Постанова

від 11.02.2025 по справі 903/663/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року Справа № 903/663/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка" про ухвалення додаткової постанови за апеляційною скаргою Адвокатського об`єднання "Ковальов, Сорокопуд та партнери на рішення Господарського суду Волинської обалсті від 28 жовтня 2024 року, повний текст рішення складено 7 листопада 2024 року по справі 903/663/24 (суддя І.О. Якушева).

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ"

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка"

до відповідача 1: Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база

відповідача 2: Адвокатського об`єднання "Ковальов, Сорокопуд та партнерип

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024

за участю представників:

від Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи - не з`явилися

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ (надалі Позивач) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база (надалі Позивач 1) та Адвокатського об`єднання Ковальов, Сорокопуд та партнери (надалі Відповідач 2) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30 квітня 2024 року, укладеного між Відповідачем 1 (цедент) та Відповдачем 2 (цесіонарій).

Товариство з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка, як третя особа яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі № 903/663/24 (надалі Третя особа) також звернулася із позовом до місцевого господарського суду про визнання недійсним договору цесії від 30 квітня 2024 року зважаючи на те, що договір про відступлення права вимоги (цесії), є фраудаторним, посилаючись на те, що він спрямований на заподіяння шкоди Третій особі як стягувачу заборгованості за виконавчим провадженням № 74229696 та таким, що не є дійсним.

Ухвалою суду першої інстанції від 31 липня 2024 року постановлено залучити Третю особу як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі №903/663/24 та прийнято до розгляду позовну заяву Третьої особи на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28 жовтня 2024 року у задоволенні позову Позивача про визнання недійсним Договору цесії відмовлено. Позовну вимогу Третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, задоволено. Визнано недійсним Договір цесії від 30 квітня 2024 року, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Відповідач 2 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 222-225), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Третьої особи.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року апеляційну скаргу Відповідача 2 на рішення Господарського суду Волинської обалсті від 28 жовтня 2024 року по справі 903/663/24 - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Волинської обалсті від 28 жовтня 2024 року по справі 903/663/24 - залишено без змін.

Водночас, 3 лютого 2025 року через підсистему "Електронний суд" від представника Третьої особи до суду апеляційної інстанції надійшла заява про ухвалення додаткової постанови.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 лютого 2025 року прийнято до розгляду заяву Третьої особи про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката. Запропонувано сторонам в строк протягом трьох днів з дня отримання ухвали надати суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, у даній справі. Розгляд заяви про ухвалення додаткової постанови призначено на 11 лютого 2025 року об 10:30 год..

10 лютого 2025 року через підситему "Електронний суд" від Відповідача 2 надійшли заперечення щодо заяви Третьої особи про ухвалення додаткового рішення, в яких Відповідач 2 вказав, що матеріалами справи підтверджується, що представник Третьої особи при подані першої заяви по суті (позовної заяви) не подав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у порядку, визначеному процесуальним законом та не зазначав про витрати на правову допомогу у відзиві поданому до суду. Відповідач 2 просив відмовити в задоволенні заяви представника Третьої особи про ухвалення додаткового рішення.

В судове засідання від 11 лютого 2025 року представники Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи не з`явилися.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 17 січняя 2025 року вбачається, що суд апеляційної інстанції повідомив сторін про дату, час та місце розгляду заяви.

Водночас, в силу дії частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Зважаючи на визначений частиною 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України процесуальний строк розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, колегія апеляційного господарського суду вважає можливим розглянути питання щодо винесення додаткової постанови без участі представників Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи.

Дослідивши матеріали справи та розглянувши заяву Третьої особи про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції щодо їх стягнення, колегія суддів вважає подану заяву такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Суд констатує, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частиною 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу.

Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок викладений і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16.

Приймаючи до уваги те, що представник Позивача (Онопрієнко Ю.О.) до закінчення судових дебатів у справі зробив заяву щодо наміру подання доказів стосовно понесених ним витрат на професійну правничу допомогу та надав відповідні докази та акт приймання-передачі наданих послуг, колегія суддів зазначає про дотримання строків подання вказаної заяви, встановлених частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Питання розподілу між сторонами судових витрат, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).

В той же час, згідно з частиною першою статті 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша).

Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В силу дії частин другої та третьої статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (частина третя статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

В той же час колегія апеляційного господарського суду бере до уваги те, що Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

· право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (схожі правові висновки наведені і в постанові Верховного Суду від 19 липня 2021 року в справі №910/16803/19);

· процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року в справі №921/221/21 та від 31 травня 2022 року в справі №917/304/21);

· заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (подібний правовий висновок вказано і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц);

· потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (схожий висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №161/5317/18).

В судовому засіданні від 29 січня 2025 року було зроблено усну заяву про стягнення судових витрат та про надання відповідних доказів протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

В обґрунтування вимог заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції представником Третьої особи подано суду: Договір про надання правничої допомоги від 3 грудня 2024 року; акт про надання послгу від 30 січня 2025 року; платіжну інструкцію на суму 19000 грн.

У відповідності до пункту 4.1 Договору, правничу допомогу, що надається Адвокатським об`єднанням, Третя особа оплачує в розмірі 19000 грн за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції, що включає повний супровід розгляду справи.

Як визначено пунктом 4.4 Договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної сторони. В акті вказується обсяг наданої юридичної допомоги і її вартість.

В силу дії пункту 4.7 Договору, сума вказана в пункті 4.1 даного Договору є гонораром Адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.

Дослідивши акт приймання-передачі правничої допомоги вбачається, що Адвокат надав, а Третя особа прийняла правничу допомогу щодо інтересів Третьої особи у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №903/663/24. Загальна вартість наданих Третій особі юридичних послуг становить 19000 грн.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року в справі № 904/1907/15, постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 та від 22 листопада 2019 року в справі № 910/996/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 червня 2023 року по справі 910/16357/21.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Госпордарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Дана правова позиція наведена і в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Аналогічний висновок наведено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №912/1025/20.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, Відповідачем 2 в запереченнях про ухвалення додаткової постанови не зазнаяено будь-яких аргументів чи обгрунтування, окрім цитування норм ГПК України, котрі регулюють порядок стягнення витрат на парвничу допомогу, щодо неспівмірності понесених та заявлених Третьою особою витрат на правничу допоомгу адвоката в суді апеляційної інстанції.

Що ж до застосування статті 124 ГПК України про необхідність подання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, як вказує Відповідач 2 в запереченнях про ухвалення додаткового рішення, то колегія суду зазначає таке.

Частинами першою, другою та третьою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другої статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Такі висновки щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України викладені також у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі №922/1897/18, від 24 грудня 2019 року в справі №909/359/19, від 13 лютого 2020 року в справі №911/2686/18, від 19 лютого 2020 року в справі №910/16223/18, від 21 травня 2020 року в справі №922/2167/19, від 10 грудня 2020 року в справі №922/3812/19, від 31 березня 2021 року №916/2087/18, від 22 червня 2023 року в справі № 912/164/20, від 29 серпня 2023 року в справі № 911/174/22, від 13 червня 2023 року в справі № 923/515/21, від 28 листопада 2023 року в справі № 947/21726/20 та інші.

У відзиві на апеляційну скаргу Відповідача 2 (перша заява по суті) поданому Третьою особою відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Третя особа понесе і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Проте, до закінчення судових дебатів (в судовому засіданні від 29 січня 2025 року) представником Третьої особи адвокатом Сорокою В.Г. заявлялося усне клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та про те, що відповідне клопотання з доказами буде ним подане протягом п`яти робочих днів після оголошення судового рішення.

Заява про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідними доказами була подана Третою особою протягом п`яти робочих днів.

В свою чергу, Відповідач 2 скористався своїм правом на подання заперечень щодо вимог Третьої особи про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оцінка яким надана апеляційним господарським судом, що підтверджує дотримання принципу змагальності та забезпечення можливості Відповідачу 2 висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

З огляду на вищенаведене, колегія суду вважає, що з врахуванням сталої практики Верховного Суду щодо застосування приписів статті 124 ГПК України, а також приписів статті 129 ГПК України сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. При цьому, як вже зазначалося вище в даній судовій постанові, Відповідач 2 скористався своїм правом на подання заперечень на відповідну заяву, відсутність у відзиві попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які Третя особа понесе і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат Третьої особи.

Аналогічна правова позиція наведена також в постанові Верховного суду від 11 січня 2024 року по справі №924/423/23.

В той же час частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суду враховує, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року апеляційну скаргу Відповідача 2 на рішення Господарського суду Волинської обалсті від 28 жовтня 2024 року по справі 903/663/24 - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Волинської області від 28 жовтня 2024 року по справі 903/663/24 - залишено без змін.

Разом з тим колегія суду констатує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна за змістом позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17.

В той же час, дослідивши зміст послуг щодо надання правничої допомоги по даній справі в суді апеляційної інстанції вбачається, що всі вони зводяться до написання відзиву на апеляційну скаргу (який в свою чергу дублює позицію Третьої особи зазначено у позовній заяві та відзиві на позовну заяву Позивача). При цьому колегія суддів вважає підставними та доведеними також судові витарти щодо участі у представника Третьої особи в судовому засіданні від 29 січня 2025 року.

При цьому суд констатує, що з огляду на аналогічний зміст відзиву поданому апеляційному господарському суду з позицією Третьої особи в суді першої інстанції та з огляду на одне засідання проведене в суді апеляційної інстанції, сума витрат, котру заявляє Третя особа по суті є завищеною та містить ознаки того, що стягнення їх саме в сумі 19000 грн містить ознаки "надмірного збачачення".

Отже виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність даної справи, зважаючи на заяву Відповідача 2 про зменшення витрат на правничу допомогу, зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги Відповідача 2, та реальні затрати сторони на участь в судовому засіданні і написання відзиву, суд апеляційної інстанції доходить висновку про стягнення з Відповідача 2 на користь Третьої особи 9000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. В задоволенні 10000 грн судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка" про ухвалення додаткової постанови по справі №903/663/24 - задоволити частково.

2. Стягнути з Адвокатського об`єднання Ковальов, Сорокопуд та партнери (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 37; код ЄДРПОУ 43032329) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка (43016, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) 9000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

3. В задоволенні решти вимог заяви - відмовити.

4. Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

5. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Додаткову постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Справу №903/663/24 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст додаткової постанови виготовлено 17 лютого 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.