Постанова

від 11.02.2025 по справі 161/12016/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/12016/20 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/199/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Бовчалюк З. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Савчук О.В.,

боржника ОСОБА_1 ,

представника боржника ОСОБА_2 ,

представника ВДВС Наглій Н. В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Луцькуцивільну справуза скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білової В.А.

Скарга мотивована тим, що відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 жовтня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітню дитину сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 2500 гривень щомісячно, починаючи з 29 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Для примусового виконання рішення 24 листопада 2020 року видано виконавчий лист, однак стягувач певний час не пред`являла його до виконання в органи ДВС, оскільки він добровільно щомісячно сплачував аліменти.

Зазначав, що до початку збройної агресії рф здійснював сплату коштів у добровільному порядку в готівковій формі, а в подальшому перераховував аліменти на картки стягувача ОСОБА_3 та сина, оскільки вони виїхали за межі України. На рахунок стягувача ОСОБА_3 в період з березня 2022 року по листопад 2023 року ним сплачено аліментів у загальній сумі 82400 грн та на рахунок сина у період з березня 2022 року по лютий 2024 року сплачено аліментів у розмірі 14900 грн. Отже, стверджував, що з березня 2022 року по лютий 2024 року ним сплачено аліментів у загальному розмірі 97300 грн. Зазначає, що після звернення до суду із позовною заявою про поділ майна ОСОБА_3 пред`явила виконавчий лист про стягнення з нього аліментів до примусового виконання, про що 02 лютого 2024 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Біловою В.А. відкрито виконавче провадження № 74028592. 11 березня 2024 року винесено постанову про звернення стягнення на його заробітну плату, при цьому в п.2 резолютивної частини постанови про звернення стягнення на заробітну плату вказано, що заборгованість станом на 01 березня 2024 року складає 107741,93 грн. При зверненні його представника до державного виконавця із заявою про надання нового розрахунку заборгованості з урахуванням внесених ним платежів з аліментів у сумі 97300 грн, державним виконавцем було відмовлено в перерахунку заборгованості за аліментами у зв`язку із відсутністю в платіжних інструкціях у графі «призначення платежу» відомостей, що це аліменти. Вважає, що державним виконавцем неправомірно не враховано сплачені ним грошові кошти при розрахунку заборгованості з аліментів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білової В. А. щодо здійснення розрахунку заборгованості з аліментів у межах виконавчого провадження №74028592 з виконання виконавчого листа, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 24 листопада 2020 року у справі № 161/12016/20, без урахування надання ним доказів добровільної сплати аліментів. Просив зобов`язати головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білову В. А. провести перерахунок заборгованості з аліментів у межах виконавчого провадження №74028592 з урахуванням платіжних інструкцій, наданих ним на підтвердження перерахування коштів ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючись нанеправильне застосуваннясудом першоїінстанції нормматеріального правата порушеннянорм процесуальногоправа,просив судскасувати оскаржувануухвалу таухвалити новесудове рішенняпро задоволенняйого вимог. Вказував, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд не взяв до уваги жоден з його доводів, доказів, які він долучав. Тобто, вважає, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки долученим платіжним документам, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що він був обізнаний про рішення суду про стягнення з нього аліментів, тому, зважаючи на обов`язок утримувати дитину, він свідомо щомісячно добровільно сплачував аліменти з метою виконання даного рішення, а тому стягувачка й не зверталась до виконавця про примусове стягнення аліментів. Звертає увагу суду на те, що відсутність у платіжних інструкція відомостей про призначення коштів як аліментів не спростовує того, що перерахунок цих коштів на користь стягувача здійснено ним саме з метою утримання дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу ВДВС у м. Луцьку вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Вказує, що надані боржником докази не свідчать про виконання ним у добровільному порядку судового рішення щодо сплати аліментів.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що надані заявником (боржником) докази не свідчать про виконання ним судового рішення щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів, а відтак такі правильно не враховані державним виконавцем при складанні розрахунку заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів, а дії державного виконавця не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Апеляційний суд не погоджується з указаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з метою примусового виконання рішення Луцького міськрайного суду Волинської області від 06 жовтня 2020 року, судом 24 листопада 2020 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 2500 гривень щомісячно, починаючи з 29 липня 2020 року і до досягнення повноліття дитиною (а.с.6).

Постановою від 02 лютого 2024 року за заявою стягувачки ОСОБА_3 вперше відкрито виконавче провадження № 74028592 щодо примусового виконання вищевказаного виконавчого листа (а.с.7).

11 березня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , при цьому в п.2 резолютивної частини постанови про звернення стягнення на заробітну плату вказано, що його заборгованість станом на 01.03.2024 року складає 107741,93 грн (а.с.8).

19 липня 2024 року адвокатом Солтисюком А. В. в інтересах відповідача до Відділу ДВС у м. Луцьку ЗМУМЮ подано заяву про надання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 29 липня 2020 року по 30 червня 2024 року в межах ВП № 74028592 з урахуванням платежів, здійснених ОСОБА_1 на банківські картки, вказані дружиною ОСОБА_3 (а.с.38).

Із відповіді головного державного виконавця Білової В.А. вбачається, що державним виконавцем розглянута заява від 19 липня 2024 року, долучені платіжні інструкції та здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 вересня 2024 року. Не враховано копії платіжних інструкцій, оскільки не зазначено призначення платежу як аліменти (а.с.39).

Згідно із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 03 вересня 2024 року заборгованість боржника ОСОБА_1 за період з серпня 2024 року по лютий 2024 року становить 107741,93 грн. (а.с.39 зворот).

Разом з тим, боржником на підтвердження сплати аліментів були передані державному виконавцю та надані до суду квитанції про перерахування коштів.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначене конституційне положення відображено у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 5 ЦПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно зістаттею 71Закону «Провиконавче провадження»порядок стягненняаліментів визначаєтьсязаконом.Виконавець стягуєз боржникааліменти урозмірі,визначеному виконавчимдокументом,але неменше мінімальногогарантованого розміру,передбаченого СКУкраїни.Визначення сумизаборгованості ізсплати аліментів,присуджених якчастка відзаробітку (доходу),визначається виконавцему порядку,встановленому СКУкраїни.Виконавець зобов`язанийповідомити пророзрахунок заборгованостістягувачу іборжнику уразі,зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.

Відповідно законодавець визначив обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Як убачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні в органах ДВС з лютого 2024 року перебуває виконавчий лист з виконання рішення суду від 24 листопада 2020 року,однак стягувачка певний час не пред`являла його до виконання, оскільки боржник добровільно сплачував аліменти. Даний факт частково не заперечувався представником стягувачки ОСОБА_5 в судовому засіданні.

Сторони не заперечували той факт, що до початку збройної агресії рф (до лютого 2022 року) вони разом проживали і ОСОБА_1 здійснював обов`язки з утримання сина у готівковій формі, спорів з приводу заборгованості між ними не виникало, а в подальшому стягував ОСОБА_3 із сином виїхали за межі України.

Згідно з доводами апелянта на рахунок стягувачки ОСОБА_3 в період з березня 2022 року по листопад 2023 року ним сплачено аліментів на загальну суму 82400 грн та на рахунок сина у період з березня 2022 року по лютий 2024 року сплачено аліментів у розмірі 14900 грн. Отже, він стверджував, що з березня 2022 року по лютий 2024 року ним сплачено аліментів у загальному розмірі 97300 грн.

Разом з тим, як убачається з копій квитанцій, долучених до матеріалів справи, ОСОБА_1 здійснював перерахування коштів ОСОБА_3 на різні рахунки, відкриті в різних банках (а.с.19-37).

До суду першої інстанції стягувачка ОСОБА_3 на розгляд справи не з`являлась, своїх письмових заяв не надсилала.

Однак, в суді апеляційної інстанції представник стягувачки адвокат Карпюк Л. В. визнала, що дійсно за період перебування її з сином за кордоном і до подання виконавчого листа до виконання вона отримала шляхом банківських переказів 40800 грн від ОСОБА_1 , проте вказала, що це були кошти, отримані ним як квартирна плата від осіб, які наймали у них житло, для здійснення нею оплати за комунальні послуги, оскільки саме на неї оформлено особові рахунки для оплати за комунальні послуги.

У судовому засіданні апеляційного суду представник стягувачки Карпюк Л. В. на заперечення доводів апелянта просила долучити докази, які, на її думку, підтверджують той факт, що ОСОБА_1 здійснював переказ коштів на оплату комунальних послуг.

Проте, із долучених судом доказів не вбачається, що вказані кошти в сумі, принаймні 40800 грн, були стягувачкою, яка знаходилася за кордоном, перераховані на рахунки комунальних служб. Зокрема, з копій квитанцій слідує, що незначні суми (303,30 грн, 503 грн, 277 грн, 692 грн) були внесені через відділення Укрпошти та «Приватбанку» за електроенергію й за газопостачання особисто ОСОБА_6 в 2023 році і в січні 2024 року.

Представником боржника ОСОБА_2 було долучено докази на спростування твердження стягувачки про регулярну сплату нею комунальних послуг, якими встановлено, що за спірний період (з 2022 року по лютий 2024 року) за адресою: АДРЕСА_1 була наявна заборгованість з оплати комунальних послуг та нездійснення щомісячних проплат , що доводить безпідставність її тверджень.

З матеріалів справи та пояснень сторін і їх представників убачається, що до звернення боржника ОСОБА_1 до суду із даною скаргою в останнього не існувало відмінних від обов`язку утримувати свою дитину грошових зобов`язань перед стягувачкою ОСОБА_3 .

Тому колегія суддів дійшла висновку, що боржник, добровільно виконуючи обов`язок щодо утримання сина, в частині здійснених ним грошових переказів не зазначав відомості про таке призначення платежу як аліменти. Проте, незазначення таких даних у квитанціях не спростовує того, що перерахунок коштів на користь стягувачки він здійснював саме з метою надання утримання дитині.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2023 року у справі №206/2658/22, від 08 квітня 2024 року у справі №522/19803/15-ц, від 30 жовтня 2024 року у справі № 725/7274/24.

Разом із тим, при дослідженні платіжних інструкцій про переказ коштів на карткові рахунки, долучених боржником, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що частина з них не є аліментами, а щодо частини не підтверджується, що отримувачем є стягувачка ОСОБА_3 , тому колегією суддів такі не беруться до уваги.

Так, відповідно до інформації АТ «Сенс Банк» від 20.08.2024 року № 9226-БТ-32.2/2024 ОСОБА_3 не є клієнткою цього банку і картка з номером 4028082004104319 належить іншому клієнту.

Отже, суми 6000 грн та 500 грн, перераховані ОСОБА_1 на цей рахунок, не можуть враховуватися як аліменти.

Як видно з інформації АТ «ПУМБ» від 24.10.2024 № КНО-07.8.6/9327БТ, на ім`я ОСОБА_3 була випущена картка № НОМЕР_1 , а картка за номером НОМЕР_2 не випускалась.

Таким чином, судом беруться до уваги суми, що перераховувались боржником на картку стягувачки на належну їй банківську картку, а саме: 3000 грн -11.01.2023; 4000 грн 03.03.2023; 5025 грн 05.05.2023; 4020 грн 08.06.2023; 3015 грн 07.10.2023; 5025 грн 04.11.2023.

На підставі цієї інформації не слід зараховувати суми: 3000 грн за 12.12.2022 та 3500 грн 16.01.2023, так як не підтверджено отримувача.

Також суд не бере до уваги переказ на суму 2000 грн за 02.08.2022 на рахунок НОМЕР_3 в Ощадбанку, оскільки за інформацією цього банку від 29.10.2024, наданого суду, така картка не належить стягувачці ОСОБА_3 .

З таких же підстав згідно з наданою суду інформацією АТ «Універсал Банк» від 05.11.2024 року № 7990 суд не зараховує до аліментів суму 3100 грн, перераховану боржником 21.02.2023, оскільки картка з рахунком НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_3 не була емітована.

Отже, решту коштів на загальну суму 64885 грн, зокрема, перерахованих через АТ КБ «Приватбанк» у сумі 40800 грн, вбачається, що в наявних платіжних банківських документах вказано отримувачем ОСОБА_3 з її номером унікального ідентифікатора, а також кошти у сумі 24085 грн, надіслані через картку АТ «ПУМБ», належну стягувачці, колегія суддів враховує в якості аліментів.

Також не заслуговують на увагу покликання відповідача на сплату аліментів у розмірі 14900 грн на рахунок сина, оскільки такі суд вважає їх додатковими витратами, перерахованими добровільно батьком на просьби сина для поточних його потреб.

Відмовляючи боржнику в зарахуванні таких коштів, державний виконавець та суд першої інстанції не звернули уваги на те, що підтверджень існування у відповідача будь-яких інших грошових зобов`язань перед стягувачем матеріали справи не містять, а, відтак, відсутність підтвердження стягувачки щодо призначення сплачених коштів як аліментів на дитину недостатньо для відмови в такому зарахуванні.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності інших зобов`язань між стягувачем та боржником, аніж зобов`язань зі сплати аліментів, то колегія суддів вважає, що боржником доведено, що ним перераховувалися кошти саме на утримання дитини, а тому державному виконавцю слід було зробити відповідний перерахунок заборгованості з аліментів, і такий підхід має допомогти забезпечити справедливий облік сплачених коштів, щоб уникнути подвійного стягнення.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою скасування судового рішення та постановлення нового судового рішення по суті вимог скарги.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білової Вікторії Анатоліївни щодо здійснення розрахунку заборгованості з аліментів у межах виконавчого провадження №74028592 з виконання виконавчого листа, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 24.11.2020 року у справі № 161/12016/20, без урахування надання боржником доказів добровільної сплати аліментів.

Зобов`язати головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білову Вікторію Анатоліївну провести перерахунок заборгованості з аліментів у межах виконавчого провадження №74028592 з урахуванням платіжних документів, наданих боржником на підтвердження перерахування коштів ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді