Рішення

від 20.02.2025 по справі 144/1612/24

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/1612/24

Провадження № 2/144/48/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2025 р. Теплицький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Германа О.С.,

за участю секретаря - Пігулі А.А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2

представника третьої особи, Служби у справах дітей Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області - Ковернега О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Теплик справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Соболівської сільської ради про встановлення факту самостійного виховання дітей, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання дітей, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відносно дітей: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказав, що з 22.10.2006 року по 20.01.2023 року проживав в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . За період шлюбу у них народилися двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 11.05.2023 року по цивільній справі № 144/298/23 було задоволено позов позивача до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про визначення місця проживання дітей та визначення порядку участі матері у вихованні дітей. Вказаним рішенням було визначено місце проживання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем його проживання в АДРЕСА_1 . Суд по вищевказаній справі встановив, що: «... спільні діти ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 та знаходяться на його повному матеріальному утриманні. Позивач самостійно займається вихованням та утриманням дітей, забезпечує їх матеріально та піклується про них, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дітей. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує їх усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про їх фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров 'ям та успіхами, виявляє інтерес до їх внутрішнього світу. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дітей разом з ним, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток.

Відповідач на теперішній час залишила дітей на позивача та мешкає окремо, за кордоном, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дітей, не цікавиться їх життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дітей. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання спільних дітей разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог».

Також позивач вказав, що на даний час продовжує належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, самостійно виховує доньок, забезпечує їх всім необхідним.

Факт ухилення відповідачки ОСОБА_3 від виконання батьківських прав та обов`язків по відношенню до доньок, відсутність її за зареєстрованим місцем проживання, підтверджується відомостями встановленими в рішенні Теплицького районного суду Вінницької області від 11.05.2023 року по справі № 144/298/23.

Відповідач ОСОБА_3 вже тривалий час питанням виховання та розвитку дітей взагалі не займається, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, вихованням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення дитини; не надає і доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання дітьми освіти.

Також відповідачка ухиляється від покладеного на неї обов`язку утримувати доньок. Угоди про добровільну сплату аліментів між нами не досягнуто. Відповідачка має стабільний дохід, отримує заробітню плату, а тому позивач просить суд визначити аліменти в розмірі 1/3 частки її заробітку (доходу) на утримання дітей.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, пояснив, до дійсно його колишня дружина ОСОБА_3 проживає окремо за кордоном, не бере участі у вихованні і утриманні їх доньок - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які проживають разом з позивачем і знаходяться повністю на його утриманні.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася. Хоча повідомлялася належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать підтвердження про розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що відповідає вимогам ст. 128 ЦПК України. Заяви про розгляд справи за її відсутності не надходило, тому суд ухвалив винести по даній справі заочне рішення, і позивач проти цього не заперечує.

Представник третьої особи, Служби у справах дітей Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області - Ковернега О.О. в судовому засіданні пояснила суду, що діти дійсно проживають з батьком, мати - ОСОБА_8 перебуває за кордоном на роботі, періодично приїжджає до дітей, батько самостійно виховує доньок. Проте Службою у справах дітей Соболівською сільською радою не встановлено підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 . Також їм вдалося заслухати думку дітей, то дочка ОСОБА_7 проти позбавлення матері батьківських прав, а дочка ОСОБА_6 підтримує батька і згодна на позбавлення матері батьківських прав. Служба у справах дітей Соболівської сільської ради вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_9 дала показання суду, що являється братом позивача, а відповідач ОСОБА_3 - це його колишня невістка. Свідок ОСОБА_9 проживає в сусідстві з позивачем і йому відомо, що діти проживають з його братом і повністю перебувають на його утриманні. Колишня дружина брата - ОСОБА_8 не допомагає дітям матеріально, довгий час знаходиться за кордоном і брату самому важко виховувати доньок.

Свідок ОСОБА_10 дала показання суду, що являється матір`ю ОСОБА_1 та підтвердила те, що діти ОСОБА_7 та ОСОБА_6 проживають з її сином. ОСОБА_11 невістка ОСОБА_8 приїзджала до дітей в 2023 році не надовго. На даний час її син самостійно виховує доньок, мати їм не допомагає, бо проживає за кордоном.

Заслухавши позивача, представника позивача, представника Служби у справах дітей Соболівської сільської ради, свідків, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне:

22.10.2006 року по 20.01.2023 року сторони проживали в зареєстрованому шлюбі. Відповідно до рішення Теплицького районного суду від 20.01.2023 р. справа № 144/1234/22 шлюб між сторонами було розірвано (а. с. 17).

За період шлюбу у них народилися двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 13) та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 15).

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 11.05.2023 року по цивільній справі № 144/298/23 було задоволено позов позивача до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про визначення місця проживання дітей та визначення порядку участі матері у вихованні дітей (а. с. 18-20).

На даний час позивач продовжує належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, самостійно виховує доньок, забезпечує їх всім необхідним, що підтверджується, зокрема, витягами з реєстру територіальної громади щодо їх зареєстрованого місця проживання разом з позивачем (а. с. 14, 16).

Відповідно до акту обстеження матеріально - побутових умов (місця проживання) сім`ї жителя с. Петрашівка Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_1 , позивач проживає по АДРЕСА_1 разом з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Умови проживання задовільні, в будинку тепло, прибрано (а. с. 21).

З довідки Соболівської ЗОШ І-ІП ступенів Соболівської сільської ради вбачається, що позивач бере активну участь у навчанні та вихованні дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є здобувачами освіти Опорного закладу «Соболівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Соболівської сільської ради». ОСОБА_1 є головою батьківської ради Петрашівської філії І-ІІ ступенів вищевказаного навчального закладу (а. с. 22).

Згідно висновку виконавчого комітету Соболівської сільської ради - недоцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно її дочок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 52).

З довідки - характеристики, виданої виконкомом Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області на гр. ОСОБА_3 , 1988 р.н., жительку с. Петрашівка Гайсинського району Вінницької області, вбачається, що гр. ОСОБА_3 - розлучена. Виховує двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постійного місця роботи не має, періодично виїздить на заробітки за кордон. Характеризується позитивно. Скарг та заяв на гр. ОСОБА_3 в Петрашівський старостат не поступало ( а. с.56).

Відповідно до психо-педагогічної характеристики на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 учениці 5 класу Петрашівської філії І-ІІ ступенів опорного закладу «Соболівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Соболівської сільської ради», вбачається, що впродовж 2022-2024 років активнішу участь у навчанні та вихованні дитини проявляє батько. Відвідує батьківські збори, співпрацює з класним керівником та адміністрацією школи (а. с. 57).

Відповідно до психо-педагогічної характеристики на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 учениці 10 класу опорного закладу «Соболівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Соболівської сільської ради», вбачається, що батько ОСОБА_1 , цікавиться навчанням, поведінкою та інтересами доньки, спілкується з класним керівником. Мати ОСОБА_3 , школу не відвідувала, з класним керівником та іншими учителями не спілкувалася (а. с. 58).

Пунктом 2 частини 1 статті 315 Цивільного процесуального України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", де зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових чи немайнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Наведеними у цій заяві обставинами підтверджують, що факт, який просить встановити заявник є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і догляді заявника потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав заявника, як батька.

Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.

Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.

Відповідно до статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно із положеннями статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Пунктом 2 частини 1 статті 315 Цивільного процесуального України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", де зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових чи немайнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Наведеними у цій заяві обставинами підтверджують, що факт, який просить встановити заявник є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і догляді заявника потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав заявника, як батька.

Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.

Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.

Відповідно до до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Аналогічні обов`язки батьків передбачені у ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства».

Згідно із ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 ст. 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

З аналізу вказаної статті, суд вважає, що зазначені підстави є вичерпними та позбавлення батьківських прав є правом, а не обов`язком суду.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України», № 31111/04 від 07 грудня 2006 року, п. 54).

Разом з тим Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими («Мамчур проти України», № 10383/09 від 16 липня 2015 року, п. 100).

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини («Хант проти України», № 31111/04 від 07 грудня 2006 року, п.п. 57-58).

У п.п. 47-49 справи «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Крім того, у даному рішенні Судом звернуто увагу, що при вирішенні прав про позбавлення батьківських прав має бути встановлено відсутність поважних причин не виконання батьками батьківських обов`язків, які б виправдовували позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц зроблено висновок щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Посилання позивача на не виховання відповідачкою дитини повною мірою не може свідчити про ухилення її від виконання своїх обов`язків та не є тією виключною підставою, яка може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

У справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивачем та його представником не доведено, що поведінка відповідачки відносно дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, ВССУ у справі № 211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позивач та його представник не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дітей, а також, що неналежне виконання ОСОБА_3 її батьківських обов`язків створює загрожу життю та здоров`ю дитини, про що суду не надано доказів.

Судом встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають з батьком, що підтверджується рішення Теплицького районного суду від 11.05.2023 про визначення місця проживання дітей (а. с. 18-20) та актом обстеження матеріально-побутових умов (а.с.21), знаходяться на його утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає.

Дані правовідносини регулюються ст. 180 СК України, яка передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, ст. 182 ч. 2 СК України, яка визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину та ст. 183 СК України, яка передбачає визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу).

Суд вважає за необхідне встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання ОСОБА_1 дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та стягнути ОСОБА_3 , на користь позивача ОСОБА_1 , кошти (аліменти) на утримання дітей.

Враховуючи викладене, при визначенні розміру аліментів на утримання дітей, суд враховує, що утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері так і батька, як і те, що основні витрати на утримання дітей на даний час несе позивач. Приймаючи до уваги, відповідач являючись матір`ю дітей, добровільно матеріальної допомоги на дітей на надає, тому, суд вважає, що позов підлягає задоволенню і розмір аліментів необхідно визначити у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 але не менше 50 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно і до їх повноліття.

Судові витрати стягнути з відповідача згідно вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства

при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 164, 171, 180 СК України, ст.ст. 180, 182, 183 СК України, ст. ст. 4, 12, 19, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 282, 284, 285, 430 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Соболівської сільської ради про встановлення факту самостійного виховання дітей, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП: НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 дітей: дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Соболівської сільської ради про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покласти на органи опіки і піклування контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків щодо дітей: дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 з 24.10.2024 на користь позивача ОСОБА_1 , кошти (аліменти) на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щомісячно в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення старшою дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 судові витрати у сумі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 на користь держави судові витрати у сумі 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок)

Роз`яснити ОСОБА_3 , що відповідно до ст. 284 ЦПК України, рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за його письмовою заявою, складеною відповідно до вимог ст. 285 ЦПК України, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя