Постанова від 06.02.2025 по справі 607/11297/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/11297/24Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/158/25 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря Панькевич Т.І.

та сторін: представника ОСОБА_1 - адвоката Чапаєвої Г.М., представника Тернопільської обласної прокуратури Марцун А.А., представника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Поважної Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/11297/24 за апеляційними скаргами Головного управління національної поліції у Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03грудня 2024 року, ухваленого суддею Братасюком В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Тернопільській області, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування завданої моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

у травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Держави України в особі Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Тернопільській області, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 148800 грн, завданої внаслідок незаконних дій органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

В обґрунтування позову посилаються на те, що органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, пізніше перекваліфікованого на ч. 2 ст.263 КК України.

Після перебування під слідством і судом 18 місяців та 18 днів, вироком суду першої інстанції був виправданий, а на стадії апеляції апеляційне провадження закрите у зв`язку з відмовою прокурора від апеляційної скарги.

В період тривалого незаконного кримінального переслідування позивач не мав можливості повноцінно розпоряджатися всіма своїми конституційними правами, важко переживав з приводу незаконного обвинувачення, вимушений був впродовж майже двох років доводити власну невинуватість, докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Вищезазначене потягло негативні наслідки, вимушених змін в житті, ступені зниження авторитету в очах оточуючих, репутації та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Зазначав, що після повідомлення про підозру у вчиненні злочину, якого не вчиняв, сприйняв все близько до серця та в нього виникла підвищена тривожність, пропав апетит, що відобразилося на самопочутті та призвело до порушення стану здоров`я.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з державного бюджету шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 148800 гривень.

Судовий збір віднесено на рахунок держави.

В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції у Тернопільській області просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що в ході розгляду справи судом першої інстанції не встановлено жодних доказів протиправності дій зі сторони слідчих органів поліції при проведенні досудового розслідування у провадженні за № 12022211040001237, а також доказів понесення позивачем моральної шкоди.

Крім того, вважають безпідставними тези позивача про його кримінальне переслідування, адже враховуючи свідчення самого позивача при покупці ножів він перевіряв у продавця експертний висновок про належність до холодної зброї, так як знав про кримінальну відповідальність за ст. 263 КК України. При затриманні ОСОБА_1 лише експерт міг сказати, чи відносились виявлені у позивача ножі до холодної зброї, що і було підтверджено в ході досудового розслідування.

Статтею 12 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначено, що розмір відшкодування шкоди, зазначеної у пунктах 1, 2, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган проводив слідчі розшукові дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування прокуратура, суд, про що виносять постанову.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду.

Виходячи із змісту позовної заяви, а також доданих до неї документів, позивач не звертався до органу розслідування про відшкодування шкоди, завданої громадянинові, а відразу ж звернувся до суду, що є у даному випадку передчасним.

Стосовно розрахунку моральної шкоди, необхідно зазначити, що її аргументація в тексті позовної заяви є відсутньою, що унеможливлює задоволення позову. Виходячи зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , не видається можливим встановити ані шкоду, яку йому було завдано, ані протиправну поведінку працівників поліції, ані зв`язок між шкодою і діями, та навіть наявність вини.

В апеляційній скарзі Тернопільська обласна прокуратура просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 56 Конституції України, статті 25 Бюджетного кодексу України, статті 1176 ЦК України, а також у порушення норм процесуального права - статті 263 ЦПК України, прийшов до помилкового висновку про стягнення коштів саме із Державного бюджету шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 148 800 гривень.

Також позивачем не надано доказів про понесення моральних страждань. Подана копія вироку Тернопільського міськрайонного суду від 22.12.2023 року, ухвала Тернопільського апеляційного суду від 17.04.2024, обвинувальний акт від 21.11.2022 та повідомлення про підозру від 30.09.2022 не можуть бути доказами наявності моральної шкоди. Право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден нормативний акт не встановлює імперативного обов`язку компенсації шкоди.

Обов`язок доказування спричинення моральної шкоди у кожному випадку, передбаченому статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», лежить на позивачеві.

У обсяг цього обов`язку входить доведення наявності спричинення моральних втрат особи внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, які призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Презумпція наявності моральної шкоди українським законодавством не передбачена.

Оскільки доказів на підтвердження перенесених позивачем моральних страждань, зміст заподіяної моральної шкоди, характер, обсяг, тривалість моральних страждань, наявність та істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування, прокуратури та заподіяною позивачеві моральною шкодою, необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків та стосунків з соціальним оточенням, позивачем не надано та судом не здобуто, тому висновки суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди є неправильними, факт заподіяння моральної шкоди та її розмір не підтверджується матеріалами, що містяться у справі, що суперечить статтям 263, 264, 265 ЦПК України.

Державна казначейська служба України подала відзиви на апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури, у яких зазначила, що суд першої інстанції невірно зазначив у резолютивній частині оскаржуваного рішення, що слід стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 148 000 грн, оскільки необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, процесуальний закон не встановлює.

Також, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році встановлено мінімальну заробітну плату, зокрема, у місячному розмірі 8000,00 гривень. Однак, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначили розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.

Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення.

У судовому засіданні представник Головного управління національної поліції в Тернопільській області - Поважна Г.В. та представник Тернопільської обласної прокуратури Марцун А.В. подані ними апеляційні скарги підтримали з мотивів, викладених у них.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Чапаєва Г.М. апеляційні скарги Головного управління національної поліції в Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури не визнала, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління національної поліції у Тернопільській області до задоволення не підлягає, а апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури в Тернопільської області слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 24 серпня 2022 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022211040001237, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.

30 вересня 2022 року у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України (а.с. 11-13).

Процесуальні повноваження слідчого у кримінальному провадженні №12022211040001237 від 24 серпня 2022 року доручено здійснювати групі слідчих у складі: старшого слідчого СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Дорощука I.M.; слідчого СВ Тернопільського РУП ГУНП Чокеня Н.В.; слідчого СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Поморянська Ю.В.

Процесуальні повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12022211040001237 від 24 серпня 2022 року доручено здійснювати групі прокурорів у складі: прокурора Тернопільської окружної прокуратури Мігери Дмитра Миколайовича, прокурора Тернопільської окружної прокуратури Зарівної Галини Богданівни, прокурора Тернопільської окружної прокуратури Галаса Назара Володимировича.

21 листопада 2022 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022211040001237 від 24 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_1 затверджено прокурором Тернопільської окружної прокуратури Д.М. Мігерою та скеровано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області для розгляду.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю в його діяннях складу кримінального правопорушення (а.с. 22-25).

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 квітня 2024 апеляційне провадження за апеляційної скаргою прокурора на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 263 КК України закрите у зв`язку із відмовою прокурора від апеляційної скарги (а.с. 26).

Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом в період з 30вересня 2022 року по 17 квітня 2024 року, що становить 18 місяців 18 днів.

Оскільки кримінальне переслідування тривало 18 місяців 18 днів воно у житті ОСОБА_1 залишило непоправний слід, призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, що виразилося у втраті авторитету, зменшення кола спілкування, зміни ставлення до нього та втрати довіри як до працівника на ТОВ «Ірена Ко», призвело до обговорення його проблеми в колах трудового колективу, що також негативно відобразилося на його морально-психологічному стані. Вищезазначене потягло у свою чергу для нього негативні наслідки у вигляді вимушених змін у житті, ступені зниження його авторитету, престижу, репутації і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, які настали для нього в результаті безпідставного кримінального переслідування.

Перебування під слідством та судом ОСОБА_1 призвело до приниження його честі та гідності, порушення нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, завдало йому стресу, що полягало у підвищеній тривожності, відсутності апетиту, пов`язаних із свавіллям органу досудового розслідування, судовими процесами, необхідністю доведення своєї правоти шляхом надання доказів невинуватості, призначення експертизи.

Крім того, моральні страждання проявлялися у переживаннях щодо розголосу факту притягнення його до кримінальної відповідальності за місцем проживання, що негативно вплинуло на стосунки з знайомими, оскільки він неодноразово отримував повістки, в тому числі, з необхідністю прибуття щоденно, що викликало нездоровий інтерес до його особи в роботодавця, чим було поставлено під сумнів його честь та гідність.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обсягу душевних страждань позивача, характеру немайнових втрат, яких зазнав ОСОБА_1 , наявності вимушених змін у його життєвих стосунках, беручи до уваги засади виваженості, розумності, справедливості, враховуючи положення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», вважав достатнім і справедливим розміром відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 148800 гривень, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати станом на дату ухвалення судового рішення, за кожен місяць перебування під слідством чи судом за 18 місяців та 18 днів.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; постановлення виправдувального вироку суду (частина перша статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду»).

У пунктах 1, 4, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах п`ятій, шостій статті 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (див. постанову Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження №14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

У справі, яка переглядається, вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні вчиненні злочину та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 квітня 2024 апеляційне провадження за апеляційної скаргою прокурора на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 263 КК України закрите у зв`язку із відмовою прокурора від апеляційної скарги.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні вчиненні злочину та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, тому він має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 30 вересня 2022 року по 17 квітня 2024 року, тобто 18 місяців та 18 днів.

Справа розглянута судом першої інстанції у грудні 2024 року. Відповідно до статті 8 Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 7 100 грн, а з 01 квітня 2024 року 8 000 грн.

Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування, складає 148 800 грн, виходячи з розрахунку: 18 міс. х 8000 грн та 8000/30 х 18 днів = 148 800 грн.

Доводи апеляційних скарг про те, що позивачем не надано належного, достовірного та достатнього доказу на підтвердження змісту заподіяної шкоди та протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду є безпідставними, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено право на відшкодування моральної шкоди у випадку постановлення судом виправдувального вироку (пункт 1 частини першої статті 2 вказаного Закону). Тобто за наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Не заслуговують також на увагу доводи апеляційної скарги Тернопільської обласної прокуратури про те, що позивачем не наведено належного обґрунтування спричинення моральної шкоди, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, зокрема, повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, від 30 вересня 2022 року, обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022211040001237, виправдувальним вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2023 року, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року.

Отже, позивачем доведено, що він зазнав незаконного втручання у своє особисте життя, переніс тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.

Таким чином, враховуючи обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 148800 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Разом із тим, колегія суддів частково приймає до уваги аргументи апеляційної скарги Тернопільської обласної прокуратури щодо відшкодування шкоди державою.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19.

Крім того, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 , від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, ухваливши правильне по суті судове рішення, на вказане уваги не звернув та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення саме з державного бюджету шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України компенсацію шкоди завдану позивачеві. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди в розмірі 148800 грн належить змінити, вказавши, що зазначена сума моральної шкоди підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Інші доводи апеляційних скарг Головного управління національної поліції у Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури є аналогічними викладеним у позовній заяві та відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління національної поліції в Тернопільській області та наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Тернопільської обласної прокуратури, та зміни рішення суду в частині викладення його резолютивної частини.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити в межах, ними понесених.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури задовольнити частково.

Резолютивну частину рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року змінити, виклавши абзац другий у такій редакції:

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 148800 гривень моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 13 лютого 2025 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома