Ухвала

від 19.02.2025 по справі 926/407/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 926/407/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Ємця А.А.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025

у справі № 926/407/24

за позовом: Комунального Підприємства «Чернівціводоканал»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія»

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 8 612 303,94 грн,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Чернівціводоканал» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» про визнання недійсною додаткової угоди № 5 від 27.08.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №69 від 04.02.2021 та стягнення коштів в сумі 8 612 303,94 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 03.09.2024 у справі №926/407/24 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано недійсною додаткову угоду № 5 від 27 серпня 2021 року до договору про постачання електричної енергії споживачу № 69 від 04.02.2021, укладеного між КП «Чернівціводоканал» та ТОВ «Чернівецька обласна енергетична компанія»; Стягнуто з ТОВ «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» на користь КП «Чернівціводоканал» 8 612 303,94 грн. та судовий збір в сумі 132 212,56 грн.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.09.2024 у справі №926/407/24 залишено без змін.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 30.01.2025 надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 (повний текст складено 15.01.2025) у справі № 926/407/24.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам ст. ст. 287 - 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та дослідивши матеріали справи, Суд дійшов висновку, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.

Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Згідно з пунктами 4 та 6 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинні бути зазначені судові рішення, що оскаржуються та вимоги особи, яка подає скаргу.

Отже, у разі подання касаційної скарги, у ній для перевірки викладених доводів скаржника повинно бути зазначено вид судового рішення та його дату.

Однак скаржником у вступній, описовій та прохальній частинах касаційної скарги не зазначено дати прийняття оскаржуваних судових рішень.

Крім того, в вступній частині касаційної скарги скаржник зазначає: «касаційна скарга на рішення Господарського суду Чернівецької області та постанову Західного апеляційного господарського суду», а в прохальній частині касаційної скарги скаржник просить Суд: "1. Прийняти до розгляду касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія»

2. Передати справу на розгляді Великої Палати Верховного Суду

3. Скасувати Постанову Західного апеляційного господарського суду

4. Винести Постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог Позивача у повному обсязі

5. Судові витрати покласти на Позивача.»

Статтею 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Аналіз положень статей 290, 308 ГПК України дає підстави для висновку, що особа, яка подає касаційну скаргу має конкретно визначено, повно та однозначно вказати як судові рішення, що оскаржуються так і вимоги особи, яка подає касаційну скаргу. Тобто касаційна скарга має містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються з датою прийняття, а й інформацію про те в якій саме частині судові рішення оскаржуються, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.

Скаржник у прохальної частини касаційної скарги просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду у справі № 926/407/24, якою залишено без змін рішення Господарського суду Чернівецької області, однак рішення суду першої інстанції скаржник не просить скасувати, хоча і просить прийняти у цій частині у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у повному обсязі відмовити.

Оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги, скаржнику необхідно зазначити дати прийняття оскаржуваних судових рішень та уточнити вимоги до суду касаційної інстанції щодо рішення суду першої інстанції та межі касаційного оскарження.

З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, при цьому, необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої цієї ж статті (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.

У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частинами першою, третьою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу, що підстава касаційного оскарження судових рішень за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, фактично реалізовується лише у поєднанні разом з підставою касаційного оскарження судового рішення визначеної пунктом/пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник, зокрема, стверджує, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у цій справі прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та відсутній висновок щодо застосування норма права в практиці Верховного Суду, а саме:

-« в порядку пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України - не застосував статтю частину 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" із врахуванням висновків викладених в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №922/2321/22»;

- «в порядку пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України судом було невірно застосовано статті 652 Цивільного кодексу України, що дозволяє зміну договору внаслідок істотної зміни обставин та відсутня правова позиція Верховного суду на це питання»;

- «в порядку пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України - не було застосовано статті 73 ГПК України та статті 74 ГПК України та відповідно не враховано довідки Торгово промислової Палати, у відповідності із Постановою Верховного Суду № 912/898/18 від 21.03.2019 року»;

- «в порядку пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України - є пряме порушення частини 1 статті 216 ЦКУ. Відповідно до цієї статті, при визнанні договору недійсним має застосовуватися двостороння реституція. Позивач порушив принцип рівності сторін, висуваючи вимогу лише про стягнення коштів без повернення отриманих благ. Так само Західним апеляційним судом не було враховано останню актуальну позицію щодо застосування двосторонньої реституції у розумінні Постанови Великої Палати Верховного суду № 918/1043/21»;

- «в порядку пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України - не було застосовано статтю 13Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»;

- «в порядку пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України судом було проігноровано рішення Конституційного Суду України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003»;

- «в порядку пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України не було застосовано основоположну доктрину цивільного та господарського права, що розкрита у Постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року № 126/2200/20».

Разом із тим в касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування наявності виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, Верховний Суд установив, що касаційна скарга містить, постанови Верховного Суду та обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права та процесуального права. Наведення висновків Верховного Суду без належного правового обґрунтування подібності правовідносин та зазначення того, які саме норми права були неправильно застосовані чи порушені судом апеляційної інстанції, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, не є належним правовим обґрунтуванням зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження.

Водночас Суд зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь - якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Загальне посилання на невідповідність оскарженого судового рішення позиції Верховного Суду без конкретизації норм (норми) права, неправильно застосованих/порушених судом апеляційної інстанції та висновку Суду щодо їх застосування не може вважатися підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, скаржник 1) не зазначає чітко норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), які суди попередніх інстанцій неправильно застосували в оскаржуваних судових рішеннях, 2) не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування норми права, 3) який висновок щодо застосування норми права виклав Верховний Суд та в чому полягає незастосування такого висновку судами попередніх інстанцій, 4) не обґрунтовує подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

В касаційній сказі скаржник зазначає:

- «в порядку пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України судом було проігноровано рішення Конституційного Суду України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003»;

- «в порядку пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України не було застосовано основоположну доктрину цивільного та господарського права, що розкрита у Постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року № 126/2200/20».

Проте, такі доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, можуть розцінюватися як підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, однак скаржник не посилається на відповідну підставу.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Водночас Суд звертає увагу, що скаржник повинен чітко зазначити, які саме процесуальні порушення, передбачені частинами 1, 3 статті 310 ГПК України, призвели до прийняття незаконного судового рішення. Зокрема, у разі посилання на недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), скаржнику необхідно зазначити, які саме докази не було досліджено судами попередніх інстанцій. У разі якщо скаржник вважає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України), він повинен зазначити, яке саме клопотання було відхилено судом та як це вплинуло на оскаржуване судове рішення. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 чстини 3 статті 310 ГПК України), скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинули на прийняття оскаржуваного рішення.

Відтак, беручи до уваги викладене, скаржнику слід належним чином обґрунтувати підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Таким чином, в поданій касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що є підставою для залишення касаційної скарги без руху.

Разом з тим, звертаючись з касаційною скаргою в якості підстав для касаційного оскарження вищезазначеного судового рішення, посилається на відсутній висновок щодо застосування норми права в практиці Верховного Суду, проте зазначена підстава не містить належного обґрунтування.

На переконання скаржника відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо зміни договору на підставі статті 652 Цивільного кодексу України у зв`язку з істотною зміною обставин.

Зміст наведених норм права свідчить про те, що зазначена в пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Подана касаційна скарга хоч і містить посилання на відсутній висновок щодо застосування норма права, як на підставу касаційного оскарження, однак не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України з огляду на таке.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

Крім цього, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.

Оскільки у касаційній скарзі скаржник зазначає підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, але при цьому не вказує про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та її слід залишити без руху відповідно до частини другої статті 292 ГПК України.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.

Разом з тим, скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Верховний Суд зазначає, що скаржник не виконав вимог частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.

Суд звертає увагу, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним, тому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав, виключних випадків касаційного оскарження та їх належного обґрунтування унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу або її обґрунтування, оскільки вказане свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін, а отже вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними, однозначними та належно обґрунтованими.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху.

З огляду на викладене касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» підлягає залишенню без руху на підставі статті 292 ГПК України із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків шляхом надання:

- касаційної скарги в новій редакції, в якій необхідно уточнити зазначені підстави касаційного оскарження судових рішень та належно обґрунтувати такі підстави з урахуванням викладеного вище;

- касаційної скарги в новій редакції, в якій зазначити дати прийняття оскаржуваних судових рішень та уточнити вимоги до суду касаційної інстанції щодо рішення суду першої інстанції та межі касаційного оскарження.

При цьому слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Разом з тим, за наслідками усунення недоліків поданої касаційної скарги скаржнику не надається право доповнити її іншими пунктами частини 2 статті 287 ГПК України.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Усунувши недоліки, касаційної скарги скаржнику необхідно подати суду докази про дату вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, для визначення дотримання заявником касаційної скарги строку на усунення недоліків касаційної скарги, встановленого частиною 2 статті 174 ГПК України, а також надати суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліків протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 926/407/24 - залишити без руху.

2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду А.А. Ємець