Ухвала

від 04.02.2025 по справі 904/2194/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 904/2194/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 (суддя Ліпинський О. В.)

і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2024 (головуючий суддя Дармін М. О., судді Кощеєв І. М., Чус О. В.)

у справі № 904/2194/22

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 і 3) ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтернативні енергоресурси", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Апс Пауер Технолоджи", 3) приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградова Владислава Юріївна і 4) приватний нотаріус Київського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна,

про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, визнання права іпотеки, визнання недійсними договорів,

(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Лисий М. С.)

ВСТАНОВИВ:

1. Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), ОСОБА_3 (далі - відповідач-3), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтернативні енергоресурси" (далі - третя особа-1), 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Апс Пауер Технолоджи" (далі - третя особа-2), 3) приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградова Владислава Юріївна (далі - третя особа-3) і 4) приватний нотаріус Київського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна (далі - третя особа-4), про визнання протиправними і скасування рішень державного реєстратора, визнання права іпотеки, визнання недійсними договорів, визнання припиненими права власності і права іпотеки.

2. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 09.04.2024, яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 29.10.2024 залишив без змін, провадження у справі в частині визнання права іпотеки закрив, а в іншій частині - у задоволенні позову відмовив.

3. Суди мотивували своє рішення тим, зокрема в тій частині, якою закрито провадження у справі щодо вимоги про визнання права іпотеки, що рішенням від 03.08.2023 у справі № 904/7118/21, яке набрало законної сили, Господарський суд Дніпропетровської області визнав за позивачем право іпотекодержателя на підставі договору іпотеки без оформлення заставної № 1/16/к/3-2 від 07.10.2016, а також звернув стягнення на предмет іпотеки за вказаним договором.

4. Щодо решти заявлених позовних вимог суди зазначили, що недійсність оспорюваних договорів, за якими відчужувалося спірне майно та здійснювалася його передача в наступну іпотеку, зі скасуванням державної реєстрації відповідних речових права не призведе до відновлення запису про іпотеку житлового будинку, яка виникла на підставі договору від 07.10.2016 № 1/16/к/3-2, а відтак, не призведе до відновлення стверджуваного позивачем права іпотекодержателя цього нерухомого майна. Заявляючи відповідні вимоги, позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

5. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, суди дійшли висновку, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя. Після набрання законної сили рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При цьому запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя. Незалежно від переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи, захист порушеного права позивача має відбуватися шляхом визнання за ним права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки, і такий спосіб захисту було реалізовано позивачем шляхом звернення з відповідними вимогами в межах справи № 904/7118/21. Невиконання судового рішення не повинно братись судом до уваги як обґрунтування позовних вимог у іншій справі. Заразом суди звернули увагу, що судовим рішенням у справі № 904/7118/21, крім звернення стягнення на предмет іпотеки, суд визнав за позивачем право іпотедкодержателя за договором від 07.10.2016 № 1/16/к/3-2, і відповідне рішення є підставою для внесення до державного реєстру запису про іпотеку, яка має вищій пріоритет.

6. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

7. Скаржник в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи, зокрема, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г про те, що з`ясування подібності правовідносин, зокрема, щодо тотожності суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм - у рішеннях суду визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи, що призвело до невірного застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21 щодо вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, що призвело до невірного застосування судами статті 16 ЦК України; від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 про те, що заінтересована особа може звертатися з позовом про визнання відсутності права іпотеки, що призвело до невірного застосування судами статті 16 ЦК України; від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, що призвело до невірного застосування судами статті 16 ЦК України; від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 та від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17 щодо пріоритету права іпотекодержателя (частина шоста, сьома статті 3 Закону України "Про іпотеку", частини тринадцята статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"); від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17, від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18, від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18, від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 щодо застосування до правовідносин статей 203, 215, 234 ЦК України.

8. Також скаржник стверджує, що предмет, підстави позову, а також обставини у справі №904/2194/22 та предмет, підстави позовів, а також обставини у справах, на які посилається суд апеляційної інстанції (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19) в оскаржуваній постанові як справи з подібними правовідносинами є категорично відмінними.

9. Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

10. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника учасника справи, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у цій справі з огляду на таке.

11. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

13. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

14. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

15. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

16. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

17. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

18. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

19. Також скаржник звертає увагу, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли помилкових висновків, що вимога позивача про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору іпотеки від 16.07.2021 є неефективним та неналежним способом захисту, оскільки такий оспорюваний банком правочин порушує суб`єктивне цивільне право останнього на задоволення своїх вимог за кредитним договором за рахунок предмету іпотеки, та не врахували висновку, зробленого Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21 щодо того, що законодавець не передбачив нікчемності правочину у випадку відсутності у іпотекодавця права власності на предмет іпотеки, тому такий правочин є оспорюваним. Недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків.

20. В цій частині позовних вимог скаржник також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, що вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу. Скаржник вважає, що його вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.07.2021, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, є ефективним способом захисту, оскільки позивачем і відповідачем в цій справі є продавець і покупець за договором купівлі-продажу і будь-яких інших вимог до будь-яких інших осіб у зв`язку з будь-якими іншими перепродажами предмету іпотеки заявлено банком не було.

21. Крім того, скаржник стверджує, що суди дійшли помилкових висновків про обрання ним і щодо вимоги про визнання припиненим права іпотеки неправильного способу захисту, адже такий спосіб захисту є належним та ефективним з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 про те, що у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Отже, заінтересованою особою, яка може звертатися з позовом про визнання відсутності права іпотеки, є перш за все власник предмета іпотеки, оскільки саме за рахунок його майна іпотекодержатель може одержати задоволення своїх вимог. Позивачем за вимогою про визнання відсутності права іпотеки може бути також інша особа, чиє право чи інтерес порушується. Зокрема, позивачем може бути особа, якій належить право іпотеки, яке виникло за іншим договором.

22. У справі № 904/2194/22, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя. Після набрання законної сили рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. Захист порушеного права позивача має відбуватися шляхом визнання за ним права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки. Суди попередніх інстанції врахували, що такий спосіб захисту вже було реалізовано позивачем шляхом звернення з відповідними вимогами в межах справи № 904/7118/21, а невиконання судового рішення не повинно братись судом до уваги як обґрунтування позовних вимог у іншій справі (за доводами скаржника запис про іпотеку, яка виникла 07.10.2016, був поновлений 17.05.2024 на підставі рішення суду у справі № 904/7118/21, тобто після прийняття рішенням судом першої інстанції у справі № 904/2194/22, що розглядається).

23. Дійсно, у справі № 904/7118/21 Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 03.08.2023, яке набрало законної сили 01.09.2023, визнав за АБ "Укргазбанк" право іпотекодержателя щодо житлового буд. № 37-Б, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ (м. Дніпро), проспект Карла Маркса (проспект Яворницького Дмитра); звернув стягнення на предмет за договором іпотеки без оформлення заставної від 07.10.2016 №1/16/к/3-2, а саме зазначений житловий будинок; встановив спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку"; з вартості реалізації предмету іпотеки задовольнив вимоги АБ "Укргазбанк" за генеральним кредитним договором від 07.10.2016 № 1/16/к в розмірі 2 189 295,71 євро.

24. Заразом у справі № 466/3398/21 розглядався спір про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборон відчуження. Позивач стверджував, що є власником квартири на підставі судового рішення, яким підтверджено незаконність вибуття квартири з його володіння та витребувано цю квартиру з чужого незаконного володіння відповідача, який передав спірне житло в іпотеку банку за оспорюваним договором іпотеки. При цьому відповідач уклав з банком договір іпотеки в день придбання ним (іпотекодавцем) спірної квартири і цього ж дня приватним нотаріусом було накладено заборону на відчуження квартири. Наявність заборони на відчуження квартири та іпотечного договору, стороною якого позивач не був, позбавляє його можливості належним чином користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

25. Верховний Суд скасував рішення місцевого та апеляційного судів про задоволення позовних вимог та відмовив у задоволенні позову, керуючись тим, що відповідач був власником переданої в іпотеку квартири, договір купівлі-продажу про придбання ним спірного об`єкта нерухомості був правомірний, а право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Укладаючи договір іпотеки, банк діяв добросовісно та вжив всіх залежних від нього заходів задля перевірки наявності в іпотекодавця повноважень на відчуження спірної квартири. Лише заочним рішенням місцевого суду витребувано спірну квартиру з володіння відповідача та визнано за позивачем право власності на неї. Отже, на момент вчинення оспорюваного правочину банк не знав і не міг знати, що договір іпотеки укладено нібито з порушенням прав та інтересів позивача. Тобто суди в цій справі не встановили обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя.

26. Відтак, у справі № 466/3398/21 до суду звернувся власник нерухомого майна з метою скасування заборони відчуження цього майна на підставі укладеного відповідачем (із власності якого позивач витребував належне йому майно за рішенням суду) іпотечного договору, у зв`язку із чим просив визнати недійсним укладений відповідачем із банком іпотечний договір. Натомість у справі № 904/2194/22, що розглядається, до суду звернувся невласник нерухомого майна (банк), який просить, зокрема, визнати недійсними укладені відповідачами договори купівлі-продажу та іпотеки нерухомого майна, іпотекодержателем якого він був на момент їх укладення, вказуючи про можливість укладення таких договорів лише у зв`язку із протиправним припиненням обтяження на спірне нерухоме майно, що було накладено банком. Зазначене свідчить про неподібність цих справ між собою.

27. У справі № 233/4365/18 судами було встановлено, що до Державного концерну "Укроборонпром" входить Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство "Кварсит" (позивач у справі), його майно є обмеженим у цивільному обороті відповідно до Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Для погашення заборгованості позивача відповідач - Державне підприємство "Сетам", провів електронні торги з реалізації у виконавчому провадженні арештованого нерухомого майна - приміщення готелю. Позивач оскаржив до суду електронні торги, протокол їх проведення, а також відповідний акт. Стверджував, що відчуження майна було протиправним, бо відбулося без згоди Державного концерну "Укроборонпром" і всупереч мораторію на примусову реалізацію майна.

28. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що мораторій незастосовний у спірних правовідносинах. Кошти, отримані від реалізації нерухомого майна, були спрямовані на погашення заборгованості державного підприємства перед його працівниками. А зазначений мораторій не розповсюджуються на випадки примусового виконання судових рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами.

29. Державний концерн "Укроборонпром" із рішеннями судів не погодився. Подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Звернув увагу на те, що позивач включений до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації згідно із Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Тому нерухоме майно державної власності, яке знаходиться у позивача, відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності", є обмеженим у цивільному обороті, зокрема, його не можна відчужити, як і не можна вчиняти дії, наслідком яких може бути його відчуження. Велика Палата Верховного Суду, направляючи справу на новий розгляд, вказала, зокрема, що не є належними й ефективними позовні вимоги про визнання недійсними протоколу й акта про проведені прилюдні торги.

30. Отже, спірні правовідносини у справі № 233/4365/18 стосувались продажу майна на публічних торгах та регулювались, зокрема, нормами Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Натомість у справі № 904/2194/22, що розглядається, спірними є правовідносини щодо нерухомого майна, що перебуває в іпотеці позивача, та регулюються вони відповідно нормами Закону України "Про іпотеку". Наведене свідчить про неподібність спірних правовідносин у цих справах між собою.

31. У справі № 916/1415/19 Партнерство з обмеженою відповідальністю "Серфінг системс ЛП" просило визнати припиненими договори іпотеки. Позов обґрунтовано тим, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна, яке було предметом вказаних спірних договорів іпотеки. Зазначене нерухоме майно було передано позивачу в іпотеку на підставі договорів іпотеки, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Люнакс". Позивачу стало відомо, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником цього нерухомого майна зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжя інвест", яке набуло право власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Централ капітал". В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Централ капітал" набуло право власності на зазначене нерухоме майно, задовольнивши вимоги за кредитними договорами, забезпеченими спірними договорами іпотеки. Проте, на момент укладення Партнерством з обмеженою відповідальністю "Серфінг системс ЛП" договорів іпотеки з Товариством з обмеженою відповідальністю "Люнакс" указане нерухоме майно не було обтяжено іпотекою, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які записи щодо його реєстрації іпотекодержателем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Централ капітал", тому продаж останнім цього майна порушує права позивача. Позивач вважає належним способом захисту свого права визнання припиненими спірних договорів іпотеки, на підставі яких Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Централ капітал" здійснило відчуження спірного майна.

32. Велика Палата погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та зазначила, що виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" судове рішення про задоволення таких вимог є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права іпотеки відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право іпотеки позивача.

33. При цьому у справі № 904/2194/22 суди попередніх інстанцій встановили, що позивач вже звертався до суду із позовом, зокрема, про визнання права іпотеки, його вимоги було задоволено та визнано за ним право іпотекодержателя, а також звернуто стягнення на предмет іпотеки. За доводами скаржника, викладеними ним в касаційній скарзі, запис про його іпотеку, яка виникла 07.10.2016, був поновлений 17.05.2024 на підставі судового рішення у справі № 904/7118/21.

34. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що в зазначеній скаржником справі, на яку він посилається як на підставу касаційного оскарження на підставі пункту першого частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтовуючи належність та ефективність заявлених ним позовних вимог у спірних правовідносинах щодо захисту його прав як іпотекодержателя нерухомого майна, не було встановлено обставин щодо наявності судового рішення в іншій справі щодо цього ж спору, яким було визнано за позивачем право іпотекодержателя та звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі висновків судів про чинність та пріоритетність його іпотеки.

35. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 916/1415/19 та у справі № 904/2194/22, що розглядається, тому посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

36. Також скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 та від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17 щодо пріоритету права іпотекодержателя, а саме, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки; зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетами - у черговості їх державної реєстрації. Скаржник зазначає, що на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2023 у справі № 904/7118/21 він, як іпотекодержатель, 17.05.2024 відновив запис про іпотеку за договором іпотеки від 07.10.2016 № 1/16/к/3-2, але датою і часом такого запису про іпотеку вважається дата і час реєстрації відповідної заяви банку для вчинення таких дій, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію іпотеки. Скаржник наголошує, що запис про іпотеку житлового будинок № 37-Б, що внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В. Ю. на підставі договору іпотеки, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3 16.07.2021, вчинений значно раніше, ніж запис про іпотеку на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2023 року у справі № 904/7118/21 про іпотеку скаржника. Скаржник вважає, що наявний в реєстрі прав запис про іпотеку від 16.07.2021 за відповідачем-3 чинить перепони в реалізації скаржником свого права як іпотекодержателя за договором іпотеки, адже має пріоритет над записом про іпотеку скаржника (який вчинено значно пізніше, а саме 17.05.2024) на той же об`єкт.

37. Постанова у справі № 922/2416/17 ухвалена у спорі за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус-трейд" про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суди першої та апеляційної інстанції у цій справі встановили, що позивач звернувся до суду з вимогами кредитора у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця, його вимоги були включені до реєстру кредиторів, таким чином позивач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство; іпотека нерухомого майна припинилась у зв`язку з його реалізацією в межах процедури банкрутства; результати публічних торгів (аукціону), оформлені протоколом та договором купівлі-продажу, позивачем не оскаржувались та є дійсними.

38. У справі № 922/1995/17 Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 10.07.2007. Позивач акцентував увагу на тому, що договірні відносини між відповідачем і третьою особою є відносинами наступної іпотеки, які здійснені без згоди позивача; при визначенні пріоритету іпотеки необхідно враховувати, що попередня іпотека за змістом статті 13 Закону України "Про іпотеку" має вищий пріоритет відносно наступних іпотек. Позивач стверджував, що записи в реєстрах щодо нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці та обтяжене забороною позивача, були протиправно вилучені.

39. Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшовши висновку про дійсність договору іпотеки від 10.07.2007, укладеного між позивачем і третьою особою, зазначили, що вилучення запису щодо реєстрації не призводить до недійсності відповідного договору іпотеки і не свідчить, що зобов`язання за ним припинено. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанції та направила справу на новий розгляд з тих підстав, що:

- державний нотаріус наклав заборону на відчуження майна, зазначеного у договорі іпотеки від 10.07.2007 до припинення чи розірвання цього договору, проте такий запис 11.09.2008 було вилучено нотаріусом з Державного реєстру іпотек на підставі повідомлення та заяви, поданих від імені АТ "Укрсиббанк";

- у справі № 822/5740/15 за позовом АТ "Укрсиббанк" до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк Аліни Анатоліївни, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача - ОСОБА_4 , АТ "Мегабанк" та ОСОБА_5 , про визнання дій протиправними (щодо виключення обтяження та запису з Державного реєстру іпотек) та зобов`язання вчинити дії шляхом поновлення державної реєстрації обтяження, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду судові рішення попередніх інстанцій скасовані, провадження у справі закрито з посиланням на те, що правовідносини у справі виникли між ОСОБА_4 та АТ "Укрсиббанк", останні (правовідносини) пов`язані з виконанням умов кредитного та іпотечного договорів, що свідчить про не віднесення означеного спору до публічно-правового;

- після 11.09.2008 і на момент ухвалення рішення судом першої інстанцій у справі № 922/1995/17 запис про існування іпотечного обтяження на користь АТ "Укрсиббанк" щодо спірного нерухомого майна не відновлений;

- за відсутності відомостей щодо реєстрації на користь АТ "Укрсиббанк" обтяження нерухомого майна за договором іпотеки від 10.07.2007 зазначений іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку майно;

- за відсутності відомостей про обтяження нерухомого майна попередній іпотекодержатель не може посилатись на обмеження повноважень іпотекодавця щодо передачі майна в наступну іпотеку без згоди іпотекодержателя у відносинах з наступним іпотекодержателем, якщо попередній іпотекодержатель не довів, що наступний іпотекодержатель знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обтяження нерухомого майна іпотекою;

- позивачем за первісним позовом не доведено, що на момент укладення АТ "Мегабанк" з ОСОБА_4 договору іпотеки від 12.09.2008 № ГД-07/2008-з1 щодо цього ж нерухомого майна (із записом про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна іпотекою) у реєстрі були наявні обтяження стосовно даного об`єкта нерухомості, а, отже, відсутні підстави вважати, що вимога АТ "Укрсиббанк" є пріоритетною відносно прав та вимог АТ "Мегабанк".

40. Отже, у справах № 922/2416/17 і № 922/1995/17 кредитори захищали свої права як іпотекодержателі за іпотечними договорами шляхом пред`явлення позовів про звернення стягнення на предмет іпотеки. Верховний Суд у зазначених справах підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову. Натомість у справі № 904/2194/22, що розглядається, скаржник вже захистив свої права як іпотекодержатель, пред`явивши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд у справі № 904/7118/21 задовольнив його позовні вимоги та визнав за позивачем право іпотекодержателя на підставі договору іпотеки, а також звернув стягнення на предмет іпотеки за вказаним договором, зазначивши, зокрема, й про пріоритетність іпотеки скаржника перед іншими іпотекодержателями. Отже, насправді висновки викладені в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій узгоджуються із висновками, викладеними Верховним Судом у справах № 922/2416/17 і № 922/1995/17 щодо способу захисту кредитором своїх прав як іпотекодержателя шляхом звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

41. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (у цій справі банк просив визнати недійсним договір дарування будинку батьком на користь своїх дітей, який (договір) вчинено з метою неповернення боргу на користь банку, суди дійшли висновку про фіктивність такого правочину), від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (спір стосувався визнання недійсним як фіктивного договору купівлі-продажу, за яким боржник продав своїй дружині квартиру з метою недопущення звернення стягнення на його майно у зв`язку із невиконанням укладеного із позивачем договору позики), від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17 (позовні вимоги, зокрема за зустрічним позовом, були обґрунтовані фіктивністю договорів купівлі-продажу майна, укладених відповідачами задля уникнення сплати боргу з орендної плати на виконання рішення суду), від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18 (спірні правовідносини стосуються визнання недійсними договорів купівлі-продажу як фіктивних, вчинених відповідачами з метою уникнення звернення стягнення на майно одного з відповідачів як боржника у виконавчому провадженні перед позивачем), від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18 (розглядався спір про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна як фіктивного, укладеного з метою уникнення стягнення коштів на виконання рішення суду), від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 (спір стосувався визнання недійсними як фіктивних договорів дарування, укладених між близькими родичами з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення коштів з відповідача на користь позивача), оскільки у жодній із них Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування положень Закону України "Про іпотеку", який регулює спірні правовідносини у справі № 904/2194/22, що розглядається. Зазначені справи не є подібними зі справою, що розглядається за змістовим критерієм. З цих же підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника на ряд подібних постанов Верховного Суду в контексті визнання недійсними фіктивних правочинів від 30.06.2020 у справі № 182/3693/17, від 17.06.2020 у справі № 306/2952/14-ц, від 27.05.2020 у справі № 304/1209/17-ц, від 18.05.2020 у справі № 175/1274/15, від 13.05.2020 у справі № 372/3541/16-ц, від 08.04.2020 у справі № 523/8272/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 750/37/19, від 31.03.2020 у справі № 521/3821/16-ц, від 04.03.2020 у справі № 759/9124/18, від 22.01.2020 у справі № 554/6547/17, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18, від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18, від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18.

42. Суд також відхиляє посилання скаржника на інші судові рішення (пункт 7 цієї ухвали; в контексті з`ясування подібності правовідносин, зокрема, щодо тотожності суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм - у рішеннях суду визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи), оскільки посилання судів попередніх інстанцій на (як вважає скаржник) нерелевантні постанови Верховного Суду не є підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною другою статті 287 ГПК України.

43. Підсумовуючи все зазначене, колегія суддів звертає увагу скаржника на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

44. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

45. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі, що розглядається, правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у цій справі.

46. Усі інші доводи касаційної скарги (зокрема, зазначені у пункті 8 цієї ухвали) підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі № 904/2194/22.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил