Постанова

від 19.02.2025 по справі 620/7435/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/7435/22 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма'' "Керамік-Прилуки" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма'' "Керамік-Прилуки" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

21.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Керамік-Прилуки» (далі - позивач, апелянт) звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №2866/25010700 форми «Р» від 01.08.2022 з податку на прибуток підприємств.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що спірне рішення є протиправним, оскільки відповідач не довів порушення товариством податкової дисципліни.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Керамік-Прилуки» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Керамік-Прилуки» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.

Разом з тим, позивач просить здійснювати розгляд апеляційної скарги за його участю.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та від 30 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

06 грудня 2024 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого відповідач просить здійснювати розгляд апеляційної скарги за його участю.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) значення справи для сторін;

2) обраний позивачем спосіб захисту;

3) категорію та складність справи;

4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;

5) кількість сторін та інших учасників справи;

6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданих клопотань, останні не містять доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За приписами частин 5 та 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши клопотання сторін, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначених клопотань необхідно відмовити.

Відповідно до фактичних обставин справи, ТОВ «ВТФ «Керамік-Прилуки» зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

Відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірка ТОВ «ВТФ «Керамік-Прилуки» щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2016 по 31.12.2018 та податку на прибуток за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт від 08.04.2019 №243/14/30254530.

Згідно висновку, викладеного в акті, під час перевірки було встановлено порушення:

- підпункту 134.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 944504 грн., в тому числі за 2016 рік у сумі 208984 грн., за 2018 рік у сумі 735520 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 707927 грн., у тому числі за серпень 2016 року на суму 48226 грн., вересень 2016 року на суму 68328 грн., листопад 2016 року на суму 19967 грн., грудень 2016 року на суму 261615 грн., червень 2017 року на суму 70157 грн., липень 2017 року на суму 56779 грн., серпень 2017 року на суму 71241 грн., вересень 2017 року на суму 73179 грн., жовтень 2017 року на суму 1841 грн., листопад 2017 року на суму 2645 грн., грудень 2017 року на суму 2106 грн., січень 2018 року на суму 2838 грн., лютий 2018 року на суму 2500 грн., березень 2018 року на суму 2167 грн., квітень 2018 року на суму 517 грн., серпень 2018 року на суму 8440 грн., вересень 2018 року на суму 11744 грн., жовтень 2018 року на суму 2617 грн., листопад 2018 року на суму 134 грн., грудень 2018 року на суму 886 грн.;

- пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України - не реєстрація податкових накладних.

В акті перевірки вказано висновок: у перевіряємий період позивачем здійснено документальне оформлення придбання природного газу у ТОВ «Енерджі Трейд Груп», яке не мало юридичного змісту та наслідків реального проведення господарських операцій, фіктивності господарської операції з ТОВ «Спецстрой», завищенню собівартості реалізованої продукції, використання товарно-матеріальних цінностей (аргіліту) поза межами господарської діяльності та не проведення реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних при здійсненні операцій, що не є господарською діяльністю платника.

На підставі висновків вказаного акту ГУДПС у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0001351400, №0001361400 та №00001371400, оскаржені в судовому порядку.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 по справі №620/38/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУДПС у Чернігівській області від 07.05.2019 №0001351400 в частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 356102,50 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - 284882,00 грн., за штрафними санкціями - 71220,50 грн; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУДПС у Чернігівській області від 07.05.2019 №0001361400 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 809908,75 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - 647927,00 грн., за штрафними санкціями - 161981,75 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУДПС у Чернігівській області від 07.05.2019 №00001371400. В решті позову відмовлено.

Надалі, на підставі висновків акту перевірки від 08.04.2019 №243/14/30254530 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №620/38/20 ГУДПС у Чернігівській області винесло ТОВ «ВТФ «Керамік-Прилуки» податкове повідомлення-рішення від 01.08.2022 №2866/25010700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 824 527,50 грн (659622,00 грн за основним платежем та 164 905,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Товариство оскаржило його в адміністративному порядку, однак 27.09.2022 ДПС України прийняло рішення про залишення скарги без розгляду.

У зв`язку з наведеним, ТОВ «ВТФ «Керамік-Прилуки» звернулося до суду з відповідним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що договір поставки товару № 18 від 01.01.2017 був укладений з порушенням законодавства, а тому не може вважатися первинним документом для цілей ведення податкового обліку. Підписання ОСОБА_1 договору поставки товару № 18 від 01.01.2017 за обидві сторони такого договору позбавляє такий документ статусу первинного документу, що підтверджує господарську операцію.

Суд звернув увагу, що матеріали справи, у тому числі висновок експерта, не містять доказів щодо помилковості висновку ГУДПС у Чернігівській області щодо виявлення різниці в собівартості реалізованої продукції, зазначеної в Звіті про фінансові результати за 2018 рік та за даними перевірки, з огляду на те, що експертом не досліджувались такі кількісні (часткові) показники виявленої різниці. За таких обставин, суд зазначив, що висновок відповідача щодо завищення позивачем рядка 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» на суму 4 439 700 грн є правомірним, оскільки позивачем не надано належних письмових доказів та пояснень щодо встановленої розбіжності.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз вказаних норм свідчить, що показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, суб`єкт господарювання повинен мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки ТОВ «ВТФ «Керамік-Прилуки» податковим органом встановлено завищення задекларованих суб`єктом господарювання показників у рядку 2130 Звіту про фінансовий результат «Адміністративні витрати» за 2017 рік на суму 300,0 тис. грн на підставі акту наданих послуг від 01.08.2017 №5, складеного ТОВ «Спецстрой».

При досліджені даної операції судом з`ясовано, що між ТОВ «Спецстрой» (постачальник) в особі директора ОСОБА_1 та ТОВ «ВТФ «Керамік-Прилуки» (покупець) в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір поставки товару № 18 від 01.01.2017, згідно якого продавець зобов`язується надати послуги покупцю консультації стосовно автоматизації бухгалтерського обліку, впровадження комплексної системи автоматизації фінансової діяльності підприємства, найменування яких вказується у Специфікації, яка являється додатком до договору, а покупець зобов`язується прийняти послуги і оплатити його вартість.

Суд дійшов висновку, що підписання ОСОБА_1 договору поставки товару № 18 від 01.01.2017 за обидві сторони такого договору позбавляє такий документ статусу первинного документу, що підтверджує господарську операцію.

Колегією суддів враховано, що за змістом апеляційної скарги спростування вищенаведених обставин позивачем не наведено.

У постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об`єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.

Так, у пункті 63 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів звертає увагу, що фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинно розглядатися як самостійний предмет дослідження, для чого слід детально досліджувати саму суть господарських операцій, встановити зміст договірних умов, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання товару. В залежності від указаного, а також від змісту зауважень податкового органу, які відповідно до акта перевірки слугували підставою для висновку про порушення платником податків вимог податкового законодавства, слід визначитись із відповідним комплектом документів та інших доказів, які можуть підтвердити/спростувати обґрунтованість сформованих платником податків сум податкової вигоди у такому випадку.

Згідно частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Враховуючи окреслені податковим органом в акті перевірки підстави для висновку про безтоварний (фіктивний) характер спірної операції між ТОВ «Спецстрой» (постачальник) в особі директора ОСОБА_1 та ТОВ «ВТФ «Керамік-Прилуки» (покупець) в особі директора ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Поряд з цим, контролюючим органом встановлено, що ТОВ «ВТФ «Керамік-Прилуки» у Звіті про фінансові результати за 2018 рік в рядку 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» показана сума 15 869 000 грн, при цьому за даними перевірки сума становить - 11 429 300 грн (різниця - 4 439 700 грн).

На підставі таких обставин, контролюючий орган прийшов до висновку, що позивачем порушено пункт 11 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено рядок 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» на суму 4 439 700 грн.

Так, обставини завищення позивачем рядка 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» на суму 4 439 700 грн є преюдиційними, оскільки підтвердженні постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 620/38/20 від 28 червня 2022 року.

З аналогічних підстав визнаються преюдиційними обставини ненадання позивачем відповіді на запит податкового органу від 01.04.2019 щодо підтвердження правомірності визначення собівартості реалізованої продукції та надання письмових пояснень.

З урахуванням наведеного, твердження позивача про неотримання відповідного запиту від 01.04.2019, колегією суддів відхиляються.

Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що позиція позивача відносно безпідставності висновку податкової в акті перевірки від 08.04.2019 №243/14/30254530 про різницю цифр зазначених в рядку 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» у Звіті про фінансові результати за 2018 рік та даними податкового та бухгалтерського обліку товариства в сумі 4 439 700 грн мотивована лише тим, що деякі помилки в документах чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Втім, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано обґрунтованих пояснень, з посиланням на належні та допустимі докази, що спростовують обставини завищення позивачем рядка 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» на суму 4 439 700 грн.

У постанові від 14.02.2020 (адміністративне провадження № К/9901/26975/18) Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов`язання.

Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині того, що в межах спірних правовідносин лише на відповідача покладено обов`язок доказуванням правомірності своїх рішень.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно приписів статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В контексті доводів апелянта про те, що суд першої інстанції обмежив його право доводити свої підстави позову в судовому засіданні не закривши підготовче судове засідання та не призначивши судовий розгляд за участю сторін, колегія суддів враховує наступне.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2022 року вирішено здійснювати подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

21 грудня 2023 року на підставі розпорядження керівника апарату суду №339, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку з припиненням повноважень судді Зайця О.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Бородавкіній С.В.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року прийнято справу до провадження судді Бородавкіної С.В.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

За приписами статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта про обов`язок судді, у провадження якого передано справу після повторного автоматизованого розподілу, закривати підготовче судове засідання є безпідставними, позаяк з моменту прийняття справи до провадження її розгляд починається спочатку.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

У п. 96 рішення у справі «Вагнер та J.M.W.L. проти Люксембургу» (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg, №76240/01) та у п. 72 рішення у справі «Фабрі проти Франції» (Fabris v. France, №16754/08) ЄСПЛ підкреслив, що навіть якщо суди не зобов`язані викладати мотиви відмови стосовно кожного доводу сторін, вони не звільнені від обов`язку розглядати їх належним чином і надавати оцінку основним наданим доводам. Крім того, якщо ці доводи стосуються прав і свобод, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї, національні суди повинні розглядати їх в обов`язковому порядку і з особливою ретельністю, тому що йдеться про засади принципу субсидіарності.

ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36).

На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма'' "Керамік-Прилуки" - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

А.Б. Парінов