Постанова

від 11.02.2025 по справі 203/731/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1555/25 Справа № 203/731/21 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.

при секретарі Паромовій О.О.

розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Трофімова Дмитра Юрійовича на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа адміністрація Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютого 2021 року ОСОБА_4 (після укладення наступного шлюбу ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа адміністрація Новокодацького району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що сторони від шлюбу мають малолітню дочку ОСОБА_5 , яка мешкає разом з нею.

Позивачка зазначає, що протягом останніх кількох років відповідач систематично вчиняє відносно позивачки та дитини домашнє насильство.

Дочка перебуває на повному утриманні матері, має з нею стійкий психоемоційний зв`язок.

При цьому, відповідач не забезпечує дитину матеріально, негативно впливає на її емоційний стан.

Враховуючи викладене, позивачка просила визначити місце проживання дитини за своєю адресою.

У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа адміністрація Центрального району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що відповідачка перешкоджає у його спілкуванні з дочкою.

Позивач стверджує, що дитина насправді має більшу прихильність до нього як до батька.

Позивач зазначає, що в змозі створити для дочки більш комфортні життєві умови.

Відповідачка тривалий час у присутності дочки поводиться агресивно відносно позивача та самої дитини.

Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом просив визначити місце проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Кіровського районногосуду м.Дніпропетровська від27вересня 2024року відмовленоу задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 .. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено та визначене місце проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Трофімов Д.Ю. посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічним позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції інстанції не взяв до уваги, що у ОСОБА_3 відсутнє право власності на квартиру, що вказує на можливість припинення проживання батька за даною адресою через його мобілізаційний вік та воєнний стан, так як він є придатним до військової служби. Апелянт вказує, що дитина перебуває за кордоном, що є набагато безпечнішим та краще сприяє забезпеченню її інтересів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Бровко О.О. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 (після укладення наступного шлюбу ОСОБА_1 ) у період від 19 лютого 2013 року по 08 лютого 2021 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 .

Зазначена обставина не спростовувалася сторонами і встановлена рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, ухваленим у цивільній справі №203/911/21.

Від шлюбу сторони мають малолітню дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

31 травня 2021 року органом опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради було складено висновок №3/3-64, згідно з яким в інтересах дитини є доцільним її проживання разом з матір`ю.

Від квітня 2022 року ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_2 тимчасово мешкають у Чеській Республіці. Точне місце проживання ОСОБА_1 та її представники суд повідомити відмовились.

ОСОБА_3 постійно й безперервно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції взяв до уваги ставлення батька до виконання своїх обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, її вік, стан її здоров`я, а також інші обставини, що мають істотне значення (відсутність даних про перебування батька на обліку у лікаря-психіатра, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами тощо, добрий майновий стан, житлово-побутові умови тощо) та врахував, що дитина сторінпіддавалася психологічномута фізичномунасильству збоку матеріта їїчоловіка,а томуперебування збатьком їйкомфортніше табезпечніше.При цьому,суд зазначив,що визначеннямісця проживаннядитини,саме збатьком,не обмежуютьсяїї правана розвитокта виховання,у томучислі,жінкою (зогляду наособливості їїстаті,віку тафізіологічних потреб),оскільки післянабрання рішеннямзаконної сили,за матір`юзберігається більшістьїї прав.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України, ч.ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.

Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до ч. 1ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

За правилами, встановленими ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частинами 1, 2 ст. 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За приписами частин 1 3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно доч.ч.1,2ст.160СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, як мінімум, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: а) погляди дитини; б) індивідуальність дитини; в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; г) піклування; захист і безпека дитини; ґ) вразливе положення; д) право дитини на здоров`я; е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).

Також підлягають врахуванню: а) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; б) стосунки між дитиною і батьками в минулому; в) бажання батьків бути опікунами; г) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; ґ) бажання дитини.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Професійним висновком, складеним 07 грудня 2021 кандидатом психологічних наук ОСОБА_6 (наданим суду батьком дитини) встановлено, що малолітня ОСОБА_2 неодноразово зазнавала психологічного та сексуального насильства в материнській родині. Крім того, дитина зазнала психологічної травми в материнській сім`ї з боку ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_7 . Конгруентність вербальних та невербальних реакцій дитини свідчить про її правдомовність. Дитина потребує психологічної реабілітації і убезпечення від контакту з особами, які спричинили травму.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо критичного ставлення до психологічного висновку спеціаліста від 02 вересня 2021 року (наданого матір`ю дитини), оскільки він не містить посилань на методику дослідження психоемоційного стану дитини, а полягає лише в аналізі нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.

Із заявами про призначення у справі судової психологічної експертизи з приводу дослідження психоемоційного стану дитини і її прихильності до кожного з батьків сторони у справі до суду не зверталися. У решті таке дослідження унеможливилось тим, що ОСОБА_1 вивезла дитину закордон і приховала інформацію про її місцезнаходження.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила той факт, що її теперішній чоловік ОСОБА_7 , дійсно надсилав дитині сторін у месенджері фото відверто сексуального характеру, що цілком кореспондується з висновками, викладеними 07 грудня 2021 ОСОБА_6 ..

Такий висновок додатково підтверджується й довідкою комунального закладу «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради від 05 листопада 2021 року №95, згідно з яким дитина сторін піддавалася психологічному та фізичному насильству з боку матері та її чоловіка. Перебувати з батьком їй комфортніше та безпечніше.

Про емоційну прихильність дитини, саме до батька також об`єктивно свідчать малюнок малолітньої ОСОБА_2 та її лист до нього, долучені до матеріалів справи.

Із цим цілком узгоджується і зміст показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , згідно з якими малолітня ОСОБА_2 неодноразово скаржилась на те, що мама била її скалкою (синці на руках), у помешканні з ініціативи ОСОБА_1 постійно виникали сварки, яка у присутності дитини матюкалася й билася з ОСОБА_3 . Одного разу ОСОБА_1 розбила йому обличчя, кинувши в нього тарілку, навмисно й демонстративно облила пивом в одному із закладів.

Більшість відеозаписів, натомість, мають характер відкритої (неприхованої) зйомки, тому суд вірно, з огляду на їх кількість та відповідність за змістом викладеним вище висновкам взяв їх до уваги.

На них переважає надзвичайно груба систематична обсценна лексика з боку ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 у присутності дитини, яка, зокрема, включала в себе прокльони та відразливу лайку (у тому числі, на адресу матері останнього), побажання ОСОБА_3 та його матері найскорішої смерті тощо.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради від 31 травня 2021 року №3/3-64, оскільки від часу його складання минуло більше трьох років, а одержати актуальний висновок неможливо через вивезення дитини закордон.

Взявши до уваги, насамперед, ставлення батька до виконання своїх обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, її вік, стан її здоров`я, а також інші обставини, що мають істотне значення (відсутність даних про перебування батька на обліку у лікаря-психіатра, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами тощо, добрий майновий стан, житлово-побутові умови тощо), а також те, що малолітня ОСОБА_2 неодноразово зазнавала психологічного та сексуального насильства в материнській родині, зазнала психологічної травми в материнській сім`ї з боку ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком.

При цьому, суд вірно зазначив, що визначення місця проживання дитини, саме з батьком, не обмежує її права розвиватися та бути вихованою, у тому числі, матір`ю, оскільки після набрання рішенням законної сили за останньою зберігається більшість її прав.

Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції інстанції не взяв до уваги, що у ОСОБА_3 відсутнє право власності на квартиру, що вказує на можливість припинення проживання батька за даною адресою через його мобілізаційний вік та воєнний стан, так як він є придатним до військової служби, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції керувався виключно інтересами дитини.

Колегія суддів зауважує, що мати дитини не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування з дитиною та участі у її вихованні.

Визначення місця проживання дитини з батьком не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обоє батьків.

В разі порушення прав того з батьків, хто проживає окремо на участь у вихованні дитини, він не позбавлений права на судовий захист у спосіб, визначений статтею 159 СК України.

Твердження апелянта в скарзі про те, що дитина перебуває за кордоном, що є набагато безпечнішим та краще сприяє забезпеченню її інтересів, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на викладені вище обставини, зокрема те, що малолітня ОСОБА_2 неодноразово зазнавала психологічного та сексуального насильства в материнській родині, зазнавала психологічної травми в материнській сім`ї з боку ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_7 ..

Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для задоволення зустрічного позову та відмови у задоволенні первісних позовних вимог, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволенні зустрічних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Трофімова Дмитра Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 11 лютого 2025 року.

Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2025 року

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова