Постанова

від 18.02.2025 по справі 559/3474/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2025 року

м. Рівне

Справа № 559/3474/22

Провадження № 22-ц/4815/225/25

Головуючий у Дубенському міськрайонному суді

Рівненської області: суддя Жуковська О.Ю.

Рішення суду першої інстанції

(вступна і резолютивна частини) проголошено:

о 13 год. 17 хв. 21 жовтня 2024 року

у м. Дубно Рівненської області

Повний текст рішення складено: 30 жовтня 2024 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М.,Шимків С.С.

секретар судового засідання: Андрошулік І.А.

учасники справи:

позивач1 ОСОБА_1 ;

позивач2 ОСОБА_2 ;

відповідач1 ОСОБА_3 ;

відповідач2 ОСОБА_4 ;

за участі: ОСОБА_3 , його представника адвоката Стасюк Олександри Павлівни та представника ОСОБА_1 адвоката Шевчука Віктора Миколайовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Стасюк Олександри Павлівни на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення земельного сервітуту та встановлення нового сервітуту,

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року в суд звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0, 0060 га, що встановлений договором від 15.04.2011, на належній ОСОБА_6 земельній ділянці площею 0, 0217 га з кадастровим номером 5610300000:01:003:1370 з місцем розташування: АДРЕСА_1 , а також встановити земельний сервітут для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 площею 0, 0042 га на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху на належний ОСОБА_1 земельній ділянці площею 0, 0217 га з кадастровим номером 5610300000:01:003:1370 з такими геометричним розмірами по периметру (по ходу годинникової стрілки), починаючи від північно-східного кута: 3,23; 8,79; 4, 25; 1, 86 м; далі по стіні будинку: 6, 20; 0, 32; 5, 82 м з місцем розташування: АДРЕСА_1 , визначивши для ОСОБА_3 щомісячну плату за встановлення сервітуту у сумі 500 гривень.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на кількох суміжних земельних ділянках, що належать ОСОБА_1 (землекористувачем якої є ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Позивачам у цьому будинку на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_2 .

15 квітня 2011 року на належну позивачу1 земельну ділянку відповідним договором встановлено земельний сервітут на право проїзду відповідачу1 до свого гаража на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0060 га. Договір сервітуту від 15.04.2011 у позивачів та у Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру» відсутній. У ході експлуатації своєї частини будинку у них виникла необхідність провести ремонтні роботи, однак зовнішні стіни їх частин житлового будинку розташовані на земельній ділянці, на якій встановлено сервітут, що суперечить положенням Державних будівельних норм.

Звертали увагу, що в позасудовому порядку домовитися з відповідачами про порядок користування земельними ділянками їм не вдалося. Натомість ОСОБА_3 і ОСОБА_4 продовжують перешкоджати у доступі до частини їх будинку. 15 грудня 2022 року ОСОБА_7 звернувся до обох відповідачів з письмовою пропозицією скасувати земельний сервітут та укласти новий договір про встановлення земельного сервітуту. Проте взаємної згоди сторонами досягнуто не було.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено.

Припинено земельний сервітут на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0060 га, встановлений договором від 15.04.2011, на належній ОСОБА_1 земельній ділянці площею 0,0217 га з кадастровим номером 5310300000:01:003:1370 з місцем розташування: АДРЕСА_1 .

Встановлено земельний сервітут для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 площею 0,0042 га на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху на належній ОСОБА_1 земельній ділянці площею 0,0217 га за кадастровим номером 561030000:01:003:1370 з такими геометричними розмірами по периметру (по ходу годинникової стрілки), починаючи від північно-східного кута: 3,23; 8,79; 8,26; 4,25; 1,86 м; далі по стіні будинку: 6,20; 0,32; 5,82 м з місцем розташування: АДРЕСА_1 .

Визначено щомісячну плату за сервітут для ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в розмірі 500 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 2 977,20 гривень та витрати на залучення експерта в розмірі 4 560,00 гривень, а всього 7 537, 20 гривень.

У поданій через свого представника адвоката Стасюк О.П. апеляційній скарзі ОСОБА_3 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, відмовивши у позові повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що всупереч ст. 102 ЗК України та ст. 406 ЦК України позивачами не доведено належними і допустимими доказами наявності передбачених законом підстав для припинення земельного сервітуту. Ця обставина є спонуканням для відмови у задоволенні позову відповідно до позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 20 травня 2020 року у справі №504/2175/17-ц.

Отже, підстави встановлення оспорюваного земельного сервітуту не є припиненими, а прохід відповідачів не унеможливлює використання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельної ділянки.

Крім того, не доведено, що у зокрема у ОСОБА_3 як сервітутовласника відпала потреба у використанні частини земельної ділянки проїзду (проходу) до власної земельної ділянки та житлового будинку, тоді як сам відповідач1 не відмовляється від сервітуту.

Не погоджувався із твердженнями суду про те, що пропозиція позивача1 до ОСОБА_3 не містить істотних умов договору, а саме строку встановлення сервітуту і питання його оплатності/безоплатності.

Вважає, що судом безпідставно відхилено аргументи відповідача1 про застосування п. 6.1.41 Державних будівельних норм Б.2.2.-12:2019 при вирішенні спірних правовідносин, адже ця норма стосується садибної і дачної забудови, тоді як житло позивачів є квартирою у багатоквартирному будинку.

Заявником зверталася увага, що позивачами не було надано доказів про те, яким чином існуючий протягом тринадцяти років сервітут унеможливлює використання земельної ділянки за цільовим призначенням, а єдиною озвученою у судовому засіданні підставою для його припинення було неприязне ставлення між сторонами. Також за їх неодноразовими зверненнями до органів поліції ОСОБА_3 жодного разу не було притягнуто до юридичної відповідальності.

На думку автора апеляційної скарги, мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить посилання про те, що відповідачі у судовому засіданні стверджували щодо необхідності сервітуту винятково для проїзду, що не відповідає дійсності. Вважає, що встановлення сервітуту для проїзду без можливості проходу порушує права ОСОБА_3 та членів його сім`ї, оскільки позбавляє можливості потрапити з вулиці Конторської додому і до належної відповідачу1 земельної ділянки.

Також заявник не згоден і з вказівкою суду про встановлення щомісячної плати за сервітут у розмірі 500 гривень, що складає суму у 6 000 гривень за рік. При цьому на спростування наводить відповідний розрахунок з урахуванням земельного податку, розмір якого щорічно становить 570, 20 гривень, що є очевидно неспівмірним з розміром плати за сервітут.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0217 га з кадастровим номером 5610300000:01:003:1370, що розташована в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що видно із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 3НВ-0001034162022 (а.с.8).

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0384 га, кадастровий номер 561030000001:003:1369, що знаходиться за цією ж адресою. Цей факт підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №691641. Також він є власником одноповерхового цегляного житлового будинку з господарськими будівлями за цією ж адресою відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.11.1998 (а.с.77, 78).

ОСОБА_4 є власником земельних ділянок площею 0,0120 га, 0,0099 га та 0,011 га з кадастровим номером 5610100000:01:028:0383, що теж знаходиться по АДРЕСА_1 .

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001034162022 від 03.10.2022 вбачається, що щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки встановлено безстроковий, безоплатний земельний сервітут на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0060 га на підставі договору сервітуту від 15.04.2011, про що того ж дня це право зареєстровано (а.с.9). Відомості про право власності/право постійного користування внесені до Поземельної книги. Однак примірника цього договору від 15.04.2011 матеріали справи не містять, а суду його сторонами надано не було.

При цьому судом встановлено, що позивач1 примірника договору також не має (а.с. 52-54) і він стверджував, що його не підписував. ОСОБА_3 також не надав зразка договору, вказуючи про його відсутність (а.с.67). На те ж саме покликався і ОСОБА_4 .

За своєю адресою Приватне підприємство «Ленд Сервіс», яким складено договір сервітуту від 15.04.2011, відсутнє, тобто забезпечити примірник договору від цієї юридичної особи неможливо (а.с. 105-106, 129-130).

Відповідно до письмової інформації, наданої Рівненською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» №01/36 від 07.11.2022, в архіві відсутній договір сервітуту, зареєстрований 15.04.2011 (а.с. 31).

З письмової інформації Дубенської міської ради №07-02-30/590-Ф-702 від 01.09.2022 видно, що на звернення ОСОБА_1 повідомлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 56100300000:01:003:1370, розташованій у АДРЕСА_1 , площею 0,0217 га, наданій йому для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, наявні обмеження (обтяження) землевпорядного характеру (земельний сервітут) у її використанні. Дані обмеження встановлені на постійній основі та передбачають прохід чи проїзд через земельну ділянку до суміжної земельної ділянки. При цьому роз`яснено, що дія земельного сервітуту може бути припинена в судовому порядку (а.с.18).

У висновку судового експерта Сапунової А.І. у судовому земельно-технічному дослідженні №112/22 від 04.11.2022 зазначено про технічну можливість для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлення земельного сервітуту площею 0,0042 га на право проїзду на транспортному засобі, на земельній ділянці площею 0,0217 га, кадастровий номер: 5610300000:01:003:1370, яка належить ОСОБА_1 ; місце розташування: АДРЕСА_1 . При дослідженні документів та виїзді на місце розташування спірної земельної ділянки експертом з`ясовано, що земельний сервітут площею 0,0060 га було встановлено, за видом сервітут право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (додаток №2 витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.10.2022). У викопіюванні земельної ділянки, виконаному Приватним підприємством «Ленд Сервіс», вказано, що земельна ділянка площею 0,0060 га, на які накладається сервітут, призначена для проходу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . У верхньому лівому кутку викопіювання зазначена відмітка «погоджено» і три підписи з розшифруванням: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . Під час дослідження експертом встановлено, що, крім площі (0,0042 га), необхідної для проїзду на транспортному засобі ОСОБА_3 до свого гаража, а ОСОБА_4 - до своєї ділянки площею 0,0110 га, додано площу (0,0018га) для проходу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Ця частина земельної ділянки прилягає до належної частини будинку ОСОБА_1 , а для ОСОБА_3 існує доступ до входу в свою частину будинку через свою земельну ділянку площею 0,0384 га. ОСОБА_4 прохід по цій частині земельної ділянки не потрібний, вхід до приміщень його будинку здійснюється з АДРЕСА_3 (а.с.10-16).

15 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до обох відповідачів з письмовою пропозицією розірвати договір земельного сервітуту від 15.04.2011 з укладенням нового договору земельного сервітуту площею 0,0042 га на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху на належній йому земельній ділянці площею 0,0217 га з кадастровим номером 5610300000:01:003:1370 (а.с.34,35).

З інформації Дубенського РВП ГУНП в Рівненській області від 29.07.2022 видно, що до органів поліції в період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2022 року надходили звернення ОСОБА_2 щодо неправомірних дій сусідів. Так, 30 квітня 2021 року вказувала про те, що сусід погрожує їй фізичною розправою; 01 червня 2021 року - про те, що ОСОБА_9 фарбує свій автомобіль навпроти її вікон; 24 червня 2021 року - про притягнення до відповідальності ОСОБА_10 за вчинення відносно неї та її чоловіка хуліганських дій; 05 липня 2021 року - про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, а саме нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , про що внесено відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 125 КК України; 30 серпня 2021 року - про те, що у неї виникають конфлікти з її сусідами ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ; 18 жовтня 2021 року - про те, що ОСОБА_9 погрожує їй фізичною розправою; 15 липня 2022 року про те, що ОСОБА_13 ображав її нецензурними словами (а.с. 88).

Постановою №3 у справі про адміністративне правопорушення від 12 січня 2023 року, винесеної адміністративною комісією при виконкомі Дубенської міської ради, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 186 КУпАП, оскільки 20 листопада 2022 року близько 05:00 год. по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, на яку встановлено сервітут для проходу ОСОБА_3 , самовільно демонтувала бруківку, висипала пісок, чим порушила обмеження сервітуту. Потерпілий ОСОБА_3 (а.с.100).

Постановою №12 у справі про адміністративне правопорушення від 16 червня 2023 року, винесеної адміністративною комісією при виконкомі Дубенської міської ради, у зв`язку із відсутністю складу та події адміністративного правопорушення на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст. 186 КУпАП, а саме порушення обмеження сервітуту. Адміністративна комісія виходила з того, що, ОСОБА_2 не є стороною правовідносин, які виникли зі встановлення сервітуту. За протоколом їй інкриміновано тотожне правопорушення, а саме, що 03 травня 2023 року по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, на яку накладено сервітут для проходу ОСОБА_3 , самовільно висипала пісок, чим порушила обмеження сервітуту. Потерпілий ОСОБА_3 (а.с.164).

Вважаючи, що їхні суб`єктивні права на землю порушуються відповідачами, що полягало у тому, що в ході експлуатації своєї частини будинку у позивачів виникла необхідність провести ремонтні роботи, однак зовнішні стіни їх частин житлового будинку розташовані на земельній ділянці, на якій встановлено сервітут, у грудні 2022 року в суд звернулися ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення земельного сервітуту, який встановлений договором від 15.04.2011, встановлення земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху з визначенням щомісячної плати для ОСОБА_3 у 500 гривень.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості вимог позивачів, оскільки сторонами підтверджено, що учасники справи є власниками квартир у житловому будинку АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_1 та відповідачі мають у власності суміжні між собою земельні ділянки до їхніх житлових приміщень.

З висновку експерта у судовому земельно-технічному дослідженні від 04.11.2022 №112/22 видно, що технічно можливо для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановити земельний сервітут площею 0,0042 га на право проїзду на транспортному засобі, на земельній ділянці площею 0,0217 га, кадастровий номер 5610300000:01:003:1370, яка належить ОСОБА_1 ; місце розташування АДРЕСА_1 . При цьому залишається частина землі, не обтяженої сервітутом для власника майна - ОСОБА_1 , що надає йому можливість обслуговувати будинок.

Цим висновком встановлено, що, крім площі (0,0042 га), необхідної для проїзду на транспортному засобі ОСОБА_3 до свого гаража, а ОСОБА_4 - до своєї ділянки площею 0,0110 га, додано площу (0,0018га) для їх проходу. Ця частина земельної ділянки прилягає до належної частини будинку ОСОБА_1 . Тобто частина землі для вільного обслуговування будинку, що і є цільовим призначенням цієї ж землі, яка б не була обтяжена сервітутом, відсутня. Цей факт спричинив порушення особистих прав власника на землю, а також перешкодив позивачам відремонтувати будинок.

Також з`ясовано, що для ОСОБА_3 є доступ до входу в свою частину будинку через належну йому земельну ділянку площею 0,0384 га, тоді як ОСОБА_4 прохід по цій частині земельної ділянки не є необхідним, позаяк вхід до приміщень його будинку здійснюється з АДРЕСА_1 .

Оскільки суд прийшов до переконання про те, що встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням, тому відповідно до вимог закону і обставин справи ця обставина є підставою для припинення оспорюваного сервітуту.

З огляду на наведене правильним визнано встановлення земельного сервітуту, запропонованого експертом, який є найменш обтяжливим для позивачів, та не перешкоджатиме їм як власникам користуватися належним майном, а також не порушуватиме прав відповідачів. Власник вправі встановлювати оплату за сервітут, а в досудовому порядку між собою сторони цих відносин не врегулювали. Тому розмір плати ОСОБА_3 визначено у 500 гривнь щомісячно.

Проте з висновками у частині визначення плати за сервітут погодитися не можна.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Наведені норми кореспондуються зі ст. 321 ЦК України.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Норма частини першої ст. 15 ЦК України вказує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). За правилами ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. В

Згідно із ч. 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 98 ЗК України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. З метою зменшення негативних наслідків встановлення земельних сервітутів частиною четвертою цієї статті встановлено положення про те, що земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.

Відповідно до ст.ст. 91, 96, 99, 100 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення зокрема земельного сервітуту у виді права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно зі ст.ст. 401-404 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби іншим способом.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

За умовами ст. 102 ЗК України та ст. 406 ЦК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Висновком Верховного Суду, що висловлений у постанові від 01 лютого 2023 року № 345/4572/20 (провадження № 61-7577св22), встановлено таке.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 222 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18 (провадження № 61-18819св20) та від 12 квітня 2022 року у справі № 306/612/20 (провадження № 61-14169св21).

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом попередньої інстанції зауважено, що земельні ділянки кожного з відповідачів є суміжними із належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 56103000000:01:003:1370, яка обтяжена зареєстрованим сервітутом. Договір про встановлення земельного сервітуту від 15.04.2011, відомості про який внесено до Державного земельного кадастру, відсутній у сторін і в архіві земельного кадастру, що унеможливлює оцінити підстави його встановлення, умови і предмет.

Будинок АДРЕСА_1 є одноповерховим, цегельним, поділеним між кількома власниками, у кожного з яких є своя квартира і земельна ділянка для її обслуговування. При цьому лише частина землі ОСОБА_1 обтяжена сервітутом.

Позивачі є подружжям, яке спільно проживає у квартирі АДРЕСА_2 в будинку та користується земельною ділянкою для обслуговування цього будинку, на яку також накладено сервітут. Вони не можуть демонтувати бруківку і відремонтувати стіну свого будинку, адже не можуть розмістити будівельні матеріали на землі, яка повністю обтяжена сервітутом.

З висновку експерта у судовому земельно-технічному дослідженні від 04.11.2022 №112/22 вбачається, що технічно можливо для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановити земельний сервітут площею 0,0042 га на право проїзду на транспортному засобі, на земельній ділянці площею 0,0217 га, кадастровий номер 5610300000:01:003:1370, що належить ОСОБА_1 ; місце розташування АДРЕСА_1 . При цьому залишається частина землі, не обтяженої сервітутом для власника майна - ОСОБА_1 , що надає йому можливість обслуговувати будинок.

Цим висновком встановлено, що, крім площі (0,0042 га), необхідної для проїзду на транспортному засобі ОСОБА_3 до свого гаража, а ОСОБА_4 - до своєї ділянки площею 0,0110 га, додано площу (0,0018га) для їх проходу. Ця частина земельної ділянки прилягає до належної частини будинку ОСОБА_1 . Тобто частина землі для вільного обслуговування будинку, що і є цільовим призначенням цієї ж землі, яка б не була обтяжена сервітутом, відсутня. Наведені обставини спричинили порушення прав власника на землю і перешкодили позивачам відремонтувати будинок.

З`ясовано, що для ОСОБА_3 є доступ до входу в свою частину будинку через належну йому земельну ділянку площею 0,0384 га, тоді як ОСОБА_4 прохід по цій частині земельної ділянки не є необхідним, адже вхід до приміщень його будинку здійснюється з АДРЕСА_1 .

Оскільки встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням, тому відповідно до вимог закону та матеріалів справи ця обставина є підставою для припинення оспорюваного сервітуту.

Тому обгрунтованим є встановлення земельного сервітуту у варіанті, запропонованому експертом, який є найменш обтяжливим для ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та не перешкоджатиме їм як власникам користуватися належним майном, а також не порушуватиме прав відповідачів.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість застосування норм матеріального права, то вони на увагу не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду.

Не можна погодитися як із хибними з аргументами представника ОСОБА_3 адвоката Стасюк О.П. про недоведеність наявності передбачених законом підстав для припинення земельного сервітуту, що відповідно до викладеної у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №504/2175/17-ц позиції призводить до відмови у позові.

Тому неправильними є і посилання на те, що підстави встановлення оспорюваного земельного сервітуту не є припиненими, а прохід відповідачів не унеможливлює використання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельної ділянки.

Заявник указує на те, що сервітут на проїзд земельною ділянкою не охоплює поняття "прохід", з чим погодитися неможливо, адже проїзд очевидно включатиме і прохід користувачів.

З приводу тверджень автора апеляційної скарги про недодержання судом положень процесуального законодавства, то відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Між тим, будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання земельного спору, матеріали справи не містять, заявником представлено не було, а апеляційним судом їх не було здобуто.

При цьому відсутні й обставини порушення норм процесуального права, які спонукали би до обов`язкового скасування судового рішення, що передбачено ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Стосовно покликань про ненадання позивачами доказів щодо унеможливлення використання земельної ділянки за цільовим призначенням на підставі існуючого протягом тринадцяти років сервітуту, тоді як єдиною озвученою у судовому засіданні підставою для його припинення було неприязне ставлення між сторонами, то колегія суддів з огляду на матеріали справи та доводи сторін не може погодитися і з ними.

Разом з тим колегія суддів погоджується із твердженнями заявника про необгрунтованість оплатності земельного сервітуту у розмірі 500 гривень щомісячно, оскільки запропонований позивачем розмір, з яким погодився і суд попередньої інстанції, очевидно є непосильним та обтяжливим для ОСОБА_3 .

Так, ОСОБА_3 є пенсіонером, а інших доходів, крім пенсійних виплат, не має. Тому визначення судом суми у 500 гривень щомісяця за користування земельною ділянкою для проїзду суперечить принципу справедливості цивільного судочинства, балансу і пропорційності існуючих правовідносин та інтересів сторін.

Отже, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

В іншій частині повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягали позивачі, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Стасюк Олександри Павлівни задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року частково скасувати.

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в частині визначення щомісячної плати за сервітут у розмірі 500 гривень.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків