Постанова

від 18.02.2025 по справі 690/323/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/235/25 Справа № 690/323/22 Категорія: 310030000 Головуючий по 1 інстанції Линдюк В.С. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Любченко Т.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник ОСОБА_1 - адвокат Шумило Наталія Миколаївна

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - Звенигородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Шумило Наталія Миколаївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шумило Наталії Миколаївни на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 13 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Звенигородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про оспорювання батьківства,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства, в якому просив:

виключити з актового запису про народження № 79 від 15 вересня 2005 року Ватутінського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відомості про ОСОБА_1 , як батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язавши Ватутінський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигороському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести відповідні зміни в актовий запис про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

виключити з актового запису про народження № 55 від 07 вересня 2017 року Ватутінського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відомості про ОСОБА_1 , як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов`язавши Ватутінський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигороському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести відповідні зміни в актовий запис про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказано, що сторони у справі з 13 серпня 2016 року по 01 квітня 2019 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 27 лютого 2019 року. Задовго до реєстрації шлюбу сторони були знайомі, тісно спілкувались та мали близькі стосунки. На моменту реєстрації шлюбу у відповідачки вже був син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З повного витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження сина ОСОБА_4 , батька дитини було записано зі слів матері, яким ніби є ОСОБА_5 .

Відповідач повідомила позивачу, що саме він є батьком дитини, тому він вирішив оформити у встановленому порядку батьківство. ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася донька ОСОБА_6 . В 2018 році стосунки сторін погіршилися і вони вирішили розлучитися. Вже після розлучення відповідач неодноразово повідомляла позивачу, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не є його дітьми, тому позивач вирішив оспорити батьківство в судовому порядку.

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 13 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Судові витрати залишено за позивачем.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами оспорювання батьківства відносно дочки ОСОБА_6 , яка народилася в шлюбі сторін. Щодо оспорювання батьківства відносно сина ОСОБА_4 , суд мотивував свій висновок тим, що позивачем не доведено факт перебування в стосунках з відповідачем наприкінці 2004 та на початку 2005 років та не спростовано обставину, що він, при усиновленні в 2016 році сина ОСОБА_4 був обізнаний, що не є його біологічним батьком.

Для з`ясування факту батьківства у справі призначалися молекулярно-генетичні експертизи, які не були проведені в зв`язку з неявкою відповідача та незабезпечення нею явки дітей до експертної установи для відібрання в них біологічних зразків. Суд визнав причини неявки відповідача поважними, в зв`язку з чим дійшов висновку про неможливість визнання факту, для з`ясування якого призначалися експертизи, а саме що позивач не є біологічним батьком дітей.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шумило Н.М. просить скасувати рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 13 листопада 2024 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час ухвалення рішення суд не врахував, що призначені у справі молекулярно-генетичні експертизи не були проведені з вини відповідача, яка не прибула для їх проведення в експерту установу та не забезпечила прибуття дітей для відібрання в них біологічних зразків, що свідчить про її небажання отримати точні висновки походження дітей на спростування доводів позивача про оспорювання батьківства. Висновок суду про поважність причин неприбуття відповідача з дітьми, які проживають за кордоном в зв`язку з воєнними діями в Україні ОСОБА_1 вважає помилковим, оскільки виїзд відповідачки на постійне проживання за кордон відбувся задовго до збройної агресії відносно України та не був пов`язаний із вказаною обставиною. Тому, суд мав застосувати наслідки, передбачені ч. 1 ст. 109 ЦПК України та визнати факт відсутності у позивача батьківства відносно дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_4 без відповідного висновку експертизи. Також, вважає, що матеріали справи не містять жодного та допустимого доказу про обізнаність позивача на момент усиновлення сина ОСОБА_4 про те, що він не є його біологічним батьком.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 13 серпня 2016 року перебували в шлюбі, зареєстрованому Ватутінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаські області, який розірвано рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 27 лютого 2019 року в справі № 690/38/19.

За час перебування в шлюбі в сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 15 липня 2022 року Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). ОСОБА_1 записано як її батько дитини.

Сторони є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 15 липня 2022 року Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 13 травня 2021 року № 00030712221, сформованого за заявою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_8 , про що Ватутінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 15 вересня 2005 року зроблено актовий запис № 79, матір`ю якого є ОСОБА_9 , а відомості про його батька записано за заявою матері в порядку ч. 1 ст. 135 СК України.

У подальшому, 29 вересня 2016 року реєстратором Ватутінського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на підставі заяви про визнання батьківства від 29 вересня 2016 року № 15/07-02-05.01-10 внесено зміни до вищевказаного актового запису про шляхом зміни прізвища дитини з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 та по батькові з ОСОБА_12 на ОСОБА_13 , а також відомостей про його батька з ОСОБА_5 на ОСОБА_1 . Одночасно вказано про зміну прізвища матері дитини з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 , а також про те, що державну реєстрацію народження проведено відповідно до ст. 126 СК України замість ч. 1 ст. 135 СК України (Т.1 ст. 13).

Згідно відомостей Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 24 січня 2024 року № 19-5151/18/24, 08 лютого 2024 року № 19-9332/18/24, від 16 лютого 2024 року № 19-11558/18/24 ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 в`їжджали на територію України 09 серпня 2022 року через пункт пропуску «Мостиська» та виїхали 10 серпня 2022 року через пункт пропуску «Шегині», та відомості про подальші випадки перетину ними держаного кордону України відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122, 125 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дитини.

Положеннями ч. 1 ст. 133 СК України визначено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік батьком дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно ч. 1 ст. 134 СК України орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження, крім іншого, на підставі заяв осіб, зазначених у ст. 126 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 136 СК України передбачено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.ст. відповідно до ст.ст. 122, 124, 126 і 127 СК України має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 5 ст. 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до ч. 1 ст. 123 цього Кодексу.

Судом у справі призначались молекулярно-генетичні експертизи з метою з`ясування факту батьківства позивача відносно дітей, однак вони не були проведені в зв`язку з неявкою відповідача та незабезпечення нею явки дітей до експертної установи для відібрання в них біологічних зразків.

Ч. 1 ст. 109 ЦПК України в разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Зміст ч. 1 т. 109 ЦПК України свідчить про наявність у суду дискреції щодо можливості визнання факту для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмові у його визнанні, в разі ухилення учасника справи від її проведення, якщо без цього провести експертизу неможливо, а не безумовного обов`язку щодо цього.

Згідно з п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Відповідно до ст. 6 «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на життя. Держава, крім іншого, гарантує дитині право на охорону здоров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку.

Законодавством України не передбачено право суду змусити дитину пройти тест ДНК для визнання питання про спростування батьківства позивача відносно неї.

В апеляційній скарзі однією з підстав для скасування рішення суду сторона позивача зазначила, що молекулярно-генетичні експертизи були проведені через неприбуття відповідача з дітьми в експертну установу для відібрання зразків, необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи без поважних причин. Тому, суд мав встановитифакт, для з`ясування якого експертиза була призначена і без висновку експерта через ухилення ОСОБА_2 від її проведення.

Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції було враховано факт введення в Україні воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що створює реальну загрозу життю і здоров`ю дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які на даний час разом з матір`ю проживають за межами території України, тому зроблено обґрунтований висновок про поважність причин неприбуття відповідача разом з дітьми для проведення експертизи та неможливості встановити факт відсутності батьківства у позивача відносно дітей без висновку експерта.

Вказане узгоджується зі висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 10 листопада 2022 року в справі № 444/526/18, від 27 лютого 2024 року в справі № 489/8474/21, від 06 листопада 2024 року в справі № 334/6732/21.

Крім того, згідно висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні в справі «Багнєвський проти Польщі» не має нічого свавільного чи непропорційного у рішенні національного суду, який віддає більшу увагу інтересам дитини, ніж можливої зацікавленості заявника у отриманні перевірки біологічних даних.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують оспорення ним батьківства відносно дочки ОСОБА_6 , яка народилася під час перебування сторін у справі в шлюбі та батьківство позивача відносно неї записано у відповідності до вимог ч. 1 ст. 133 СК України. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позивача про наявність в нього сумнівів відносно батьківства ОСОБА_6 ґрунтуються лише на припущеннях та інформації, отриманої від знайомих, що не може бути підставою для визнання судом доведення такої обставини.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині оспорення батьківства відносно сина ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що позивачем не доведено належними та достовірними доказами факт перебування сторін у відносинах наприкінці 2004 року та на початку 2005 року. Крім того, на момент укладення шлюбу у відповідача у справі вже була дитина (син ОСОБА_4 ).

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що у відповідності до ч. 5 ст. 136 СК України позивач не має права оспорювати батьківство, оскільки, на час визнання батьківства відносно сина ОСОБА_4 позивач мав можливість провести тест ДНК задля наявності кровної спорідненості з ним, так як на день народження останнього мав вік лише 15 років, був обізнаний з тим, що він не є його батьком під час подачі заяви про усиновлення в 2016 році, а батьком дитини в порядку ч. 1 ст. 135 СК України за заявою матерібув записаний ОСОБА_5 .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять жодного та допустимого доказу про обізнаність позивача на момент усиновлення сина ОСОБА_4 , що він не є його біологічним батьком. Такі доводи суперечать встановленим обставинам справи та ґрунтуються лише на припущеннях скаржника, які не підтверджені будь-якими доказами.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок районного суду про те, що позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини.

Оскільки таких доказів ОСОБА_1 до суду не надано, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять доказів та посилань, що оскаржуване рішення є незаконним та судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шумило Наталії Миколаївни залишити без задоволення, рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 13 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року.

Судді