Рішення

від 17.02.2025 по справі 910/14922/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.02.2025Справа № 910/14922/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Дочірнього підприємства "Нафтогаз-Енергосервіс" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Володан"</a>, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" та фізичної особи ОСОБА_1 , про стягнення 118 500,00 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2024 року Дочірнє підприємство "Нафтогаз-Енергосервіс" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Володан"</a> (далі - Товариство) 118 500,00 грн, з яких: 107 000,00 грн - заборгованість з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, яка є різницею між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою; 1 500,00 грн - сума франшизи, 10 000,00 грн - витрати позивача на проведення транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник транспортного засобу, яким було завдано матеріальну шкоду позивачу, всупереч статтям 1187, 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не відшкодував в повному обсязі розмір такої шкоди Підприємству в частині, яка залишилась непокритою після виплати страховиком відповідача страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

12 грудня 2024 року на адресу суду від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшла заява від 11 грудня 2024 року вих. № 344-2 разом із документами для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2024 року було відкрито провадження у справі № 910/14922/24, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) та залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" (далі - Компанія) та фізичну особу ОСОБА_1 . Цією ж ухвалою суду зобов`язано позивача надіслати на адресу третіх осіб копії позовної заяви з доданими до неї документами, а також надати суду відповідні докази.

Крім того, наведеною ухвалою сторонам встановлено строк для подання клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження або спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а саме: відповідачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, а позивачу - не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Судом встановлено, що ухвала про відкриття провадження в справі від 16 грудня 2024 року була направлена та доставлена до електронного кабінету Товариства 16 грудня 2024 року (23 година 24 хвилини), що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку відповідного електронного листа. Відтак, останнім днем строку на подання Товариством відзиву на позовну заяву було 1 січня 2025 року включно.

23 грудня 2024 року на адресу суду від позивача на виконання вищевказаної ухвали надійшов лист від 19 грудня 2024 року Вих. № 353-2 з доданими до нього доказами направлення на адресу третіх осіб позовної заяви з додатками.

27 грудня 2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про надання йому доступу до електронної справи № 910/14922/24 в підсистемі "Електронний суд".

1 січня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 31 грудня 2024 року, в якому останній проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що позовні вимоги заявлені Підприємством до неналежного відповідача. Зокрема, на думку відповідача, відповідальною особою за шкоду, стягнення якої є предметом даного спору, є винний у спірній ДТП водій - ОСОБА_1

3 січня 2025 року на адресу суду від Компанії надійшли письмові пояснення по справі від 27 грудня 2024 року вих. № 884, у яких остання зазначила, що здійснила виплату страхового відшкодування в межах лімітів відповідальності та за вирахуванням суми франшизи, встановлених полісом ЕР-216081162 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, - 160 000,00 грн, франшиза - 1 500,00 грн). Відтак, Компанія вважає, що виконала в повному обсязі свої зобов`язання, визначені Законом України № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення позивача до суду з даним позовом (далі - Закон).

9 січня 2025 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 6 січня 2025 року Вих. № 1-2, у якій останній зазначив про помилковість тверджень відповідача, викладених у відзиві, оскільки шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки, та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) відповідного джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Жодних доказів того, що ОСОБА_1 під час скоєння спірної ДТП керував належним відповідачу транспортним засобом без достатньої правової підстави, Товариством не надані.

15 січня 2025 року на адресу суду від позивача надійшла заява від 14 січня 2025 року Вих. № 6-2, у якій останній повідомив, що ціна позову не змінилась, спірна заборгованість відповідачем не погашена.

28 січня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача від 27 січня 2025 року, у яких останній вказав, що позивачем не доведено жодними доказами факту перебування винної у ДТП особи - ОСОБА_2 , у трудових відносинах з відповідачем, а також факту виконання трудових обов`язків вказаною особою під час скоєння спірної ДТП. У зв`язку з цим відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.

Цього ж дня на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 22 січня 2025 року з клопотанням про призначення судової експертизи в справі, яке ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 січня 2025 року залишено без розгляду.

Крім того, відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, поданий відповідачем другий відзив (від 22 січня 2025 року) до уваги судом не приймається.

30 січня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від 29 січня 2025 року про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та про витребування й долучення доказів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 січня 2025 року вказане клопотання позивача залишено без розгляду.

Однак, 31 січня 2025 року на адресу суду від позивача повторно надійшло аналогічне за змістом клопотання від 29 січня 2025 року вих. № 21-2 про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та про витребування й долучення доказів. Ухвалою суду від 4 лютого 2025 року вказане клопотання позивача повернуто останньому без розгляду.

ОСОБА_1 про розгляд даної справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте жодних заяв чи клопотань на адресу суду не направив.

Інших заяв чи клопотань від учасників даної справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2024 року об 11 годині 40 хвилин по пр. Берестейському, 55 у місті Києві сталась ДТП за участі автомобіля "Skoda Oktavia A7", державний номерний знак НОМЕР_1 , та транспортного засобу "Mercedes-Benz Actros 1845", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Mercedes-Benz Actros 1845", державний номерний знак НОМЕР_2 , під час вибору безпечного інтервалу не врахував траєкторію руху транспортних засобів та інших учасників дорожнього руху, що призвело до зіткнення з транспортним засобом "Skoda Oktavia A7", державний номерний знак НОМЕР_1 . ОСОБА_1 своїми діями порушив вимоги пункту 13.1. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України).

Вказані обставини встановлені в постанові Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року № 760/13141/24, якою водія транспортного засобу "Mercedes-Benz Actros 1845", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови наявна в матеріалах справи).

Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "Skoda Oktavia A7", державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є позивач, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Судом також встановлено, що на час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника автомобіля "Mercedes-Benz Actros 1845", державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована Компанією на підставі договору (полісу) № ЕР-216081162 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, - 160 000,00 грн, франшиза - 1 500,00 грн), копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна норма міститься у статті 9 Закону України "Про страхування".

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № ЕР-216081162 та положення статей 12, 22, 29 Закону, статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 990, 1192 ЦК України, у Компанії у зв`язку з настанням ДТП виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в розмірі суми, визначеної вказаним полісом та за вирахуванням суми франшизи.

З матеріалів справи вбачається, що 3 червня 2024 року позивач звернувся до Компанії з заявою про настання страхового випадку.

Листом від 21 червня 2024 року вих. № 205-2 позивач повідомив Компанію та відповідача про дату, час та місце проведення огляду пошкодженого транспортного засобу для оцінки матеріального збитку, завданого майну позивача, та проведення транспортно-товарознавчої експертизи за укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український центр експертизи та оцінки" договором про надання послуг від 17 червня 2024 року № 17/06-24 (копія вказаного правочину та докази направлення вищевказаного листа відповідачу й Компанії наявні в матеріалах цієї справи). Проте, на огляд пошкодженого автомобіля уповноважені представники вказаних осіб не з`явились.

Відповідно до абзаца 2 пункту 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15-ти днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку (пункт 36.7. статті 36 Закону).

Судом встановлено, що на підставі висновку експерта Власова Андрія Юрійовича (свідоцтво судового експерта від 30 листопада 2018 року № 1972, видане за рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України від 30 листопада 2018 року), складеного за результатами проведення транспорно-товарознавчої експертизи від 8 липня 2024 року № 370/07.2024, а також доданих до вказаного висновку: ремонтної калькуляції від 6 липня 2024 року № 06/07-01, складеної із застосуванням авторизованого програмного комплексу "Audatex"; акта огляду колісного транспортного засобу (дефектувальна відомість) від 27 червня 2024 року, складеного за участю уповноваженої особи позивача та експерта Власова А.Ю., - Компанією було складено та підписано страховий акт № ЦВ27167 (без зазначення дати), яким спірну ДТП було визнано страховим випадком та погоджено до виплати позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 158 500,00 грн. Копії цих документів наявні в матеріалах справи.

Вказаний страховий акт та визначена в ньому сума страхового відшкодування, яку Компанія зобов`язалася сплатити на користь Підприємства, у встановленому законом порядку не оскаржувалися.

Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як зазначав позивач у своїй позовній заяві, що не заперечувалось Компанією у її письмових поясненнях, погоджена між вказаними юридичними особами сума страхового відшкодування була перерахована 16 липня 2024 року на рахунок Підприємства.

З матеріалів справи також вбачається, що 5 серпня 2024 року між Підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Атлант", за результатами проведеної в порядку Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі послуг (ідентифікатор UA-2024-07-17-007872-a), було укладено договір № 05/08-24ПР, за умовами якого останнє зобов`язалось надати послуги з ремонту автомобіля "Skoda Oktavia A7", державний номерний знак НОМЕР_1 , після ДТП, а позивач - прийняти й оплатити такі послуги. Копія вказаного правочину наявна в матеріалах цієї справи.

На виконання умов вказаного договору ТОВ "Автомобільний дім Атлант" надало, а Підприємство - прийняло, послуги з ремонту пошкодженого транспортного засобу "Skoda Oktavia A7", державний номерний знак НОМЕР_1 , на загальну суму 267 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією підписаного між сторонами акта виконаних робіт від 4 вересня 2024 року № Н4536500. Зазначений акт був оплачений позивачем за платіжною інструкцією від 18 вересня 2024 року № 0000003894 на вищевказану суму (копія вказаної інструкції наявна в матеріалах справи).

Суд зазначає, що достатнім доказом фактично здійснених позивачем витрат по ремонту транспортного засобу, які виникли внаслідок спірної ДТП, є саме акт виконаних робіт з ремонту пошкодженого транспортного засобу.

4 жовтня 2024 року Підприємство звернулося до відповідача з листом від вказаної дати вих. № 267-2, у якому просило Товариство в місячний строк з дати отримання цього листа сплатити 118 500,00 грн, з яких: 107 000,00 грн - відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок спірної ДТП, яка є різницею між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, отриманої від Компанії; 1 500,00 грн - сума франшизи, 10 000,00 грн - витрати позивача на проведення транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля. Копія вказаного листа з доказами його направлення на адресу місцезнаходження відповідача наявні в матеріалах справи. Проте відповіді на цей лист відповідач не надав, виплату відшкодування матеріальної шкоди не здійснив.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За загальними правилом частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зі змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно шкоди, зокрема, майнової.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини 2 цієї статті таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 1 статті 1172 ЦК України).

Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 серпня 2022 року в cправі № 904/6092/21, від 1 листопада 2021 року в справі № 920/343/20.

Для покладення на юридичну чи фізичну особу відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і певних спеціальних умов. До таких спеціальних умов належить: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною чи фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків (виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, які хоч і виходять за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу; якщо така шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов`язані з виконанням трудових (службових) обов`язків, роботодавець відповідальності нести не буде).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 661/740/18.

З матеріалів справи вбачається, що власником транспортного засобу "Mercedes-Benz Actros 1845", державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_4 , є відповідач у даній справі. Вказана обставина не заперечувалася Товариством також у його заявах по суті справи.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтей 76- 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У свою чергу, відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні приписів статей 76- 78 ГПК України на підтвердження своїх доводів про те, що ОСОБА_1 , як винна в спірній ДТП особа, заволодів автомобілем марки "Mercedes-Benz Actros 1845", державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_4 самовільно (поза виконанням трудових обов`язків), як і не надано доказів того, що дії, які мав намір вчинити водій на вказаному транспортному засобі, виходять за межі його трудових обов`язків.

При цьому жодних доказів звернення відповідача до правоохоронних органів про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 289 Кримінального кодексу України, матеріали справи не містять і Товариством надано не було.

Відповідач під час розгляду справи також не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині суми спірного відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, у тому числі факту дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини ОСОБА_3 , як водія відповідача, в її скоєнні.

Оскільки невідшкодована позивачу сума заподіяного матеріального збитку, яка становить 108 500,00 грн, підтверджена матеріалами справи, і Товариством не надано жодних заперечень та доказів необґрунтованості узгодженої між Підприємством та Компанією суми страхової виплати за шкоду, завдану майну за полісом № ЕР-216081162, як і доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП та документів на підтвердження оплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо її несплати, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимоги Підприємства до Товариства щодо стягнення цієї суми грошових коштів. Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 108 500,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом із цим, заявлена Підприємством до стягнення з Товариства сума грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн не є сумою понесених позивачем матеріальних збитків у зв`язку з настанням спірної ДТП, а є витратами самого Підприємства на збір документів та визначення розміру шкоди, зокрема, виготовлення наявного в матеріалах справи висновку експерта Власова А.Ю. за результатами проведення транспорно-товарознавчої експертизи від 8 липня 2024 року № 370/07.2024 на замовлення позивача у цій справі за укладеним між Підприємством та ТОВ "Український центр експертизи та оцінки" договором про надання послуг від 17 червня 2024 року № 17/06-24.

У свою чергу, під час розгляду даного спору вказаний висновок не був прийнятий судом у якості належного та допустимого доказу, оскільки звіт про оцінку транспортного засобу - це лише попередній оціночний документ, у якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 6 липня 2018 року в справі № 924/675/17, від 13 березня 2018 року в справі № 910/9396/17, від 28 січня 2020 року в справі № 917/500/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 911/286/20 та від 4 березня 2021 року в справі № 910/4720/20.

Норма частини 1 статті 22 Закону, яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Також суд звертає увагу на те, що проведення оцінки розміру завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 № 142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 за № 1074/8395.

Відповідно до пункту 1.6 Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Згідно з пунктом 7.38 Методики значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Відтак, витрати позивача на проведення суб`єктом оціночної діяльності оцінки вартості пошкодженого транспортного засобу "Skoda Oktavia A7", державний номерний знак НОМЕР_1 , 2019 року випуску, не мали характеру необхідних.

Крім того, заявлена до стягнення з відповідача сума невідшкодованого страхового відшкодування визначена самим позивачем на підставі акта виконаних робіт ТОВ "Автомобільний дім Атлант" від 4 вересня 2024 року № Н4536500, за яким розмір відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 267 000,00 грн, а не 253 460,00 грн, як значено в спірному висновку експерта.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Товариства на користь Підприємства витрат останнього в розмірі 10 000,00 грн, пов`язаних із залученням позивачем суб`єкта оціночної діяльності. Відтак, дана позовна вимога є необґрунтованою, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову Підприємства.

За частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами частини 1 статті 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин вимоги Підприємства підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-249, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Володан"</a> (17024, Чернігівська область, Козелецький (Чернігівський) район, село Виповзів, вулиця Центральна, будинок 24; ідентифікаційний код 41594272) на користь Дочірнього підприємства "Нафтогаз-Енергосервіс" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04112, місто Київ, вулиця Івана Гонти, будинок 3-А, корпус 2; ідентифікаційний код 30167066) 108 500 (сто вісім тисяч п`ятсот) грн 00 коп. відшкодування матеріальної шкоди та 2 772 (дві тисячі сімсот сімдесят дві) грн 47 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17 лютого 2025 року.

Суддя Є.В. Павленко