Постанова від 04.02.2025 по справі 906/431/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року Справа № 906/431/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Україна" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2024 (суддя Кравець С.Г., повний текст рішення складено 07.11.2024)

за позовом Керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Лугинської селищної ради

2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Україна"

про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння

за участю:

прокурора - Гарбарук В.А.,

представника позивача-1 - не з`явився,

представника позивача-2 - не з`явився,

представника відповідача - Кобилянський В.А.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.10.2024 позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Україна" на користь Лугинської селищної територіальної громади в особі Лугинської селищної ради земельні ділянки з кадастровими номерами: 1822855100:03:000:0009 площею 4,2558 га; 1822855100:03:000:0008 площею 21,0254 га; 1822855100:10:000:0003 площею 0,4217 га; 1822855100:10:000:0004 площею 4,5646 га; 1822855100:06:000:0038 площею 3,3161 га; 1822855100:01:000:0028 площею 2,5001 га; 1822855100:03:000:0186 площею 26,4556 га. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Україна" на користь Житомирської обласної прокуратури 20 085,43 грн витрат по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції, із врахуванням ст.5, 6, 60 ЗК України, ст.1, 7, 8, 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське товариство", а також правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №906/987/21, дійшов висновку, що хоча колективне сільськогосподарське підприємство і визначалося як суб`єкт права власності, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, однак власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.

Таким чином, посилаючись на ст.1, 2, 7, 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указ Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", суд вказав, що землі колишнього КСП "Україна" підлягали розпаюванню між його членами та могли бути передані лише в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Водночас, враховуючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено п.21, господарський суд також зазначив, що земельні ділянки колективних сільськогосподарських підприємств у випадку припинення колективного сільськогосподарського підприємства вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані та підлягають державній реєстрації за територіальними громадами на праві комунальної власності.

Щодо правонаступництва ПСП "Україна" суд першої інстанції дійшов висновку, що перетворення КСП "Україна" у ПСП "Україна" не відбулося, оскільки склад засновників (учасникiв) вказаних суб`єктів не співпадає, члени колективного сільськогосподарського підприємства не стали автоматично членами приватного підприємства. Отже, Приватне сільськогосподарське підприємство з орендними відносинами "Україна" є новоствореною юридичною особою.

Крім того, у матеріалах справи немає розподільчого балансу, Статуту КСП "Україна", довідки статистики, а також відповідних актів, рішень власників, з яких можливо було б встановити, які частки могли перейти до новоствореного підприємства, враховуючи зменшення кількісного складу вказаних суб`єктів з невідомих причин, а тому суд вважає недоведеним той факт, що спірні земельні ділянки могли перейти у власність Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Україна".

Згідно експлікації сільськогосподарських угідь господарський суд встановив, що усі придатні для паювання землі були розпайовані між членами КСП та особами, які мали право отримати частку пай із земель колективної власності переданих на підставі Державного акта. Земельнi дiлянки, які переданi власниками до земель запасу Лугинської селищної ради та землі загального користування (251,7 га землі загального користування, визначені рішенням виконкому Лугинської селищної ради №14 від 27.02.1997), паюванню та розподілу не підлягали, у колективній власностi не залишалися, вiдповiдно на вказані земельні дiлянки не могло бути зареєстровано право приватної власностi на підставі державного акта на право колективної власностi на землю.

Враховуючи викладене, суд зауважив, що відсутні будь-які підстави вважати, що після розпаювання земель до ПСП "Україна" перейшло право власності на земельні ділянки, які набуло КСП "Україна" за державним актом на право колективної власності на землю серія II-ЖТ №000191 від 05.03.1997 року.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що ПСП "Україна" неправомірно зареєструвало право приватної власностi на cпipнi земельнi дiлянки, що призвело до порушення інтересів держави в особі територіальної громади, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалите нове, яким у позові відмовити.

Апелянт, зокрема, вказує, що КСП "Україна" не було ліквідовано, а було реорганізовано у ПСП "Україна", що не було взято судом до уваги, а тому положення визначене п.21 Перехідних положень ЗК України не можуть бути застосовані до даного виду правовідносин. З огляду на що, вважає позицію суду у оскаржуваному рішенні такою, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та об`єктивному аналізі наявних у справі доказів, адже матеріалами справи підтверджується, що КСП "Україна" не було припинено, воно змінило організаційно-правову форму за рішенням загальних зборів, що підтверджується в тому числі єдністю ідентифікаційного коду двох юридичних осіб.

Звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази припинення права власності, такі як заява про відмову від земельної ділянки та нотаріально посвідчена угода про передачу права власності на користь органу місцевого самоврядування, що прямо передбачено ст.140, 142 ЗК України. Таким чином, всі інші документи, прийняті з порушенням, не мають юридичної сили та не позбавляють підприємство права на землю колективної власності.

Скаржник також зазначає, що посилання суду в оскаржуваному рішенні на норми законодавства, які регулювали передачу земель в колективну власність не варті уваги, оскільки не стосуються предмету спору. Так само не варті уваги і посилання на норми законодавства щодо набуття права власності на землю власниками земельних часток (паїв), оскільки спір стосується виключно нерозпайованих земель.

Крім того, вказує, що жодний нормативно-правовий акт не передбачав автоматичного набуття всіма членами КСП статусу учасників утвореної внаслідок зміни організаційно-правової форми юридичної особи. Навпаки, низкою нормативно-правових актів, чинних на момент перереєстрації КСП "Україна", передбачене протилежне.

У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що з урахуванням ст.37 ЦК УРСР вимоги п. 21 розділу X "Перехідні положення" ЗК України стосуються, як юридичних осіб, які станом на 01.01.2019 припинені шляхом ліквідації, так і тих юридичних осіб, які припинені шляхом реорганізації. Всі земельні ділянки, які б могли залишитись КСП "Україна", вважалися б власністю територіальної громади, на території якої вони розташовані. Відтак, відповідачем помилково вказано про реорганізацію КСП "Україна" та правонаступництва ПСП "Україна".

Також прокурор зауважує, що відповідно до норм законодавства, паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність, зокрема, колективним сільськогосподарським підприємствам. З огляду на що, у реформованого КСП "Україна" не могли залишитися спірні землі сільськогосподарського призначення, які не підлягали розпаюванню та не були розпайовані.

Прокурор зазначає, що відповідач, реєструючи право власності на підставі державного акту виданого КСП "Україна" не дотримався порядку, передбаченого ст.8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", а саме прийняття загальними зборами членів підприємства, зборами уповноважених або створеним ними органом управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном, рішення про передання землі, що залишилась у колективній власності підприємства, саме у приватну власність та саме відповідачу. Отже, у відповідача відсутні правові підстави для реєстрації права власності на спірні землі.

Вважає, що відповідач безпідставно посилається на ст.140, 142 ЗК України, оскільки ПСП "Україна" фактично не могло набути та не набуло у власність земельні ділянки, так як воно не є правонаступником КСП "Україна", як і не є результатом його реорганізації.

Прокурор просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

28.01.2025 року від позивача, ГУ Держагеодкадастру у Житомирській області, надійшли пояснення, у яких вказує, що право на земельну частку (пай) мали члени колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю (329 осіб). Всі члени колективного сільськогосподарського підприємства мали право вільного виходу з підприємства, але зі своїми земельними частками (паями).

Однак враховуючи, що єдиним засновником ПСП "Україна" є ОСОБА_1 , якби дійсно відбувалася реорганізація КСП, то на балансі підприємства була б лише земельна частка в умовних кадастрових гектарах, що становить 3,19 га, яка у відповідності до додатку до Державного акту серії ІІ-ЖТ № 000191 від 05.03.1997 року належить ОСОБА_1 . У свою чергу решта земельного масиву це земельні частки інших осіб, зазначених в даному додатку, які повинні були б отримати свої земельні частки та вийти з підприємства.

З огляду на викладене, існує прив`язка до автоматичного членства при перетворенні КСП, адже перетворити КСП дійсно можна у будь-яку організаційно-правову форму, у тому числі і в приватно-орендне підприємство з одним засновником, але при цьому інші члени КСП повинні були отримати свої земельні частки і вийти з підприємства. Однак, скаржник не надав будь-яких доказів, які б свідчили про викладене вище, а тому вважає твердження відповідача щодо перетворення КСП "Україна" на ПСП "Україна" таким, що не заслуговує на увагу суду.

Також вказує, що п.21 Перехідних положень ЗК України відносить до комунальної власності земельні ділянки, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, які припинені (незалежно від форми припинення) як на праві колективної власності, так і на праві постійного користування, і це право не було припинене.

Відтак, позивач-1 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Україна" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2024 року.

У судове засідання, призначене на 04.03.2025 року, позивачі не забезпечили явку уповноважених представників, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення судового засідання (т.2, а.с.72-76).

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивачів.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням виконкому Лугинської селищної ради народних депутатів №14 від 27.02.1997 передано у колективну власність колективному сільськогосподарському підприємству "Україна" земельні ділянки для сільськогосподарського використання загальною площею 1931,9 га, у тому числі 251,7 га земель загального користування (т.1, а.с.75).

На підставі вказаного рішення КСП "Україна" отримало державний акт на право колективної власності на землю серії ЖТ №000191 від 05.03.1997 року, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №4. У додатку №1 до вказаного акта наведено список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства "Україна", де за списком значиться 329 осіб (т.1, а.с.47-52).

04.04.2000 Лугинська районна державна адміністрація зареєструвала Приватне сільськогосподарське підприємство з орендними відносинами "Україна", а також затвердила статут підприємства, згідно з п.1.1. якого приватне сільськогосподарське підприємство з орендними відносинами "Україна" (далі підприємство), засноване за рішенням засновника, створене на базі власних землі і майна засновника підприємства та орендованих майна і землі в громадян України для виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва.

У п.4.4 статуту зазначено, що підприємство є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства "Україна" Лугинського району Житомирської області.

Пунктом 4.6 статуту визначено, що підприємство є власником майна, земельних угідь, коштів, майнових та інших прав, переданих йому засновником; майна, земельних угідь, коштів, одержаних в результаті його фінансово-господарської діяльності; інших майна, коштів та прав, набутих на підставах не заборонених чинним законодавством.

За умовами п.4.7 статуту, майно і земля, передані в оренду підприємству при реструктуризації КСП бувшими його, членами знаходиться в строковому договірному платному сільськогосподарському користуванні і володінні.

28.12.2002 Лугинська районна державна адміністрація розпорядженням №368 "Про надання дозволу на розроблення проектно-технічної документації по організації паїв і складання державних актів на право власності на землю", надала дозвіл на розроблення проектно-технічної документації по організації території земельних часток/паїв реформованого КСП "Україна" та на складання державних актів на право власності на землю МКБП "Георад" (т.1, а.с.76).

20.05.2003 актом обстеження земельних угідь реформованого КСП "Україна" Лугинської селищної ради Лугинського району (т.1, а.с.77-79), який затверджено розпорядженням голови Лугинської районної державної адміністрації 24.06.2003 №184 (т.1, а.с.80-81), встановлено, що є зміни в кількісному і якісному складі земельних угідь. Запропоновано вилучити із земель, переданих в колективну власність, земельні ділянки, які непридатні для сільськогосподарського виробництва (65,16 га), та земельні ділянки під існуючими і запроектованими дорогами (11,76 га); встановити кількісний склад земельних угідь переданих у колективну власність згідно експлікацією (1552,26 га)

Крім того, вказаним розпорядженням від 24.06.2003 за №184 також затверджено проектно-технічну документацію по організації території земельних часток і складанню державних актів на право власності на землю реформованого КСП "Україна" та передано громадянам власникам сертифікатів на право на земельну частку земельні частки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно списку.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за Приватним сільськогосподарським підприємством "Україна" зареєстровано право власності на земельні ділянки: к.н.1822855100:03:000:0009 площею 4,2558 га; к.н.1822855100:03:000:0008 площею 21,0254 га; к.н. 1822855100:10:000:0003 площею 0,4217 га; к.н.1822855100:10:000:0004 площею 4,5646 га; к.н. 1822855100:06:000:0038 площею 3,3161 га; к.н.1822855100:01:000:0028 площею 2,5001 га; к.н.1822855100:03:000:0186 площею 26,4556 га (т.1, а.с.33-46).

Підставою державної реєстрації права власності є державний акт на право колективної власності на землю, серія та номер: II-ЖТ №000191 від 05.09.1997 року, видавник: Лугинська селищна Рада народних депутатів (т.1, а.с.47-51).

Прокурор, вважаючи, що набуття права приватної власності на вказані земельні ділянки ПСП "Україна" в порядку правонаступництва є незаконними, оскільки державний акт на право колективної власності на землю серія та номер: II-ЖТ №000191 від 05.09.1997 року, виданий КСП "Україна" та посвідчує право колективної власності членів колективного сільськогосподарського підприємства, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія, із врахуванням листа Коростенської окружної прокуратури від 15.12.2023 (т.1, а.с.114-121) до Лугинської селищної ради, надісланого у зв`язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування для поновлення інтересів територіальної громади, та вирішення питання щодо ініціювання відповідного позову в інтересах держави самостійно, а також листа селищної ради від 12.01.2024 (т.1, а.с.131), вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, враховуючи обізнаність Лугинської селищної ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги повідомлення про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність.

Колегія суддів зауважує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.

Щодо підстав звернення прокуратури з позовом в інтересах ГУ Держгеокадастру в Житомирській області апеляційний суд враховує наступне.

За положеннями п.4 ч.3 ст.162 ГПК України, позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор заявив лише одну позовну вимогу про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, яка спрямована на відновлення права власності територіальної громади в особі Лугинської селищної ради на спірні земельні ділянки. Будь-які позовні вимоги на відновлення прав ГУ Держгеокадастру в Житомирській області прокурором заявлені не були.

У відповідності до ч.1 ст.174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були підстави для залишення позовної заяви без руху у порядку ст.174 ГПК України у зв`язку із недотриманням вимог, встановлених п.4 ч.3 ст.162 ГПК України, однак суд вказаного не врахував та в подальшому, відповідно, не вирішував питання про прийняття процесуального рішення щодо другого позивача в порядку ч. 4 ст. 174 ГПК України.

Водночас, згідно переліку, передбаченого ч.3 ст.277 ГПК України, таке порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що формальне зазначення в позовній заяві ГУ Держгеокадастру в Житомирській області позивачем без обґрунтування порушення прав останнього та без сформованих до відповідача позовних вимог, задоволення яких призвело б до захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав такої особи, як позивача, не є суттєвим порушенням норм процесуального права, а тому не може бути підставою для скасування в цій частині судового рішення суду першої інстанції у порядку ст.277 ГПК України.

Із наведених міркувань суд апеляційної інстанції вважає такими, що не знаходяться в площині спірних правовідносин обґрунтування суду першої інстанції про наявність контролюючих функцій ГУ Держгеокадастру в Житомирській області. В цьому контексті апеляційний суд приймає до уваги й те, що спірні правовідносини щодо захисту права власності не перебувають у правовому взаємозв"язку із наявними у другого позивача контролюючими функціями держави в сфері земельних відносин.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Згідно з ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції чинній на час видачі КСП "Україна" державного акта на право колективної власності), власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Відповідно до ч.1, 2 ст.5 ЗК України, земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю визначалися колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників (ч.3 ст.5 ЗК України).

Стаття 6 цього Земельного кодексу України визначала право приватної власності на землю лише громадян.

Згідно з ч.1 ст.60 ЗК України, колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства можуть одержувати земельні ділянки у колективну власність, користування, у тому числі в оренду. Землі, передані цим господарствам у колективну власність, поділяються на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів (ст.1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", у редакції, чинній від 21.01.1994 року).

Відповідно до ст.7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Положення ч.2, 3 ст.8 цього Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Члену підприємства, який побажав вийти з його складу, земельна ділянка надається із земель сільськогосподарських угідь підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена підприємства (ч.4 ст.10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство").

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що хоча колективне сільськогосподарське підприємство і визначалося як суб`єкт права власності, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, однак власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.07.2023 року у справі №906/987/21.

Згідно з п.1 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ №720/95), сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств підлягають паюванню.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (п.2 Указу).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку(п.5, 6 Указу).

Таким чином, паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом п.8 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Згідно з ч.4 ст.7 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; заболочені землі; землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку; землі під полезахисними лісовими смугами; землі під водними об`єктами; землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності; землі під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна; землі, які передаються до запасу та резервного фонду; інші землі несільськогосподарського призначення.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 03.12.1999 №1529/99 передбачено реформування протягом грудня 1999 року - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями), майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що землі колишнього КСП "Україна" підлягали розпаюванню між його членами та могли бути передані лише в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що 01.01.2019 року набрав чинності Закон України №2498-VIII від 10.07.2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 21.

Цим пунктом передбачено, що з дня набрання чинності вказаним Законом, землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу цього Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до положень ст.14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 01 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані (абз.7 ст.14-1 цього Закону).

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом (абз.8 ст.14-1 цього Закону).

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 01 січня 2025 року (абз.16 ст.14-1 цього Закону).

У разі якщо до 01 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним (абз.17 ст.14-1 цього Закону).

За вказаного, земельні ділянки колективних сільськогосподарських підприємств у випадку припинення колективного сільськогосподарського підприємства вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані та підлягають державній реєстрації за територіальними громадами на праві комунальної власності на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".

Якщо до 01 січня 2019 року не прийнято рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, яке не було припинено як юридична особа, та за умови не передання земель в приватну власність, то до 01 січня 2025 року має бути здійснений розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок.

Отже, головною умовою, яка ставить в залежність можливість набуття територіальною громадою земель колективного сільськогосподарського підприємства, є припинення колективного сільськогосподарського підприємства станом на 01.01.2019, або проведення процедури розподілу таких земель в строк до 01.01.2025.

Оцінюючи доводи апелянта щодо правонаступництва ПСП "Україна" у зв`язку із проведенням реорганізації КСП "Україна", колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно зі ст.37 Цивільного кодексу УРСР (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Таким чином, вимоги пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України стосуються як юридичних осіб, які станом на 01.01.2019 року припинені шляхом ліквідації, так і тих юридичних осіб, які припинені шляхом реорганізації.

Відповідно до ч. 1, 4, 7 ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній до 01.01.2004), ліквідація та реорганізація підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду; при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства (ч.1, 6 ст.31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство").

Відповідно до ст.37 ЦК УРСР, ст.31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" розподіл між підприємствами-правонаступниками реорганізованого підприємства його майнових прав та зобов`язань оформлюється передавальним актом (балансом) - при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства. Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов`язання та майно під їх забезпечення (п.6.19 постанови Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №906/987/21).

Отже, розподіл між підприємствами-правонаступниками (перехід до одного правонаступника) майнових прав та зобов`язань реорганізованого підприємства оформлюється відповідно розподільним актом (балансом) або передавальним актом (балансом).

Водночас, апеляційним судом встановлено, що доказів у підтвердження підписання розподільних або передавальних актів між КСП "Україна" та ПСП "Україна", з яких можливо було б встановити, які частки могли перейти до ПСП, та чи переходили до нього безпосередньо спірні земельні ділянки, сторонами не надано.

Окрім того, апеляційний суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постановах від 13.09.2022 у справі №925/461/21, від 20.12.2022 у справі №924/250/19, згідно якого автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало; у контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (ст.7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (ст.316-319 ЦК України).

Як вбачається зі змісту п.2.1., 2.2. статуту ПСП «Україна», засновником підприємства є громадянин України - ОСОБА_1 . Засновник одноосібно здійснює право власності на майно та інші активи підприємства, у тому числі й через призначених ним осіб.

При цьому, згідно з Додатком 1 до державного акта на право колективної власності на землю II- ЖТ №000191 від 05.03.1997 року, членами КСП "Україна" було 329 осіб.

Колегія суддів враховує, що у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП "Україна" шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників (правовий висновок, викладений в постанові ВП ВС від 01.09.2020 у справі №907/29/19).

Встановлення тотожності складу учасників відповідного КСП та осіб, перелік яких наведено в статуті як засновників ПСП "Україна" має вирішальне значення для констатації факту правонаступництва, з огляду на визначений чинним на момент створення відповідача законодавством правовий режим колективної власності на землю. Вказане узгоджується також із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.09.2022 у справі №912/929/21.

Судом не встановлено обставин, які б засвідчували вихід членів КСП "Україна" з його складу станом на дату створення ПСП "Україна", або прийняття будь-яких рішень щодо спірного майна загальними зборами членів підприємства як органу, який уповноважений здійснювати право колективної власності у відповідності до ст.8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

Враховуючи відсутність розподільних та передавальних актів між КСП "Україна" та ПСП "Україна" щодо майнових прав та зобов`язань, приймаючи до уваги, що єдиним засновником ПСП "Україна" є ОСОБА_1 , тоді як членами КСП "Україна" було 329 осіб, що свідчить про різний склад засновників (учасникiв) вказаних суб`єктів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що перетворення КСП "Україна" у ПСП "Україна" не відбулося, а тому Приватне сільськогосподарське підприємство з орендними відносинами "Україна" є новоствореною юридичною особою із новим складом його учасників.

З огляду на встановлені обставини апеляційний суд зауважує, що сам факт зазначення в статуті юридичної особи про її правонаступництво КСП не є визначальним саме при оцінці правонаступництва щодо певного майна та особливо земельної ділянки, оскільки статут є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою для повного правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №906/987/21).

Щодо доводів апелянта, що він є правонаступником прав і майнових зобов`язань КСП "Україна", оскільки за ним за ПСП "Україна" зберігається ідентифікаційний код попередника, колегія суддів враховує наступне.

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

Відповідно до п.6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 (у редакції від 25.08.1998), ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Згідно з п. 15 Положення, у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому присвоюються ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Суб`єктам підприємницької діяльності ідентифікаційний код присвоюється органами державної реєстрації під час реєстрації. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Отже, ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас, помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги та не приймається апеляційним судом.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 01.09.2020 року у справі №907/29/19.

Таким чином, присвоєння новоствореній юридичній особі індивідуального коду ліквідованої особи, засновники якої не отримали від попереднього підприємства майнових прав не може бути доказом правонаступництва відповідача за спірними земельними ділянками.

Водночас, апеляційним судом беззаперечно встановлено, що реєстрація права власності на спірні земельні ділянки за відповідачем відбулась на підставі державного акта на право колективної власності КСП "Україна" на землю, серія та номер: II-ЖТ №000191 від 05.09.1997 року.

При цьому, суд першої інстанції, із врахуванням експлікації сільськогосподарських угідь, а також розпорядження голови Лугинської РДА від 24.06.2003 № 184, дійшов вірного висновку, що усі придатні для паювання землі (1525,08 га) були розпайовані між членами КСП та особами, які мали право отримати частку пай із земель колективної власності, переданих на підставі Державного акта.

Земельнi дiлянки, які переданi власниками до земель запасу Лугинської селищної ради та землі загального користування (251,7 га землі загального користування, визначені рішенням виконкому Лугинскої селищної ради №14 від 27.02.1997), паюванню та розподілу не підлягали, у колективній власностi не залишалися, вiдповiдно на вказані земельні дiлянки не могло бути зареєстровано право приватної власностi на підставі державного акта на право колективної власностi на землю.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що ПСП "Україна" неправомірно зареєструвало право приватної власностi на cпipнi земельнi дiлянки, що призвело до порушення інтересів держави в особі територіальної громади.

Відтак, позовні вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок у відповідності до ст.387, 388 ЦК України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2024 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Україна" задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Україна" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2024 у справі №906/431/24 відмовити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2024 у справі №906/431/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "10" лютого 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.