Постанова

від 14.02.2025 по справі 917/974/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 917/974/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Полтавського обласного центру зайнятості

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024

(головуючий - Здоровко Л.М., судді Крестьянінов О.О., Пуль О.А.)

та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.11.2024

(суддя - Погрібна С.В.)

у справі №917/974/23

за скаргою Головного управління Пенсійного фонду Україна в Полтавській області на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

за позовом Полтавського обласного центру зайнятості

до Головного управління Пенсійного фонду Україна в Полтавській області

про стягнення 58 862,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 позов Полтавського обласного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості, стягувач) до Головного управління Пенсійного фонду Україна в Полтавській області (далі - ПФУ в Полтавській області, боржник) про стягнення 58 862,40 грн матеріальної шкоди, що становить суму коштів отриманих ОСОБА_1 , як допомогу по безробіттю за період з 03.09.2019 по 06.04.2020 задоволено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 вказане рішення залишено без змін.

2. На виконання рішення та постанови видано відповідний наказ від 28.05.2024.

3. 29.07.2024 до суду надійшла скарга ПФУ Полтавській області на дії державного виконавця, в якій скаржник просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ДВС) про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 05.07.2024.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07.11.2024, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, скаргу ПФУ в Полтавській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 05.07.2024.

5. Судові рішення мотивовано тим, що державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів

6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, стягувач, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги.

7. Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Скаржник зазначає, що судами безпідставно задоволено скаргу на дії державного виконавця, яким правомірно відкрито виконавче провадження. Скаржник зауважує, що визначений судами спосіб виконання судових рішень, де боржниками є державні органи, є дискримінаційним і ставить у нерівні права боржника та стягувача, який звертався за захистом своїх порушених прав до суду.

Крім того, скаржник вважає необхідним відступити від правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/6471/19, від 06.11.2023 у справі № 906/624/22, адже правові позиції, викладені у цих постановах є несправедливими щодо особи стягувача, який так само як і боржник є державним органом.

Відзиви і клопотання

8. Боржник подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, якими визнано протиправними дії державного виконавця з відкриття виконавчого провадження, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити в силі судові рішення.

Позиція Верховного Суду

9. Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши дотримання судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

10. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

11. Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

12. За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

13. Статтею 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

14. Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

15. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

16. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

17. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

19. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

20. Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

21. Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

22. Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком №845.

23. У розумінні зазначеного Порядку №845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

24. Згідно з п. 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

25. Відповідно до п. 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

26. Пунктом 26 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

27. Безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей (п. 47 Порядку №845).

28. Згідно з п. 9 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачу у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

29. Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

30. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництв.

31. В ч. 2 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

32. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

33. Отже, визначальним для даного Закону є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з урахуванням положень ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження».

34. Як вбачається з матеріалів справи, боржник звертаючись із скаргою на дії державного виконавця зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 05.07.2024 з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 28.05.2024 у справі №917/974/23 є протиправною, оскільки винесена старшим державним виконавцем з порушенням приписів Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Закону України «Про виконавче провадження», а тому підлягає скасуванню. Боржник вважає, що наказ у справі № 917/974/23 виданий 28.05.2024 на виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024, має виконуватись органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних установ.

35. Розглядаючи скаргу боржника судами встановлено, що:

- рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 позов Полтавського обласного центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду Україна в Полтавській області про стягнення 58 862, 40грн матеріальної шкоди, що становить суму коштів отриману ОСОБА_1 , як допомогу по безробіттю за період з 03.09.2019 по 06.04.2020 задоволено, постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 вказане рішення залишено без змін;

- на виконання рішення та постанови видано відповідний наказ від 28.05.2024;

- старшим державним виконавцем Нікогосян Гагіком Меружановичем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 05.07.2024 при примусовому виконанні наказу №917/974/23, виданого 28.05.2024 Господарським судом Полтавської області про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь Полтавського обласного центру зайнятості 58 862, 40грн боргу та 2 684, 00грн витрат по сплаті судового збору.

36. Проаналізувавши положення вищезазначеного законодавства, якими врегульовано питання виконання судового рішення боржником за яким є державний орган, судами встановлено, що боржником за виконавчими документами у цій справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - державний орган, на нього поширюються вимоги статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», отже, рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 у справі №917/974/23 підлягає виконанню органами, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

37. Відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

38. З урахуванням зазначеного, судами вірно зазначено, що державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства. Отже, старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повинен був повернути виконавчий документ стягувачу, оскільки виконавчий документ у цій справі має виконуватися виключно органом Казначейства, в якому обслуговується боржник.

39. Відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

40. З огляду на вищенаведене, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо неправомірності дій державного виконавця по відкриттю виконавчого провадження НОМЕР_1 від 05.07.2024 з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 28.05.2024 у справі №917/974/23.

41. Безпідставними є доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845, з посиланням на те, що дія вказаних положень законодавства не розповсюджується на правовідносини сторін у справі щодо виконання судового рішення, оскільки, у даному випадку стягувачем у справі є також державна установа.

42. Так, як зазначалось, визначальним в даному випадку є статус боржника, зважаючи, що статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, і цими положеннями передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

43. Аналогічні висновки, викладав Верховний Суд у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/6471/19, від 06.11.2023 у справі № 906/624/22, від 19.04.2024 у справі № 925/817/22.

44. Водночас, скаржник вважає необхідним відступити від правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/6471/19, від 06.11.2023 у справі № 906/624/22, зазначаючи, що вказані правові висновки, викладені у цих постановах, є несправедливими щодо особи стягувача, який так само як і боржник є державним органом.

45. Щодо цих доводів касаційний суд зазначає, що касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

46. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

47. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

48. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі№ 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

49. Розглядаючи скаргу на дії ДВС суди попередніх інстанцій правильно врахували правові висновки, викладені у постанова Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/6471/19, від 06.11.2023 у справі № 906/624/22 та правильно застосували положення вищезазначеного законодавства, і Верховного Суду, в даному випадку, вказує, що відсутні підстави відступати від зазначених правових висновків.

50. Суд вважає правильним посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки, викладені у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/6471/19, від 06.11.2023 у справі № 906/624/22.

51. Згідно зі статтею 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

52. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень, отже, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

54. У частині 1 статті 309 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

55. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, зазначає, що касаційну скаргу Полтавського обласного центру зайнятості необхідно залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.11.2024 у справі №917/974/23 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Полтавського обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.11.2024 у справі №917/974/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

О.О. Мамалуй