Постанова

від 11.02.2025 по справі 925/877/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2025 р. Справа№ 925/877/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Романенко К.О.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 11.02.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично - дорожнє будівництво»

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 07.11.2024 (повний текст складено 18.11.2024)

у справі № 925/877/24 (суддя Зарічанська З.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніпром»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично - дорожнє будівництво»

про стягнення 10 756 133, 20 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Уніпром" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє управління" про стягнення 10 756 133,20 грн, з яких 6 803 305,41 грн заборгованості, 2 589 856,33 грн інфляційного збільшення, 622 143,88 грн - 3 % річних та 740 827,61 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №19-03/20-Д від 19.03.2020 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.11.2024 у справі №925/877/24 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично - дорожнє будівництво" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Уніпром" 6 803 305,41 грн (сума боргу), 2 589 856,33 грн (інфляційне збільшення), 622 143,88 грн (3% річних), 740 827,61 грн (пеня) та 129 073,60 грн витрат зі сплати судового збору.

Також вирішено, органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 07.11.2024 у справі № 925/877/24, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично - дорожнє будівництво" (ідентифікаційний код 33757711, вул. Енергетиків, буд. 65, м. Канів, Черкаська обл., 19000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Уніпром" (ідентифікаційний код 21483639, вул. Предславинська, буд. 37, м. Київ, 03150) три відсотки річних на суму основного боргу (в розмірі 6 803 305,41 грн) за формулою: сума 3% річних = С х 3 х Д / 365 / 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення з 20.06.2024 до моменту виконання рішення.

Роз`яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати боржником суми основного боргу, нарахування річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин щодо здійснення відповідачем лише часткової оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 6 803 305,41 грн, доказів оплати якої суду не надано.

Крім того, судом відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично - дорожнє будівництво» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій.

Доводи апеляційної скарги зводяться до не погодження з висновками суду щодо відмови у зменшенні сум штрафних санкцій (пені, інфляційних втрат та 3% річних), оскільки скаржник вважає, що заявлений позивачем у позові розмір штрафних санкцій є надмірно високим для відповідача. За доводами скаржника, з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року почалися різкі інфляційні процеси, що на думку відповідача є головною обставиною, через що позивач не звертався до суду, в результаті чого сума грошових вимог позивача до відповідача значно зросла. З огляду на дані обставини відповідач вважає, що позивач завідомо не звертався з позовом до відповідача аби маніпулюючи шляхом застосування штрафних санкцій, індексу інфляції та 3% річних отримати невиправдані додаткові прибутки за рахунок відповідача.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому зазначає, що посилання відповідача на складне становище у зв`язку з проведенням військових дій є безпідставним фактором, оскільки сторони обоє знаходяться в однакових економічних та політичних ситуаціях. Щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України до нарахованої пені позивач зауважує, що вона може застосовуватися виключно у випадках якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Враховуючи, що у даній справі тіло боргу становить 6 803 305,41 грн, а пеня - 740 827,61 грн, розмір якої не перевищує тіло боргу, відсутні підстави для застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та задоволення апеляційної скарги.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 11.02.2025 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку 14.01.2025 електронного документа (ухвали суду від 14.01.2025) в електронний кабінет третьої особи.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично - дорожнє будівництво».

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції, 19.03.2020 між ТОВ "Уніпром" (постачальник) та ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" (покупець) укладено договір поставки № 19-03/20-Д (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність покупця) товар, а покупець зобов`язується оплатити вартість товару та прийняти його, в кількості та асортименті, які вказані в рахунках, оформлених накладних та/або специфікаціях, які являються невід`ємною частиною цього договору.

Умовами договору сторони погодили наступне:

- в накладних документах уповноважена особа покупця, яка приймає товар, ставить свій підпис та дату отримання товару та надає постачальнику належно оформлену довіреність (п. 1.2.);

- документи на товар, які постачальник повинен передати покупцю: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну в електронній формі, оформлену належним чином, технічну документацію на Товар (п. 1.3.);

- товар (кожна окрема партія товару) повинен бути поставлений покупцю в термін, погоджений письмовій формі з постачальником, на кожну окрему партію товару, відповідно до умов цього договору (п. 2.1.);

- датою поставки (передачі) товару постачальника у власність покупця, є дата, зазначена в накладній на відпуск товару (кожної окремої партії товару) (п. 2.2.);

- товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність покупця в момент отримання представником покупця товару на складі постачальника та підписання покупцем накладних, які свідчать про факт отримання товару, і не потребує підписання між сторонами цього договору будь-яких актів приймання-передачі товару у власність (п. 2.3.);

- сторони домовились, що всі документи відправлені електронною поштою або факсом мають юридичну силу однакову з оригіналами, до моменту отримання оригіналів (п. 2.5.);

- умови поставки згідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс 2020" - EXW - склад Постачальника за адресою: 08322, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Проліски, вул. Броварська, 4. Товар доставляється (перевозиться) зі складу постачальника до складу покупця силами та засобами покупця (п. 2.6.);

- загальна кількість товару, його асортимент, номенклатура, одиниці виміру товару та ціна одиниці товару визначається постачальником у рахунках (п. 6.1.);

- загальна орієнтовна ціна договору залишається відкритою, а остаточна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких було здійснено поставку продукції за даним договором окремими партіями та визначається, виходячи із встановлених цін на продукцію (п. 6.4.);

- оплата товару відбувається безготівковим розрахунком у національній валюті України на поточний рахунок постачальника. Оплата покупцем кожної партії товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати (п. 7.1.);

- покупець здійснює оплату кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів в сумі 100 % вартості товару на поточний рахунок постачальника не пізніше 3-х (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку постачальником або за окремою домовленістю сторін, про що складається відповідне письмове погодження сторін за їх підписами (п. 7.2.);

- товар вважається повністю оплаченим з дня надходження всієї суми коштів на поточний рахунок постачальника (п. 7.4. Договору)

- оплата вважається проведеною з моменту зарахування коштів на поточний рахунок постачальника (п. 7.5.);

- відмова покупця від проведення звірки взаєморозрахунків без обґрунтованих підстав дає право постачальнику скласти такий акт в односторонньому порядку. Такий акт має юридичну силу для обох сторін, приймається сторонами як беззаперечний доказ заборгованості покупця та є підставою для постачальника вимагати від покупця погашення боргу за отриманий товар та нарахування штрафних санкцій згідно п. 8.5. цього договору (п. 7.6.);

- у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору (надалі іменується "порушення договору"), винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України (п. 8.1.)

- порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п. 8.1.1.)

- при простроченні оплати поставленого товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику на його письмову вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 8.5.);

- сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним законодавством України відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі, за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим договором порядку (п. 9.1.);

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторони та скріплення підписів уповноважених представників печатками сторін. Якщо після укладання даного договору з`ясується, що будь-яка із сторін не мала права його укладання і його дія має бути припинена, в такому випадку винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні всі витрати які та понесла у зв`язку з укладанням даного договору, а також спричинені такій стороні документально підтверджені збитки (п. 11.1.);

- строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1. цього договору та закінчується "31" грудня 2020 року, але не раніше ніж до повного виконання зобов`язань сторонами відповідно цього договору (п. 11.2.);

- дія цього договору вважається продовженою строком на кожний наступний календарний рік у випадку відсутності заперечень сторони проти такого продовження строку дії цього договору, наданого іншій стороні протягом одного календарного місяця до моменту закінчення строку дії цього договору (п. 11.3.).

На виконання умов договору позивачем здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 20 208 544,08 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними:

- № 519 від 16.10.2020 на загальну суму з ПДВ 1 204 728 грн;

- № 633 від 17.11.2020 на загальну суму з ПДВ 1 565 400 грн;

- № 632 від 17.11.2020 на загальну суму з ПДВ 1 832 400 грн;

- № 641 від 19.11.2020 на загальну суму з ПДВ 734 400 грн;

- № 642 від 19.11.2020 на загальну суму з ПДВ 49 658,40 грн;

- № 655 від 24.11.2020 на загальну суму з ПДВ 1 944 000 грн;

- № 55 від 06.04.2021 на загальну суму з ПДВ 1 360 800 грн;

- № 112 від 07.05.2021 на загальну суму з ПДВ 528 000 грн;

- № 111 від 07.05.2021 на загальну суму з ПДВ 1 440 000 грн;

- № 151 від 26.05.2021 на загальну суму з ПДВ 720 000 грн;

- № 150 від 26.05.2021 на загальну суму з ПДВ 1 305 600 грн;

- № 239 від 02.07.2021 на загальну суму з ПДВ 959 400 грн;

- № 238 від 02.07.2021 на загальну суму з ПДВ 2 700 000 грн;

- № 247 від 08.07.2021 на загальну суму з ПДВ 343 200 грн;

- № 283 від 16.07.2021 на загальну суму з ПДВ 545 000 грн;

- № 299 від 21.07.2021 на загальну суму з ПДВ 945 000 грн;

- № 387 від 26.08.2021 на загальну суму з ПДВ 765 000 грн;

- № 436 від 10.09.2021 на загальну суму з ПДВ 522 000 грн;

- № 461 від 21.09.2021 на загальну суму з ПДВ 522 000 грн;

- № 133 від 08.12.2023 на загальну суму з ПДВ 121 187,76 грн; (видаткова накладна підписана шляхом накладення електронних підписів сторін)

- № 135 від 14.12.2023 на загальну суму з ПДВ 91 169,44 грн; (видаткова накладна підписана шляхом накладення електронних підписів сторін)

- № 136 від 14.12.2023 на загальну суму з ПДВ 9 600,48 грн; (видаткова накладна підписана шляхом накладення електронних підписів сторін)

Також на підтвердження продажу товару позивач додав до справи зареєстровані ним податкові накладні:

- № 95 від 16.10.2020 на суму 1 003 940 грн, сума ПДВ 200 788 грн;

- № 79 від 17.11.2020 на суму 87 000 грн, сума ПДВ 17 400 грн; на суму 1 440 000 грн, сума ПДВ 288 000 грн;

- № 80 від 17.11.2020 на суму 304 500, сума ПДВ 60 900 грн; на суму 780 000 грн, сума ПДВ 156 000 грн; на суму 220 000 грн, сума ПДВ 44 000 грн;

- № 91 від 19.11.2020 на суму 480 000 грн, сума ПДВ 96 000 грн; на суму 132 000 грн, сума ПДВ 26 400 грн;

- № 92 від 19.11.2020 на суму 41 382 грн, сума ПДВ 8 276,40 грн;

- № 116 від 24.11.2020 на суму 1 620 000 грн, сума ПДВ 324 000 грн;

- № 11 від 06.04.2021 на суму 174 000 грн, сума ПДВ 34 800; на суму 960 000 грн, сума ПДВ 192 000 грн;

- № 23 від 07.05.2021 на суму 440 000 грн, сума ПДВ 88 000 грн;

- № 24 від 07.05.2021 на суму 1 200 000 грн, сума ПДВ 240 000 грн;

- № 116 від 26.05.2021 на суму 600 000 грн, сума ПДВ 120 000 грн;

- № 117 від 26.05.2021на суму 780 000 грн, сума ПДВ 156 000 грн; на суму 308 000 грн, сума ПДВ 61 600 грн;

- № 16 від 02.07.2021 на суму 2 250 000 грн, сума ПДВ 450 000 грн;

- № 93 від 02.07.2021 на суму 600 000 грн, сума ПДВ 120 000; на суму 87 000 грн, сума ПДВ 17 400 грн; на суму 112 500 грн, сума ПДВ 22 500 грн;

- № 36 від 08.07.2021 на суму 286 000 грн, сума ПДВ 57 200 грн;

- № 98 від 16.07.2021 на суму 91 666,67, сума ПДВ 18 333,334 грн; на суму 362 500 грн, сума ПДВ 72 500 грн;

- № 125 від 21.07.2021 на суму 787 500 грн, сума ПДВ 157 500 грн;

- № 107 від 26.08.2021 на суму 435 000 грн, сума ПДВ 87 000 грн; на суму 202 500 грн, сума ПДВ 40 500 грн;

- № 52 від 10.09.2021 на суму 435 000 грн, сума ПДВ 87 000 грн;

- № 111 від 21.09.2021 на суму 435 000 грн, сума ПДВ 87 000 грн;

- № 15 від 08.12.2023 на суму 65 400 грн, сума ПДВ 13 080 грн; на суму 26 000 грн, сума ПДВ 5 200; на суму 9 589,80 грн, сума ПДВ 1 917,96 грн;

- № 27 від 14.12.2023 на суму 8 746,20 грн, сума ПДВ 1 749,24 грн; на суму 11 637 грн, сума ПДВ 2 327,40 грн; на суму 52 258 грн, сума ПДВ 10 451,60 грн; на суму 3 333,33, сума ПДВ 666,666 грн;

- № 28 від 14.12.2023 на суму 8 000,40 грн, сума ПДВ 1 600,08 грн.

При цьому, як правильно зазначено судом першої інстанції, ненадання державною податковою службою відомостей щодо включення відповідачем до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Уніпром" за податковими накладними за 16.10.2020, та за листопад 2020 року (п`ять податкових накладних) не спростовує факт поставки та отримання відповідачем товару за наявності підписаних, в тому числі відповідачем, видаткових накладних.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату поставленого товару:

- № 536 від 16.10.2020 на загальну суму з ПДВ 1 204 728 грн;

- № 625 від 17.11.2020 на загальну суму з ПДВ 1 832 400 грн;

- № 626 від 17.11.2020 на загальну суму з ПДВ 4 243 800 грн;

- № 635 від 19.11.2020 на загальну суму з ПДВ 49 658,40 грн;

- № 49 від 05.04.2021 на загальну суму з ПДВ 1 360 800 грн;

- № 117 від 07.05.2021 на загальну суму з ПДВ 1 440 000 грн;

- № 118 від 07.05.2021 на загальну суму з ПДВ 528 000 грн;

- № 158 від 26.05.2021 на загальну суму з ПДВ 1 305 600 грн;

- № 159 від 26.05.2021 на загальну суму з ПДВ 720 000 грн;

- № 227 від 02.07.2021 на загальну суму з ПДВ 959 400 грн;

- № 228 від 02.07.2021 на загальну суму з ПДВ 2 700 000 грн;

- № 235 від 07.07.2021 на загальну суму з ПДВ 343 200 грн;

- № 264 від 16.07.2021 на загальну суму з ПДВ 90 833,33 грн;

- № 276 від 21.07.2021 на загальну суму з ПДВ 945 000 грн;

- № 336 від 26.08.2021 на загальну суму з ПДВ 765 000 грн;

- № 388 від 10.09.2021 на загальну суму з ПДВ 522 000 грн;

- № 403 від 21.09.2021 на загальну суму з ПДВ 522 000 грн;

- № 168 від 07.12.2023 на загальну суму з ПДВ 121 187,76 грн;

- № 171 від 12.12.2023 на загальну суму з ПДВ 91 169,44 грн;

- № 172 від 12.12.2023 на загальну суму з ПДВ 9 600,48 грн.

З урахуванням положень п. 7.2. договору, строк оплати товару - не пізніше 3-х (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку.

Судом першої інстанції враховано, що позивач не надав доказів надсилання зазначених рахунків відповідачу. Проте, як правильно вказано місцевим господарським судом, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Крім того, підписання видаткових накладних з боку відповідача також підтверджує обізнаність останнього про суму заборгованості за поставлений товар за кожною із видаткових накладних.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З урахуванням наведеної норми та умов договору строк оплати за поставлений товар сплив наступного дня після спливу трьох днів з дати поставки товару, тобто з дати підписання сторонами кожної із видаткових накладних.

05.06.2024 ТОВ "Уніпром" звернулось до ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" із повідомленням про зарахування коштів, в якому, серед іншого зазначило, із врахуванням часткового зарахування інших платежів в рахунок оплати за договором поставки № 19-03/20-Д від 19.03.2020, у відповідача наявна заборгованість за договором поставки № 19-03/20-Д від 19.03.2020 у сумі 6 803 305,41 грн.

За твердженням позивача, відповідач частково оплатив поставлений товар, що також не заперечується відовідачем.

25.06.2024 ТОВ "Уніпром" звернулось до ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" з претензією про погашення заборгованості, в якій вимагало підписати та скріпити печаткою акт звірки взаєморозрахунків станом на 25.06.2024 (у двох примірниках) та повернути один примірник ТОВ "Уніпром"; протягом 2 (двох) днів з дня отримання цієї претензії погасити заборгованість 6 803 305,41 грн та нараховану пеню у розмірі 740 827,61 грн шляхом перерахування зазначеної суми на банківський рахунок кредитора. Дан претензію надіслано позивачем 25.06.2024, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною №0504000624738 та фіскальним чеком (а.с. 121-122, том 1).

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків по стану за період: 01.10.2020-25.06.2024 між ТОВ "Уніпром" і ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" за договором № 19-03/20Д від 19.03.2020, підписаного лише позивачем, сальдо кінцеве становить 6 803 305,41 грн. Згідно з наданими позивачем доказами надсилання, акт звірки взаємних розрахунків надісланий відповідачу разом з претензією про погашення заборгованості 25.06.2024.

Відповідно до положення п. 7.6. договору, відмова покупця від проведення звірки взаєморозрахунків без обґрунтованих підстав дає право постачальнику скласти такий акт в односторонньому порядку. Такий акт має юридичну силу для обох сторін, приймається сторонами як беззаперечний доказ заборгованості покупця та є підставою для постачальника вимагати від покупця погашення боргу за отриманий товар та нарахування штрафних санкцій згідно п. 8.5. цього договору.

Отже, оскільки відповідач не повернув позивачу підписаний акт звірки, не надав свій акт звірки, чим фактично відмовився від проведення звірки взаєморозрахунків та не обґрунтував підстав такої відмови, складений позивачем в односторонньому порядку акт звірки взаєморозрахунків є також доказом заборгованості відповідача.

Проте, як стверджує позивач, відповідач лише частково здійснив оплату поставленого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 6 803 305,41 грн, яка не сплачена добровільно, що стало підставою для звернення позивачем до суду з цим позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту та вимог апеляційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржується судове рішення лише в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а тому суд переглядає оскаржуване рішення лише в цій частині.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За встановленими обставинами, позивачем поставлено товар, обумовлений договором на загальну суму 20 208 544,08 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, наданими позивачем, проте станом на момент звернення з даним позовом до суду відповідач не здійснив його оплату в повному обсязі, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 6 803 305,41 грн.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів в сумі 100 % вартості товару на поточний рахунок постачальника не пізніше 3-х (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку постачальником або за окремою домовленістю сторін, про що складається відповідне письмове погодження сторін за їх підписами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено вище, строк оплати за поставлений товар по кожній видатковій накладній сплив через три дні з дати її підписання. Відповідач лише частково заплатив за поставлений товар, таким чином у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 6 803 305,41 грн. Наявність такої заборгованості відповідач не спростував та докази оплати суду не надав.

За вказаних обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 6 803 305,41 грн основного боргу визнана судом першої інстанції обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Як було зазначено, в цій частині рішення суду сторонами не оскаржується.

Також позивач заявив до стягнення 2 589 856,33 грн інфляційного збільшення, 622 143,88 грн 3 % річних та 740 827,61 грн пені.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.5. договору при простроченні оплати поставленого товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику на його письмову вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Оскільки, судом встановлено обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача передбачену п.п. 8.5. договору пеню.

Здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично правильний, з урахуванням шестимісячного строку нарахування по кожній видатковій накладній. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 740 827,61 грн пені є обґрунтованою.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат вбачається, що позивач починає їх нараховувати з 31.12.2020 з урахуванням часткових проплат відповідача і з деякими проміжками нарахування 3% річних, тобто нарахування позивача є меншим за можливе, проте це право позивача пред`являти позов на певну суму, тому враховуючи принцип диспозитивності суд розглядає позов в межах заявлених вимог. За вказаних обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 2 589 856,33 грн інфляційних втрат та 622 143,88 грн - 3% річних є обґрунтованою.

Разом з тим, відповідачем було подано клопотання про зменшення штрафних санкцій до розміру фактично завданих позивачу збитків.

В обґрунтування необхідності зменшення штрафних санкцій, в які відповідач включив інфляційні втрати та 3% річних, відповідач стверджує, що:

1. Штрафні санкції нараховані позивачем становлять 3 952 827,82 грн, що перевищують половини суми основного боргу ТОВ "ЕДБ".

2. Нараховані штрафні санкції з боку ТОВ "Уніпром" є непомірним тягарем в порівняні з сумою боргу.

3. Майновий тягар для відповідача з боку позивача є несправедливо обтяжливим і непосильним для нього.

4. Дії позивача свідчать про недобросовісність, маніпулювання строками позовної давності для отримання невиправданих додаткових прибутків за рахунок відповідача.

На підтвердження викладених обставин відповідачем надано копію Наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" від 28.02.2022 № 02-К/20 про оголошення простою, відповідно до п. 1 якого, оголошено простій не з вини працівників для працівників ТОВ "Енергетично дорожнє будівництво", згідно додатку, що додається, 01 березня 2022 р. до можливості відновити роботу, копію наказу від 04.08.2023 № 670 Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, відповідно до п. 3 якого, визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" критично важливим для функціонування економіки у галузі будівництва та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2022 ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво", відповідно до якого, баланс активів на початок звітного періоду становить - 854 582 грн, на кінець звітного періоду 838 498 грн та баланс пасивів на початок звітного періоду 854 582 грн, на кінець звітного періоду 838 498 грн.

Разом з тим, слід зазначити, що главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Згідно із частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Разом з тим, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

За умовами статті 233 Господарського кодексу України, які кореспондуються зі статтею 551 Цивільного кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що строк виконання зобов`язань за 19 видатковими накладними на загальну суму 19 986 586,40 грн у відповідача виник ще у 2020 та 2021 роках, тобто ще до оголошення в Україні воєнного стану, що виключає можливість покликань відповідача на вимушений простій підприємства з 01 березня 2022 та на визначення підприємства як критично важливого для функціонування економіки у галузі будівництва та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Зобов`язання за ще трьома видатковими накладними на загальну суму 221 957,68 грн відповідач взяв на себе вже у 2023 році, будучи добре обізнаним і з власним фінансовим становищем і з введенням воєнного стану на території України.

Крім того, як правильно зауважив місцевий господарський суд, введення на території України воєнного стану однаково впливає на діяльність як підприємства позивача, так і підприємства відповідача, оскільки обидва перебувають в однакових умовах.

Колегія судідв критично розцінює посилання відповідача на те, що дії позивача свідчать про недобросовісність, маніпулювання строками позовної давності для отримання невиправданих додаткових прибутків за рахунок відповідача та зазначає, що позивач скористався своїм правом та звернувся до суду в межах строків позовної давності. Крім того, звернення позивачем до суду з цим позовом стало наслідком саме дій відповідача в частині неоплати поставленого товару.

Щодо тверджень відповідача про те, що майновий тягар для відповідача з боку позивача є несправедливо обтяжливим і непосильним, то як уже встановлено судом, розрахунок штрафних санкцій (пені, інфляційних втрат та 3% річних) здійснений позивачем є обґрунтованим та арифметично правильним.

Слід звернути увагу скаржника на те, що штрафними санкціями у Господарському кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230).

Водночас, інфляційні та 3% річних, нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Як встановлено вище, здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично правильний та в межах законодавчо визначених періодів, а її розмір становить 740 827,61 грн.

Іншу частину із зазначеної відповідачем суми як надмірної становлять інфляційні втрати у розмірі 2 589 856,33 грн та 3 % річних у розмір 622 143,88 грн. Відтак, з огляду на компенсаторний характер таких сум, відсутні правові підстави для зменшення їх розміру на підставі статті 551 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, згідно з частиною 10 статті 238 ГПК України д, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Враховуючи дану норму, а також те, що у прохальній частині позовної заяви міститься клопотання про здійснення нарахування 3% річних на суму основного боргу, господарський суд зазначає про це в резолютивній частині рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 07.11.2024 у справі №925/877/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично - дорожнє будівництво» на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.11.2024 у справі №925/877/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 07.11.2024 у справі №925/877/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/877/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 19.02.2025.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська