Ухвала

від 21.02.2025 по справі 369/5743/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5743/23

Провадження № 2/369/607/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2025 м. Київ

Суддя Києво-Святошинськогорайонного судуКиївської областіЯнченко А.В.,розглянувши заявупозивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 прозабезпечення позовуу цивільнійсправі 369/5743/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженніКиєво-Святошинськогорайонного суду Київської області перебуває цивільнасправа № 369/5743/23 запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з заявою про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що необхідність у забезпеченні зустрічного позову зумовлене тим, що в умовах воєнного стану ОСОБА_2 може вільно, без згоди батька, вивезти малолітнього сина ОСОБА_3 за кордон. 3 урахуванням того, що в цей період права батька на виїзд за кордон обмежені, така зміна місця проживання дитини вкрай ускладнить та навіть унеможливить в подальшому виконання судового рішення у справі про визначення місця проживання дитини. Звернення до суду із заявою про забезпечення позову, на думку заявника, є єдиною можливістю ОСОБА_1 захистити найкращі інтереси дитини та запобігти різкій зміні місця проживання дитини, яка завдасть йому психологічної шкоди, та унеможливить виконання рішення в майбутньому, якщо таке буде ухвалене на користь батька, оскільки в нинішніх умовах ОСОБА_2 має вільну можливість вивезти дитину з України.

Заявник зазначив, що, за період з січня 2023 року по грудень 2023 року, відповідач цілеспрямовано перешкоджала батьку спілкуватися з дитиною та переховувала її, тому втрачався емоційний та психологічний зв`язок батька і сина, у батька не було можливості дізнатись в якому стані здоров`я знаходиться син, приймати участь у вихованні дитини та забезпечувати її повноцінний розвиток. Вважає, що матір`ю порушувались права батька та дитини, які передбаченні законодавством України щодо виховання та спілкування. Батько робив все можливе щоб зустрітися з сином, але ці дії виявились без результативними. Тому, у найкращих інтересах дитини, виникла потреба у забезпеченні позову.

Заявник просив вжити заходи забезпечення позову наступним чином:

- заборонити ОСОБА_2 (реєстраційний номер платника податків - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) вчиняти дії, як особисто так й із залученням третіх осіб, спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичним місцем проживання наразі якого є разом з його батьком ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 ) за адресою АДРЕСА_2 до ухвалення рішення у справі 369/5743/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини;

- заборонити будь яким фізичним особам, у тому ОСОБА_2 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до набрання законної сили рішення суду у цивільній справі № 369/5743/23 перешкоджати ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) виконувати батьківські права, у тому числі у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За правилами ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали цивільної справи та заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Перелік видів забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК; а також встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник з сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).

Частиною десятою статті 150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком, а в заяві про забезпечення позову просить суд забезпечити позов шляхом заборони матері дитини чи іншим особам змінювати місце проживання дитини, оскільки у заявника наявні підстави вважати, що матір дитини вивезе дитину за кордон, та шляхом заборони перешкоджати ОСОБА_1 виконувати батьківські права, у тому числі у спілкуванні з малолітнім сином.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченомустаттями 149-150 ЦПК Українизастосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц.

Тим паче, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абзац тринадцятий пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022).

Таким чином законодавчо визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу вимагає в супереч закону заборонити дитині в супроводі матері, яка, до речі, не позбавлена батьківських прав відносно дитини, змінювати місце проживання дитини, та виїзд за кордон України на безпечну територію без згоди батька, навіть, якщо на то буде реальна загроза життю дитини.

Крім того, відповідно достатті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»,постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3,4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п.4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що обраний спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачу за зустрічним позовом змінювати місце проживання дитини, оскільки у заявника наявні підстави вважати, що матір дитини у нинішніх умовах вивезе дитину за кордон, не відповідає вимогамст. 150 ЦПК України, відтак у задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом про забезпечення позову суд відмовляє.

Суд зазначає, що один із батьків, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, другий з батьків не має права перешкоджати спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Разом з тим, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 року заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі № 369/5743/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини задоволено, та постановлено до прийняття Києво-Святошинським районним судом Київської області судового рішення у даній справі, встановлено обов`язок ОСОБА_1 виконувати графік спілкування та виховання малолітнього ОСОБА_3 , що затверджений рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради від 19.01.2023 №9/51, а саме - 1 і 3 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 20-00 години середи, з 17-00 години п`ятниці до 20-00 години неділі; 2 і 4 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 19-00 години п`ятниці, дотримуючись днів тижня та годин доби для повернення малолітнього сина матері.

На підставі вищенаведеного, ураховуючи забезпечення позову, яке було вжито ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 року, яке є достатнім та співмірним заходом забезпечення позову на думку суду, суд дійшов висновку про відсутність наявності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони матері дитини чи іншим особам змінювати місце проживання дитини, оскільки у заявника наявні підстави вважати, що матір дитини вивезе дитину за кордон, та шляхом заборони перешкоджати ОСОБА_1 виконувати батьківські права, у тому числі у спілкуванні з малолітнім сином, оскільки заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами, та не мати наслідків фактичного задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 157, 258, 261, 353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заявипозивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 прозабезпечення позовуу цивільнійсправі 369/5743/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвалу складено та підписано: 21.02.2025 року.

Суддя А.В. Янченко