Постанова

від 20.02.2025 по справі 600/386/24-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/386/24-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

20 лютого 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області (далі відповідач або УДМС) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду суду від 06.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Цієї ж ухвалою залучено до участі у справі, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області (далі третя особа або УСБУ).

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.11.2024 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 02.05.2023 року "Про скасування рішення від 18 вересня 2014 року про набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням";

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області видалити з Інформаційної підсистеми "Недійсні документи" Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України інформацію щодо недійсності паспортів: паспорта громадянина України ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , що був виданий 06.10.2017 року органом 7323; паспорта громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , орган, що видав 7301, дата видачі 10.01.2018 року.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідачі подали апеляційні скарги, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Тисовець, Сторожинецького району, Чернівецької області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданого 24.10.2014 року Виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 25.01.2024 року №00043288328, свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 (а.с.19-22).

Згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_6 від 18.05.2010 року, 15.05.1999 року на момент укладання шлюбу(а.с.22), та відповідно до паспорту громадянина російської федерації (а.с.82), позивачка була громадянкою російської федерації.

17.07.2017 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням до начальника УДМС у Чернівецькій області (а.с.73-74), до якої окрім іншого було додано зобов`язання припинити іноземне громадянство (а.с.77).

02.10.2017 року ОСОБА_1 подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, в якій взяла на себе зобов`язання повернути паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користуватись правами громадянина російської федерації і не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством (а.с.89-90).

02.10.2017 року ОСОБА_1 видано довідку про реєстрацію громадянином України №169 від 02.10.2017 року для оформлення паспорта громадянина України (а.с.91).

06.10.2017 року ОСОБА_1 Сторожинецьким РС УДМС України в Чернівецькій області видано паспорт громадянина України НОМЕР_1 (а.с.14).

10.01.2018 року ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 10.01.2018, орган видачі 7301 (а.с.23,26).

14.03.2023 року за вх.№1318/1/7301-23 від 14.03.2023 року до УДМС від УСБУ надійшов лист «Щодо позбавлення громадянства України» з додатком (витяг з ЦПП «Аркан» ДПС України станом на 01.03.2023 року) від 08.03.2023 року, №75/2/3-239, згідно змісту якого ОСОБА_1 зобов`язання припинити громадянство російської федерації не виконала і паспорт іноземної держави не повернула. При цьому, остання регулярно використовувала вказаний паспорт громадянки російської федерації для перетину державного кордону України (а.с.92).

02.05.2023 року завідувачем сектору з питань громадянства відділу з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції УДМС у Чернівецькій області Нігда В.А. підготовлено подання №4/2023 про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 у зв`язку із невиконанням поданого зобов`язання, за наслідками розгляду якого прийнято рішення, згідно якого «Рішення керівництва УДМС України в Чернівецькій області від 18 вересня 2017 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 скасувати у зв`язку з тим, що вона в установленому порядку не виконала взяті на себе зобов`язання про відмову від іноземного громадянства, паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави не повернула, та продовжувала користуватись правами громадянина російської федерації» (а.с.27-28).

15.12.2023 року посадовою особою органу охорони державного кордону вилучено у ОСОБА_1 вилучено паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_2 від 10.01.2018, орган видачі 7301, що підтверджується актом вилучення паспортного документу №5/496-20 від 15 грудня 2023 року (а.с.23).

Також, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі паспорта громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_2 перетинала державний кордон 15.12.2023 року; на підставі паспорта громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_7 перетинала кордон в проміжок часу з 23.11.2017 року по 06.09.2021 року 10 разів.

Крім цього, дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідно до довідки виконкому Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17).

Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що на момент набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням на підставі статті 8 Закону №2235-ІІІ, редакція статті 21 Закону №2235-ІІІ не містила такої підстави для скасування набутого громадянства України, як «невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства», а тому застосування до позивача положень статті 21 Закону №2235-ІІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX, суперечать правилам правозастосування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України "Про громадянство України" № 2235-III від 18.01.2001 (далі - Закон №2235-ІІІ в редакції чинній на момент виникнення досліджуваних правовідносин) та Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок 215).

Відповідно до статті 1 Закону №2235-ІІІ громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках, а громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 2235-III).

Згідно пункту 2 частини 1 статті 6 Закону №2235-ІІІ, громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.

Порядок набуття громадянства України за територіальним походженням встановлений статтею 8 Закону №2235-ІІІ.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України, або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав.

Згідно матеріалів справи, 17.07.2017 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням до начальника УДМС у Чернівецькій області (а.с.73-74), та 02.10.2017 року їй видано довідку про реєстрацію громадянином України №169 від 02.10.2017 року для оформлення паспорта громадянина України (а.с.91).

Згідно частини 5 статті 8 Закону №2235-ІІІ іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

На виконання наведених положень Закону №2235-ІІІ позивач 17.07.2017 року подала до УДМС зобов`язання припинити іноземне громадянство (а.с.77), а 02.10.2017 року подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, в якій взяла на себе зобов`язання повернути паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користуватись правами громадянина російської федерації і не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством (а.с.89-90).

Статтею 21 Закону №2235-ІІІ урегульовані питання скасування рішень про оформлення набуття громадянства України.

Зокрема, рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Аналізуючи положення статті 21 Закону №2235-ІІІ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення про оформлення набуття громадянства України особою, яка набула громадянство України відповідно до статей 8 цього Закону ( ОСОБА_1 набула громадянство України за територіальним походженням на підставі статті 8 Закону №2235-ІІІ), скасовується у разі набуття такого громадянства:

- шляхом обману;

- внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей;

- внаслідок подання фальшивих документів;

- приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX (набрав чинності 19.12.2021 року), якою статтю 21 Закону №2235-ІІІ викладено в новій редакції, а саме:

«Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.

Не може бути скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України стосовно особи, яка на момент прийняття такого рішення була неповнолітньою, недієздатною, крім випадків подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України».

Аналізуючи положення статті 21 Закону №2235-ІІІ в новій редакції, слід прийти до висновку, шо рішення про оформлення набуття громадянства України особою, яка набула громадянство України відповідно до статей 8 цього Закону (що має місце у випадку з ОСОБА_1 ), скасовується у разі набуття такого громадянства:

- внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей;

- внаслідок подання фальшивих документів;

- приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України;

- невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.

При цьому суд звертає увагу, що фраза у тому числі, яка наведена в частині 1 статті 21 Закону №2235-ІІІ використовується українською мовою для зазначення окремих елементів або частин, які мають бути включені до загального переліку. Вона має широке використання в різних сферах життя і допомагає уточнити перелік чи описуючі дані.

Отже, наведений перелік підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX змінився на рахунок додання до нього такої підстави, як «невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства» та відняття такої підстави, як «набуття громадянства шляхом обману».

Так, апелянти обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного рішення, зазначають, що перевірка за базами даних показала, що ОСОБА_1 неодноразово використовувала паспорт громадянки російської федерації для перетину кордону України в період з 2018 по 2021 рік, не виконавши свого зобов`язання щодо його припинення, що є підставою для скасування рішення про набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України".

Однак, колегія суддів звертає при цьому увагу, що на момент набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням на підставі статті 8 Закону №2235-ІІІ, редакція статті 21 Закону №2235-ІІІ не містила такої підстави для скасування набутого громадянства України, як «невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства».

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 21 Закону №2235-ІІІ носить каральний характер, оскільки позбавляє особу набутого статусу (громадянин України), а отже її нова редакція, не може мати зворотної дії в часі та відповідно підлягати застосування до правовідносин, які склалися до 19.12.2021 року.

ОСОБА_1 набула громадянство України 02.10.2017 року, тобто під час дії первинної редакції статті 21 Закону №2235-ІІІ, яке не передбачала скасування набутого громадянства з підстав невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.

За таких обставин застосування до неї положень статті 21 Закону №2235-ІІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX, суперечать правилам правозастосування.

Водночас суд звертає увагу на те, що відповідно до витягу з ЦПП «Аркан» ДПС України станом на 01.03.2023 року), який доданий до листа УСБУ від 08.03.2023 року, №75/2/3-239, ОСОБА_1 перетинала державний кордон на підставі паспорту російської федерації для виїзду закордон № НОМЕР_8 вісім разів, при цьому останній раз був 06.09.2021 року, тобто до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX.

Отже, аналізуючи наведене, враховуючи редакцію статті 21 Закону №2235-ІІІ діючої на момент набуття громадянства України ОСОБА_1 та, дату її останнього перетину, державного кордону на підставі паспорту російської федерації для виїзду закордон № НОМЕР_8 (06.09.2021 року), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що УДМС не могло застосовувати до позивача положення статті 21 Закону №2235-ІІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX, оскільки це суперечить положенням статті 58 Конституції України.

При цьому, суд не заперечує факту того, що позивач використовувала до 06.09.2021 року паспорт російської федерації для виїзду закордон № НОМЕР_8 , що окрім витягу з ЦПП «Аркан» ДПС України станом на 01.03.2023 року), який доданий до листа УСБУ від 08.03.2023 року, №75/2/3-239, підтверджується листом Державної прикордонної служби України від 01.05.2024 року, №19-29638/18/24-Вих, згідно якого ОСОБА_1 на підставі паспорта громадянина російської федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_7 перетинала кордон в проміжок часу з 23.11.2017 року по 06.09.2021 року 10 разів.

Однак, наведене, на момент здійснення таких перетинів державного кордону, не було підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.

У Законі №2235-ІІІ існувала правова невизначеність пов`язана з відповідальністю за невиконання особою декларації про відмову від іноземного громадянства, яка була усунена Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX.

З моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX позивач вимоги декларації про відмову від іноземного громадянства, не порушувала.

Зворотного відповідач суду не довів.

Також, суд звертає увагу на те, що з моменту останнього перетину державного кордону ОСОБА_1 (06.09.2021 року) до моменту прийняття оскаржуваного рішення (02.05.2023 року), минуло 1 рік та 8 місяців, протягом яких ОСОБА_1 не вчиняла будь-яких дій, які суперечать декларації про відмову від іноземного громадянства.

При цьому у позові позивачка звертає увагу на те, що нею знищений паспорт громадянки російської федерації, шляхом спалення.

Також, суд звертає увагу на те, що позивачка по справі є етнічною українкою, яка перебуває на території України в період активної фази війни з російською федерацією і за її твердженням вона має патріотичну проукраїнську позицію, що виражається в сприянні діяльності Збройним Силам України, а також вона демонструє відверте неприйняття агресії з боку російської федерації.

Наведене не досліджувалось відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, що ставить під загрозу дотримання принципу non-refoulement, який забороняє вислання осіб у країни, де їм потенційно загрожує смертна кара чи будь-яке інше нелюдське або таке, що принижує людську гідність, поводження чи катування.

Принагідно суд нагадує положення пункту 9 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

У цій справі право позивача на участь у процесі прийняття оскаржуваного рішення з боку відповідача було проігноровано, що є не раціональним та суперечить положенням наведеним норм Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування своєї позиції позивач використовує інструменти Європейського суду з прав людини, які застосовуються при надані оцінці на предмет правомірності втручання в права гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема «трискладовий тест».

Дійсно, правомірність обмеження прав (законних очікувань) фізичних осіб з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Суд сформував уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнане правомірним за дотримання таких умов, як законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві.

При цьому суд зазначає, що у цій справі позивач обрав позицію, згідно якої держава Україна непропорційно втрутилася в права на приватне життя, що гарантовано статтею 8 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи сталу практику Європейського суду за прав людини, суд зазначає, що втручання в конвенційне право не тільки повинно мати підстави в національному законодавстві, але й стосується якості цього законодавства, вимагаючи, щоб воно було сумісним з принципом верховенства права. Таким чином, ця фраза означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто достатньо чітким у своїх термінах, щоб дати особам адекватне уявлення про обставини, за яких і на яких умовах органи влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права, передбачені Конвенцією. Крім цього, закон повинен забезпечувати певний рівень правового захисту від свавільного втручання з боку органів влади. У питаннях, що зачіпають основоположні права, суперечило б принципу верховенства права, якби правовий розсуд, наданий суб`єкту публічної адміністрації, виражався у вигляді необмеженої влади. Отже, закон повинен з достатньою чіткістю визначати обсяг будь-якого такого розсуду, наданого компетентним органам, і спосіб його здійснення, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.

Дослідженням правовідносин у цій справ, суд вважає, що втручання в конвенційні права позивача відбулось не відповідно до закону, оскільки УДМС не могло застосовувати до неї положення статті 21 Закону №2235-ІІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX, в силу положень статті 58 Конституції України.

Отже, у даному разі мова може йти про неправомірне втручання конвенційні права позивача.

При цьому суд звертає увагу, що юридична визначеність, як складова верховенства права, вимагає щоб закон був якісним та забезпечував легітимні очікування суб`єкта приватного права.

Відсутність ясності закону (наявність правовим лакун (прогалин)) в частині відповідальності за невиконання особою декларації про відмову від іноземного громадянства, яка була усунена Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX, не може лягати тягарем на позивача, оскільки такий тягар має нести держава Україна.

Колегія суддів зазначає, що на час перетину державного кордону позивачкою та декларування нею зобов`язання щодо повернення паспорта громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користуватись правами громадянина російської федерації і не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством, не було підставою відповідно до статті 21 Закону №2235-ІІІ для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.

Така норма з`явилася в законодавстві України у зв`язку із набранням чинності 19.12.2021 року Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX і вона немає ретроспективної чи ретроактивної дії, а отже не могла бути застосована до цих правовідносин.

Суд, вважає, що УСБУ при інформуванні УДМС щодо ОСОБА_1 діяло правильно, а останнє мало вжити заходів в межах чинного законодавства, в тому числі шляхом проведення профілактичної роботи. Однак з підстав наведених вище, відповідач не мав скасовувати рішення про оформлення набуття громадянства України.

При цьому суд звертає увагу, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 року, №1941-IX ні УСБУ, ні УДМС не задокументували будь-яких дій ОСОБА_1 , які свідчать про невиконання нею декларації про відмову від іноземного громадянства.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скаргм Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.