повністю визнала, мотивуючи це тим, що вона бажає створити нову сім`ю, у зв`язку з чим знаходиться в неприязних стосунках з дитиною. Вона не бажає підтримувати стосунки з сином, щоб не завдавати йому психічних травм. Апеляційну скаргу сторона відповідачки підтримує.

В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник позивача апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

Представник відповідачки в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги не заперечував.

Представник органу опіки і піклування Ладижинської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, при цьому подано заяву про розгляд справи у відсутність представника.

Фактичні обставини, встановлені судом

Сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 23).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований разом із батьком за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 21, 28).

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 40).

Виконавчим комітетом Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області (рішення №300 від 29 травня 2024 року) вирішено подати Ладижинському міському суду Вінницької області висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).

30 травня 2024 року орган опіки та піклування виконкому Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області надав висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи тим, що мати самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, не дає дитині доступу до культурних та духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не виявляє щонайменшої батьківської турботи (а. с. 11-12).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому в іншій частині не переглядається.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, щовідповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини, оскільки не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним, не дбає про нього.

Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів винної поведінки відповідачки із ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Єдиним доказом, на який позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог є висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина сторін визнано доцільним.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Колегія суддів, керуючись положеннями ст. 19 СК України, вважає що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування з огляду на таке.

Згідно із ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Виснуючи про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, орган опіки та піклування виходив із встановлення факту ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.

Проте з висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини. Жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.

Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив на тому, що висновок органу опіки та піклування зроблений без проведення ретельної перевірки таґрунтується лише на відомостях, які вказані позивачем у позові, не містить мотивів прийнятого рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок наданий органом опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, адже не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини, а у справі, що переглядається, наданий висновок таких даних не містить, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв його до уваги.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним поводженням щодо сина, вчиняла насильство щодо нього, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками.

Наполягаючи на позбавленні відповідача батьківських прав, ОСОБА_1 не указав, у чому ж полягає доцільність, необхідність та користь такого рішення саме для дитини, як позбавлення батьківських ОСОБА_2 .

Апеляційний суд ураховує думку допитаного у суді першої інстанції ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак наголошує, що ОСОБА_2 не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на сина, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Колегія суддів зауважує, що відмова ОСОБА_2 від батьківських прав та її згода на позбавлення батьківських прав, викладена у відзиві на апеляційну скаргу, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для позбавлення останньої батьківських прав відносно сина, оскільки виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено частиною першою статті 164 СК України.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відтак відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених СК України.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обставин свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з матір`ю, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Апеляційний суд дійшов висновку, що родинний зв`язок між матір`ю і сином можливо відновити, а відтак відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав, доцільність вжиття якого позивач і орган опіки та піклування належно не аргументував.

Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та відмову у задоволенні позову в цій частині та разом з тим її обґрунтовано попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання сина, з метою чого контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо своєї дитини покладено на Міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради (Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанціїбез змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Басараб Олени Дмитрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 29 листопада 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді В. В. Сопрун

Т. Б. Сало