Ухвала

від 20.11.2024 по справі 947/14229/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1834/24

Справа № 947/14229/20

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12019161480002484 від 20.12.2019 року за апеляційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 27.05.2024 року, щодо:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Горлівка Донецької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючого за наймом, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України (в редакції 2008 року),

встановив:

Оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України (в редакції 2008 року) та йому призначено покарання у виді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700 (тисяча сімсот) гривень в дохід держави.

Скасований застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді застави та вирішено питання стосовно процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 до обвинуваченого ОСОБА_8 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 182 683 гривні 30 копійок та моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень залишений без задоволення.

Судом першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, наприкінці жовтня 2019 року, ОСОБА_8 вирішив реалізувати злочинний план, із заволодінням чужим майном шляхом обману, а саме грошовими коштами осіб, які хочуть придбати відповідний автомобіль за доступною ціною. Для здійснення в майбутньому вказаних, задуманих, протиправних дій ОСОБА_8 залучив спільника, для чого вступив в злочинну змову з іншою особою (матеріали відносно якої виділені в окреме провадження). Дана особа, за їхнім з ОСОБА_12 спільним планом, повинна була безпосередньо вести перемовини з потенційними покупцями та у випадку досягнення позитивних домовленостей, укладати із ними відповідні договори, щодо придбання останніми автомобілів.

Для полегшення введення майбутніх покупців в оману, створення у них думки, начебто вони мають потенційну, фактичну можливість придбати необхідний автомобіль за вигідною ціною у реальної фірми, ОСОБА_8 в першій половині листопада 2019 року, вжито організаційних заходів, направлених на створення та забезпечення діяльності ТОВ «АЙКАР» (код ЄДРПОУ 39494360, банківський рахунок даного товариства та дії його директора фактично контролював ОСОБА_8 ) працівники якого, начебто займались доставкою із-за кордону автомобілів, їх подальшим розмитненням та продажем. Для пошуку потенційних покупців таких автомобілів, ОСОБА_8 та вказаною особою (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження), приблизно в середині листопада 2019 року, здійснені спільні заходи, при яких в мережі Інтернет на сайті «ОЛХ», були розміщенні неправдиві оголошення, з відповідними марками автомобілів, що начебто реалізовувались ТОВ «АЙКАР», їх характеристиками, вигідними умовами придбання та контактними даними менеджерів з продажу ТОВ «АЙКАР».

22.11.2019 року, близько 12 год. 00 хв., особа матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження за попередньою змовою з ОСОБА_8 , для реалізації раніше узгодженого ними плану, умисно, з корисливих мотивів, маючи спільну з ОСОБА_8 , єдину мету, направлену на заволодіння шляхом обману грошовими коштами особи, якою виявилась ОСОБА_13 , знаходячись в офісному приміщенні за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Корольова, 74-6, розуміючи фіктивність своїх дій, представляючись менеджером ТОВ «АЙКАР», уклала від імені директора ТОВ «АЙКАР» ОСОБА_14 з ОСОБА_13 договір поставки №2002 від 22 листопада 2019 р., відповідно до умов якого та його специфікації №1, ТОВ «АЙКАР» в особі директора ОСОБА_14 , начебто зобов`язується впродовж 10 діб з моменту повної оплати ОСОБА_13 135000 гривень - поставити та передати у власність останньої автомобіль марки «Renault» модель «Logan MCV 1.5 dCi MT Authentique» 2015 року випуску, червоного кольору. ОСОБА_13 , будучи введеною в оману вказаним спільником ОСОБА_8 , на виконання зі своєї сторони умов договору поставки та специфікації до нього. 22.11.2019 о 13 год. 12 хв. на банківський рахунок ТОВ «АЙКАР» № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» (до якого ОСОБА_8 мав доступ), перерахувала власні грошові в сумі 135000 гривень. Однак, й до теперішнього часу, ОСОБА_13 вказаний транспортний так і не отримала, так як зазначений спільник із ОСОБА_8 зникли, розпорядившись з грошовими коштами потерпілої в сумі 135000 гривень на власний розсуд.

Крім того, 03.12.2019 року, близько 16 год. 30 хв., вказана особа (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження) за попередньою змовою з ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати раніше узгоджений ними план, повторно, умисно, з корисливих мотивів, маючи спільну з ОСОБА_8 , єдину мету, направлену на заволодіння шляхом обману грошовими коштами особи, якою виявився ОСОБА_11 , знаходячись в офісному приміщенні за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Корольова, 74-б, розуміючи фіктивність своїх дій, представляючись менеджером ТОВ «АЙКАР», уклала від імені директора ТОВ «АЙКАР» ОСОБА_14 з ОСОБА_15 договір поставки №2006 від 04 грудня 2019 р., відповідно до умов якого та його специфікації №1, ТОВ «АЙКАР» в особі директора ОСОБА_16 , начебто зобов`язується впродовж 10 діб з моменту повної оплати ОСОБА_15 180830 гривень - поставити та передати у власність ОСОБА_17 автомобіль марки «Renault» модель «Duster 1.5D MT Privilege» 2015 року випуску, срібного кольору, без пробігу. 04.12.2019 о 09 год. 35 хв., ОСОБА_11 , будучи введеним в оману зазначеним спільником ОСОБА_8 , на виконання зі своєї сторони умов договору поставки, використовуючи допомогу третьої особи, двома переказами, перерахував на рахунок ТОВ «АЙКАР» N? НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» (до якого ОСОБА_8 мав доступ) власні грошові кошти, загальною сумою 180830 гривень. Однак, й до теперішнього часу, ОСОБА_11 вказаний транспортний засіб так і не отримав, як зазначена особа та ОСОБА_8 зникли, розпорядившись 180830 гривень потерпілого на власний розсуд.

Крім того, 06.12.2019 року, близько 13 год. 00 хв., вказана особа (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження) за попередньою змовою з ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати раніше узгоджений між ними план, повторно, умисно, з корисливих мотивів, маючи спільну з ОСОБА_8 , єдину мету, направлену на заволодіння шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_18 , знаходячись в офісному приміщенні за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Корольова, 74-Б, розуміючи фіктивність своїх дій, представляючись працівником ТОВ «АИКАР», уклала від імені директора ТОВ «Айкар» ОСОБА_14 з ОСОБА_18 договір поставки N?2008 від 06 грудня 2019 р., відповідно до умов якого та його специфікації N?1, ТОВ «АЙКАР» в особі директора ОСОБА_14 начебто зобов`язується впродовж 10 діб з моменту повної оплати ОСОБА_18 145000 гривень - поставити та передати у власність останнього автомобіль марки «Citroen» модель «Berlingo Multispace 1.6D MT Comfort» 2015 року випуску, (новий, без пробігу) коричневого кольору. ОСОБА_18 , будучи введеним в оману зазначеним спільником ОСОБА_8 , на виконання зі своєї сторони умов даного договору поставки та специфікації до нього, 06.12.2019 о 14 год. 06 хв. перерахував на рахунок ТОВ «АЙКАР» № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» (до якого ОСОБА_8 мав доступ) власні грошові кошти в сумі 145 000 гривень. Однак, й до теперішнього часу, ОСОБА_18 вказаний транспортний засіб так і передано не було, так як зазначені особа та ОСОБА_8 зникли, розпорядившись 145000 гривень потерпілого на власний розсуд.

Крім того, 13.12.2019 року, близько 11 год. 00 хв., вказана особа (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження) за попередньою змовою з ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати раніше узгоджений ними план, повторно, умисно, з корисливих мотивів, маючи спільну з ОСОБА_8 , єдину мету, направлену на заволодіння шляхом обману грошовими коштами особи, якою явився ОСОБА_19 , знаходячись в офісному приміщенні за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Корольова, 74-б, розуміючи фіктивний характер своїх дій, представляючись менеджером ТОВ «АЙКАР», уклала від імені директора ТОВ АЙКАР» ОСОБА_14 зі ОСОБА_19 договір поставки №2009 від 13 грудня 2019 р. зі специфікацією №1, відповідно до умов якого ТОВ «АЙКАР» в особі директора ОСОБА_14 начебто зобов`язується впродовж 10 діб, поставити та передати у власність ОСОБА_19 автомобіль марки «Renault» модель «Logan 1.5 MT Expression» 2015 року випуску (новий, без пробігу) кольору «сірий металік» загальною вартістю 137 000 гривень. При цьому сторонами було узгоджено, що ОСОБА_20 , спочатку сплатить 50% від вартості даного автомобіля на рахунок ТОВ «АЙКАР», а надалі, решту суми, переведе після фактичного огляду ним цього авто. ОСОБА_19 будучи введеним в оману даним спільником ОСОБА_8 , на виконання зі своєї сторони умов зазначеного договору поставки, 13.12.2019 року о 16 год. 54 хв. перерахував двома переказами на рахунок ТОВ «АЙКАР» № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» (до якого ОСОБА_8 мав доступ), власні грошові кошти в сумі 68500 гривень. Однак, й до теперішнього часу, ОСОБА_19 зазначений транспортний засіб так і не передано, 68500 гривень повернуто не було, так як вказана особа та ОСОБА_8 зникли.

Не погоджуючись з вироком суду представник потерпілого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі представник потерпілого посилається на те, що всупереч вимогам КПК України суд безпідставно не розглянув клопотання прокурора від 23.01.2024 року про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Також, звертає увагу, що згідно матеріалів судової справи (том 2 арк.132), на адресу суду першої інстанції засобами електронного зв`язку надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про скасування ухвали суду від 23.01.2024 року про оголошення його у розшук.

Однак, всупереч вимог КПК України судом першої інстанції дане клопотання, обвинуваченого не розглянуто та таке клопотання (його текст) взагалі відсутнє в матеріалах справи.

Крім того, при винесенні ухвали від 23.01.2024 року про оголошення у розшук та надання дозволу на затримання ОСОБА_8 судом провадження у справі, яке було зупинене ухвалою від 24.11.2021 року, не відновлювалось.

Також захисник посилається на те, що відповідно до матеріалів судової справи судовий розгляд відбувався за участі обвинуваченого ОСОБА_8 в режимі відео конференц зв`язку. При цьому, всупереч вимог КПК України, будь-які клопотання обвинуваченого або/чи його захисника та відповідні судові рішення з цих питань взагалі відсутні, думка потерпілих щодо можливості участі ОСОБА_8 у судових засіданнях в режимі відео конференц зв`язку судом не з`ясовувалась.

Окрім того представник потерпілого вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання є м`яким та не відповідає його особистості, не може забезпечити виправлення останнього та запобігти вчиненню ним нових корисливих злочинів. Також вважає, що суд безпідставно залишив без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 .

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.

Заслухавши суддю-доповідача; представника потерпілого, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; вислухавши позиції обвинуваченого, захисника та прокурора, які заперечували проти її задоволення; обговоривши доводи апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404КПК України (далі КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги

Згідно зположеннями ст.2КПК завданнямикримінального провадженняє захистособи,суспільства тадержави в ід кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура

Відповідно до вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які судом досліджувались в обсязі, визначеному в порядку ч.3 ст.349 КПК. Ці обставини апелянтом не оспорюються, а тому вони не є предметом апеляційного розгляду, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК.

Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, колегією суддів не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_8 злочину, не є предметом апеляційного розгляду, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі представник потерпілого просить вирок скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Однак вимоги апеляційної скарги в цій частині колегія суддів визнає необґрунтованими.

Так, підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції визначені ч.1 ст.415 КПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо:

1) встановлено порушення, передбаченіпунктами 2,3,4,5,6,7частини другоїстатті 412 цього Кодексу;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.

В апеляційній скарзі та під час судового розгляду представник потерпілого не навів жодної обставини, яка відповідно до вимог ч.1 ст.415 КПК України могла б стати підставою для скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Такі обставини не були встановлені й під час апеляційного розгляду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд призначив ОСОБА_8 занадто м`яке покарання, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Колегія суддів враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Станом на момент вчинення ОСОБА_8 протиправних дій санкція ч.2 ст.190 КК України (в редакції Закону України №270-VI від 15.04.2008 року) передбачала покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п`яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_8 покарання, в якості обставин, що пом`якшують покарання врахував повне визнання вини обвинуваченим, його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування в повному обсязі матеріальної шкоди потерпілим ОСОБА_13 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .

Таким чином трьом з чотирьох потерпілих у даному кримінальному провадженні матеріальна шкода завдана злочином була добровільно відшкодована обвинуваченим в повному обсязі, що можна віднести до щирого каяття обвинуваченого.

Обставин, передбачених ст.67 КК України, які б обтяжували покарання ОСОБА_8 судами першої та апеляційної інстанції не встановлено.

Крім того місцевий суд врахував характер, обставини та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, публічно вибачився перед потерпілими за скоєне, а також висловив намір перерахувати грошові кошти сплачені в якості застави на користь Збройних Сил України.

Враховуючи ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого та інших обставин справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та призначив йому покарання у виді штрафу, в межах санкції ч.2 ст.190 КК України, яка була чинна на момент вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину.

На думку апеляційного суду таке покарання є справедливим, достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_8 та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Колегія суддів визнає непереконливими доводи апелянта стосовно того, що місцевий суд безпідставно залишив без задоволення цивільний позов потерпілого ОСОБА_21 , з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

У даному кримінальному провадженні потерпілий ОСОБА_9 звернувся до суду з цивільним позовом про стягнення з ОСОБА_8 матеріальної шкоди у розмірі 182683,30 грн та моральної шкоди у розмірі 100000 грн. В обґрунтуванні рішення про стягнення матеріальної шкоди у позові зазначено, що потерпілий ОСОБА_9 перерахував грошові кошти на виконання договору поставки №2006 від 04.12.2019 року, але зазначений договір виконаний не був.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2024 року відносно іншої обвинуваченої ОСОБА_22 , яка разом з обвинуваченим ОСОБА_8 притягалась до відповідальності за фактом протиправних дій відносно потерпілого ОСОБА_9 , цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 був задоволений в повному обсязі та стягнуто на користь потерпілого матеріальну шкоду у розмірі 182683,30 грн та моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Представник потерпілого не заперечує вказаних обставин, зокрема того факту, що у відповідності до формулювання обвинувачення в обвинувальному акті відносно ОСОБА_23 , йому інкримінувалося шахрайське заволодіння майном (грошовими коштами у сумі 182683,30 грн) потерпілого ОСОБА_9 , за попередньою змовою з обвинуваченою ОСОБА_22 (яка засуджена вироком Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2024 року).

Оскільки спричинена матеріальна та моральна шкода внаслідок невиконання договору поставки №2006 від 04.12.2019 року вже була стягнута на користь потерпілого ОСОБА_9 в межах іншого кримінального провадження, яке було виділено з кримінального провадження відносно ОСОБА_8 , суд першої інстанції обґрунтовано залишив без задоволення цивільний позов потерпілого ОСОБА_24 .

Таким чином, за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржений вирок суду першої інстанції є належно вмотивованим та обґрунтованими, за змістом відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК, у ньому наведено мотиви, з яких виходив суд та положення закону, якими він керувався ухвалюючи вирок.

Під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування постановленого у кримінальному провадженні судового рішення та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, про що просить представник потерпілого.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржуване судове рішення без змін.

На підставівикладеного колегіясуддів приходитьдо висновку,що апеляційнускаргу представника потерпілого необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 418, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 27.05.2024 року, яким ОСОБА_8 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4