Ухвала

від 13.02.2025 по справі 918/754/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 лютого 2025 року

м. Київ

cправа №918/754/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Вронської Г.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (Коломис В.В., Саврій В.А., Крейбух О.Г.)

від 13.01.2025 (повний текст складений 15.01.2025)

у справі за позовом Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України

до: 1. Фізичної особи-підприємця Романцевої Світлани Володимирівни,

2. Комунального підприємства "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення коштів у сумі 144 748,10 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Рівненська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Романцевої Світлани Володимирівни (далі - Відповідачка) та Комунального підприємства "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради (далі - Відповідач) (разом - Відповідачі) про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення коштів у сумі 144 748,10 грн.

2. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 у справі №918/754/24 позовні вимоги задоволено:

- визнано недійсною додаткову угоду від 24.08.2023 №1 до договору від 18.05.2023 №325, укладеного між Відповідачами;

- визнано недійсною додаткову угоду від 23.01.2024 №3 (у частині визначення ціни за одиницю товару, що зазначена у додатку №1 "Специфікація") до договору від 18.05.2023 №325, укладеного між Відповідачами;

- присуджено до стягнення з Відповідачки на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти у розмірі 144 748,10 грн.

Присуджено до стягнення з Відповідачки на користь Рівненської обласної прокуратури 3 633,60 грн судового збору; з Відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури - 3 633,60 грн судового збору.

3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Відповідачка звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Постановою Північно-західного господарського суду від 13.01.2025 рішення Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 у справі №918/754/24 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

5. 03 лютого 2025 року Рівненська обласна прокуратура (далі - Скаржник) із використанням засобів поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025, у якій просить скасувати її та залишити в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 у справі №918/754/24; стягнути з Відповідачів на користь Скаржника витрати зі сплати судового збору.

6. Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

7. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Щодо підстав касаційного оскарження

8. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

9. За змістом частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

10. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

11. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести цей висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

12. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватися, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

13. Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржнику необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до ухвалення незаконного судового рішення. При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

14. Системний аналіз наведених приписів ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження судового рішення.

15. У тексті касаційної скарги підставами касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

16. Скаржник стверджує, що Північно-західний апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 203, 215, 632, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а також порушив норми процесуального права, зокрема, статті 86, 91, 236, 237 ГПК України.

17. Разом із тим щодо статей 203, 215, 632, 1212 ЦК України та статей 86, 91, 236, 237 ГПК України відсутнє обґрунтування, в чому конкретно полягало їх неправильне застосування / порушення судом апеляційної інстанції; які саме висновки Верховного Суду щодо цих норм, на думку Скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції.

18. Скаржник також зауважує про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, згідно з якими кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

19. Водночас Скаржник не вказує норму, щодо якої сформований цей висновок, як відповідна норма була застосована в оскаржуваній постанові, у чому полягає неправильність її застосування, зважаючи на висновок Верховного Суду.

20. Процесуальний закон покладає на Скаржника обов`язок зазначити у касаційній скарзі: 1) норму матеріального та / або процесуального права (статтю, її частину, пункт, підпункт, абзац тощо), яка, на його думку, була неправильно застосована чи порушена судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень; 2) висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваних судових рішеннях; 3) постанову Верховного Суду (дату її ухвалення та номер справи), а також викладений у ній висновок щодо застосування саме цієї норми права, обґрунтування, в чому полягає таке порушення або неправильне застосування; 4) чи є правовідносини в справі, що розглядається, та у справі, у якій Верховний Суд виклав свій висновок, подібними; у чому це полягає.

21. Довільне цитування окремих фрагментів постанови Верховного Суду, вочевидь, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

22. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник наголошує про:

- відсутність випадків розгляду Верховним Судом справ у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в частині можливості збільшення ціни за одиницю товару в договорі у межах відсоткового співвідношення до зміни показника індексу споживчиих цін;

- відсутність правових позицій, згідно з якими відсоток підвищення ціни за одиницю товару не може самостійно встановлюватися сторонами з посиланням на принцип свободи договору, що визначено частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України, з урахуванням статті 190 Господарського кодексу України щодо вільного визначення цін.

23. Разом із тим Скаржник належним чином не аргументує, як саме, на його думку, мають застосовуватися відповідні норми в спірних правовідносинах, не обґрунтовує потребу формування єдиної правозастосовчої практики щодо їх застосування.

24. Суд звертає увагу, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

25. Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретний випадок, передбачений частиною другою статті 287 ГПК України.

26. Отже, Скаржник не виконав вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, позаяк належним чином не визначив підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 287 Кодексу, та не обґрунтував її (їх).

27. Для усунення виявлених недоліків Скаржник повинен належним чином обґрунтувати обрані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (див. пункти 8-10, 12, 14, 19-21, 23 цієї ухвали).

Щодо сплати судового збору

28. Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір" (далі - Закон №3674-VI).

29. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

30. Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону №3674-VI передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

31. Частиною першою статті 163 ГПК України встановлено, що ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

32. Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір, що становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

33. За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону №3674-VI).

34. За змістом статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3 028 грн.

35. Предметом позову в цій справі є:

- дві вимоги немайнового характеру, а саме: 1) визнання недійсною додаткової угоди від 24.08.2023 №1 до договору від 18.05.2023 №325, укладеного між Відповідачами; 2) визнання недійсною додаткової угоди від 23.01.2024 №3 (у частині визначення ціни за одиницю товару, що зазначена у додатку №1 "Специфікація") до Договору від 18.05.2023 №325, укладеного між Відповідачами;

- одна вимога майнового характеру - стягнення коштів у сумі 144 748,10 грн.

36. Отже, звертаючись до суду з позовом, сплаті підлягали:

- за дві вимоги немайнового характеру - 6 056 грн (3 028 грн х 2);

- за одну вимогу майнового характеру - 2 171,22 грн (144 748,10 грн х 1,5%).

37. Відповідно, загальна сума судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в цій справі, становить 8 227,22 грн (6 056 грн + 2 171,22 грн).

38. Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

39. З огляду на зазначене, розмір судового збору за подання касаційної скарги становить 16 454,44 грн (8 227,22 грн х 2).

40. Касаційна скарга подана з використанням засобів поштового зв`язку, отже коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, передбачений частиною третьою статті 4 Закону №3674-VI, не застосовується.

41. Разом із тим Скаржник сплатив судовий збір у розмірі 14 534,40 грн (платіжна інструкція від 04.02.2025 №131), тобто на 1 920,04 грн менше від необхідної суми (16 454,44 грн - 14 534,40 грн).

42. Верховний Суд звертає увагу, що потреба сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, що визначає однією із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

43. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02) наголошується, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" (пункт 57).

44. Європейський суд з прав людини в рішенні від 19.06.2001 у справі "Kreuz v. Poland" (заява №28249/95) зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 60).

45. Для усунення недоліків касаційної скарги Скаржник повинен подати до Верховного Суду докази сплати (доплати) судового збору в розмірі 1 920,04 грн із зарахуванням сплаченої суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

46. Судовий збір має бути перерахований за такими реквізитами:

- Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102

- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783

- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)

- Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007

- Код банку отримувача (МФО): 899998

- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"

- Символ звітності банку: 207

- Призначення платежу *;101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від

---

(Дата оскаржуваного рішення) по справі

---

(Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд) (назва суду, де розглядається справа).

47. Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги також розміщені на офіційному вебсайті Верховного Суду.

48. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга подана без додержання вимог процесуального законодавства, отже підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України з наданням десятиденного строку для усунення недоліків.

49. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги необхідно подати до Верховного Суду в строк, встановлений цією ухвалою, разом з доказами її надсилання іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 у справі №918/754/24 залишити без руху.

2. Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Рівненській обласній прокуратурі:

- належним чином обґрунтувати обрані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України;

- подати до Верховного Суду докази сплати (доплати) судового збору в розмірі 1 920,04 грн із зарахуванням сплаченої суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

4. Роз`яснити, що в разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі №918/754/24 вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Г. Вронська