Рішення

від 14.02.2025 по справі 932/6353/22

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/6353/22

Провадження № 2/932/2134/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2025 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кондрашова І.А.,

за участі секретаря судового засідання Підопригори Р.А.,

представника третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - адвоката Коростельова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу (державний реєстратор) Міссіяж Олена Анатоліївна, державний реєстратор Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області Дубовик Андрій Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ», про витребування майна з чужого володіння та позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ», як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу (державний реєстратор) Міссіяж Олена Анатоліївна, державний реєстратор Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області Дубовик Андрій Олександрович про визнання договорів недійсними, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у 2022 році звернулись до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (державний реєстратор) Массіяж Олена Анатоліївна, державний реєстратор Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області Дубовик Андрій Олександрович про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування поданого позову позивачами було вказано про те, що 01.11.2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, який був засвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О.А., відповідно до якого ОСОБА_4 (продавець) відчужив ОСОБА_3 (покупець) житловий будинок та земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:02:348:0005 за адресою, АДРЕСА_1 . Вищевказаний договір укладено з метою приховування попереднього шахрайського заволодіння цим майном Позивачів, вибуло із володіння власників без їх волі, всупереч дії ухвали суду про його арешт, скасування правової підстави для реєстрації права власності за продавцем, у зв`язку з чим, є законні підстави для витребування цього нерухомого майна на користь Позивачів у ОСОБА_3 .

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просять суд:

1. Витребувати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 31.05.2006, видавник: Шосткинський МРВ УМВС України в Сумській області, країна громадянства: Україна) - житловий будинок (домоволодіння) з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 702813212101.

2. Витребувати на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) з чужого незаконного володіння (РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 31.05.2006, видавник: Шосткинський МРВ УМВС України в Сумській області, країна громадянства: Україна) - земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:02:348:0005 площею (га): 0.0896, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 702798712101, за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Скасувати рішення приватного нотаріуса Міссіяж Олени Анатоліївни, Дніпровського міського нотаріального округу, Дніпропетровської області, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49478833 від 01.11.2019 року, про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 702813212101, та реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:02:348:0005 площею (га): 0.0896, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 702798712101, за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 31.05.2006, видавник: Шосткинський МРВ УМВС України в Сумській області, країна громадянства: Україна).

4. Поновити право власності шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на житловий будинок (домоволодіння) з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 702813212101, на підставі договору дарування № 397277 від 24.12.2011, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Василенком В.М.

5. Поновити право власності шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на земельну ділянку земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:02:348:0005 площею (га): 0.0896, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 702798712101, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 28.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М.

Ухвалою від 08.07.2024 року було прийнято цивільну справу за даним позовом до свого провадження, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання.

Ухвалою від 08.07.2024 року було прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» (правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Дніпро») до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (державний реєстратор) Массіяж Олена Анатоліївна, державний реєстратор Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області Дубовик Андрій Олександрович про визнання договорів недійсними, вирішено прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору об`єднати в одне провадження з первісним позовом, з присвоєнням об`єднаній справі № 932/6353/22.

В обґрунтування свого позову третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, зазначає, що 25.11.2011 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу по справі № 6-5656/2011 за заявою ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, яким вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» борг за кредитним договором № 014/2636/2/08026 від 18.12.2007 року у розмірі 1 073 457,10 доларів США та третейського збору у розмірі 25 000,00 грн., виданий виконавчий лист. На підставі договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором, поточним кредитором ОСОБА_2 є ТОВ «БІГКОМЕРЦ».

Як зазначає ТОВ «БІГКОМЕРЦ» нерухоме майно, яке є предметом розгляду первісного позову, належить боржнику за кредитним договором - ОСОБА_2 , протиправно вибуло з його володіння, що порушує право кредитора за кредитним договором задовільнити свої вимоги за рахунок вказаного майна боржника.

Таким чином, ТОВ «БІГКОМЕРЦ» у своєму позові просить суд:

1. Визнати недійсним договір дарування від 24.12.2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенком В.М. та зареєстровано в реєстрі за №5237.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01.11.2019р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О.А., та зареєстрованого в реєстрі за №615.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ТОВ «БІГКОМЕРЦ» у судовому засіданні позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити. Проти задоволення позовних вимог позивачів за первісним позовом не заперечував, оскільки вони також частково направлені на поновлення права власності на майно боржника за кредитним договором.

Позивачі за первісним позовом та відповідачі за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце повідомлялися своєчасно та належним чином, причин неявки суду не повідомляли. Судом направлені копії позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, з доданими до неї документами із ухвалами про прийняття цивільних справ до свого провадження та об`єднання в одне провадження, та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Відповідачі за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, у встановлений судом строк відзив зі всіма доказами, що підтверджують заперечення проти позову, відповідно до положень ст. 178 ЦПК України, не надали, зустрічний позов не пред`явили.

Відповідачі за первісним позовом та відповідачі за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце повідомлялися своєчасно та належним чином, причин неявки суду не повідомляли. Судом направлені копії позовних заяв з доданими до них документами із ухвалами про прийняття цивільних справ до свого провадження та об`єднання в одне провадження, та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. Відповідачі у встановлений судом строк відзив зі всіма доказами, що підтверджують заперечення проти позову, відповідно до положень ст. 178 ЦПК України, не надали, зустрічний позов не пред`явили.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (державний реєстратор) Массіяж Олена Анатоліївна та державний реєстратор Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області Дубовик Андрій Олександрович в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце повідомлялися своєчасно та належним чином, причин неявки суду не повідомляли.

Вислухавши думку представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, а позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ЗАТ КБ «Кредит-Дніпро» та ОСОБА_2 , посвідченого 28.08.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3489, ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,0896 га кадастровий номер 1210100000:02:348:0005, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого 24.12.2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенком В.М., зареєстрованого в реєстрі за №5237, ОСОБА_1 набула у власність домоволодіння загальною площею 816,7 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ) на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:02:348:0005.

Право власності на вказане майно було зареєстроване за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.05.2015 року у справі № 200/6192/15-ц за позовом ОСОБА_4 да ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було визнано у справі мирову угоду, відповідно до якої:

1. ОСОБА_1 зобов`язується:

1.1.Визнати за ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_2 №168,загальною площею 152, 2 кв.м., житловою площею 132,8 кв.м., №169, загальною площею 124,2 кв.м., житловою площею 100,7 кв.м., розташовані по вул. Глинки, 2 у м. Дніпропетровську; паркувальні місця №№ 37,загальною площею 26,6 кв.м., АДРЕСА_3 ; паркувальне місце АДРЕСА_4 ; паркувальне місце № НОМЕР_5 , загальною площею 23, 9 кв.м. по АДРЕСА_5 ; домоволодіння АДРЕСА_6 ; домоволодіння АДРЕСА_7 ; гараж літ. К, загальною площею 31,5 кв.м., що розташований по АДРЕСА_8 ; нежитлове приміщення № 4, загальною площею 67,9 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_8 ; нежитлову будівлю літ. Б-2, загальною площею 282,2 кв.м., в тому числі літ. БІ -1-прибудова, б-1 тамбур, літ. б, літ. бІ ганки з дашком, літ. бІІ- приямок, що розташоване по АДРЕСА_8 .

1.2. Не заперечувати проти оформлення ОСОБА_4 право власності на вищевказане нерухоме майно;

1.3. Передати всю необхідну документацію для оформлення за ОСОБА_4 права власності на вищевказане нерухоме майно;

1.4. Усунути перешкоди у користуванні зазначеним у п.1.1. нерухомим майном;

1.5. Зняти з реєстраційного обліку всіх осіб, що зареєстровані у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Дніпропетровській області;

1.6. Не пред`являти в подальшому вимог на вищевказане нерухоме майно.

2. ОСОБА_2 зобов`язується:

2.1.Визнати за ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно, а саме: домоволодіння АДРЕСА_9 та земельну ділянку, площею 0, 0441 га, кадастровий номер 1210100000:06:054:0015, розташоване по АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_10 ; квартиру АДРЕСА_11 ; квартиру АДРЕСА_12 ; квартиру АДРЕСА_13 ; квартиру АДРЕСА_14 ; квартиру АДРЕСА_15 ; квартиру АДРЕСА_16 ; земельну ділянку, площею 0, 0896 га кадастровий номер 1210100000:02:348:0005, що розташована по АДРЕСА_1 .

1.2. Не заперечувати проти оформлення ОСОБА_4 право власності на вищевказане нерухоме майно;

1.3. Передати всю необхідну документацію для оформлення за ОСОБА_4 права власності на вищевказане нерухоме майно;

1.4. Усунути перешкоди у користуванні зазначеним у п.1.1. нерухомим майном;

1.5. Зняти з реєстраційного обліку всіх осіб, що зареєстровані у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Дніпропетровській області;

1.6. Не пред`являти в подальшому вимог на вищевказане нерухоме майно.

3. ОСОБА_4 зобов`язується:

3.1. Прийняти у ОСОБА_1 нерухоме майно, зазначене у п. 1.1. цієї угоди;

3.2. Не пред`являти ОСОБА_1 в подальшому вимоги щодо повернення грошової суми у розмірі 1850000,00 грн. за договором позики від 01.11.2009 р., нотаріально посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я.

Рішенням приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни від 13.08.2015 року, за індексним номером 23657420, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за номером 10797179 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 702813212101).

Також, рішенням приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни від 13.08.2015 року за індексним номером 23656984, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за номером 10796908 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,0896 га з кадастровим номером 1210100000:02:348:0015, що находиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 702798712101).

Підставою для державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_4 стала ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.05.2015 року у справі № 200/6192/15-ц.

Однак, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 року у справі № 200/6192/15-ц вказана ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2015 року була скасована, справа повернута до того ж суду для повторного розгляду заяви щодо мирової угоди.

Далі, ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2016 року у справі № 200/6192/15-ц було закрито провадження за позовом ОСОБА_4 да ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Як вбачається з постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду віл 12.10.2016 по справі 804/14416/15, адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування рішень задоволено повністю.

Відповідно до резолютивної частини цього рішення, суд вирішив:

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни від 13.08.2015, за індексним номером 23657420, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.08.2015 внесений запис за номером 10797179 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 702813212101);

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни від 13.08.2015 за індексним номером 23656984, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.08.2015 внесений запис за номером 10796908 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,0896 га з кадастровим номером 1210100000:02:348:0015, що находиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 702798712101).

Однак, не зважаючи на скасування ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.05.2015 року у справі № 200/6192/15-ц, яка була підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 , а також скасування в судовому порядку рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого 01.11.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О.А., зареєстрованого в реєстрі за № 615, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 набув у власність житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, станом на день ухвалення рішення суду по даній справі, зареєстрованим власником спірного нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ,, є відповідач ОСОБА_3 .

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний висновок зроблений 23 грудня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 463/6249/16-ц, провадження № 61-14356св20 (ЄДРСРУ № 108059558).

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права (24 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 200/18309/18, провадження № 61-360св23 (ЄДРСРУ № 110395866)

При цьому Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц).

Таким чином, оскільки спірне нерухоме майно вибуло із власності позивачів без їхньої волі, на підставі судового рішення, яке було скасоване, таке майно підлягає витребуванню на користь позивачів від особи, яка є останнім набувачем цього майна - ОСОБА_3 , а отже позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині витребування майна із чужого незаконного володіння підлягають задоволенню.

При цьому, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

У зв`язку із цим, позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та про поновлення права власності шляхом поновлення записів про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки є неналежними способами захисту порушених прав позивачів, та не є необхідними для поновлення їх прав.

Щодо позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕР», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 25.11.2011 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу по справі № 6-5656/2011 за заявою ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, яким вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» борг за кредитним договором № 014/2636/2/08026 від 18.12.2007 року у розмірі 1 073 457,10 доларів США та третейського збору у розмірі 25 000,00 грн., виданий виконавчий лист.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.07.2014 року у справі № 6-5656/11 заяву Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про заміну сторони виконавчого провадження було задоволено, замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні у справі № 6-5656/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк» до ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків від 27.09.2011 року у справі № 845/11, на його правонаступника Публічне акціонерне товариство «Фідобанк».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.04.2021 року у справі № 6-5656/11 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» про заміну сторони виконавчого провадження було задоволено, замінено сторону виконавчого провадження - кредитора Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» по судовому рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2011 року у справі № 6-5656/1-2010 за заявою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.05.2022 року у справі № 6-5656/11 (провадження № 6/7557/74/22) заяву ТОВ «Фінанс Дніпро» про заміну сторони виконавчого провадження було задоволено, замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні у справі № 6-5656/11 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Дніпро» по судовому рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2011 року у справі № 6-5656/1-2010 за заявою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

29.09.2023 року між Новим стягувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» та Попереднім стягувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ДНІПРО» було укладено Договір №29/09/23-ДВ про відступлення прав вимоги за Кредитним договором з фізичною особою № 014/2636/2/08026 від 18.12.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариство «Ерсте Банк» (код ЄДРПОУ 34001693), відповідно до якого ТОВ «БІГКОМЕРЦ» отримало право вимоги виконання ОСОБА_2 боргових зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2022 року у справі № 6-5656/11 (провадження № 6/7557/74/22) заяву ТОВ «БІГКОМЕРЦ» про заміну сторони виконавчого провадження було задоволено, замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні у справі № 6-5656/11 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Дніпро» на Товариство з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» по судовому рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2011 року у справі № 6-5656/1-2010 за заявою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

01 липня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим О.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №8/0003/2022 з примусового виконання виконавчого листа від 10 травня 2022 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва в цивільній справі № 6-5656/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_2 .

В ході здійснення заходів примусового виконання, приватним виконавцем було встановлено наявність у ОСОБА_2 іпотечного майна, а саме: квартира АДРЕСА_17 .. Однак, згідно відповіді приватного виконавця, він позбавлений можливості звернути стягнення на зазначене іпотечне майно, у зв`язку із забороною, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування відповідного.

Пунктом 52 розділу VI ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Таким чином, у ТОВ «БІГКОМЕРЦ» відсутні правові підстави здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольнити свої грошові вимоги до ОСОБА_2 , в тому числі шляхом продажу на електронних торгах предмета іпотеки.

Як зазначає третя особа, тільки після ознайомлення з матеріалами даної справи №932/6353/22 було з`ясовано про існування іншого майна, зокрема житлового будинку (домоволодіння) з будівлями та спорудами та земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:02:348:0005 площею (га): 0.089 за адресою: АДРЕСА_1 , яке протиправно вибуло із власності ОСОБА_2 і за рахунок якого, ТОВ «БІГКОМЕРЦ» як кредитор має право та фактичну можливість здійснити виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ЗАТ КБ «Кредит-Дніпро» та ОСОБА_2 , посвідченого 28.08.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3489, ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,0896 га кадастровий номер 1210100000:02:348:0005, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ЗАТ КБ «Кредит-Дніпро» та ОСОБА_2 , посвідченого 28.08.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3483, ОСОБА_2 набув у власність домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ) на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:02:348:0005.

Далі, на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого 24.12.2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенком В.М., зареєстрованого в реєстрі за №5237, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ) на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:02:348:0005.

В подальшому право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2015 року у справі № 200/6192/15-ц, скасованої ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 року, а потім за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01.11.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О.А., зареєстрованого в реєстрі за №615.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Як вбачається із позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, 24.12.2011 року, тобто після прийняття рішення по справі №845/11 про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитним договором №014/2636/2/08026, та після видачі Дніпровським районним судом м. Києва 25.11.2011 року виконавчого листа на виконання цього рішення, ОСОБА_2 було укладено безоплатний договір дарування домоволодіння, яке належало йому на праві приватної власності, своїй матері (близькому родичу) - ОСОБА_1 .

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша, п`ята статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, у тому числі й тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Дарувальник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь іншої особи після виникнення в нього зобов`язання зі сплати грошових коштів, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно потерпілої сторони, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси потерпілого і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

В своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

В постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього грошового зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Також, в постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) вказано, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Встановивши, що відповідач, відчужуючи належні йому на праві власності будинки своїм синам та дружині, був обізнаний про наявність невиконаних зобов`язань по поверненню позики та судового спору, передбачав можливе стягнення з нього на користь позивача заборгованості за договорами позики, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що боржник усвідомлював негативні наслідки для себе у випадку задоволення позовних вимог та мав намір всупереч інтересам кредитора уникнути цих наслідків. Такі дії відповідача не можна визнати добросовісними у розумінні пункту 6 частини першої та частини третьої статті 3 ЦК України. З`ясувавши, що при укладенні оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, дії сторін вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховування майна від звернення стягнення при виконанні в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з відповідача, отже правова мета оспорюваних договорів дарування є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочинами (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.

Аналогічні висновки були зроблені Верховним Судом у постановах від 14 вересня 2022 року у справі № 369/8077/19 (провадження № 61-21207св21) та від 19 квітня 2023 року у справі № 501/1857/18 (провадження № 61-9514св22).

У зв`язку із цим, суд вважає, що укладання безоплатного договору дарування 24.12.2011 року житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало боржнику - ОСОБА_2 на праві приватної власності, своїй матері (близькому родичу) - ОСОБА_1 , вже після ухвалення судом рішення про стягнення з цього боржника значної суми заборгованості за кредитним договором, мало на меті не реальне намагання боржника подарувати своє майно іншій особі, а саме уникнути відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за кредитним договором, та позбавити кредитора можливості виконати рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок цього майна.

За таких обставин, договір дарування від 24.12.2011 року житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 24.12.2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенком В.М., зареєстрований в реєстрі за №5237, має всі ознаки фраудаторного, а отже фіктивного договору, і тому підлягає визнанню недійсним.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.11.2019р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О.А., та зареєстрованого в реєстрі за №615 суд зазначає наступне.

Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. До аналогічного правового висновку приходить Верховний Суд в постанові від 11.06.2014 року в справі № 6-52цс14, із яким погодилась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.12.2018 року в справі № 522/2201/15-ц (провадження 14-179цс18).

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно із ч. ч. 1 та 2 ст. 202 ЦПК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно із ч. 1 ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ч. 1 ст. 658 ЦК України).

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

В пункті 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Як вже було зазначено вище, спірне нерухоме майно вибуло із власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 поза їхньою волею, на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване.

Враховуючи викладені обставини справи, норми чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду, у зв`язку із відсутністю волевиявлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на відчуження спірного майна, то і подальші всі правочини укладені ОСОБА_4 є недійсними, оскільки суперечать нормам чинного законодавства.

ОСОБА_4 набув право власності на спірне нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.05.2015 року в цивільній справі № 200/6192/15-ц, яка була 15.10.2015 року скасована ухвалою суду апеляційної інстанції.

Як встановлено судовими рішеннями, а саме ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2016 року в цивільній справі № 200/6192/15-ц у ОСОБА_4 ніколи не було взаємовідносин із ОСОБА_2 ; ОСОБА_4 не звертався до суду із позовною заявою, яка була предметом розгляду справи № 200/6192/15-ц; він не укладав жодних договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості із ОСОБА_5 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2016 року в цивільній справі № 200/6192/15-ц провадження в даній справі було закрито.

Вказаною ухвалою суду було встановлено: «Як вбачається з позовної заяви, яка міститься на а.с. 1 - 2 цивільної справи, ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з вимогами до ОСОБА_2 про стягнення з неї заборгованості за договором позики від 01.11.2009 року в сумі 1 850 000,00 грн.

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні, він договір позики з ОСОБА_2 ніколи не укладав, позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення боргу у сумі 1 850 000,00 грн. не складав, не підписував і з такою позовною заявою до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ніколи не звертався, в зв`язку з чим відмовився від даного позову та просив закрити провадження у справі».

Також, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебувала справа №201/6797/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Дніпро» до ОСОБА_4 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Днепроградстрой» про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання незаконним та скасування рішення, припинення права власності та поновлення запису про реєстрацію права власності.

Під час розгляду зазначеної справи ОСОБА_4 була подана заява про визнання позовних вимог, в якій він зазначав, що жодної мирової угоди у судовій справі №200/6192/15-ц з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ОСОБА_4 не укладав та не підписував; не мав ніколи жодних правових відносин з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; не укладав жодних договорів позики, розписок, не звертався до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із жодним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Викладене підтверджує відсутність взагалі будь-яких взаємовідносин між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відтак і правових підстав набуття ОСОБА_4 права власності на спірне майно, а також його правоздатності на укладення договору купівлі-продажу вказаного майна від 01.11.2019 року із ОСОБА_5 .

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім передбачених законом і договірних) домовленості i зобов`язання стосовно відповідачів відносно договору, предмета спору, а відповідачі не довели незаконність дій позивача.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

При таких обставинах суд вважає можливим визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01.11.2019р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О.А., та зареєстрований в реєстрі за №615.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, 202, 203, 215, 234, 526, 611, 610, 629, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (державний реєстратор) Міссіяж Олена Анатоліївна, державний реєстратор Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області Дубовик Андрій Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ», про витребування майна із чужого незаконного володіння, задовольнити частково.

Витребувати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 31.05.2006, видавник: Шосткинський МРВ УМВС України в Сумській області, країна громадянства: Україна) - житловий будинок (домоволодіння) з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 702813212101.

Витребувати на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) з чужого незаконного володіння (РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 31.05.2006, видавник: Шосткинський МРВ УМВС України в Сумській області, країна громадянства: Україна) - земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:02:348:0005 площею (га): 0.0896, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 702798712101, за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн.

Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (державний реєстратор) Міссіяж Олена Анатоліївна, державний реєстратор Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області Дубовик Андрій Олександрович про визнання договорів недійсними, задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір дарування від 24.12.2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенком В.М. та зареєстрований в реєстрі за №5237.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01.11.2019р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О.А., та зареєстрований в реєстрі за №615.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» (Код ЄДРПОУ: 43239993) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 342,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» (Код ЄДРПОУ: 43239993) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 342,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» (Код ЄДРПОУ: 43239993) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 342,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГКОМЕРЦ» (Код ЄДРПОУ: 43239993) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 342,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дати складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя Ігор КОНДРАШОВ