Постанова від 05.02.2025 по справі 203/824/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/692/25 Справа № 203/824/23 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2025 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди

за апеляційноюскаргою Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 травня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

14.02.2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до КЗ «БСМП» ДОР про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в якому, з урахуванням його зміненої редакції від 30.06.2023 року, ухвали суду від 11.07.2023 року, позивач просить суд: поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера в Комунальному закладі «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради; стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за 7 (сім) днів по день фактичного розрахунку в сумі 7782,60 грн; стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 січня 2023 року по день постановлення рішення суду станом на 11 липня 2023 року у сумі 132304,20 грн; стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 30000,00 грн; стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу за попереднім розрахунком в сумі 13420,00 грн; стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору по справі; допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради.

В обґрунтування своїх позовних вимог з урахуванням їх зміненої редакції від 30.06.2023 року, ухвали суду від 11.07.2023 року, позивачка посилається на те, що з 01.02.1972 року з самого початку своєї діяльності вона працювала на підприємстві відповідача, та у період з 13.03.2006 року по 26.01.2023 року займала посаду головного бухгалтера. За твердженнями позивача, з серпня 2022 року керівник відповідача почав висловлювати до неї упереджене ставлення. Наказами від 15.08.2022 року та від 17.10.2022 року позивачу були оголошені догани. Керівник підприємства заборонив всім працівникам спілкуватися з позивачем, заборонив надавати їй документи. Заступник головного бухгалтера ОСОБА_2 завжди нараховує заробітну плату всім працівникам, та 24.01.2023 року вона повідомила позивача про те, що нарахує заробітну плату. Однак, 26.01.2023 року позивачу повідомили, що ОСОБА_2 перебуває на лікарняному та не зможе нарахувати заробітну плату. Позивач 26.01.2023 року звернулась до керівника підприємства з доповідною запискою та проханням дозволити заступнику головного бухгалтера ОСОБА_2 працювати віддалено та провести нарахування заробітної плати. Однак, керівник закладу не вирішив питання про винесення розпорядження та призначення бухгалтера для нарахування заробітної плати за січень 2023 року та одразу виніс наказ №23 від 26.01.2023 року, звільнив її за грубе порушення трудових обов`язків на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. За поясненнями позивача, заробітну плату комунальний заклад повинен нарахувати та передати до Державного казначейства за добу до 31 числа кожного місяця (п`ятниця 27 січня, понеділок 30 січня 2 робочих дні). А тому, якщо б керівник закладу розпорядився і доручив позивачу провести нарахування заробітної плати за січень 2023 року, то вона змогла це самостійно зробити. Отже, на думку позивача, відсутній привід для її звільнення. Тим більше, що погодження з Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної адміністрації у керівника закладу не було. Крім того, позивач зазначила, що у зв`язку з незаконним звільненням, вона зазнала моральної шкоди, яку оцінила у 30000,00 грн. Оскільки зазнала стрес, душевні та моральні страждання, переживання, втрату психологічної рівноваги. З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволенні частково.

Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді головного бухгалтера Комунального закладу «База спеціального медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради.

Стягнуто з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 372 456,35 грн.

Стягнуто з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 8894,48 грн.

Стягнуто з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1252,54 грн.

Стягнуто з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Стягнуто з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29 437,39 грн.

У задоволенні іншої частини вимог представника позивача про відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено (том 2 а.с.81-87).

Не погодившисьіз рішеннямсуду, КЗ «БСМП» ДОР звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального і процесуального права ставить питання про його скасування в частині задоволених позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (том 2 а.с.130-160).

Суд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що апелянт оскаржує рішення суду в частині задоволених позовних вимог, апеляційний суд перевіряє його законність та обґрунтованість саме в цих межах.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом першоїінстанції встановлено, що у період з 13.03.2006 року по 26.01.2023 року позивач ОСОБА_1 працювала головним бухгалтером КЗ «БСМП» ДОР», що підтверджується копіями трудової книжки позивача від 08.01.1972 року та наказу від 26.01.2023 року №23 «Про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 », відповідно до якого позивача було звільнено 26.01.2023 року із займаної посади за грубе порушення трудових обов`язків, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до наказу КЗ «БСМП» ДОР» від 26.01.2023 року №23 «Про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 », у зв`язку з грубим порушенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.15, 2.18 Посадової інструкції, затвердженої 01.11.2022 року директором КЗ «БСМП» ДОР», п. 7.2 Посадової інструкції, затвердженої 01.12.2022 року директором КЗ «БСМП» ДОР», неналежним виконанням трудових обов`язків, а саме: неприйняття заходів по забезпеченню виконання: розрахунку, нарахуванню по заробітній платі та інших виплат за січень 2023 року працівникам закладу, наказано, зокрема, звільнити з займаної посади за грубе порушення трудових обов`язків, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до доповідної записки від 25.01.2023 року за вхідним номером №11 від 26.01.2023 року, ОСОБА_1 просила директора КЗ «БСМП» ДОР» Постолова Ю.М. винести розпорядження, кому із співробітників нарахувати заробітну плату за січень 2023 року. Оскільки заробітну плату нараховує заступник головного бухгалтера ОСОБА_2 , згідно зі своєю посадовою інструкцією. Нарахування ведеться у програмі ІСПро, для цього їй необхідний час для вивчення цієї програми. Про те, що ОСОБА_2 перебуває на лікарняному, позивач дізналась 24.01.2023 року, а 25.01.2023 року дзвонила їй, проте зв`язок був відсутній. Зв`язку ОСОБА_2 з ОСОБА_1 як з головним бухгалтером не було, та вона не повідомила її, коли вона зможе провести нарахування заробітної плати.

За резолюцією керівника закладу ОСОБА_3 від 26.01.2023 року, зробленою на доповідній записці ОСОБА_1 від 25.01.2023 року, було вирішено підготувати наказ про звільнення за грубе порушення трудових обов`язків.

Відповідно до доповідних записок від 26.01.2023 року директору КЗ «БСМП» ДОР» Постолову Ю.М. провідного юрисконсульта Срібненко О.М., економіста ОСОБА_4 , зав. господарством Богдан А.М., економіста ІІ категорії Пантюк Н.В., 26.01.2023 року головний бухгалтер закладу КЗ «БСМП» ДОР» Биценко Н.Д. в кабінеті директора закладу повідомила, що не вміє, не зможе здійснити перерахування заробітної плати працівникам закладу, а саме подати керівнику заявку на видачу готівки та перерахування коштів, про що подала в письмовому вигляді доповідну записку. Також не змогла подати економію по заробітній платі за січень 2023 року та не кваліфікована у програмі ІСПро. Це є її прямим обов`язком, відповідно до Посадової інструкції від 01.11.2022 року, 01.12.2022 року, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до доповідної записки від 26.01.2023 року економіста ІІ категорії Пантюк Н.В. директору КЗ «БСМП» ДОР» Постолову Ю.М., у зв`язку з відсутністю електронного підпису у Казначействі, повний розрахунок заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки, додаткових відпусток, у зв`язку із звільненням головного бухгалтера Биценко Н.Д., згідно з наказом №23 від 26.01.2023 року, виплати будуть здійснені після отримання електронного ключа (підпису) або виходу з лікарняного заступника головного бухгалтера ОСОБА_2 .

Відповідно до доповідної записки від 26.01.2023 року економіста ІІ категорії Пантюк Н.В. директору КЗ «БСМП» ДОР» Постолову Ю.М., згідно з наказом №23 від 26.01.2023 року, нею було здійснено повний розрахунок заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки та додаткові відпустки головного бухгалтера ОСОБА_1 .

Відповідно до виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 від 03.02.2023 року, АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що за період 02.02.2023 року по банківській картці/рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) і додатковим рахункам договору №SAMDNFF000087423715 від 16.05.2013 року, з урахуванням довідки закладу про наявність боргу за підприємством на січень 2023 року, платіжної відомості, довідки про доходи, анкет належної перевірки клієнта юридичної особи резидента від 01.02.2023 року, 02.02.2023 року на рахунок позивача було перераховано заробітну плату від КЗ «БСМП» ДОР» у сумі 43488,47 грн.

На підтвердження факту перебування на утриманні позивача доньки, яка хворіє, та онука, який навчається, позивач надала суду копії: свідоцтва про одруження доньки ОСОБА_5 (до шлюбу ОСОБА_6 ) від 05.06.2004 року, серії НОМЕР_3 , довідки №77 від 09.02.2023 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_1 , рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2011 року про розірвання шлюбу, довідки від 21.07.2022 року №31/205, виданої Університетом митної справи та фінансів щодо студента ОСОБА_7 , медичної документації.

На підтвердження факту подачі заявок на видачу готівки та перерахування коштів на вкладні рахунки головним бухгалтером ОСОБА_1 кожного 25-26 числа поточного місяця, представник відповідача надала суду копії відповідних заявок за липень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, травень 2022 року.

Відповідно до копії платіжного доручення від 31.01.2023 року №8, відповідач провів сплату заробітної плати за ІІ половину січня 2023 року у сумі 613359,67 грн.

Відповідно до розділу 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку, прийнятого зборами трудового колективу КЗ «БСМП» ДОР», протокол №1 від 18.11.2021 року, вказані основні зобов`язання працівників КЗ «БСМП» ДОР», зокрема, працівники КЗ «БСМП» ДОР» зобов`язані суворо дотримуватися дисципліни, якісно та сумлінно виконувати свої посадові обов`язки та розпорядження директора закладу.

З Правилами внутрішнього трудового розпорядку позивач як головний бухгалтер ознайомилась 18.11.2021 року.

Відповідно до розділу ІІ строкового трудового договору (контракту) №15-2 від 17.06.2022 року, керівник закладу зобов`язується, зокрема, призначати на посаду та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера закладу за погодженням з департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації.

01.11.2022 року була затверджена нова редакція Посадової інструкції головного бухгалтера ОСОБА_1 , з якою вона ознайомилась, 01.11.2022 року.

Відповідно до пунктів 2.6, 2.13., 2.15, 2.18 розділу 2 Посадової інструкції головного бухгалтера ОСОБА_1 від 01.11.2022 року, головний бухгалтер керує працівниками бухгалтерського обліку та розподіляє між ними посадові завдання та обов`язки. Проводить розрахунки по заробітній платі у закладі та здійснює контроль за витрачанням фонду оплати праці. Контролює виконання обов`язків працівниками бухгалтерії, та приймає заходи по забезпеченню їх виконання.

Відповідно до п. 7.2 розділу 7 Посадової інструкції Заступника головного бухгалтера Ольховік Т.Б. від 01.12.2022 року, за відсутності заступника головного бухгалтера його обов`язки виконує головний бухгалтер закладу або призначений наказом директора бухгалтер, із набуттям відповідних прав і відповідальності за неналежне виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2, 8.1, 8.2, 8.6, 8.7, 8.8 Положення «Про бухгалтерську службу КЗ «БСМП» ДОР», головний бухгалтер відповідно до своїх обов`язків: організовує роботу з ведення бухгалтерського обліку та забезпечення виконання завдань, покладених на бухгалтерську службу; здійснює керівництво діяльністю відділу бухгалтерського обліку, забезпечує раціональний та ефективний розподіл посадових обов`язків між його працівниками з урахуванням вимог щодо забезпечення захисту інформації та запобігання зловживання під час ведення бухгалтерського обліку; погоджує документи, пов`язані з витрачанням фонду заробітної плати, встановленням посадових окладів, надбавок, доплат; узгоджує посадові інструкції працівникам бухгалтерської служби та матеріально відповідальним особам на складах; у разі тимчасової відсутності головного бухгалтера (відрядження, відпустки, тимчасової втрати працездатності тощо) виконання його обов`язків покладаються на заступника головного бухгалтера; за відпрацьований рік Казначейством проводиться оцінка виконання головним бухгалтером своїх повноважень відповідно до порядку, затвердженого Мінфіном; у разі невиконання або неналежного виконання покладених на нього повноважень несе відповідальність, згідно із законом.

Відповідно до п. 3.18 змін та доповнень до колективного договору КЗ «БСМП» ДОР» від 19.12.2922 року, при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому, проводиться у день звільнення при наявності коштів на рахунку закладу, або у найближчий термін виплати заробітної плати за письмовою згодою працівника. У разі порушення термінів виплати з незалежних від адміністрації причин, виплачувати негайно після надходження коштів на рахунок закладу.

На підтвердження факту перебування заступника головного бухгалтера ОСОБА_2 на лікарняному у період з 23.01.2023 року по 31.01.2023 року представник відповідача надала суду роздруківки з сайту з відомостями про лікарняний в Державному закладі «Спеціалізована багатопрофільна лікарня №1 МОЗ».

Відповідно до копії диплома, серії НОМЕР_4 , від 28.06.1980 року, виданого Дніпропетровським фінансовим технікумом, ОСОБА_1 було присвоєно кваліфікацію бухгалтера-фінансиста.

На підтвердження факту того, що позивач вивчає програму ІСПро, вона надала суду копію витягу з конспекту по вивченню програми.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 35339,00 грн позивач надала суду копії: договору про надання правничої допомоги від 10.02.2023 року разом з додатками, акти приймання-передачі наданих послуг, квитанції.

Також судом 1 інстанції біли допитані свідки.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 (до шлюбу ОСОБА_4 ) показала, що вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та була присутня під час розмови позивача та директора щодо того, щоб привезти на роботу заступника головного бухгалтера ОСОБА_2 , яка була на лікарняному, бо головний бухгалтер не може нарахувати заробітну плату. При цій розмові також були присутні інші особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . З цього приводу у позивача були пояснення, вона писала доповідну записку, в якій сама написала, що вона не може нарахувати заробітну плату. Свідок не змогла підтвердити той факт, що позивач знаходилась у кабінеті директора, проте доповідну записку позивача вона бачила.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала, що вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та їй було відомо, що ОСОБА_2 перебуває на лікарняному та не могла нарахувати заробітну плату. Свідок зазначила, що їй відомо про те, що позивач сказала, що самостійно не вміє нараховувати заробітну плату. За твердженнями юрисконсульта ОСОБА_10 , нарахування заробітної плати це прямий обов`язок головного бухгалтера. Позивач пояснила, що вона не може працювати в програмі ІСПро.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 показала, що вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та 23.01.2023 року їй дзвонила позивач, щоб вона нарахувала заробітну плату. Проте у разі відсутності заступника головного бухгалтера заробітну плату нараховує головний бухгалтер до 25 числа поточного місяця. У програмі ІСПро позивач ніколи не працювала, а коли є головний бухгалтер ніхто інший не може користуватися електронним ключем та у позивача був пароль доступу.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та їй відомо, що позивач не може нарахувати заробітну плату в програмі ІСПро. Юрист ОСОБА_10 пояснила, що це прямий обов`язок головного бухгалтера, бо заступник головного бухгалтера була на лікарняному, та не було підстав призначати іншу особу. Обов`язки в.о. головного бухгалтера були покладені на свідка, проте у неї не було електронного ключа та вона не могла своєчасно здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат, бо у неї не було електронного ключа. Доповідну записку вона писала самостійно у присутності директора. У закладі є один комп`ютер з доступом до програми ІСПро у заступника бухгалтера ОСОБА_2 та з дозволу директора вона сіла та нарахувала заробітну плату.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що відповідач порушив порядок застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Також дійшов висновку, що на користь позивачки слід стягнути середній заробіток у розмірі 372 456,35 грн. за 335 днів вимушеного прогулу, середній заробіток за весь час затримки розрахунку за 8 календарних днів у розмірі 8894,48 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції.

Так, відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені статтями 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), крім підстав, передбаченихстаттею 40цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема,1) одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Під разовим порушенням порушення трудових обов`язків необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №305/1001/18 (провадження №61-3286св21), від 28 липня 2022 року у справі №216/3852/20 (провадження №61-2822св22).

Також у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №466/6109/18 (провадження №61-19125св19) зазначено, що, якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, то це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

При вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21), пункт 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

За правовою позицією ВС, викладеною у постанові від 16 грудня 2022 року, справа №761/34905/20, провадження №61-20830св21, обов`язковою умовою визнання діянь працівника як порушення трудових обов`язків є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми та причинного зв`язку між порушенням і його наслідком.

Порушення трудових обов`язків з прямим умислом може бути визнаним таким, що підпадає під пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків.

Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

Рішення компетентного органу власника підприємства і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений керівник, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

У справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до положень ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до положень ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до положень ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз викладених вище норм дає суду підстави для висновку, що КЗпП України встановлює порядок звільнення працівника, зокрема, обов`язок повідомити працівника про необхідність надання письмових пояснень щодо порушення трудової дисципліни, повідомлення працівника про накладене на нього дисциплінарне стягнення.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач порушив порядок застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Роботодавець не врахував обставини, за яких сталось порушення головним бухгалтером своїх трудових обов`язків, та які склались у закладі протягом періоду роботи позивача на посаді головного бухгалтера.

Зокрема, того, що заробітна плата нараховувалась заступником головного бухгалтера, у період виникнення спірних правовідносин позивача як головного бухгалтера не було повідомлено про те, що її заступник перебуває на лікарняному, а тому трудовий обов`язок щодо розрахунку, нарахування заробітної плати та інших виплат за січень 2023 року працівникам закладу, покладається наразі на головного бухгалтера, відповідно до її посадової інструкції, те, що спірний випадок та звільнення позивача 26.01.2023 року стались безпосередньо під час необхідності прийняття заходів по розрахунку, нарахуванню заробітної плати та інших виплат за січень 2023 року, та того, що позивач фактично вивчає програму ІСПро та не може нарахувати заробітну плату у вказаній програмі, про що вказала у доповідній записці.

Крім того, відповідач не довів суду 1 інстанції, що ним було дотримано процедуру накладення такого дисциплінарного стягнення як звільнення з посади, бо не надано позивачу можливості надати свої письмові пояснення по суті порушення трудових обов`язків. Це, своєю чергою, виключає можливість визначення порушення позивачем своїх трудових обов`язків як одноразове та грубе.

Суд 1 інстанції врахував те, що керівник закладу уповноважений призначати та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера закладу за погодженням з департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації , але водночас відповідач не довів належними та допустимими доказами те, що звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України відбулось за погодженням департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації ані в усному порядку, ані в письмовому порядку. Тому суд 1 інстанції відхилив як необґрунтовані твердження представника відповідача на те, що звільнення позивача із займаної посади відбулось за усним погодженням з департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації. Тобто відповідач не довів того, що рішення про звільнення позивача було прийнято уповноваженою на те особа.

З огляду на викладене, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді головного бухгалтера Комунального закладу «База спеціального медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку судом 1 інстанції зазначено наступне.

Відповідно доположень ст.117КЗпП України,у разіневиплати звини роботодавцяналежних звільненомупрацівникові суму строки,визначені статтею116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь час затримкипо деньфактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100).

Згідно з абзацами 4, 5, 8 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Розраховуючи розмір середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу суд 1 інстанції виходив з наступного. Період за який слід її нараховувати: з 27.01.2023 року та по час ухвалення рішення суду 09.05.2024 року (335 робочих днів). Середньоденний заробіток позивача: відповідно до розрахункових листів за листопад 2022 року та грудень 2022 року (31539,07 грн (за листопад 2022 року) + 6262,42 грн (за грудень 2022 року) = 37801,49 грн. : 34 робочих дні (22 робочих дні + 12 робочих дні) = 1111,81 грн. Отже, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 372456,35 грн. (1111,81 грн х 335 робочих днів).

Крім того, у період з 26.01.2023 року по 02.02.2023 року відбулась затримка розрахунку при звільненні працівника, відповідно до ст. 117 КЗпП України, яка становить 8 календарних днів. Враховуючи розмір середньоденної заробітної плати, суд 1 інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає 8894,48 грн (1111,81 грн х 8 = 8894,48 грн).

Однак, даний розрахунок не відповідає вимогам Закону, так як згідно п. 3 Порядку обчислення середньоденної заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 при обчисленні середньої заробітної пати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами договору, крім визначених у пункті 4 цього порядку.

Пунктом 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Розраховуючи середньоденний заробіток, суд 1 інстанції виходив з наданих позивачем розрахункових листів за листопад 2022 року та грудень 2022 року, без урахування вимог ст. 27 ЗК Про оплату праці та розділу ІІІ Порядку.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції визначаючи суму середньоденної заробітної плати не врахував вказані норми матеріального права, що призвело до ухвалення рішення в цій частині з відповідним порушенням, а тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку підлягає перерахунку.

Оскаржуваним наказом позивача було звільнено з роботи наказом від 26.01.2023 року, то періодом вимушеного прогулу позивача є період з 27.01.2023 року до дня ухвалення рішення суду 1 інстанції 09.05.2024 року (335 робочих днів).

При перегляді судового рішення в суді апеляційної інстанції, зазначений період не змінився, оскільки, як зазначили сторони в судовому засідання 05 лютого 2025 року, рішення суду 1 інстанції в частині поновлення позивача на роботі було виконано, позивача було поновлено на роботі 10.05.2024 року, після чого вона 12.05.2024 року звільнилася за власним бажанням.

Також незмінним залишається період затримка розрахунку при звільненні працівника, відповідно до ст. 117 КЗпП України, який становить 8 календарних днів: з 26.01.2023 року по 02.02.2023 року.

При цьому суми стягнутих коштів за вказані періоди підлягають зміні.

Так, в матеріалах справи міститься довідка № 272 від 17.07.2023 року видана КЗ БСМП ДОР для обчислення середньої заробітної плати ОСОБА_1 , відповідно до якої заробітна плата позивачки за 2 місяці, які передували звільненню (листопад, грудень 2022 року з урахуванням фактично відпрацьованих робочих днів) становить 17 725,22 грн. (11 462,80 грн. (за листопад 2022 року) + 6262,42 грн (за грудень 2022 року), а середньоденна заробітна плата відповідно - 521,33 грн. (17 725,22 грн. : 34 робочих дня (22 робочих дні + 12 робочих дні) = 521,33 грн.) (том 1 а.с.185).

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, за період з 27.01.2023 року по 09.05.2024 року, з урахуванням середньоденного заробітку позивача, відповідно до довідки № 272 від 17.07.2023 року, складає 174 645, 55 грн. (521,33 грн. х 335 робочих днів = 174 645, 55 грн.).

Крім того, у період з 26.01.2023 року по 02.02.2023 року відбулась затримка розрахунку при звільненні працівника, відповідно до ст. 117 КЗпП України, яка становить 8 календарних днів, і з урахуванням середньоденного заробітку позивача, відповідно до довідки № 272 від 17.07.2023 року, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стагненню складає 4 170,64 грн. (521,33 грн. х 8 = 4 170,64 грн).

Також, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, за висновками Верховного Суду у постанові Великої Палати від 08 грудня 2021 року, викладеними у справі № 9901/407/19, слідуючи усталеній судовій практиці, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цими висновками підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків) а також військовий збір. Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

За таких обставин на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу та за період затримки розрахунку, з утриманням із вище визначених сум установлених законодавством України податків і зборів, а рішення в цій частині зміні.

Крім того, колегія судді погоджується із правильним висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав відшкодування відповідачем позивачу моральної шкоди, оскільки при його звільненні підприємством порушено норми трудового законодавства, в той час, як підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Що стосується витрат позивача на правову допомогу, то судом 1 інстанції вірно враховано положення ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України та ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

У розумінні положень частини 5 статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, запереченням відповідача, апеляційний суд приходить до висновку, що суд 1 інстанції дійшов вірного висновку про стягнення судових витрат у розмірі 29 437,39 грн. понесених позивачем на правову допомогу, оскільки вони є обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача щодо скасування рішення в частині задоволених позовних вимог, з відмовою у задоволенні в цій частині є безпідставними та недоведеними.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 травня 2024 року підлягає зміні, оскільки судом порушено норми матеріального права в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, оскільки апеляційним судом не встановлено обставин, які б вказували, що під час ухвалення рішення місцевим судом було порушено норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374-376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуКомунального закладу«База спеціальногоМедичного постачання»Дніпропетровської обласноїради - задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 травня 2024 року - змінити.

Стягнути зКомунального закладу«База спеціальногоМедичного постачання»Дніпропетровської обласноїради (ЄДРПОУ05535473)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 )середній заробітокза часвимушеного прогулуу розмірі174645,55грн.з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради (ЄДРПОУ 05535473) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 4 170,64 грн. з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: