Рішення

від 17.02.2025 по справі 766/2529/24

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/2529/24

Пров. №2/766/2902/25

17 лютого 2025 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Петішкін О.О., розглянувши у відкритому судовому засідання в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний виконавець виконавчого округу Херсонської області Манікін Дмитро Сергійович, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Комаренко Алла Михайлівна та визнання недійсним договору дарування квартири та застосування наслідків недійсності,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним договір дарування квартири від 21.02.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Комаренко А.М., зареєстрований у реєстрі за №192; застосувати наслідки недійсності правочину скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 та поновити запис про право власності №4744622 від 21.02.2014 року за ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову вказано, що ПФ «Тавріда» на підставі постанови Господарського суду Херсонської області від 01.12.2015 року у справі №923/1493/15 перебували у ліквідаційній процедурі. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 30.05.2019 року у справі №923/1493/15 покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку із доведенням до банкрутства ПФ «Тавріда» на колишнього засновника та керівника ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПФ «Тавріда» 554180,43 грн. субсидіарної відповідальності. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області від 01.08.2019 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Херсонської області від 30.07.2019 року у справі №923/1493/15 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПФ «Тавріда» 554180,43 грн. субсидіарної відповідальності. 07.06.2021 року між ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» та ПФ «Тавріда» укладено договір №07-06-2021 відступлення права вимоги. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 29.06.2021 року по справі №923/1493/15 замінено сторону виконавчого провадження №59698598 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Херсонської області від 30.07.2019 року у справі №923/1493/15 ПФ «Тавріда» на правонаступника ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс». Відповідачу ОСОБА_1 як станом на травень 2004 року так і на 20.02.2014 року належала на праві власності квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 21.02.2014 року між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної вище квартири. Вказує, що після укладення оскаржуваного договору та здійснення формального переходу права власності, відповідач 1 й надалі зареєстрований за вказаною адресою, спільно з дружиною проживає в ній. Вказують, що оскаржуваний договір дарування укладено після настання наприкінці 2013-початку 2014 років завершення реалізації ОСОБА_1 раніше задуманого, котре виразилось у несвоєчасному погашенні узгодженої заборгованості в добровільному порядку, тощо. З огляду на викладене вище, вважають, що оскаржуваний договір дарування квартири підпадає під ознаки та визначення фраудаторності та є таким, що укладений відповідачами на шкоду кредитора/позивача із врахуванням порушення загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 08.03.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

16.05.2024 року представником відповідачів адвокатом Хмілевською С.Г. подано відзив на позов, у якому просила відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що станом на момент підписання договору про відступлення права вимоги 07.06.2021 р., у ОСОБА_1 вже не було у власності майна, а ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» на момент підписання договору мало можливість перевірити інформацію щодо майна, яке є у ОСОБА_1 . Вказала, що законодавством України не встановлено обмежень щодо укладення договорів між родичами, крім того, договір укладений 21.02.2014 року задовго до ухвали Господарського суду Херсонської області від 14.09.2015 року про порушення провадження про банкрутство боржника. Вказує на пропущення позивачем строку звернення до суду.

28.05.2024 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та додано практику Верховного Суду.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 17.09.2024 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

23.01.2025 року через Електронний суд представником позивача подано додаткові пояснення щодо практики Верховного Суду.

Сторони в судове засідання не прибули, в матеріалах справи наявні заяви представника позивача та представника відповідачів про розгляд справи у відсутність.

Треті особи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини не явки суд не повідомляли.

За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 30.05.2019 року у справі №923/1493/15 заяву ліквідатора арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників та керівників у зв`язку з доведенням до банкрутства Приватної фірми "Тавріда" задоволено частково: покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства Приватної фірми "Тавріда" на колишнього засновника та керівника боржника ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватної фірми "Тавріда" 554180 грн. 43 коп. субсидіарної відповідальності, у зв`язку з доведенням до банкрутства Приватної фірми "Тавріда". Ухвала набрала законної сили 30.05.2019 року.

Вищевказаною ухвалою встановлено, що ухвалою Господарського суду Херсонської області від 14.09.2015 року порушено провадження у справі №923/1493/15 про банкрутство Приватної фірми «Тавріда». Постановою Господарського суду від 01.12.2015 р. боржника ПФ «Тавріда» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Бєлоусова І.В.

Господарським судом констатовано, що підставою для порушення провадження у справі про банкрутство Приватної фірми "Тавріда", та, як наслідок, визнання боржника банкрутом, стало саме наявність непогашеної перед бюджетом заборгованості, яка виникла за результатами проведеної податковим органом перевірки підприємства за період з 01.07.2007р. по 30.12.2008р. та стягнення якої задоволено ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011р. №2а-10046/09, про що також йдеться і в заяві ДПІ у м.Херсоні про порушення провадження у справі про банкрутство. Отже, означена заборгованість виникла та не була погашена у добровільному порядку саме за період перебування ОСОБА_1 як на посаді керівника ПФ "Тавріда", так і засновника (учасника) підприємства. Таким чином, матеріали справи та фактичні дані свідчать, що Приватна фірма "Тавріда" була доведена до банкрутства саме з вини ОСОБА_1 , який в період з 05.06.1998р. по 05.03.2014р. був єдиним засновником підприємства, а з05.06.1998р. по 12.08.2013р. одноосібновиконував повноваження органів управління цього боржника, був зобов`язаний приймати необхідні управлінські та організаційні рішення для запобігання банкрутству.

30.07.2019 року Господарським судом Херсонської області видано наказ №923/1493/15 про примусове виконання ухвали на підставі ухвали Господарського суду Херсонської області від 30.05.2019 року, яка набрала законної сили 30.05.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватної фірми «Тавріда» 554180,43 грн субсидіарної відповідальності, у зв`язку з доведенням до банкрутства Приватної фірми «Тавріда».

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Д.С. від 01.08.2019 року відкрито виконавче провадження №59698598 з примусового виконання наказу Господарського суду Херсонської області від 30.07.2019 року у справі №923/1493/15 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватної фірми «Тавріда» 554180,43 грн. субсидіарної відповідальності у зв`язку із доведенням до банкрутства ПП «Тавріда».

07.06.2021 року між Приватною фірмою «Тавріда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» укладено договір №07-06-2021 відступлення права вимоги (цесії) за яким цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває права вимоги виконання ОСОБА_1 зобов`язання щодо сплати розміру заборгованості у сумі 547116,56 грн. набутих цедентом та належних останньому на підставі ухвали Господарського суду Херсонської області у справі №923/1493/15, котрі існують та винесені із підстав доведення боржником до банкрутства Приватної фірми «Тавріда».

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 29.06.2021 року у справі №923/1493/15 замінено стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду Херсонської області №923/1493/15 від 30.07.2019р.з Приватної фірми "Тавріда" на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС".

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Д.С. від 09.07.2021 року замінено сторону виконавчого провадження з Приватного підприємства «Тавріда» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс».

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №344889174 від 31.08.2023 року, право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 21.02.2014 року за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21.02.2014 року.

21 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у дар належну дарувальнику на праві приватної власності трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_2 . У п. 11 вказаного договору зазначено, що дарувальник та обдаровувана повідомляють, що є подружжям, шлюб між якими зареєстровано 16.07.1977 року Міським відділом ЗАГС м. Херсона. Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Комаренко А.М., зареєстровано у реєстрі за №192.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23) зазначено, що «необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18)).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків».

У постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, зроблено висновок, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» зазначало, що ОСОБА_1 не вжив заходів збільшення статутного фонду боржника ПФ «Тавріда», неприйнятті управлінських рішень, направлених на недопущення банкрутства підприємства боржника, а також дій, спрямованих на приховування фінансово-майнового стану підприємства, котрі призвели до порушення провадження у справі про банкрутство та визнання боржника банкрутом розуміючи при цьому наслідки та відповідальність за вчинення вказаного, в тому числі й щодо стягнення коштів в якості субсидіарної відповідальності за ухвалою Господарського суду Херсонської області від 30.05.2019 р. у справі №923/1493/15-ц. Вказує на те, що ОСОБА_1 був обізнаний та свідомо допускав можливість настання особистої відповідальності, будучи керівником та засновником боржника, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку постановлення судового рішення та його подальшого виконання шляхом звернення стягнення на нерухоме майно а інші його цінності (активи). Як наслідок та маючи на меті не виконання у майбутньому судового рішення щодо стягнення коштів в якості субсидіарної відповідальності напередодні, та після настання фактів, котрі зумовлюють та підтверджують субсидіарну відповідальність ОСОБА_1 вжив заходів щодо відчуження належного майна, шляхом укладення 21.02.2014 року відповідного договору дарування, який укладено між близькими родичами та укладення даного правочину не передбачало настання реальних правових наслідків.

В той же час, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Херсонської області від 14.09.2015 року порушено провадження у справі №923/1493/15 про банкрутство Приватної фірми «Тавріда». Постановою Господарського суду від 01.12.2015 р. боржника ПФ «Тавріда» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_3 , тоді як спірний договір дарування укладений 21.02.2014 р.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 30.05.2019 р. у справі 3923/1493/15 встановлено, що на підставі рішення засновника ПФ "Тавріда" від 12.08.2013р. №03 (т.2 а.с.75), ОСОБА_1 було звільнено з посади директора ПФ "Тавріда" з 12.08.2013р. та призначено на посаду заступника директора, також з 12.08.2013р. директором підприємства призначено ОСОБА_4 . Рішенням засновника ПФ "Тавріда" №7 від 05.03.2014р. (т.3 а.с.110) виключено зі складу власників ПФ "Тавріда" ОСОБА_1 за власним бажанням та передано частку ОСОБА_1 у статутному капіталі підприємства у розмірі 100%, що у грошовому еквіваленті становить 50000,00 грн., ОСОБА_5 .

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Позивач вказує, що договір дарування від 21.02.2014 р. є фіктивним правочином.

Конструкція фіктивного правочину дозволяє поширювати її на будь-які правочини (односторонні, дво- чи багатосторонні), хоча, зазвичай, застосовується щодо договорів.

Фіктивний правочин належить до оспорюваних правочинів, і, визначаючи суб`єктів, які вправі його оспорювати, слід враховувати положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої це може бути сторона правочину або інша заінтересована особа.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

В абзаці 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Воля сторін правочину не адекватна волевиявленню (зовнішньому виразу), яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В противному разі (наприклад, якщо одна сторона створювала лише вигляд правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, яких вона прагне) стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Як правило, фіктивний правочин не служить поштовхом для дій із здійснення його сторонами своїх прав та виконання обов`язків. Натомість саме по собі невиконання правочину сторонами ще не означає, що укладено фіктивний правочин.

У абзаці 2 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказується, що необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Мета учасників фіктивного правочину, як правило, має протиправний характер (наприклад, приховання майна від конфіскації, або від поділу, або від звернення стягнення), для кваліфікації правочину як фіктивного не має значення.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Судом встановлено, що під час укладення спірного договору не існувало судових рішень, за якими з відповідача ОСОБА_1 стягувалися будь-які суми. Суд вважає, що стороною позивача не доведено, що внутрішня воля ОСОБА_1 21.02.2014 р. не відповідала його намірам, що станом на 21.02.2014 р. він міг передбачити, що через 5 років, у 2019 році на нього буде покладена субсидіарна відповідальність за зобов`язання боржника, з нього особисто будуть стягнуті суми на користь ПФ «Тавріда». Також не доведено, що його дружина відповідач ОСОБА_2 була обізнана про наявність таких прихованих намірів.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, суд враховує, що: 1) відповідач відчужив майно за 5 років до пред`явлення до нього позову про покладення субсидіарної відповідальності; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) виконавче провадження відкрите у 2019 році.

На переконання суду, сукупність наведених обставин не доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, позивачем не доведено, що відчуження позивачем належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. При цьому рішення Господарського суду Херсонської області від 30.05.2019 р. по справі №923/1493/15 на думку суду не є достатнім для висновку про наявність вчинення правочину у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором та набуття ознак фраудаторного правочину.

Крім того, стороною позивача не доведено, що на час укладення спірного правочину 21.02.2014 р. ОСОБА_1 мав обов`язок відповідати своїм особистим майном за боргами ПФ «Тавріда», а обставини щодо його винних дій та покладення субсидіарної відповідальності встановлені рішенням Господарського суду Херсонської області від 30.05.2019 р. по справі № 923/1493/15.

Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Оскільки в задоволенні позову відмовлено за суттю відсутні підстави для розгляду питання щодо строків позовної давності.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.

Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.

Рішення виготовлено в повному обсязі 17.02.2025 року.

На підставі викладеного, ст. 6-13, 81, 210, 223, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (ЄДРПОУ 38039872, місцезнаходження: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний виконавець виконавчого округу Херсонської області Манікін Дмитро Сергійович (місцезнаходження: м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, буд. 32), приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Комаренко Алла Михайлівна (місцезнаходження: м. Херсон, вул. Університетська, буд. 112, прим. 61-62) про визнання недійсним договору дарування квартири та застосування наслідків недійсності відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Херсонського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. В. Ус