Постанова

від 05.02.2025 по справі 175/685/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1913/25 Справа № 175/685/23 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Гвоздєві М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство оборони України, Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання шлюбу недійсним, застосування правових наслідків, шляхом позбавлення статусу члена сім`ї військовослужбовця,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із уточненим в ході розгляду справи позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що є рідною сестрою ОСОБА_3 , 1983 року народження, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час участі у бойових діях.

Позивач зазначає, що у день отримання звістки про смерть брата, дізналася про те, що брат має дружину ОСОБА_2 .

Вважає, що шлюб, укладений між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 має фіктивний характер із корисливим мотивом, а саме, для отримання відповідачем права на володіння домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане домоволодіння за заповітом було залишена їй батьком, проте, після смерті батька вирішила оформити домоволодіння на брата ОСОБА_3 , залишив останньому правовстановлюючі документи на нерухоме майно.

В подальшому, ОСОБА_3 запропонував переоформити майно на відповідача ОСОБА_2 , через це між ними стався конфлікт, оскільки вона вважала, що відповідач використовує довіру її брата.

Після смерті брата, відповідач відмовлялась звільнити домоволодіння, що стало підставою для звернення до поліції з цього питання. Було відкрито кримінальне провадження 120212023046650000026 від 24 січня 2023 року.

Разом з цим, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2023 року було вирішено усунути позивачу ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на володіння та користування 20/100 (двадцять сотих) частин домоволодіння та земельними ділянками кадастровий номер 1210100000:03:180:0060; кадастровий номер 1210100000:03:180:0061; кадастровий номер 1210100000:03:180:0062; кадастровий номер 1210100000:03:180:0063, за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Позивач зазначає, що вперше побачила та познайомилась із відповідачем у справі лише на похоронах батька у червні 2020 року і вдруге її побачила, коли загинув її брат. За життя, брат ніколи не розповідав, що одружився із відповідачем. На весілля або на реєстрацію шлюбу не запрошував. Дітей від шлюбу не мали. Спільного майна не набули. Брат разом із відповідачем не відвідували своїх рідних та близьких, що підтверджує відсутність прояву бажання у відповідача знайомитись чи спілкуватись з родичами чоловіка.

Вважає, що ОСОБА_2 незаконно отримала одноразову допомогу як дружина загиблого військовослужбовця на війні, що й стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом (а.с.1-6, 165-173 Том І).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення (а.с.81-86 Том ІІ).

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем будь-якими належними та допустимими доказами як навмисного заволодіння відповідачем права власності на вказаного домоволодіння так і укладання шлюбу з метою отримання разової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 , адже, спадщина на вказане домоволодіння відкрилась у червні 2020 року, тоді як шлюб між ОСОБА_3 та відповідачем укладений у 2019 році, а право на отримання грошової допомоги відповідач отримала внаслідок загибелі свого чоловіка у 2022 році, з яким вона перебувала у шлюбі за довго до початку повномасштабного вторгнення російської федерації..

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Станіслава О.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, зазначивши про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та не вірно оцінив характер речей, що супроводжували відносини відповідача з чоловіком як до, так і після реєстрації шлюбу. Вважає, що такі дії відповідача несуть неправомірний характер, направлений на заволодіння нерухомим майном хворого батька чоловіка, що, на думку скаржника, доводить недійсність шлюбу з її братом. Вказує, що відповідач не дбала про добробут, здоров`я та моральний стан свого чоловіка, який, під впливом обману уклав з нею шлюб, однак, відповідач не мала на меті створювати з ним сім`ю, набувати прав та обов`язків подружжя після реєстрації шлюбу. Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо відсутності доказів намагання відповідачем відстояти право на домоволодіння та що стосунки відповідача з іншими чоловіками є припущенням. Суд першої інстанції не врахував низку протиправних дій відповідача, які відображають дійсний намір відповідача на укладення шлюбу, що було обумовлено бажанням отримати майнові права на домоволодіння, без мети створення сім`ї, а також фактичні обставини про нерозголошення відомостей про укладання шлюбу та припинення братом скаржника відвідування близьких і родичів, та піклування про хворого батька від часу появи відповідачки у житті брата. Суд першої інстанції також помилково не взяв до уваги той факт, що під час несення служби братом позивачки, відповідач проживала у домоволодінні з іншим чоловіком, ніколи не підтримувала відносини з родичами чоловіка. Майна, придбаного під час шлюбу за спільні кошти подружжя судом також не було встановлено, що свідчить про відсутність намірів створення сім`ї, як і відсутні спільні фотокартки відповідачки та ОСОБА_3 .

Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час участі у бойових діях.

У день отримання звістки про смерть брата, позивач дізналась, що її брат ОСОБА_3 має дружину ОСОБА_2 , з якою позивач знайома не була та не була обізнана про реєстрацію шлюбу брата, оскільки останній не повідомляв про це та не запрошував на реєстрацію шлюбу.

Позивач наголошує, що шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 має фіктивний характер із корисливим мотивом останньої, тобто, для отримання відповідачем права на володіння домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 отримала одноразову грошову допомогу від держави після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

Позивач зазначила, що визнання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним необхідно їй для захисту свого права на отримання грошової допомоги як сестрі загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_3 в статусі члена сім`ї загиблого військового.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач вперше познайомилась із відповідачем у червні 2020 року на похоронах батька, де її брат повідомив, що це його дружина.

У 2016 році ОСОБА_1 домовилась із батьком про те, що ОСОБА_3 буде проживати у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому за заповітом дане домоволодіння залишено батьком саме позивачці.

Проте, після смерті батька позивач вирішила оформити спадщину у вигляді домоволодіння на брата - ОСОБА_3 , залишивши йому правовстановлюючі документи.

ОСОБА_3 , в свою чергу, запропонував переоформити квартиру на відповідача, однак позивач була проти цього. Через це між ними стався конфлікт, оскільки позивач вважала, що відповідач використовує довіру її брата.

Позивач запропонувала ОСОБА_3 разом із нею та його дружиною звернутись до приватного нотаріуса та оформити спадщину після померлого батька, однак, нотаріусом було повідомлено про подання неповного пакету документів та виявилось, що усі належні документи знаходяться у відповідача, яка відмовилась їх надавати.

Після смерті брата ОСОБА_3 на війні ОСОБА_2 відмовлялась звільнити домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , щог стало підставою для звернення ОСОБА_1 до поліції з цього питання.

24 січня 2023 року відкрито кримінальне провадження 120212023046650000026.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2023 року було вирішено усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на володіння та користування 20/100 (двадцять сотих) частин домоволодіння та земельними ділянками кадастровий номер 1210100000:03:180:0060; кадастровий номер 1210100000:03:180:0061; кадастровий номер 1210100000:03:180:0062; кадастровий номер 1210100000:03:180:0063, за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Також цим рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська встановлено, що відповідач чинила позивачці перешкоди у доступі до домоволодіння, що підтверджується копією витягу з ЄРДР кримінального провадження №120212023046650000026 внесене 24 січня 2023 року за зверненням позивачки з цього приводу до ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області.

У кримінальному провадженні №120212023046650000026 внесене до ЄРДР 24 січня 2023 року запротокольовано допит свідка ОСОБА_4 , який повідомив, що за адресою: АДРЕСА_1 більше п`яти років проживав брат позивачки ОСОБА_3 з дружиною ОСОБА_5 , з якою розлучився. Потім проживав з іншою жінкою. Перед загибеллю одружився з жінкою на ім`я ОСОБА_6 , яка продовжила проживати у цій квартирі з іншим чоловіком на ім`я ОСОБА_7 .

На виконання зазначеного судового рішення 15 серпня 2023 року було відкрито виконавче провадження №72444689 державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петровою К.В. При виконанні у примусовому порядку рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Кравцова К.Ю., разом із співробітниками слідчої групи, зайшли до домоволодіння, здійснюючи відеофіксацію, де з`ясувалось, що ОСОБА_2 виїхала з будинку, при цьому, за твердженнями позивача, викрала речі із домоволодіння та умисно пошкодила майно.

За даним фактом, здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню №12023041650001684 внесене до ЄДРДР 02 листопада 2023 року про вчинення кримінального правопорушення, за ознаками передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, про те, що умисно пошкоджено нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , чим заподіяно ОСОБА_1 майнову шкоду в особливо великих розмірах, що підтверджується Витягом з ЄДРДР №12023041650001684 внесене до ЄДРДР 02 листопада 2023 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи та застосував матеріальні норми права, які регулюють спірні правовідносини. Суд першої інстанції вірно зазначив, що, порушення прав позивача на користування майном у даній цивільній справі не розглядається, а можливе порушення прав ОСОБА_1 шляхом викрадення та псування майна, розглядається в окремому кримінальному провадженні.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5 рп/99, встановлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права (стаття 24 СК України). Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. У разі коли особа страждала тяжким психічним розладом, вона, без сумніву, не могла сповна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Причому шлюб визнається судом недійсним, якщо особа саме в момент реєстрації шлюбу страждала тяжким психічним розладом, тобто, коли її хворобливий психічний стан не є хронічним. Якщо ж особа була визнана недієздатною у зв`язку з тим, що вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина перша статті 39 ЦК України), то шлюб з такою особою є недійсним і в силу прямого вказівки закону (частина третя статті 39 СК України).

У ч. 1 ст. 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов`язковою (ч. 1 ст. 34 СК України). Це зумовлено тим, що сторони повинні підтвердити свою вільну згоду на укладення шлюбу. Відсутність сторін або однієї з них унеможливлює вираження такої волі, чим позбавляє шлюбний союз важливого фундаменту.

Статтею 24 СК Українипередбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24 - 26 СК України (стаття 38 цього Кодексу).

Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства (частина перша статті 40 СК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року у пункті 13 постанови № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності. Причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу. Водночас слід мати на увазі, що відсутність наміру створити сім`ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об`єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з`явився намір створити сім`ю, наприклад коли після реєстрації шлюбу, який мав ознаки фіктивності, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, дружина завагітніла або у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, підтримують інтимні стосунки, разом відпочивають та відвідують своїх рідних та близьких тощо.

Статтею 42 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що позивач не надала до суду жодного належного та допустимого доказу, що шлюб укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 має фіктивний характер, а відповідач бажала отримати лише право власності на домоволодіння. Таких доказів не надала скаржник і до апеляційної інстанції та не спростувала висновки суду першої інстанції, з якими повністю погоджується колегія суддів.

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 проживав у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 з 2016 року, а з 2019 року перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 , питання щодо переоформлення домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 було відкрито лише у 2020 році після смерті батька ОСОБА_3 та за ініціативою ОСОБА_1 .

Доказів того, що ОСОБА_3 мав проблеми із вживанням алкогольних напоїв та через це мав вади із психічним здоров`ям, судом першої інстанції також не встановлено, щоб могло бути підставою для з`ясування цих обставин та висновку про фіктивність шлюбу, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Суд першої інстанції також врахував, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2023 року є заочним, та відповідач не приймала в ньому фактичну участь, із заявою про перегляд заочного рішення не зверталась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, що встановлено з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не можна вважати доказом фіктивності шлюбу твердження позивача про те, що ОСОБА_2 бажала отримати право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , оскільки відповідач не намагалась відстояти право на домоволодіння.

Цього не простувала скаржник і при розгляді апеляційної скарги, наполягаючи на тому, що відповідачка мала за мету набути право власності на домоволодіння за умови укладання шлюбу з ОСОБА_3 .

Також, колегія суддів погоджується зі встановленими обставинами судом першої інстанції, що із відповідачем ОСОБА_3 одружився у 2019 році, а питання щодо можливого переоформлення домоволодіння виникло лише у 2020 році зі смертю батька ОСОБА_3 .

При цьому колегія суддів наголошує, що такі доводи скаржника, як відсутність прояву бажання у відповідачки знайомитись чи спілкуватись з родичами її чоловіка, також не є доказами фіктивності шлюбу, адже позивач особисто зазначала, що сварки між нею та братом почались вже тоді, як останній був одружений та постало питання оформлення спадщини.

Складні відносини між батьком позивача та ОСОБА_3 підтверджується і тим, що за рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2015 року батько ОСОБА_8 зняв сина ОСОБА_3 з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , та склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 щодо зазначеного домоволодіння.

Судом першої інстанції правомірно встановлено та надано оцінку тому, що на час укладення шлюбу у 2019 році ОСОБА_2 не могла знати, що у 2020 році, після смерті батька, ОСОБА_1 запропонує ОСОБА_3 переоформити право власності на домоволодіння батька на ім`я ОСОБА_3 , що спростовує доводи апеляційної скарги про навмисність укладання шлюбу з метою отримання права власності на домоволодіння.

Разом з цим належить зазначити, що суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку обставинам справи дійшов вірного висновку про те, що відповідач, як дружина ОСОБА_3 , який загинув під час виконання бойового завдання, правомірно отримала разову грошову допомогу, та при укладанні шлюбу у 2019 році, остання ніяк не могла уявити або спланувати війну та загибель чоловіка у 2022 році, що виключає будь-які сумніви щодо реального наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Твердження скаржника щодо наявності стосунків відповідача з іншими чоловіками під час несення ОСОБА_3 військової служби не можуть вважатись належними доказами та не можуть вказувати на фіктивність шлюбу, з чим також погоджується і колегія суддів.

Колегія суддів наголошує, що заявлені вимоги щодо визнання укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у 2019 році шлюбу недійсним з підстав його фіктивності, є неогрунтованими та не доведеними жодним належним доказом, як це правомірно встановлено судом першої інстанції. Позивач не довела своє порушене право з боку відповідача, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Колегія суддів, виходячи з вищенаведеного, доводи скаржника не може взяти до уваги, оскільки такі доводи не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції та встановлених судом фактичних обставин, враховуючи, що нових обставин та письмових доказів скаржник не надала, які б не були досліджені судом першої інстанції та яким не було б надано належної правової оцінки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна