Постанова

від 18.02.2025 по справі 279/1707/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/1707/24 Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М.

Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/1707/24 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шульги О.М. в м. Коростень Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.07.2017, який було розірвано рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02.02.2022 (справа 279/4943/21). Вказує, що Коростенським міськрайонним судом Житомирської області від 13 вересня 2022 року було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Стверджує, що з січня 2022 року відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки жодного разу не бачився з дитиною, не телефонував йому, не цікавиться і не турбується його життям, здоров`ям, вихованням та розвитком, не забезпечує матеріально і має велику заборгованість по аліментам. Вказує, що відповідач жодної участі у вихованні сина не бере, всі питання щодо виховання, розвитку, лікування, відпочинку сина вирішує ОСОБА_1 самостійно. Зазначає, що дитина знаходиться на повному утриманні ОСОБА_1 . Вказує, що відповідач жодним чином не позбавлений інформації про місце проживання дитини, з боку позивача не створюються перешкоди у спілкуванні з дитиною чи участі батька у вихованні дитини, проте відповідач не бажає виконувати відносно дитини батьківські обов`язки, покладені на нього законом. Відтак вважає, що існують підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покладено на орган опіки та піклування Коростенської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_3 . Роз`яснено ОСОБА_3 , що у разі продовження вчинення дій спрямованих на ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітнього сина ОСОБА_2 , за наявності для того правових підстав, не втрачається можливість повторного звернення до суду із аналогічним позовом.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не відображено в оскаржуваному рішенні ряд письмових доказів, які свідчать про невиконання відповідачем батьківських обов`язків, також таким доказам не була надана правова оцінка. Також зазначає, що судом першої інстанції не була надана оцінка постанові Коростенського міськрайонного суду Житомирської області про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за насильство в сім`ї. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на довідку з навчального закладу, яка є підтвердженням того, що лише ОСОБА_1 турбується про сина, а батько до навчального закладу жодного разу не навідувався. Звертає увагу на те, що відповідач має заборгованість по аліментам, і протягом 6 місяців розгляду справи в суді першої інстанції жодного платежу на погашення заборгованості не здійснив, що свідчить про його повне нехтування батьківськими обов`язками. Вважає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції зібрано та досліджено докази, які свідчать про доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які є підставою для позбавлення останнього батьківських прав. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15.02.2018.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 лютого 2022 року (справа №279/4943/21) шлюб, зареєстрований 26.07.2017 Коростенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис за №255, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище позивачки залишено « ОСОБА_6 ». Малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після розірвання шлюбу залишено проживати разом з матір`ю ОСОБА_5 .

Згідно довідок від 10.06.2022 №1825-7501041590 та від 04.06.2022 №1825-7500987832 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяті на облік внутрішньо переміщеної особи. Фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Судовим наказом Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року (справа №279/3428/22) стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10.08.2022 та до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до довідки завідуючої ДНЗ №12 Куришко Г. №51 від 21.10.2021 вбачається, що ОСОБА_2 , 11.02.2018 дійсно відвідує дошкільний навчальний заклад №12 м. Коростеня з 17.02.2020. Батьки дитини та бабуся приймають активну участь в житті дитини. Вони цікавляться чим займається дитина в дошкільному закладі, її успіхами. Останнім часом дитину приводить в дитсадок бабуся, а забирає батько.

Згідно довідки директора ЗДО №11 ОСОБА_7 №28 від 11.12.2023 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує ЗДО №11 з 01.09.2022. За період відвідування дитиною навчального закладу приводить та забирає дитину, а також відвідує батьківські збори мати - ОСОБА_1 . Батько у вихованні дитини участі не приймає.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (ВП НОМЕР_3) ОСОБА_3 станом на 12.01.2024 має заборгованість у розмірі 51 852,37 грн.

Також встановлено, що відповідно до постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.12.2021 (справа №279/5760/21) ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 173-2 ч.1 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170,00 грн. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_3 вчинив 08.10.2021 відносно своєї дружини ОСОБА_5 насильство в сім`ї, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягли у висловлюванні в її сторону словами нецензурної лайки та погрожування, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілої, чим вчинив порушення, передбачене ст. 173-2 ч.1 КУпАП.

Згідно постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14.03.2023 (справа №279/6181/22) провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 173-2 ч.2 КУпАП закрито. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_3 28.11.2022 перебуваючи в п`яному вигляді прийшов до місця роботи своєї колишньої дружини ОСОБА_5 де ображав останню словами брутальної лайки та висловлював погрози, чим вчинив порушення, передбачене ст. 173-2 ч.2 КУпАП.

Крім того встановлено, що ОСОБА_5 18.03.2023 уклала шлюб з ОСОБА_8 , про що Коростенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зроблено відповідний актовий запис №148. Наведене підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 18.03.2023.

Рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області №70 від 07.02.2024 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30 квітня 2024 року ОСОБА_1 на ім`я директора ЗДО №11 подала заяву про заборону зустрічей та відвідувань ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьку ОСОБА_3 у зв`язку з відкриттям провадження у справі №279/1707/24 про позбавлення останнього батьківських прав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що припинення шлюбу та виникнення непорозумінь щодо спільного сина викликали пасивну поведінку батька щодо участі у вихованні та утриманні дитини. Сама по собі несплата аліментів та відсутність спілкування з сином з 2022 року не можуть вказувати на необхідність позбавлення батьківських прав відповідача.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не цікавиться життям дитини, не займається його вихованням, не забезпечує матеріально.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У справі «Ілля Ляпін проти росії» (заява (№70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.

У справі, що переглядається встановлено, що позивач не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд першої інстанції діяв у межах своєї дискреції.

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Доводи апеляційної скарги про те, що орган опіки та піклування Коростенської міської ради дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вказаний висновок є недостатньо обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів про ухилення відповідача від батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не відображає позицію відповідача щодо виконання ним своїх батьківських обов`язків, та суперечить інтересам дитини.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа №243/13192/19-ц).

Вказаний висновок оцінений судом першої інстанцій у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Посилання апелянта на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дитини (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20).

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за насильство в сім`ї не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановлено, що відповідно до постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.12.2021 (справа №279/5760/21) ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 173-2 ч.1 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_3 вчинив 08.10.2021 відносно своєї дружини ОСОБА_5 насильство в сім`ї, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягли у висловлюванні в її сторону словами нецензурної лайки та погрожування, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілої, чим вчинив порушення, передбачене ст. 173-2 ч.1 КУпАП. Відтак, дії ОСОБА_3 були направлені не щодо дитини, а щодо лише ОСОБА_1 . При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини чи щодо неналежного виконання своїх батьківських обов`язків (наприклад, за ст. 184 КУпАП).

Посилання апеляційної скарги на те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа №420/1075/17).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкувався з дитиною в необхідному обсязі, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, належним чином не приймав участь у її вихованні не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.

Доказів того, що до ОСОБА_3 застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що ОСОБА_3 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.

При цьому як судом першої інстанції так і колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Навпаки, як встановлено колегією суддів, відповідач бажає виховувати дитину, зустрічатися з ним та доглядати його, що вказує на його зацікавленість у збереженні зв`язків із своїм сином. Такий факт заперечення відповідачем про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини і бажання брати участь у його вихованні.

Крім того, з наявних у справі доказів вбачається, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, при цьому зазначає, що бажає приймати участь у житті дитини. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес батька до дитини.

При цьому колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Відтак, у даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано попередив ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

Також судом першої інстанції вірно покладено на орган опіки та піклування за місцем проживання дітей та відповідача контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків.

Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, при цьому колегія суддів також вважає за потрібне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання дитини та покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дитини та відповідача контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 листопада 2024 року залишити без змін.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покласти на виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області, як орган опіки та піклування.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 19 лютого 2025 року.

Головуючий

Судді