Рішення

від 06.02.2025 по справі 906/1098/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1098/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Матвієнко С.М., дов. №10290 від 15.01.2025 (в режимі відеоконференції);

від відповідача: Примак В.М., ордер серія АМ №1066749 від 01.11.2023;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії Акціонерного товариства "Укртелеком"

до ОСОБА_1

про стягнення 394 832,97грн

Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Житомирської філії АТ "Укртелеком" звернулося з позовом про стягнення з ОСОБА_1 253 790,93грн заборгованості за договором оренди нерухомого майна №27/615/20 від 08.09.2020, 9 532,81грн 3% річних, 58 371,82грн інфляційних, 62 578,59грн пені.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про неналежне виконання умов договору оренди в частині сплати орендної плати і платежів з утримання майна з посиланням на ст.526, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 21.08.2023 постановлено позовну заяву залишити без руху; надати Акціонерному товариству "Укртелеком" в особі Житомирської філії АТ "Укртелеком" для усунення недоліків позовної заяви 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали суду.

11.09.2023 до суду від Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії АТ "Укртелеком" надійшла заява №228/20 від 06.09.2023 про усунення недоліків позовної заяви з доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 14.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 07.03.2023 постановлено прийняти до розгляду заяву Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії АТ "Укртелеком" про зменшення позовних вимог вих.№316/20 від 21.11.2023 (вх.№01-44/3947/23 від 27.11.2023) та вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з ОСОБА_1 311 536,59грн.

16.10.2023 за вх.№01-44/3416/23 до суду від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення пені.

Ухвалою суду від 29.10.2024 постановлено прийняти до розгляду заяву позивача від 10.09.2024 за вх.№01-44/2561/24 про збільшення позовних вимог та вважати заявленим до розгляду спір про стягнення із відповідача суми боргу у розмірі 394 832,97грн; закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1098/23 до судового розгляду по суті.

18.11.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про зменшення нарахованої пені.

Ухвалою суду від 14.01.2025 постановлено продовжити строк розгляду справи по суті; відкласти розгляд справи по суті на 06.02.2025 о 12:00.

28.01.2025 через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог ухвали суду від 14.01.2025 надійшли додаткові письмові пояснення щодо розрахунку суми боргу, в яких, зокрема, останній просить суд врахувати відсутність у чинному законодавстві універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено.

06.02.2025 до суду від відповідача на виконання вимог ухвали суду від 14.01.2025 надійшла заява та додані до неї документи.

Представник позивача в судовому засіданні 06.02.2025 (у режимі відеоконференції) позовні вимоги (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.02.2025 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив суд зменшити розмір пені до 1 гривні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи.

08.09.2020 між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (орендодавець, позивач) та фізичною особою Васильчуком Сергієм Володимировичем (орендар, відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна №27/615/20 (далі - Договір) (а.с. 9-12, т.1), у відповідності до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Новоград-Волинський на 1-4 поверсі 4-поверхового будинку №12 по вул. Шевченка, загальною площею 956,2м.кв., для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до п.3.1 Договору передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. У разі, якщо договором передбачено обов`язок орендаря щодо внесення грошової застави, орендодавець здійснює передачу орендованого майна лише після внесення орендарем орендодавцю усієї суми грошової застави.

Згідно з п.4.1 Договору за користування орендованим майном орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю орендну плату, що складається з: плати за користування нерухомим майном, визначеної за орендною ставкою у розмірі 48,28грн за 1кв.м (без урахування ПДВ та коефіцієнта загальних площ), що з урахуванням ПДВ та коефіцієнта загальних площ становить 55 400,00грн за 956,2кв.м за місяць; плати за надання орендодавцем послуг з утримання орендованого майна, порядок розрахунку і розмір якої зазначено у Додатку №2 до договору. При визначенні такої плати підлягає застосуванню коефіцієнт використання загальних площ (якщо такий визначений договором).

Деталізація послуг з утримання орендованого майна наведена у додатку №2 до договору (п.4.3 Договору).

За умовами п.4.5 Договору відшкодування орендарем вартості використаної електроенергії здійснюється згідно з показниками окремо встановленого лічильника у відповідності до встановлених у законодавчому порядку державних тарифів (якщо окремий лічильник не встановлено, то згідно до суми середнього електроспоживання, що визначається орендодавцем). Таке відшкодування не здійснюється у разі, якщо орендарем за попереднім узгодженням з орендодавцем укладено окремий договір з постачальником електроенергії.

Згідно з п.4.6 Договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Зважаючи на дату передачі орендованого майна у користування та дату повернення його з користування відповідно, перший та/або останній розрахункові періоди можуть бути меншими за календарний місяць. У такому випадку орендна плата нараховується пропорційно кількості календарних днів у відповідному розрахунковому періоді.

Відповідно до п.4.7 Договору щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим орендодавець надає орендарю рахунок-акт, яким підтверджується обсяг та вартість послуг оренди та послуг з утримання орендованого майна за розрахунковий місяць.

За умовами п.4.7.1 та 4.7.2 Договору орендна плата (за виключенням плати за надання послуг з утримання орендованого майна) сплачується не пізніше 20 числа розрахункового (поточного) місяця. Плата за надання послуг з утримання орендованого майна сплачується до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

В п.4.8 Договору сторони встановили, що орендна плата сплачується на підставі рахунку-акту, що надається/надсилається/передається орендодавцем орендарю, в тому числі надсилається орендодавцем за допомогою електронного сервісу обміну документами. У разі не отримання орендарем рахунку-акту від орендодавця орендар зобов`язаний здійснити оплату орендної плати не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата. При цьому розмір плати за надання послуг з утримання орендованого майна визначається у розмірі, що дорівнює попередній оплаті за надання таких послуг (з подальшим корегуванням переплати/недоплати орендодавцем).

За змістом абз.2 п.4.10 Договору після закінчення строку дії договору сума застави за рішенням орендодавця може бути зарахована в рахунок оплати платежів, належних з орендаря на дату повернення орендованого майна з користування (як правило, на оплату послуг з утримання орендованого майна).

Починаючи з 2021 року кожного 13 вересня кожного року дії договору, орендна плата (за виключенням плати за послуги з утримання орендованого майна), автоматично індексується (збільшується) на 10% від орендної плати, що діяла за попередній рік оренди. При цьому, сторони погодилися, що така зміна орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору (п.4.11 Договору).

Згідно з п.5.3.11 Договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Відповідно до п.7.2 Договору в разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення.

Сторони звільняються від часткового або повного виконання своїх обов`язків у разі виникнення обставин непереборної сили, які неможливо передбачити або можна передбачити, але не можна уникнути (війна, стихійне лихо), та при настанні обставин юридичного форс-мажору (рішення органів державної влади). Ці обставини мають об`єктивний та абсолютний характер. Дія обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою палатою України, за винятком випадків, коли ці обставини загальновідомі, або відповідно до цього прийнято нормативно-правові акти органів державної влади в межах їх компетенції. Сторона, для якої стало неможливим виконання обов`язків за цим договором через дію обставин форс-мажору, повинна протягом трьох днів повідомити іншу сторону про початок, а потім про закінчення дії цих обставин (п.10.1 Договору).

За пунктами 12.1 Договору останній набирає чинності після його підписання сторонами та діє протягом 2 років і 11 місяців включно й до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з підписаним сторонами актом приймання-передачі майна відповідно від 19.09.2020 орендоване за договором оренди нерухомого майна №27/615/20 від 08.09.2020 майно передано відповідачу (а.с. 13, т.1).

План-схема орендованого майна, зведений розрахунок експлуатаційних витрат та комунальних платежів для приміщення, що орендується, викладені у Додатках №1, 2 до зазначеного договору (а.с. 14-16, т.1).

За користування орендованим нерухомим майном, а також за послуги з утримання майна позивачем виставлялися відповідачу відповідні рахунки-акти (а.с. 48-78, т.1).

З розрахунку заборгованості та штрафних санкцій (а.с. 36, т.2) та банківських виписок (а.с. 79-102, т.1) вбачається, що відповідач лише частково оплатив оренду комерційної нерухомості та послуги з утримання майна, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість за оренду нерухомого майна та послуги з утримання майна на загальну суму 263 146,82грн.

У зв`язку з несплатою заборгованості за оренду нерухомого майна та послуги з утримання майна, АТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії АТ "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Васильчука С.В. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 10.09.2024 за вх.№01-44/2561/24) 394 832,97грн, з яких: 263 146,82грн основного боргу, 6 369,17грн пені, 25 425,03грн 3% річних, 99 891,95грн інфляційних втрат.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди нерухомого майна №27/615/20 від 08.09.2020.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума заборгованості за договором оренди нерухомого майна №27/615/20 від 08.09.2020 становить 263 146,82грн.

Судом критично оцінюються посилання відповідача, в якості заперечень проти позову, на його право щодо відстрочення виконання зобов`язань за Договором внаслідок виникнення форс-мажорних обставин у вигляді введення в Україні воєнного стану, враховуючи наступне.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні").

Відповідно до п.10.1 Договору сторони звільняються від часткового або повного виконання своїх обов`язків у разі виникнення обставин непереборної сили, які неможливо передбачити або можна передбачити, але не можна уникнути (війна, стихійне лихо), та при настанні обставин юридичного форс-мажору (рішення органів державної влади). Ці обставини мають об`єктивний та абсолютний характер. Дія обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою палатою України, за винятком випадків, коли ці обставини загальновідомі, або відповідно до цього прийнято нормативно-правові акти органів державної влади в межах їх компетенції. Сторона, для якої стало неможливим виконання обов`язків за цим договором через дію обставин форс-мажору, повинна протягом трьох днів повідомити іншу сторону про початок, а потім про закінчення дії цих обставин.

Дійсно, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила, що військова агресія РФ проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто, необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, зокрема, зазначено, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії РФ. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (постанова Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/7679/22).

З огляду на викладене та враховуючи відсутність доказів щодо повідомлення відповідачем позивача стосовно неможливості виконання своїх зобов`язань із внесення орендних і комунальних платежів за договором оренди нерухомого майна №27/615/20 від 08.09.2020, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, не звільняють відповідача від обов`язку здійснювати орендні платежі та сплачувати вартість витрат на утримання нерухомого майна.

При цьому, варто зауважити, що за змістом п.10.1 Договору сторони звільняються від ч а с т к о в о г о або повного виконання своїх обов`язків у разі виникнення обставин непереборної сили, які неможливо передбачити або можна передбачити, але не можна уникнути (війна, стихійне лихо), та при настанні обставин юридичного форс-мажору (рішення органів державної влади).

Так, позивачем у березні 2022 року та в квітні 2022 року надано відповідачу знижку в здійсненні орендних платежів за користування нерухомим майном у розмірі 100% і 50% - відповідно.

Крім того, у зв`язку з несплатою заборгованості за оренду нерухомого майна та послуги з утримання майна, позивач просить стягнути з відповідача 6 369,17грн пені (за період 21.09.2020-20.03.2021), 25 425,03грн 3% річних (за період 21.09.2020-31.08.2024), 99 891,95грн інфляційних втрат (за період 21.09.2020-31.08.2024).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши поданий позивачем у матеріали справи розрахунок заборгованості та штрафних санкцій (а.с.36, т.2), суд вважає його правильним та здійсненим у відповідності до вимог чинного законодавства, тому задовольняє позов у частині стягнення 25 425,03грн 3% річних, 99 891,95грн інфляційних втрат.

Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 193 ГК України встановлено, що порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Як судом зазначалося вище, відповідно до п.7.2 Договору в разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення.

Перевіривши поданий позивачем у матеріали справи розрахунок заборгованості та штрафних санкцій (а.с.36, т.2), суд дійшов до висновку про його правильність та обґрунтованість.

Судом критично оцінюються посилання відповідача, в якості заперечень проти стягнення пені з підстав пропущення позивачем строку позовної давності для заявлення такої вимоги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто, або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, у матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення пені (вх.№01-44/3416/23 від 16.10.2023) (а.с.122-125, т.1).

Судом встановлено, що позивач здійснив нарахування пені за період 21.09.2020-20.03.2021. Тобто, строк позовної давності для вимоги щодо стягнення пені тривалістю в один рік закінчився 21.03.2022.

Водночас, варто зауважити, що згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 встановлено карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і закінчився 3 0 . 0 6 . 2 0 2 3 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Позивачем позовну заяву в даній справі подано до суду 15.08.2023, про що свідчить поштовий штемпель вхідної кореспонденції суду (а.с. 1, т.1).

Також, суд також враховує, що відповідно до п.19 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Так, 24.02.2022 РФ здійснено військову агресію проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні"), який відповідними Указами Президента України неодноразово продовжено.

З огляду на викладене вище, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені, оскільки ним не пропущено такий строк.

Разом з тим, щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 1,00грн, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вказана стаття кореспондується зі ст.233 ГК України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Застосоване у ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Отже, суд першої інстанції має право на власний розсуд, враховуючи фактичні обставини справи, а також керуючись критеріями, визначеними законом, зменшити розмір неустойки. (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19).

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Отже, суд може зменшити розмір неустойки (пені), у тому числі, за власною ініціативою.

В обґрунтування поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені до від 18.11.2024 останній посилається, зокрема, на наявність у нього інвалідності 2-ої групи та серйозних проблем зі здоров`ям.

Крім того, судом враховано, що розмір пені, який обґрунтовано заявлений позивачем до стягнення, становить 6 369,17грн. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння позивачу збитків у розмірі, співмірному із сумою заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Суд виходить із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, тому вважає за можливе застосувати ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 70% від обґрунтовано заявленої.

Водночас, суд враховує і доводи позивача стосовно того, що несвоєчасне здійснення орендної плати відповідачем має негативний вплив на позивача, у зв`язку з чим, клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає задоволенню частково.

Варто зауважити, що дане зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення пені задовольняються судом частково в сумі 1 910,75грн пені, зменшеної судом в порядку ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України.

Варто зауважити, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача 263 146,82грн заборгованості, 1 910,75грн пені, 25 425,03грн 3% річних, 99 891,95грн інфляційних нарахувань. У задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення пені в розмірі 4 458,42грн суд відмовляє.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, судовий збір покладається на відповідача.

Варто зауважити, що під час розгляду справи встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви надано докази сплати судового збору за позовну вимогу майнового характеру - стягнення 384 274,15гр, в розмірі 5 764,11грн.

Водночас, позивачем 10.09.2024 подано заяву від 10.09.2024 за вх.№01-44/2561/24 про збільшення позовних вимог у розмірі 394 832,97грн.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підп.1 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

З огляду на вищевикладене, при поданні заяви про збільшення позовних вимог позивачу необхідно було доплатити в дохід Державного бюджету України 158,39грн ((394 832,97грн х 1,5%) - 5 764,11грн).

При цьому, варто зазначити, що якщо факт недоплати судового збору з`ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може зобов`язати позивача доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, або стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про покладення витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, на відповідача та стягнення з нього в дохід Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору в розмірі 158,39грн.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені на 70% до 1 910,75грн.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; р.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м.Київ, бульвар Шевченка, буд. 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі Житомирської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (10014, м.Житомир, вул.Київська, буд. 20, ідентифікаційний код 01184114):

- 263 146,82грн заборгованості;

- 1 910,75грн пені;

- 25 425,03грн 3% річних;

- 99 891,95грн інфляційних нарахувань;

- 5 764,11грн судового збору.

4. Відмовити в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення пені в розмірі 4 458,42грн.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; р.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в дохід Державного бюджету України:

- 158,39грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 13.02.25

Суддя Шніт А.В.

Надіслати:

1 - позивачу через електронний кабінет

2 - відповідачу на електронну пошту: vsvvip.ua@gmail.com valenty1977@ukr.net