Постанова

від 29.01.2025 по справі 903/663/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року Справа № 903/663/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Адвокатського об`єднання "Ковальов, Сорокопуд та партнери на рішення Господарського суду Волинської обалсті від 28 жовтня 2024 року по справі 903/663/24 (суддя І.О. Якушева)

час та місце ухвалення рішення: 28 жовтня 2024 року; м. Луцьк пр. Волі, 54а; повний текст рішення складено 7 листопада 2024 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ"

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка"

до Відповідача 1: Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база

Відповідача 2: Адвокатського об`єднання "Ковальов, Сорокопуд та партнери

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30 квітня 2024 року

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача 1 - Восковський Ю.О.;

від Відповідача 2 - Карпук А.С.;

від Третьої особи - Сорока В.Г..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ (надалі Позивач) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база (надалі Позивач 1) та Адвокатського об`єднання Ковальов, Сорокопуд та партнери (надалі Відповідач 2) про визнання недійсним договору про надання правничої допомоги від 24 листопада 2023 року, який укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилався на те, що Відповідач 2 відчужив право вимоги на суму 343 851 грн 69 коп. у період наявності арешту на майно товариства та що при укладенні договору про відступлення права вимоги (цесії) від 30 квітня 2024 року (надалі Договір цесії) Відповідачами 1 та 2 не дотримано вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу України, оскільки даний договір не містить ціни договору, а у тексті Договору цесії не визначено суми коштів, яку цесіонарій повинен сплатити цеденту за відступлення права вимоги. Незаконним укладенням Відповідачами 1 та 2 Договору цесії відступлення права вимоги на переконання Позивача порушено права Позивача, котрий є стороною (боржником) у зобов`язанні, право вимоги за яким було незаконно відступлено - зобов`язання щодо оплати безпідставно набутих доходів згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 6 березня 2023 року в справі №903/892/22 в сумі 173908 грн 62 коп. та рішенням Господарського суду Волинської області від 19 травня 2023 року в справі №903/254/23 в сумі 169 942 грн 99 коп..

Товариство з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка, як Третя особа яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі № 903/663/24 (надалі Третя особа) також звернулася із позовом до Господарського суду Волинської обалсті про визнання недійсним Договору цесії зважаючи на те, що договір про відступлення права вимоги (цесії), є фраудаторним, посилаючись на те, що він спрямований на заподіяння шкоди Третій особі як стягувачу заборгованості за виконавчим провадженням № 74229696 та таким, що не є дійсним.

Третя особа в обгрунтування свої позовних вимог посилається на те, що Відповідач 1 за наявності відкритого виконавчого провадження № 74229696 та постанови приватного виконавця про арешт майна (у тому числі майнових прав) останнього за допомогою Договору відчужив право вимоги на суму 343 851 грн 69 коп.. Вважає, що Договір є фраудаторним правочином у позаконкурсному оспорюванні як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, що передбачено статтями 3, 13 Цивільного кодексу України. Укладення договору цесії порушує майнові інтереси Третьої особи і направлений на недопущення звернення стягнення на майно Відповідача 1. Такі дії з позиції Третьої особи хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вважає, що Відповідач 1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Третьої особи, оскільки вважає, що відчуження належного Відповідачу 1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення боргу за виконавчим провадженням № 74229696.

Ухвалою Господарського суду Волинської від 31 липня 2024 року постановлено залучити Третю особу як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі №903/663/24; прийнято до розгляду позовну заяву Третьої особи на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28 жовтня 2024 року у задоволенні позову Позивача про визнання недійсним Договору цесії відмовлено. Позовну вимогу Третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, задоволено. Визнано недійсним Договір цесії від 30 квітня 2024 року, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Позивач у процесі розгляду справи у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами не довів порушення його прав у зв`язку із укладенням Договору цесії та не надав доказів виконання зобов`язань на користь первісного кредитора. Натомість обставини справи дають підстави дійти висновку про фактичну відсутність у Позивача порушеного Відповідачами 1 та 2 права, що унеможливлює надання йому примусового судового захисту та є підставою для відмови у задоволенні позову.

Що ж до позовної вимоги Третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору про визнання недійсним Договору цесії то суд першої інстанції вказав, що Відповідачі у справі (сторони Договору цесії) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір цесії) використали для того, щоб унеможливити Третій особі як стягувачу за виконавчим провадженням № 74229696 звернути стягнення на майно Відповідача 1 як боржника за виконавчим провадженням №74229696 та вказав, що внаслідок укладення Договору цесії настав такий негативний наслідок, як зменшення розміру активів Відповідача 1. Суд наголосив, що укладений Відповідачами 1 та 2 Договір цесії, який міг би бути реалізований у порядку примусового виконання постанови Північно - західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року по справі № 903/1040/21 після відкриття виконавчого провадження № 74229696 в інтересах Третьої особи є фраудаторним правочином, оскільки вчинений Відповідачами 1 та 2 на шкоду інтересам Третьої особи як стягувача, що суперечить приписам частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також вказав, що враховуючи конкретні обставини цієї справи, боржник - Відповідач 1, який є боржником у виконавчому провадженні № 74229696, та його дії, які полягають в укладенні Договору цесії є недобросовісними та спрямовані на зловживання правами щодо стягувача (Третьої особи), що суперечить приписам пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції виснував, що правочин, вчинений боржником (Відповідачем 1) у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед стягувачем (Третьою особою), внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду стягувачу з метою виведення свого майна з-під стягнення, оскільки укладений у період відкритого виконавчого провадження та констатував, що дане є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідач 2 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 222-225), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Третьої особи.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Третя особа звертає увагу апеляційного суду на те, що в оскаржуваному рішенні місцевим судом проігноровано та надано нову оцінку доказам та доводам Третьої особи, яка обгрунтовувала можливість подальшого звернення на предмет договору іпотеки задля виконання рішення приватним виконавцем, при цьому місцевий господарський суд робить припущення що укладений Відповідачами 1 та 2 Договір цесії, який міг би бути реалізований у порядку примусового виконання постанови Північно - західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року по справі № 903/1040/21 після відкриття виконавчого провадження № 74229696 в інтересах Третьої особи. Вказує, що докази подані Відповідачами 1 та 2 взагалі залишені без оцінки. Звертає увагу, що згідно наказу господарського суду від 9 березня 2023 року в справі № 903/923/22 Відповідач 2 є Стягувачем по відношенню до Відповідача 1 з березня 2023 року, а зазначена у Договорі цесії заборгованість Відповідача 1 перед Відповідачем 2 виникла на підставі договорів про надання юридичних послуг у період 2021-2023 роки, наявність яких відображена у судових рішеннях господарського суду.

Апелянт вказав, що з метою дотримання вимог Податкового кодексу України Відповідач 1 платіжною інструкцією від 16 травня 2024 року з операції по відступленню права вимоги сплачено єдиний податок в розмірі 5%, що становить 18227 гривень та констатував, що представник Третьої особи жодним чином не довів належними та допустимими доказами порушення прав Третьої особи у зв`язку із укладенням Договору цесії, і не довів можливість поновлення її інтересів визнанням недійсним Договору цесії, оскільки він вже намагався звернути стягнення на предмет договору - грошові вимоги до боржника у справі про банкрутство.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі № 903/663/24 за апеляційною скаргою Відповідача 2. Запропоновано учасникам по справі протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 січня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 29 січня 2025 року об 15:40 год.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 24 січня 2025 року заяву представника Відповідача 2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено представнику Відповідача 2 участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2025 року заяву представника Відповідача 1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено представнику Відповідача 1 участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 29 січня 2025 року представник Позивача не з`явився.

З наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання (том 1, а.с. 263).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 6 січня 2025 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 29 січня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача 2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати судове рішення в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Третьої особи. Представник Відповідача 2 вказав, що Третьою особою обрано невірний спосіб захисту, оскільки заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним Договору цесії нічого не вказано про застосування наслідків недійсності правочину. При цьому вважає, що місцевий суд робить припущення що укладений Відповідачами 1 та 2 Договір цесії, який міг би бути реалізований у порядку примусового виконання постанови Північно - західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року по справі № 903/1040/21 після відкриття виконавчого провадження № 74229696 в інтересах Третьої особи. Представник наголошує, що докази подані Відповідачами 1 та 2 взагалі залишені без оцінки, а саме те, що згідно наказу господарського суду від 9 березня 2023 року в справі № 903/923/22 Відповідач 2 є стягувачем по відношенню до Відповідача 1 з березня 2023 року, а зазначена у Договорі цесії заборгованість Відповідача 1 перед Відповідачем 2 виникла на підставі договорів про надання юридичних послуг у період 2021-2023 роки, наявність яких відображена у судових рішеннях господарського суду. Представник вказав, що з метою дотримання вимог Податкового кодексу України Відповідач 1 платіжною інструкцією від 16 травня 2024 року з операції по відступленню права вимоги сплачено єдиний податок в розмірі 5%, що становить 18227 гривень. Вважає при цьому, що представник Третьої особи жодним чином не довів належними та допустимими доказами порушення прав Третьої особи у зв`язку із укладенням Договору цесії, і не довів можливість поновлення її інтересів визнанням недійсним Договору цесії, оскільки він вже намагався звернути стягнення на предмет договору - грошові вимоги до боржника у справі про банкрутство.

В той же час після оголошення перерви в судовому засіданні від 29 січня 2025 року, представник Відповідача 2 не вийшов на зв`язок, а відтак був відсутній під час стадії судових дебатів.

В судовому засіданні від 29 січня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача 1 підтримав доводи апеляційної скарги Відповідача 2 та просив скасувати судове рішення в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Третьої особи. Представник Відповідача 1 вказав, що Третьою особою обрано невірний спосіб захисту, оскільки заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним Договору цесії нічого не вказано про застосування наслідків недійсності правочину. При цьому представник вказав, що саме з метою дотримання вимог Податкового кодексу України Відповідач 1 платіжною інструкцією від 16 травня 2024 року з операції по відступленню права вимоги сплачено єдиний податок в розмірі 5%, що становить 18227 гривень. Констатував, що представник Третьої особи жодним чином не довів належними та допустимими доказами порушення прав Третьої особи у зв`язку із укладенням Договору цесії, і не довів можливість поновлення її інтересів визнанням недійсним Договору цесії, оскільки він вже намагався звернути стягнення на предмет договору - грошові вимоги до боржника у справі про банкрутство.

В судовому засіданні від 29 січня 2024 року, представник Третьої особи заперечив доводи апеляційної скарги Відповідача 2, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 2 без задоволення. Зазначив, що Відповідач 1 за наявності відкритого виконавчого провадження № 74229696 та постанови приватного виконавця про арешт майна останнього за допомогою Договору цесії відчужив право вимоги на суму 343 851 грн 69 коп.. Договір цесії за доводами представника є фраудаторним правочином у позаконкурсному оспорюванні як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, що передбачено статтями 3, 13 ЦК України. Представник Третьої особи наголосив, що укладення Договору цесії порушує майнові інтереси Третьої особи і направлений на недопущення звернення стягнення на майно Відповідача 1 та що право Третьої особи на отримання коштів від Відповідача 2 за частку в статутному капіталі Відповідача 1 виникло ще в 2019 році. Представник Третьої особи вказав, що Відповідач 1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Третьої особи, оскільки відчуження належного Відповідачу 1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення боргу за виконавчим провадженням № 74229696.

Заслухавши пояснення представників Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки в межах поданої апеляційної скарги, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами розгляду справи та дослідження поданих доказів, відмовлено в задоволенні позовних вимог Позивача про визнання недійсним Договору цесії.

Однак, апеляційна скарга Відповідача 2 не містять доводів щодо заперечення обставин відмови в задоволенні позову Позивача. Відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідній частині, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідній частині, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаних частинах судового рішення, що не оспорена апелянтом.

Відтак зважаючи на предмет оскаржених зустрічних позовних вимог та обставини, котрими Третя особа обгрунтовує підставність своїх позовних вимог, а Відповідач 2 заперечує обставини встановленні в оскаржуваному рішенні щодо задоволення позову, колегія суддів розглядає оспорену зустрічну позовну вимогу про визнання недійсним Договору цесії.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 9 січня 2024 року відкрито провадження у справі №903/1251/23 про банкрутство Позивача та визнано вимоги ініціюючого кредитора Відповідача 1 у сумі 343851 грн 69 коп. основної заборгованості, а також 21472 грн судового збору за подання заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

У справі №903/1251/23 встановлено, що на дату звернення із заявою до суду та станом на день проведення підготовчого засідання у справі заборгованість Позивача перед Відповідачем 1 становила 343851 грн 69 коп. без неустойки і що заборгованість підтверджується рішенням Господарського суду Волинської області від 6 березня 2023 року в справі №903/892/22 в сумі 173908 грн 62 коп., а також рішенням Господарського суду Волинської області від 19 травня 2023 року в справі №903/254/23 у сумі 169942 грн 99 коп.. Водночас до складу вимоги входить вимога зі сплати судового збору у розмірі 21472 грн у справі №903/1251/23.

Отже, судом визнано борг Позивача в розмірі 343851 грн 69 коп. перед Відповідачем 1.

Разом з цим, у Відповідача 1 існувала заборгованість за отримані юридичні послуги, надані за період 2022-2024 роки Відповідачу 2, яка виникла на підставі ряду договорів та рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/923/22, яка, за доводами представника Відповідача 1, була майже співмірною вищезазначеній сумі боргу у справі про банкрутство.

30 квітня 2024 року між Відповідачем 1 як цедентом в особі директора Вакулюка Володимира Олексійовича, що діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та Відповідачем 2, з іншої сторони, на підставі статтей 512 519 Цивільного кодексу України було укладено Договір цесії (том 1, а.с. 10-11).

За пунктом 3 Договору цесії Відповідач 2 набув право вимагати від Позивача належного виконання таких обов`язків: сплати боржником заборгованості у розмірі 343851 грн 69 коп. безпідставно набутих доходів згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 6 березня 2023 року в справі № 903/892/22 в сумі 173908 грн 62 коп. та рішенням Господарського суду Волинської області від 19 травня 2023 року в справі № 903/254/23 в сумі 169942 грн 99 коп..

Пунктами 3.1, 3.2 Договору цесії визначено, що право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання Договору 30 квітня 2024 року.

Відповідно до пункту 5 Договору копії документів, визначених у пункті 4 Договору цесії, та документована інформація, яка є важливою для здійснення права вимоги, що відступається за даним Договором, передаються Відповідачем 1 для Відповідача 2 у момент підписання сторонами даного Договору і є його невід`ємною частиною.

Між тим пунктами 12,13 Договору визначено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк Договору цесії починає свій перебіг у момент, встановлений у пункті 12 даного Договору цесії, та визначається часом, достатнім для реального та належного виконання Договору цесії сторонами.

1 травня 2024 року на адресу Позивача як боржника направлено повідомлення про відступлення права вимоги та копія оспорюваного договору, що підтверджується копією опису вкладення у цінний лист.

Третя особа вважає, що Відповідач 1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Третьої особи, дане стало підставою звернення Третьої особи до суду, за захистом порушеного, на його думку, права з зустрічною позовною заявою про визнання такого Договору недійсним.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Розглядаючи зустрічну позовну вимогу Третьої особи щодо визнання оспорюваного Договору недійсним із посиланням на обставини порушення прав Третьої особи та вчиненням правочину всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, що передбачено статтями 3, 13 Цивільного кодексу України, колегія суду зауважує, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Досліджуючи оспорюваний Договір цесії щодо характеру його недійсності, що входить в предмет позовної вимоги Третьої особи та зважаючи на заперечення Відповідача 2 наведені в апеляційній скарзі щодо відсутності порушення будь-яких прав укладеним правочином Третьої особи, колегія суддів досліджує наступні обставини та докази, долучені як зі сторони Третьої особи так і зі сторони Відповідачів 1 та 2.

3 аналізу умов спірного Договору цесії слідує, що Відповідач 2 набув право вимагати від Позивача належного виконання таких обов`язків: сплати боржником заборгованості у розмірі 343851 грн 69 коп. безпідставно набутих доходів згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 6 березня 2023 року в справі № 903/892/22 в сумі 173908 грн 62 коп. та рішенням місцевого господарського суду від 19 травня 2023 року в справі № 903/254/23 в сумі 169942 грн 99 коп..

При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги факт того, що у постанові від 16 березня 2021 року в справі №906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

На обгрунтування зустрічної позовної вимоги про визнання недійсним Договору цесії Третя особа, посилається на наступні обставини:

·Відповідач 1 за наявності відкритого виконавчого провадження № 74229696 та постанови приватного виконавця про арешт майна (у тому числі майнових прав) останнього за допомогою Договору цесії відчужив право вимоги на суму 343 851 грн 69 коп.;

·Договір цесії є фраудаторним правочином у позаконкурсному оспорюванні як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, що передбачено статтями 3, 13 Цивільного кодексу України; такі дії хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Колегія суду наголошує, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Схожа правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 вересня 2022 року в справі № 910/16579/20.

При цьому фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема: зміст правочину суперечить зазначеному Кодексу, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

Схожа позиція наведена і в постанові Верховного Суду від 9 лютого 2021 року в справі №908/1152/18.

В той же час слід розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) через можливість доступу до майна боржника, навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Схожий висновок викладений і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20.

Крім того апеляційний господарський суд звертає увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 Цивільного кодексу України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України), такого, що порушує публічний порядок (частина 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

У цій постанові у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду навела ще один правовий висновок, згідно з яким позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

Як передбачено частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Згідно з частиною 3 статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2 - 5 статті 13 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В силу дії частин 1, 2 статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відтак дослідивши всі докази в розрізі обставин укладення спірного Договору цесії (під час дії виконавчого провадження) колегія суду виснує, що Договір цесії є фраудаторним правочином як такий, що вчинений всупереч принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом в правовому полі дії статті 3, 13 Цивільного кодексу України.

По суті Відповідач 1 та 2 за спірним правочином зроблено спробу вивести майно за допомогою такого договору поза рамки можливого примусового виконання судових рішень (при існування таких рішень) відповідними органами виконання. При цьому, у разі продажу відповідного майна при примусовому виконанні судових рішень таке майно могло б бути продано, а кошти з його продажу розпреділені між цими стягувачами, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". В нашому випадку ж один із таких стягувачів вчинив правочин (Договір цесії), по суті забезпечивши себе майном в рахунок існуючого перед ним боргу, позбавивши іншого (такого ж стягувача) права отримати кошти, що йому були винні від того ж таки боржника за рахунок продажу майна.

Крім того апеляційний господарський суд враховує і те, що у постанові від 5 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Суд апеляційної інстанції констатує, що за Договором цесії було передано майнове право Відповідачу 2, а саме: право вимоги до Позивача сплатити борг у розмірі 343851 грн 69 коп., при цьому такий Договір цесії є фраудаторним, оскільки внаслідок його укладення відбулося зменшення обсягу майна Відповідача 1 котрий є боржником за виконавчим провадженням № 74229696.

В той же час приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17.

Водночас, у постанові від 2 червня 2021 року в справі №904/7905/16 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

У постанові від 7 грудня 2018 року в справі № 910/7547/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 вересня 2022 року в справі №910/16579/20 та постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року в справі №904/5963/20(904/4523/21.

Відтак, зважаючи на дії Відповідачів 1 та 2 щодо вчинення оскаржуваного правочину під час виконавчого провадження слідує, що сторони Договору цесії вживали право на зло, оскільки цивільно-правовий інструментарій (Договір цесії) використали для того, щоб унеможливити Третій особі як стягувачу за виконавчим провадженням № 74229696 звернути стягнення на майно Відповідача 1 як боржника за виконавчим провадженням №74229696 в сумі боргу, внаслідок укладення Договору цесії настав такий негативний наслідок, як зменшення розміру активів Відповідача 1 (відтак дане як мінімум утруднило виконання судового рішення на користь Третьої особи).

За таких обставин укладений відповідачами Договір цесії (який міг би бути реалізований у порядку примусового виконання постанови Північно - західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року по справі № 903/1040/21 після відкриття виконавчого провадження № 74229696 в інтересах Третьої особи) є фраудаторним правочином, оскільки вчинений Відповідачами на шкоду інтересам Третьої особи як стягувача, що суперечить приписам частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір відступлення права вимоги (цесії)) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, Відповідач 1, який є боржником у виконавчому провадженні № 74229696, та його дії, які полягають в укладенні Договору цесії є недобросовісними та спрямовані на зловживання правами щодо стягувача (Третьої особи), що суперечить приписам пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Відтак, укладення Договору цесії порушує майнові інтереси Третьої особи і направлене на недопущення стягнення на кошти (майно) Відповідача 1. Такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як передбачено частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин має бути визнаний недійсним.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним.

Як зазначив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

До обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать: момент вчинення договорів; контрагент, з яким боржник вчинив оспорюваний договір; ціна в оспорюваних договорах.

У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 504/112/22 зроблено висновок про межу фраудаторності, а саме: недійсність фраудаторного правочину має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Мета оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована.

Відтак у фраудаторних првочинах важливо те, що як тільки відбувається реалізація певного майна в інтересах кредитора й він отримує кошти, то застосування конструкції виключається. Тобто вона вже не здійснюється з тією метою, щоб гарантувати інтереси кредитора для доступу до майна.

Зважаючи на таку практику Верховного Суду у справах про фраудаторних правочинах, колегія суддів дослідивши матеріали справи зауважує, що Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року по справі №903/1040/21 за позовом Третьої особи до Відповідача 1 про стягнення 2 454 048 грн вартості частки учасника в статутному капіталі товариства, позов задоволено частково та стягнуто з Відповідача 1 на користь Третьої особи 2 348 448 грн вартості частки учасника в статутному капіталі товариства та 35 226 грн 72 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Зокрема в даній постанові зазначено, що: «3 липня 2018 року Волинською облспоживспілкою подано заяву про вихід із складу учасників ТОВ «Ковельська оптово-торгова база». Рішенням загальних зборів учасників ТОВ Ковельська оптово-торгова база, оформленим протоколом №9 від 31.07.2018, вирішено зокрема задовольнити заяву Волинської облспоживспілки від 03.07.2018 щодо виходу із складу учасників товариства та, відповідно до ст.24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виплатити вартість частки пропорційно до розміру оплаченої частини частки у статутному капіталі товариства. Дане рішення є чинним. Як вбачається позовної заяви, позивач в обґрунтування підстав позову зазначає, що 2 серпня 2018 року відбулася державна реєстрація виключення позивача із складу учасників відповідача. Проте, в порушення приписів ч.ч. 8, 13 ст. ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» відповідач не надав позивачу розрахунок вартості його частки в товаристві та не здійснив відповідної виплати. Поряд з цим, судом апеляційної інстанції за результатами дослідження реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптова-торгова база" встановлено, що Волинською обласною спілкою споживчих товариств 01.08.2018 року подано до реєстратора нотаріально завірену заяву про вихід зі складу учасників ТОВ "Ковельська оптова-торгова база" (а.с. 1 124 т.4)».

В той же час в матеріалах спрви відсутні докази, котрі вказували б на виконання даного судового рішення чи про виплату Відповідачем 1 для Третьої особикоштів у сумі 2 348 448 грн, що є вартість частки учасника в статутному капіталі товариства.

Що ж до моменту вчинення Договору цесії, то Відповідач 1 уклав Договір цесії 30 квітня 2024 року під час відкритого виконавчого провадження № 74229696.

Щодо контрагенту, з яким боржник вчинив оспорюваний договір, то Відповідач 1 уклав Договір цесії з Відповідачем 2, керівник та учасник якого ОСОБА_1 є одночасно учасником Відповідача 1, частка у статутному капіталі якого 18,18 % номінальною вартістю 3080 грн, чого Відповідач 2 не заперечував під час судового розгляду в суді першої інстанції та не спростовув під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Що ж до ціни відступлення права вимоги, то пунктом 2 Договору цесії узгоджено, що за відступлення права вимоги Відповідач 2 здійснює безготівкову оплату на рахунок Відповідача 1 протягом 2-х днів з моменту підписання Договору цесії, або в інший не заборонений законодавством спосіб, виконує таке зобов`язання.

1 травня 2024 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 підписано акт зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог (том 1, а.с. 11).

Згідно з пункту 1 акту зарахування Відповідач 1 має перед Відповідачем 2 непогашене грошове зобов`язання за надану професійну правничу допомогу у справах №903/215/22 згідно договору №06/05/22 від 6 травня 2022 року; №903/476/22 згідно договору №12/07/22 від 12 липня 2022 року; №903/1040/21 згідно договору №30/06/22 від 30 червня 2022 року; №903/244/23 згідно договору №01/06/23 від 1 червня 2023 року; №903/1058/23 згідно договору №12/1-/23 від 12 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду Волинської області від 2 лютого 2023 року в справі №903/923/22 на загальну суму 337 481 грн 00 коп..

Відповідно до пункту 2 акту зарахування сторона-2 має перед стороною-1 непогашене грошове зобов`язання у сумі 343 851 грн 60 коп. за Договором цесії в розмірі 343851 грн 69 коп. безпідставно набутих доходів згідно рішення господарського суду Волинської області від 6 березня 2023 року в справі №903/892/22 в сумі 173908 грн 62 коп. та рішення господарського суду Волинської області від 19 травня 2023 року в справі №903/254/23 в розмірі 169 942 грн 99 коп., а також вимоги зі сплати судового збору у розмірі 21472 грн у справі №903/1251/23 на загальну суму 365 323 грн 69 коп..

Керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов`язаннями, зазначеними у пунктах 1 та 2 цього акта у сумі 337 241 грн і таким чином з моменту підписання цього акта вважатимуть зобов`язання сторони 2 таким, що припинено частково у сумі 337241 грн 00 коп.. Залишкова заборгованість сторони-2 перед стороною-1, що визначена становить 28 082 грн 69 коп.; зобов`язання сторони-1 є таким, що припинено у повному обсязі.

Як передбачено частиною 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Наведені обставини свідчать про те, що Відповідач 1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Третьої особи, оскільки відчуження належного Відповідачу 1 майнового права відбулося у період стягнення з нього боргу у виконавчому провадженні № 74229696.

Та обставина, що правочин із Відповідачем 2, за яким Відповідач 1 відступив право вимоги, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно останнього та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як обов`язковість виконання рішень.

Згідно з пунктів 1 та 5 частини 1 статті 3 Закону України Про виконавче провадження відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень; постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Як передбачено пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

За пунктом 1 частини 5 статті 19 Закону України Про виконавче провадження регламентовано, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною 1 статті 53 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

В силу дії частини 6 статті 56 Закону України Про виконавче провадження перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов`язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом.

У відповідності до частини 4 статті 9 Закону України Про виконавче провадження укладення правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, й зокрема, у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України Про виконавче провадження).

Схожий правовий висновок наведено і Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20.

В той же час як встановлено місцевим та апеляційним судами, Відповідач 1 є боржником, а Третя особа є стягувачем у виконавчому провадженні № 74229696.

Відтак, за наявності відкритого виконавчого провадження №74229696, Відповідач 1 не мав права відчужувати Відповідачу 2 майнові права, належні боржнику, в тому числі й укладати Договір цесії.

Отже, правочин, вчинений боржником (Відповідачем 1) у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед стягувачем (Третьою особою), внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду стягувачу з метою виведення свого майна з-під стягнення, оскільки укладений у період відкритого виконавчого провадження.

Що ж до доводів апеляційної скарги про те, що вимога про визнання недійсним Договору є неналежним способом захисту, то колегія суддів зауважує таке.

Справа №908/976/19, на яку посилався Відповідач 1 стверджуючи, що вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги є неналежним способом захисту, не є релевантною справі №903/663/24.

Предметом спору у справі №908/976/19 були результати аукціону, цілісного майнового комплексу, квартири; протокол № 1 про проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута; акт № 1 про передання права власності на придбане нерухоме майно; договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні; свідоцтво про право власності на нерухоме майно; також заявник просила скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, визнати за нею право власності на квартиру та здійснити за нею державну реєстрацію права власності.

Тобто, у справі №908/976/19 предметом спору був договір купівлі-продажу нерухомого майна, а тому Верховний Суд зазначив: якщо заявниця вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно (зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем), то вона вправі, враховуючи вимоги частин другої та третьої статті 264 Цивільного кодексу України, скористатися передбаченим для цього випадку в законодавстві способом захисту права власності, а саме: витребувати квартиру в кінцевого її набувача на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Для застосування такого способу захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу.

Предметом оскарження у справі 903/663/24 є договір відступлення права вимоги, до якого не можуть бути застосовані вимоги статтей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Окрім того, що ж стосується доводів апеляційної скарги Відповідача 2 про застосування наслідків недійсності правочину (двосторонньої реституції), то в даному випадку, саме в таких правовідносинах щодо укладення Договорів цесії, зважаючи що сторони такого Договору дійшли згоди про безготівкову оплату (прощення боргу) Договору та зарахування зустрічних однорідних грошових вимог відносно один одного, колегія суддів з огляду на встановленні вище ознаки фраудаторності оспорюваного Договору цесії, зауважує що до даного виду правочинів та правовідносин не застосовуються наслідки недійсності правочину, з огляду як на фізичну так і на правову неможливість привести сторони в стан який був до укладенні оспорюваного правочину. Тим більше на запитання судді представники Відповідачів 1 та 2 не могли пояснити апеляційному господарському суду в судовому засіданні від 29 січня 2024 року які ж саме наслідки недійсності правочину вони б хотіли застосувати та які ж наслідки мали б бути застосовані в даній справі судом.

Зважаючи на все вищевстановлене в даній постанові в площинні існування обставини щодо порушення оскаржуваним правочином прав та інтересів Третьої особи, встановлення порушення укладеним правочином основоположних засад цивільного законодавства добросовісності, встановлення у діях Відповідачів 1 та 2 як учасників цивільних правовідносин недобросовісності, а саме невідповідність їхніх дій щодо укладення Договору цесії певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони. Відтак, враховуючи цивільно-правовий договір, що не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили, суд апеляційної інстанції вважає позовні вимоги Третьої особи підставними та обґрунтованими.

Усе описане вище на переконання колегії суддів підтверджує те, що Третя особа підтвердила належними та допустимими доказами порушення оспорюваним Договором цесії його права як кредитора, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом. Дане є підставою для задоволення позову Третьої особи щодо визнання недійсним Договору, з огляду на що колегія суду задовільняє цей зустрічний позов.

Відповідне рішення прийнято і місцевим господарським судом.

З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Третьої особи щодо укладення оскаржуваного правочину з порушенням ознак добросовісності та зловживання правом, фраудаторності оскаржуваного Договору цесії, Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження недійсності оспорюваного Договору цесії.

Доводи наведені Відповідачем 2 в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній судовій постанові.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позову щодо визнання Договору цесії недійсним.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювань рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача 2, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем 2.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Адвокатського об`єднання "Ковальов, Сорокопуд та партнери на рішення Господарського суду Волинської обалсті від 28 жовтня 2024 року по справі 903/663/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської обалсті від 28 жовтня 2024 року по справі 903/663/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №903/663/24 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 4 лютого 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.