Постанова

від 17.02.2025 по справі 904/1892/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1892/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Мороза В.Ф.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача: Хлабистін Д.М. (в залі суду);

від відповідача: Чуміна К.Г. (в залі суду);

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2024 (суддя Євстигнеєва Н.М., повний текст якого підписаний 04.10.2024) та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2024 (суддя Євстигнеєва Н.М., повний текст якого підписаний 23.10.2024) у справі №904/1892/24

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Стрий Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Західний офіс Держаудитслужби, м. Львів

про визнання додаткової угоди укладеною та стягнення 920 011,06 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про визнання укладеною Додаткову угоду №83 до договору оренди вагонів №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006 за рішенням суду, в редакції викладеній в прохальній частині позову; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" 920 011,06грн - недоотриманої орендної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у грудні 2011 року між Державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів", Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" та Державним підприємством "Стрийський вагоноремонтний завод" укладено договір № 143А про заміну сторони у договорі оренди вагонів № 142 П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006. В подальшому, до вказаного договору вносились зміни, в тому числі щодо терміну дії договору, орендної плати та її методики розрахунку.

Вибірковою ревізією правильності нарахування орендної плати відповідно до умов укладеного договору, проведеною Західним офісом Держаудитслужби за 2021-2022 року встановлено, що у вересні 2021 року фактична ставка орендної плати філії "Центр транспортної логістики" зросла на 17,04% в порівнянні до серпня 2021 року (687,00грн у вересні та 587,00грн у серпні). Водночас, орендна плата згідно Додаткової угоди №51 від 01.09.2021, зросла лише на 7,62%, що суперечить умовам договору оренди від 24.03.2006. Внаслідок заниження орендної ставки, розмір недоотриманих коштів за період з 01.09.2021 по 30.11.2022 в сумі 920011,06грн.

Державна аудитслужба України направила на адресу позивача Вимогу за №35 від 21.03.2024, в якій зобов`язала забезпечити відшкодування ТзОВ "Металургтранс" на користь Філії "СВРЗ" АТ "Укрзалізниця" коштів, недоотриманих через заниження розміру орендної плати, на суму 920 011,06 грн, зокрема відповідно до норм статей 216-229 ГК України, статей 22, 610-625 ЦК України.

З метою виконання цієї Вимоги позивачем на адресу відповідача направлено проєкт додаткової угоди №83 до договору та акт виконаних робіт на суму 920011,06грн.

Відповідач на пропозицію укласти додаткову угоду та сплатити кошти відповіді не надав.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2024 у справі №904/1892/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесені на позивача.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2024 у справі №904/1892/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

В іншій частині заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням і додатковим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та додаткове рішення по справі, позов задовольнити, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:

-Договором встановлений обов`язковий порядок, за яким розмір орендної плати переглядається Сторонами у разі зміни більше ніж на 10 % ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця». При цьому, вказаний порядок передбачає саме обов`язковий, а не добровільний перегляд розміру орендної плати, результати якого Сторони зобов`язані затвердити відповідною додатковою угодою; згода сторін на перегляд розміру орендної плати у разі зміни більше ніж на 10 % ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця», не потребується, адже вона вже була надана при підписанні додаткової угоди від 26.06.2018 № 45; в даному випадку йде мова не про зміну умов Договору, в частині розміру орендної плати, а про приведення розміру орендної плати у відповідність до умов Договору; неперегляд розміру орендної плати у визначених Договором випадках є прямим порушенням умов такого Договору, зокрема, розділу 3 «Порядок розрахунків» (у редакції додаткової угоди від 26.06.2018 № 45), що напряму впливає на ціну оренди, яка своєю чергою є істотною умовою Договору.

Отже, Сторони в додатковій угоді від 26.06.2018 № 45 зафіксували конкретні випадки, за яких в обов`язковому порядку переглядається розмір орендної плати. Саме тому Відповідач відмовляючись підписувати додаткову угоду №83 про приведення розміру орендної плати у відповідність до умов Договору, прямо порушує його умови, зокрема, п. 3.6 (у редакції додаткової угоди від 26.06.2018 № 45). Також, ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця» для типу вагону «Платформа універсальна, переобладнання та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969» власності ПАТ «Укрзалізниця» є публічними, а тому у Відповідача була можливість з ними ознайомитись і як добросовісному контрагенту ініціювати перегляд розміру орендної плати, що, власне, ним неодноразово робилось до цього.

Враховуючи обов`язок саме обох Сторін переглядати розмір орендної плати, а також обов`язок Відповідача сплачувати саме той розмір орендної плати, який визначений Договором, поведінка Відповідача в даному випадку є недобросовісною, адже спрямована виключно на ухилення від виконання умов Договору, в частині перегляду розміру орендної плати;

-вибірковою ревізією правильності нарахування орендної плати відповідно до умов укладеного договору, проведеною Західним офісом Держаудитслужби за 2021-2022 року встановлено, що у вересні 2021 року фактична ставка орендної плати філії "Центр транспортної логістики" зросла на 17,04% в порівнянні до серпня 2021 року (687,00грн у вересні та 587,00грн у серпні). Водночас, орендна плата згідно Додаткової угоди №51 від 01.09.2021, зросла лише на 7,62%, що суперечить умовам договору оренди від 24.03.2006. Внаслідок заниження орендної ставки, розмір недоотриманих коштів за період з 01.09.2021 по 30.11.2022 в сумі 920011,06грн.

Державна аудитслужба України направила на адресу позивача Вимогу за №35 від 21.03.2024, в якій зобов`язала забезпечити відшкодування ТзОВ "Металургтранс" на користь Філії "СВРЗ" АТ "Укрзалізниця" коштів, недоотриманих через заниження розміру орендної плати, на суму 920 011,06 грн, зокрема відповідно до норм статей 216-229 ГК України, статей 22, 610-625 ЦК України;

-60 000 грн гонорару є нічим не підтвердженою сумою, адже неможливо встановити, з яких конкретно сум ці 60 000 грн складаються. Іншими словами, загальну вартість послуг неможливо встановити та, відповідно, перевірити без встановлення вартості послуг по окремості.

Відповідач у відзиві просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі в особі Філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2024 і на додаткове рішення від 21.10.2024 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2024 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2024 - без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Мороз В.Ф.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 25.10.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/1892/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

01.11.2024 матеріали справи №904/1892/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2024 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу позивача залишено без руху з метою уточнення вступної частини скарги щодо особи апелянта. Скаржнику наданий строк (5 днів) для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

07.11.2024 (зареєстровано судом 08.11.2024) на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 06.11.2024 надійшла заява про усунення недоліків скарги, у якій зазначено, що апелянтом є позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця". В той же час, зазначення у вступній частині скарги апелянтом АТ Українська залізниця обумовлено тим, що у модулі ЄСІКС Електронний суд (через яку подавалась скарга) встановлені обмеження на зазначення сторони, зокрема лише щодо юридичної особи, і додатково прописати філію не має можливості.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2024 відкрито апеляційне провадження за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2024 і на додаткове рішення від 21.10.2024 у справі № 904/1892/24; розгляд справи № 904/1892/24 призначеео у судовому засіданні на 17.02.2025.

В судовому засіданні 17.02.2025 судом оголошена вступна та резолютивна частина постанови у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між Державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (орендар) 24 березня 2006 року укладено Договір оренди вагонів № 142 П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю.

Відповідно до умов цього договору (п.1.1) орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування терміном з фактичної дати передачі, визначеної згідно з положеннями цього договору до 31.03.2016 вагони універсальні платформи модернізовані з підсиленими торцевими упорами у кількості 400 одиниць, які мають приватну нумерацію та знаходяться на балансі Державного підприємства "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів".

При виконанні цього Договору сторони керуються Статутом залізниць, Правилами перевезень, Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а також чинним законодавством України (п.1.3. договору).

Згідно п.2.6. договору орендна плата нараховується з дати, вказаній в акті прийому-передачі (включно).

Орендна плата визначається на підставі орендних ставок, затверджених встановленим порядком Укрзалізницею. Розрахунок орендної плати наведено в Додатку 1 до договору (п.3.1.).

На момент укладення договору розмір орендної плати за один вагон за одну добу за перший місяць оренди, складає 24,00грн з урахуванням ПДВ.

Взаємовідносини між орендодавцем та орендарем, не передбачені умовами цього договору, регулюються в порядку, встановленому Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів, наказами Мінтрансзв`язку, розпорядженнями Укрзалізниці, діючими нормативними актами Укрзалізниці та чинним законодавством України (п.10.5 договору).

Договір вступає в дію з дати передачі вагонів на баланс орендодавцю та діє до 31.12.2027 (п.10.1.договору в редакції Додаткової угоди № 45 від 26.06.2018).

У грудні 2011 року між Державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів", Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" та Державним підприємством "Стрийський вагоноремонтний завод" укладено договір № 143А про заміну сторони у договорі оренди вагонів № 142 П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006 (а.с.18-19 том 1).

В подальшому, до вказаного договору вносились зміни, в тому числі щодо терміну дії договору, орендної плати та її методики розрахунку.

Додатковою угодою № 1 від 26.06.2018 до договору № 143А від 28.12.2011 внесено зміни до пункту 5 договору, зазначено, що період, на який відступаються права та обов`язки орендодавця починається з моменту переходу вагонів у власність новому орендодавцю згідно Акту приймання-передачі та закінчується 31.12.2027 (а.с.20 том 1).

Додатковою угодою № 41 від 07.12.2015 до Договору оренди вагонів №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006, Державне підприємство "Стрийський вагоноремонтний завод" було замінено правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (а.с.98-99 том 1).

Додатковою угодою № 45 від 26.06.2018 (а.с.102-104 том 1) до Договору оренди вагонів №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006, сторонами внесено зміни до п. 3.6 Договору стосовно порядку перегляду розміру орендної плати та викладено його в наступній редакції:

"3.6. Розмір орендної плати переглядається Сторонами у разі зміни більше ніж на 10% ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ "Укрзалізниця" для - типу вагону ("Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969" власності ПАТ "Укрзалізниця", розмір якої встановлюється правлінням ПАТ "Укрзалізниця" та вводиться в дію у встановлений правлінням "Укрзалізниці" строк порядком, який передбачений діючим законодавством України.

Зміна розміру орендної плати, визначеної пунктом 3.2 цього Договору, з урахуванням положень цього пункту, здійснюється пропорційно зміні розміру ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ "Укрзалізниця" для типу вагону у "Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969" власності ПАТ "Укрзалізниця", шляхом укладання Сторонами додаткової угоди про внесення змін до цього Договору.

Проєкт вказаної додаткової угоди Орендодавець направляє Орендарю не пізніше ніж: за 5-ть робочих днів до дати введення в дію прийнятого правлінням ПАТ "Укрзалізниця" рішення про зміну розміру зазначеної ставки плати. При цьому, базовим розміром орендної плати, щодо якої застосовується пропорційна зміна розміру орендної плати, є розмір орендної плати, який визначений 3.2. Договору (не скоригований на індекс інфляції та діяв на дату введення в дію нової (зміненої більше ніж на 10%) ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ "Укрзалізниця".

Якщо протягом шістдесяти днів з дати введення в дію прийнятого правлінням ПАТ "Укрзалізниця" рішення про зміну розміру зазначеної ставки плати, Орендар не направив Орендодавцю підписаний примірник додаткової угоди щодо пропорційної зміни розміру орендної плати, Орендодавець має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку".

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 45 від 26.06.2018 до Договору оренди вагонів №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006 розмір орендної плати з 01.07.2018. за один вагон за одну добу становив 230,00 грн. з врахуванням податку на додану вартість.

У подальшому сторонами договору були укладені Додаткові угоди № 46-82 (а.с.106-108 том 1).

Згідно з Додатковою угодою № 51 від 01.09.2021 розмір орендної плати в період з 01.09.2021 до 30.09.2021 за один вагон за одну добу складає 269,60грн без ПДВ, ПДВ 53,92грн. Орендна плата у період з 01.09.2021 до 30.09.2021 за один вагон за одну добу, з урахуванням ПДВ, складає 323,52грн (а.с.11 том 1).

Позивач вважає, що при укладенні цієї Додаткової угоди було допущено арифметичну помилку, яка призвела до заниження розміру орендної плати за один вагон за одну добу, що було виявлено Західним офісом Держаудитслужби під час здійснення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача.

Дана помилка вплинула також на визначення (заниження) розміру орендної плати в подальшому при оформленні Додаткових угод № 52-65 Договору оренди вагонів №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006, з приводу чого і заявлено даний позов.

Так, у період з 08.01.2024 по 29.01.2024 фінансовими аудиторами Західного офісу Держаудитслужби проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" за період з 01.07.2020 по 30.06.2023.

За результатами ревізії складено Довідку від 01.02.2024 (а.с.143-149 том 1).

Вибірковою ревізією правильності нарахування орендної плати відповідно до умов укладеного договору встановлено, що у вересні 2021 року при розрахунку орендної плати невірно визначено розмір орендної ставки за оренду, що призвело до заниження розміру орендної плати в період з вересня 2021 року по листопад 2022 року та недоотримання позивачем доходів у сумі 920 011,06грн.

Згідно Довідки від 01.02.2024 порушення допущено менеджером з інвестицій та операційних покращень Мельник М.І., який в період до серпня 2022 року був начальником сектору експлуатації та маркетингу вагонів та здійснював контроль за виконанням умов договорів за користування вагонів філії.

21 березня 2024 року Державна аудиторська служба України направила на адресу Акціонерного товариства "Українська залізниця" лист про усунення виявлених порушень, в якому вимагала забезпечити відшкодування ТзОВ "Металургтранс" на користь філії "Стрийський вагоноремонтний завод" коштів, недоотриманих через заниження розміру орендної плати, в сумі 920 011,06грн (а.с.154 том 1).

З метою усунення невідповідності розміру орендної ставки позивачем на адресу відповідача направлено проект Додаткової угоди № 83 до договору оренди вагонів № 142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006, а також Акт донарахування за період з вересня 2021 року по листопад 2022 року № 187 від 11.03.2024 (а.с.155-166 том 1).

Проєкт Додаткової угоди № 83 від 11.03.2024 та Акт донарахування № 187 від 11.03.2024 відповідач отримав 21.03.2024 (а.с. 160 том 1), однак, в установлений строк Додаткову угоду № 83 не підписав та на адресу позивача не повернув.

Листом від 22.03.2024 позивач повідомив відповідача про те, що Державна аудиторська служба України (Західний офіс держаудитслужби) допустила помилку під час проведення розрахунку, у зв`язку із чим нарахована контролюючим органом сума зменшилась на 14 887,31грн та становить 905 123,75грн (а.с.116 у томі 2).

Акціонерне товариство "Українська залізниця" просить визнати укладеною Додаткову угоду № 83 до договору оренди вагонів № 142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006 в редакції від 11.03.2024 та стягнути з ТзОВ "Металургтранс" 920 011,06грн недоотриманої орендної плати за період з вересня 2021 року по листопад 2022 року, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що за змістом додаткової угоди, про визнання укладеною якої просить позивач, орендні ставки фактично встановлюються (збільшуються) відносно періоду з вересня 2021 року по січень 2024 року, тобто, на минуле. Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч.3). Отже, поширити умови додаткової угоди до відносин, які виникли до її укладення можна лише за згодою обох сторін. За відсутності такої згоди однієї із сторін, у разі зміни зобов`язання за рішенням суду, така зміна можлива на майбутнє. За таких обставин, суд не знайшов підстав для задоволення вимоги позивача про визнання укладеною Додаткової угоди №83 до договору оренди вагонів №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006 за рішенням суду, в редакції викладеній в прохальній частині позову.

Щодо стягнення з відповідача 920011,06грн за період з вересня 2021 року по листопад 2022 року, як недоотриманої орендної плати внаслідок неналежного виконання умов договору оренди, а саме пункту 3.6. договору, то суд зазначив, що питання визначення вартості оренди (ставки) вже було врегульовано шляхом укладення додаткових угод до договору оренди вагонів №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006 щодо визначення ставок оренди. Зокрема, для визначення орендних ставок на розрахункові періоди з вересня 2021 по січень 2024 років між сторонами були укладені додаткові угоди за номерами від 51 по 80 до договору оренди та наразі додаткові угоди є дійсними. Заборгованість зі сплати орендної плати за Договором оренди вагонів № 142 П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю (з урахуванням додаткових угод до нього) у відповідача за спірний період станом на час звернення позивача з позовом до суду відсутня. Відтак, факт виконання укладеного між сторонами договору оренди та додаткових угод до нього, надання позивачем послуг, прийняття позивачем послуг за цим договором та проведення повного розрахунку свідчать про відсутність порушення господарського зобов`язання. Враховуючи договірний характер правовідносин сторін, за наявності чинного договору оренди та додаткових угод до нього, висновки перевірки не можуть змінювати умов договору, які відповідно до наведених вимог норм права є обов`язковими, оскільки недійсними не визнавалися, а відповідно такі висновки перевірки не можуть змінювати і правовідносин сторін щодо ціни договору, вони не можуть встановлювати інші, ніж визначені умовами договору, умови зобов`язання порівняно із договірними.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Так, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди № 83 до договору оренди №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006 в запропонованій редакції, якою встановлено ставки орендної плати на періоди оренди з вересня 2021 по січень 2024 включно. Ставки, викладені в запропонованій редакції додаткової угоди відмінні від ставок орендної плати, які погоджені сторонами на це же період оренди у додаткових угодах №№51 - 80 до договору оренди №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 5 ст. 180 ГК України, ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 ЦК України).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством ( до ч. 1 ст. 286 ГК України).

Підставою укладення, зміни договорів, що породжують господарські зобов`язання, може бути як вказівка закону, державне замовлення, так і вільне волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 ст. 179 ГК України унормовано, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з ч. 1 ст. 184 ГК України, при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

До договору, укладення якого не зумовлено прямою вказівкою закону, застосовується принцип свободи договору та вільного визначення (узгодження) його умов (ст. 6, 627 Цивільного кодексу України).

Тобто, чинне законодавство розрізняє: договори, укладення яких є обов`язком сторін - визначення їх умов має відповідати вимогам законів та типових форм договорів, та договори, укладення яких здійснюється виключно на підставі вільного волевиявлення сторін (укладення такого договору прямо не вимагається законом) - визначення умов такого договору можливе на розсуд сторін без можливості застосування примусу, наприклад, з боку суду.

Договір оренди вагонів №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006 укладений не на підставі державного замовлення або вказівки закону, а на підставі вільного волевиявлення сторін.

Згідно абзацу 2 пункту 3.6. Договору в редакції додаткової угоди № 45 від 26.06.2018: «Зміна розміру орендної плати, визначеної пунктом 3.2 цього Договору, з урахуванням положень цього пункту, здійснюється пропорційно зміні розміру ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця» для типу вагону у «Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969» власності ПАТ «Укрзалізниця», шляхом укладання Сторонами додаткової угоди про внесення змін до цього Договору.»

Пунктом 10.2. Договору передбачено: «Зміни і доповнення до Договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядається протягом 20 днів здати їх подання іншої стороною. Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін до договору не допускається.»

Тобто, у Договорі сторони визначили, що зміна умов такого договору, у тому числі умова щодо розміру орендної плати, можлива виключно за наявності згоди обох сторін.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

За ч. 2 ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч.5 ст. 11 ЦК України).

Отже, що зміна умов договору на підставі рішення суду можлива виключно у випадках, коли обов`язковість такої зміни прямо передбачено законом або положеннями самого договору.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, Договір оренди вагонів, у тому числі додаткові угоди №№51-80 до нього, укладено на підставі вільного волевиявлення сторін. Відтак, відсутні положення цього Договору або вказівка закону, яка зобов`язує відповідача (орендаря за договором) прийняти поза волею зміну умов Договору в частині розміру орендної плати.

Суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена. Зазначене відповідає статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведених у постанові від 27.08.2019 по справі № 922/2743/18: «оскільки свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства, ніхто не може бути зобов`язаний укласти договір без законодавчо встановлених підстав для цього».

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 922/2743/18: «Суд зазначає, що положення частини четвертої статті 188 ГК України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов`язку іншої сторони на укладення такого договору. З урахуванням викладеного вбачаються невірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що положення частини четвертої статті 188 ГК України передбачають можливість суду здійснити втручання в договірні правовідносини сторін відповідно до пункту 6 частини першої статті 3, пункту 6 частини другої статті 16 ЦК України.»

Відтак, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена. Зазначене відповідає статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Закон не передбачає можливість за рішенням суду змінити умови договору (та встановити зобов`язання) на минулі періоди.

Зі змісту додаткової угоди №83 про визнання укладеною якої просить позивач, слідує що пропонується зміна ставок орендної плати на минулі періоди, а саме з вересня 2021 по січень 2024 року.

Частиною 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно з ч.3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Положеннями чинного законодавства не передбачено право суду змінити зобов`язання на періоди, які минули.

Щодо доводів апеляційної скарги з того приводу, що згода сторін на перегляд розміру орендної плати у разі зміни більше ніж на 10 % ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ Укрзалізниця», не потребується, то апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3.6. в редакції додаткової угоди № 45 від 26.06.2018 до Договору, розмір орендної плати переглядається Сторонами у разі зміни більше ніж на 10% ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця» для - типу вагону «Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969» власності ПАТ «Укрзалізниця», розмір якої встановлюється правлінням ПАТ «Укрзалізниця» та вводиться в дію у встановлений правлінням «Укрзалізниці» строк порядком, який передбачений діючим законодавством України.

Зміна розміру орендної плати, визначеної пунктом 3.2 цього Договору, з урахуванням положень цього пункту, здійснюється пропорційно зміні розміру ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця» для типу вагону у «Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969» власності ПАТ «Укрзалізниця», шляхом укладання Сторонами додаткової угоди про внесення змін до цього Договору.

Проєкт вказаної додаткової угоди Орендодавець направляє Орендарю не пізніше ніж за 5-ть робочих днів до дати введення в дію прийнятого правлінням ПАТ «Укрзалізниця» рішення про зміну розміру зазначеної ставки плати. При цьому, базовим розміром орендної плати, щодо якої застосовується пропорційна зміна розміру орендної плати, є розмір орендної плати, який визначений 3.2. Договору (не скоригований на індекс інфляції та діяв на дату введення в дію нової (зміненої більше ніж на 10%) ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця».

Якщо протягом шестидесяти днів з дати введення в дію прийнятого правлінням ПАТ «Укрзалізниця» рішення про зміну розміру зазначеної ставки плати, Орендар не направив Орендодавцю підписаний примірник додаткової угоди щодо пропорційної зміни розміру орендної плати, Орендодавець має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку.»

Тобто, зміна ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця» більше ніж на 10% не спричиняє автоматичну (без додаткового погодження сторін) зміну ставки оренди за Договором (абз. 1 п. 3.6.); кожна нова ставка оренди запроваджується внаслідок укладення сторонами додаткової угоди (абз. 2 п. 3.6. та п. 10.2 Договору).

Положення пункту 3.6. Договору в редакції додаткової угоди № 45 від 26.06.2018 прив`язують необхідність перегляду ставки оренди до рішень правління АТ «Укрзалізниця»; такі рішення не приймаються з січня 2021 року, а відтак у спірний період була відсутня визначена сторонами у пункті 3.6. Договору підстава для перегляд розміру орендної ставки.

Згідно абзацу 1 пункту 3.6. Договору в редакції додаткової угоди № 45 від 26.06.2018: «Розмір орендної плати переглядається Сторонами у разі зміни більше ніж на 10%о ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця» для - типу вагону «Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969» власності ПАТ «Укрзалізниця», розмір якої встановлюється правлінням ПАТ «Укрзалізниця» та вводиться в дію у встановлений правлінням «Укрзалізниці» строк порядком, який передбачений діючим законодавством України.

Згідно абз. 3 цього ж пункту: Проект вказаної додаткової угоди Орендодавець направляє Орендарю не пізніше ніж за 5-ть робочих днів до дати введення в дію прийнятого правлінням ПАТ «Укрзалізниця» рішення про зміну розміру зазначеної ставки плати. При цьому, базовим розміром орендної плати, щодо якої застосовується пропорційна зміна розміру орендної плати, є розмір орендної плати, який визначений 3.2. Договору (не скоригований на індекс інфляції та діяв на дату введення в дію нової (зміненої більше ніж на 10%) ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця».

Тобто, згідно пунктом 3.6. Договору в редакції додаткової угоди № 45 від 26.06.2018 сторони узгодили, що підставою для укладення додаткової угоди щодо зміни розміру ставки орендної плати є прийняття саме правлінням АТ «Укрзалізниця» рішення (саме документу у формі рішення) про зміну розміру ставки плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця» для - типу вагону «Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969» власності ПАТ «Укрзалізниця».

У матеріалах справи наявний витяг з протоколу №Ц-45/125 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2020, згідно підпункту 3.1.1. затверджено Порядок №5 визначення та перегляду ставок плати за використання власних вагонів перевізника АТ «Укрзалізниця» в процесі надання послуг з перевезення вантажів з додатком 6 до протоколу; а також затверджено граничні ставки плати за використання власних вагонів перевізника АТ «Укрзалізниця» згідно додатком 7 до протоколу (підпункт 3.1.2.) та фактичні ставки плати за використання власних вагонів перевізника АТ «Укрзалізниця» згідно додатком 8 до протоколу, на термін до 31.01.2021.

Згідно додатка 8 до протоколу №Ц-45/125 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2020 (графа 8) фактична ставка для «Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969» визначена на рівні 687 грн/добу без ПДВ.

Рішення правління АТ «Укрзалізниця» щодо становлення ставок плати за використання власних вагонів перевізника ПАТ «Укрзалізниця» для типу вагону у «Платформа універсальна, переобладнана та модернізована платформа умовних типів 915, 968, 969» власності ПАТ «Укрзалізниця» протягом спірного періоду (вересень 2021 - січень 2024) у матеріалах справи відсутні (оскільки фактично не приймались).

Як вбачається з матеріалів справи, після січня 2021 року ставки плати за використання власних вагонів перевізника не затверджувались у формі рішень.

Згідно з п. 5.1. Порядку №5 визначення та перегляду ставок плати за використання власних вагонів перевізника АТ «Укрзалізниця» в процесі надання послуг з перевезення вантажів, затвердженого рішенням у вигляді протоколу №Ц-45/125 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2020 (далі - Порядок № 5), фактична ставка плати за використання власних вагонів Перевізника по кожному типу вагона визначається на підставі затвердженої правлінням АТ «Укрзалізниця» граничної ставки плати за використання власних вагонів Перевізника з урахуванням ситуації, що склалася на ринку вантажних перевезень.

Згідно з п. 5.3. Порядку №5 Фактична ставка плати за використання власних вагонів Перевізника переглядається автоматично за підсумками застосування ставок плати за використання власних вагонів Перевізника по кожному типу вагона щомісячно за перші 25 діб відповідного місяця за наступними критеріями: відсоток утилізації власних вагонів Перевізника; частка використання власних вагонів Перевізника; гранична та маржинальна ставки плати.

Відповідно до п. 5.11. Порядку №5, ЦМ (Департамент комерційної роботи) після отримання від ГІОЦ аналізу ставок плати за використання власних вагонів Перевізника у одноденний термін забезпечує оприлюднення в установленому порядку фактичні ставки плати за використання власних вагонів Перевізника для застосування в процесі надання послуг з перевезення вантажів та розміщує результати аналізу на офіційному сайті перевізника.

Отже, після січня 2021 року механізм визначення ставки плати за використання власних вагонів перевізника змінився, у зв`язку з чим у спірний період не приймались рішення правління АТ «Укрзалізниця» про визначення ставки плати за використання власних вагонів перевізника, а відтак у спірний період була відсутня визначена сторонами у пункті 3.6. Договору в редакції додаткової угоди № 45 від 26.06.2018 підстава для перегляд розміру орендної ставки.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність приведення розміру орендної плати у відповідність до розміру орендної плати згідно договору.

Згідно з ч. 1 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 16 ЦК України та ст. 20 ГК України містять перелік допустимих способів захисту, серед яких зокрема, зміна або припинення правовідношення (зобов`язання).

Натомість, вказані норми не передбачають такого способу захисту як «приведення розміру орендної плати у відповідність до розміру орендної плати згідно договору».

Тобто, визначена самим позивачем правова природа його вимог не відповідає встановленим законом способам захисту.

Щодо підстав стягнення з відповідача 920 011,06 грн. за період з вересня 2021 року по листопад 2022 року, як недоотриманої орендної плати через заниження розміру орендної плати під час дії договору оренди

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 «Правові наслідки порушення зобов`язання» ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 2 ст.217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно- господарські санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов`язання; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками: 4) вина.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Тягар доведення наявності вказаних умов покладено на позивача.

В справі, що розглядається відсутній склад елементів, необхідних для виникнення підстав компенсації збитків - відсутнє саме зобов`язання, яке було б порушене відповідачем; вина відповідача відсутня.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що довідка Західного офісу Держаудитслужби не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст.19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади; вказана довідка не може розглядатися і як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути недоотримані через заниження розміру орендної плати кошти. Виявлені органом аудиту порушення не впливають на умови укладеного між сторонами правочину - договору оренди з додатковими угодами до нього, та не можуть ніяким чином їх змінювати, а є лише підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях у встановленому законом порядку.

Аналіз норм Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль виключно щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачене статтею 10 цього Закону, може адресуватися виключно підконтрольним установам.

Відтак, вимога органу державного фінансового контролю автоматично не спричиняє для суб`єкта господарювання, який не є підконтрольною установою (орендаря), виникнення зобов`язання; так само така вимога не підміняє собою вказівку закону щодо обов`язковості укладення додаткової угоди до договору оренди №142П/ЦВСВ (ВЕ-06.161)ю від 24.03.2006.

За наведених обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, а оскаржуване рішення є таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області відсутні.

Частково задовольняючи заяву відповідача щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості суми за добросовісне надання правничої допомоги у цій справі, яку можливо в порядку розподілу покласти на позивача в розмрі 30000,00 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст. 126 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції наголошує, що можуть бути розподілені витрати і такі, що вже фактично понесені (відшкодування) і такі, що тільки підлягають сплаті (згідно правового висновку, наведеного у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19).

Розподіл судових витрат передбачено ст.129 ГПК України, частинами 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 920/1306/21, від 16.04.2024 у справі № 911/737/22.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Така позиція випливає з правових висновків, які викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №917/1651/22.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (яка в подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №910/8955/22, від 16.04.2024 у справі №911/737/22).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Так, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як: їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Як зазначено вище, відповідач заявив про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу вартість яких складає 60 000 грн.

При цьому зазначена сума складається з вартості правничої допомоги за складання процесуальних документів і участі у судових засіданнях - у загальній кількості 38 годин.

Зазначене не суперечить вимогам законодавства, зокрема положенням Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Однак, такий розмір вартості адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у встановленому розмірі з іншої сторони. У будь-якому разі розмір витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 17.04.2024 у справі №915/436/23).

З урахуванням наведеного і заявлених позивачем заперечень щодо розміру витрат, суд першої інстанції підставно зменшив суму витрат на правничу допомогу, стягнувши 30000 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги, то вони оцінюються колегією суддів критично з огляду на те, що згідно умов договору надання послуги щодо представництва інтересів ТОВ «МЕТАЛУРГРТАНС» у суді першої інстанції у справі № 904/1892/24 сумарно коштує 60 000,00 (шістдесят тисяч) гривень. Вказана вартість є фіксованою та не залежить від результату розгляду судової справи.

Згідно підписаного сторонами акту приймання-передачі від 04.10.2024 зафіксовано перелік дій (робіт), виконаних в рамках надання послуги, передбаченої п. 1 додаткової угоди № 5 від 08.05.2024 до Договору про надання правничої допомоги від 31.08.2023, та витрачений Виконавцем час, який склав 38 годин.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить вимог щодо деталізації (розбивки) в договорі про надання правничої допомоги ціни надання окремої послуги. Навпаки, цей закон дозволяє сторонам встановлювати фіксований розмір послуги.

Так, згідно ч. 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Визначення вартості послуг (гонорару) адвоката через встановлення фіксованої ціни послуги допускає Верховний Суд.

З аналізу статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) від 16.11.2022, додатковій постанові Касаційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 910/12155/22.

У випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару деталізація витраченого часу та/або вартості кожної окремої позиції робіт (наданих послуг) не вимагається та не є підставою для відмови у стягненні витрат сторони на правничу допомогу.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним (постанова Великої Палати Верховного Суду по справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) від 16.11.2022).

Аналогічно ні частина третя статті 126 ГПК України, ні будь-яка інша норм ГПК України чи Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не встановлюють вимогу щодо визначення в договорі або в описі виконаних робіт вартості кожної виконаної роботи (наданої послуги).

Жодного порушення норм процесуального права при розподілі витрат на правничу допомогу, про які зазначено апелянтом (відповідачем) у скарзі, не відбулось, і суд першої інстанції, з урахуванням обставин справи, поданих доказів, з огляду на інтереси обох сторін, дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав оцінку наданим сторонами доказам, правильно застосував норми процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а додаткового рішення суду - без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2024 і додаткове рішення від 21.10.2024 Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1892/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2024 у справі №904/1892/24 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2024 у справі №904/1892/24 залишити без змін.

Судові витрати Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця за подання апеляційної скарги на рішення і додаткове рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 20.02.2025.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяЮ.Б. Парусніков

Суддя В.Ф. Мороз