Рішення

від 05.02.2025 по справі 512/549/24

САВРАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у.н.с.512/549/24

Провадження №2/512/60/25

"05" лютого 2025 р. с-ще Саврань

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника органу опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області - Яроменка І.В.,

представника органу опіки та піклування в особі Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області - Денисюк С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в загальному порядку матеріали справи за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог самостійних вимог, щодо предмету спору: орган опіки та піклування в особі Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, орган опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської областіпро позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Савранського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог самостійних вимог, щодо предмету спору: орган опіки та піклування в особі Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, орган опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської областіпро позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Цивільний позов обґрунтовано тим, що 09.08.2011 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. В подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі в них народився син ОСОБА_4 . Після народження сина стосунки між чоловіком та дружиною погіршилися та з березня 2015 вони стали проживати окремо. Син залишився проживати з ОСОБА_1 03.02.2020 рішенням Савранського районного суду Одеської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано та визначено місце проживання дитини біля матері. З 2015 по 2020 шлюб між сторонами мав формальний характер. Відповідач не цікавився життям дитини. З 2020 року син ОСОБА_4 не тільки не отримував матеріальної допомоги від батька, але й жодного разу не спілкувався з ним. Позвачка разом з дитиною зареєстрована в с.Ковбасова Поляна Подільського району Одеської області проте без згоди батька, який не виконує своїх батьківських обов`язків та взагалі не відомо де перебуває, позивачка не може змінити місце реєстрації дитини. Також на території України введено воєнний стан та безпекова ситуація є не прогнозованою та потребує швидкого реагування і прийняття відповідних рішень, відсутність батька, його згоди та не позбавлення його батьківських прав позбавляє позивачку можливості діяти в інтересах дитини самостійно там де потрібна згода другого з батьків, що може мати негативні наслідки для дитини.

За таких обставин, з метою захисту прав та законних інтересів дитини, позивачка вважає, що відповідач ОСОБА_2 має бути позбавлений батьківських прав відносно свого малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 23.07.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 02.10.2024 (а.с.22-23).

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 02.10.2024 року зобов`язано органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Заваллівської селищної ради Кіровоградської області надати належним чином обґрунтований висновок щодо доцільності (недоцільності) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_4 (а.с.33-34).

Слухання справи відкладено на 06.11.2024.

29.10.2024 через систему Електронний суд надійшов висновок представника Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області ( а.с.39-41, 43).

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області підготовче судове засідання закрито та справу призначено до судового розгляду на 11.12.2024.

У зв`язку з неявкою позивачки слухання справи відкладалося тричі на 16.01.2024, 05.12.2024 та 05.02.2025.

05.02.2025 в судовому засіданні ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала частково, зокрема, в частині позбавлення батьківських прав, про що надала суду відповідну заяву, іншу частину позову про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, просила залишити без розгляду (а.с.68).

За положеннями пункту 1 частини 2 статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

У судовому засіданні, 05.02.2025, протокольною ухвалою суду прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог самостійних вимог, щодо предмету спору: орган опіки та піклування в особі Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, орган опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини закрито.

Представник органу опіки та піклування в особі Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області - Денисюк С.М. в судовому засіданні вказала, що позивачка не надала достатніх доказів які б вказували про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 . Так, позивачка не надала доказів про відсутність грошових переказів, відсутність поповнень рахунків, а також про те, що батько не підтримує дітей. Враховуючи викладене, представник - ОСОБА_5 не підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 .

Представник органу опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області Яроменко І.В. в судовому засіданні вказав, що відповідач у вихованні та утриманні дітей участі не приймає. Крім того, представник - ОСОБА_6 вказав, що відповідач в будь якому разі може оскаржити рішення про позбавлення батьківських прав відносно його дитини. Тому, представник ОСОБА_6 підтримав позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 .

Відповідач в судове засідання 05.02.2025 в черговий раз не з`явився.

Сповіщення відповідача ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, здійснювалось судом шляхом скерування судових повісток на кожне з призначених судових засідань, на відому адресу зареєстрованого місця проживання відповідача зазначену у позовній заяві АДРЕСА_1 . Однак, поштова кореспонденція скерована на ім`я відповідача повернута до суду без вручення, з підстав закінчення терміну зберігання та відсутності адресата за вказаною адресою (а.с. 28, 63, 67).

Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що рішенням Савранського районного суду Одеської області від 03.02.2020 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.11-12).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 є батьком дитини ОСОБА_4 ( а.с. 8).

В матеріалах справи міститься копія паспорта громадянина Туреччини ОСОБА_2 Passport No НОМЕР_2 (а.с.9).

З довідки №01-10/238 від 25.06.2024 Комунального закладу «Заваллівський ліцей» Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області вбачається, що батько ОСОБА_2 не цікавиться життям свого сина, учня 4-А класу. ОСОБА_2 не відвідував батьківські збори, свята, виховні заходи (а.с.13,14).

З довідки №57 від 24.06.2024 КНП «ЦПМСД» Гайворонської міської ради вбачається, що ОСОБА_2 не цікавиться здоров`ям дитини та за медичною допомогою не звертався (а.с.15).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 24.04.2024 вбачається, що ОСОБА_1 проживає у квартирі на АДРЕСА_2 . Кімнати в квартирі умебльовані необхідним, підлога застелена ковровим покриттям, продуктами харчування позивачка забезпечена в достатній мірі (а.с.16).

Згідно листа Савранської селищної ради Одеської області вбачається, що за даними реєстру територіальної громади та картотеки ОСОБА_2 на території громади не зареєстрований (а.с.20).

Згідно відповіді Адресно-довідковому бюро при ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 01.08.2024 вбачається, що по ОСОБА_2 відсутня актуальна інформація (а.с.25).

Відповідно до висновку органу опіки і піклування Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 .

Разом з тим, із зазначеного висновку вбачається про відсутність вагомих доказів доданих до позовної заяви позивачкою ОСОБА_1 (відсутня виписка про відсутність грошових переказів) (а.с.43, 47).

Рішення Виконавчого комітету Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області №109 від 24.10.2024 вирішено затвердити висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_7 (а.с.44, 46).

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У відповідності до частини 4 статті 19 СК України при розгляді спорів судом щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування та у відповідності до частини 5 цієї статті подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (частинами 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19.

Твердження позивачки про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків суду не доведені належними доказами.

Відповідно до частини 1 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із частиною 1 статті 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до часини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до пункту 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального усвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.

Згідно з абзацу 2 пункту 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

Доказів наявності таких обставин суду не надано.

Відповідно до частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 статті 76, частинами 1, 2 статті 77, статтями 79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішення вказаної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони мають реалізувати своє право на доказування і одночасно виконати обов`язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (статті 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (стаття 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також, суд зазначає, що незважаючи на посилання позивачки на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по його вихованню, будь-яких матеріалів щодо притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП "Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей" в підтвердження зазначеного не складалося, докази зворотного суду не надано.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена пунктом 2 частиною 1 статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до нього батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, чи винної поведінки відповідача щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що дитина насправді усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав її батька.

Посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 не цікавиться навчанням дітей та підготовкою їх до самостійного життя не є підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивачки щодо нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання та утримання дитини, оскільки вони не знайшли свого документального підтвердження в судовому засіданні.

При розгляді матеріалів справи, суд враховує вимоги частин 8, 9 статті 7 Сімейного Кодексу України про те, що регулювання сімейних відношень має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

З урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що в даному випадку, позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 може вплинути на інтереси дитини з негативної сторони.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує, позбавлення батьківських прав відносно дитини за умов недостатності підстав для цього може становити порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на повагу до приватного і сімейного життя).

У рішення Європейського суду з прав людини «Савіни проти України» суд звертає увагу, що для батьків та дитини «бути разом» є елементом сімейного життя, та внутрішні засоби, які їм перешкоджають є елемент втручання в право. «…Там, де є очевидні сімейні зв`язки з дитиною, держава повинна діяти так, щоб ці зв`язки розвивались і дотримувались законні гарантії, які б дозволяли дитині бути частиною сім`ї, навіть якщо батьки не проживають разом…».

Також зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між батьком і матір`ю конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.

Стаття 171 СК України закріплює, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

У відповідності зі статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог статей 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, та суд зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Доцільно зазначити, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, матір та батько мають особливий зв`язок з дитиною, а тому недоліки у вихованні та недогляді дітей можуть мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Крім цього, суд вважає, що позбавлення батьківських прав не може бути єдиним способом захисту прав дітей, що врахує їх інтереси. Навпаки, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї та такий захист повинен полягати не тільки у здійснення формальних процедур, а повинен бути спрямованим на підтримку, допомогу та сприяння тим особам, які цього потребують та яких це стосується, в тому об`ємі та з такою тривалістю, як цього вимагають обставини, заради того, щоб не розривалися сімейні зв`язки, що позбавляють дитину її коріння, спорідненості з батьками, оскільки таке може вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Згідно з частиною восьмою статті 7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо відсутності достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу на нього як позбавлення батьківських прав. Суд вважає, що позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення його батька по відношенню до нього батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Згідно статті 141 ЦПК України, у зв`язку з повною відмовою в задоволенні позову витрати позивача по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають і покладаються на нього.

Зважаючи на складність у викладенні повного тексту рішення суду, пов`язаного з потребою в обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд, керуючись частиною 1 статті 268 ЦПК України, вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.

Керуючись статтею 150, пунктами 2, 3 частини 1 статті 164, статтею 170 СК України, частинами 1, 4 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", статтями 4, 5, 19, частинами 1, 2 статті 133, пункту 1 частини 2 статті 141, частиною 3 статті 258, статтями 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні цивільного позовуОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог самостійних вимог, щодо предмету спору: орган опіки та піклування в особі Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, орган опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської областіпро позбавлення батьківських прав - відмовити.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений і підписаний головуючим суддею 13.02.2025.

Суддя: О.Ю. Брюховецький