Постанова

від 21.02.2025 по справі 372/630/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 372/630/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/4191/2025

Головуючий у суді першої інстанції Т.В. Проць

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

21 лютого 2025 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання: Комар Л.А.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Деремезна-

Агро»

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Роза-Л»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роза-Л», подану представником Клапчуком Федором Петровичем,

на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Т.В. Проць в приміщенні Обухівського районного суду Київської області.

та додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Т.В. Проць в приміщенні Обухівського районного суду Київської області,

в с т а н о в и в :

В лютому 2024 року ТОВ «Деремезна-Агро» звернулось до суду із позовом до ТОВ «Роза-Л» про витребування земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 . Мотивувало вказаний позов тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223183000:03:002:0022, яка знаходиться на території Обухівської міської ради. 01.04.2014 року між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 20 щодо даної земельної ділянки строком на 10 років, на підставі якого державним реєстратором винесено рішення від 21.06.2014 року № 13943286 та до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право № 6089733 (спеціальний розділ) від 17.06.2014 року на земельну ділянку за ТОВ «Деремезна-Агро». 07.04.2017 року наказом Міністерства юстиції України № 1184/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» скасовано рішення від 21.06.2014 року № 13943286. 10.04.2017 Департамент державної реєстрації скасував в Державному реєстрі прав запис про інше речове право № 6089733. 09.02.2021 року ТОВ «Роза-Л» та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі № б/н на спірну земельну ділянку площею 2,0000 га строком на 10 років, на підставі якого до Державного реєстру прав внесено запис про інше речове право № 47281523 від 05.07.2022 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17.10.2022 року у справі № 372/1072/20, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1184/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 07.04.2017 року, зокрема, в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.06.2014 року № 13943286, та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасування державної реєстрації іншого речового права № 6089733 (спеціальний розділ) від 17.06.2014 року. 17.11.2023 року ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди землі № 20 від 01.04.2014 року, за якою, зокрема, збільшено (продовжено) строк дії договору на 16 років з моменту підписання цієї додаткової угоди, тобто до 17.11.2039 року. Вважає, що право оренди ТОВ «Деремезна-Агро» є дійсним, а тому земельна ділянка підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння та користування на користь позивача.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2024 року позов ТОВ «Деремезна-Агро» задоволено.

Витребувано на користь ТОВ «Деремезна-Агро» (ЄДРПОУ 39046613) у тимчасове (строкове) володіння та користування земельну ділянку з кадастровим номером 3223183000:03:002:0022, орендарем якої є ТОВ «Деремезна-Агро», згідно з договором оренди від 01 квітня 2014 року № 20, укладеним між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 .

Стягнуто із ТОВ «Роза-Л», ОСОБА_1 на користь ТОВ «Деремезна-Агро» сплачений судовий збір у розмірі 1514 грн. 00 коп. з кожного.

Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року стягнуто з ТОВ «Роза-Л», ОСОБА_1 на користь ТОВ «Деремезна-Агро» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі по 2 500 грн. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «Роза-Л» через свого представника Клапчука Ф.П., подано апеляційну скаргу, у якій відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що договір оренди земельної ділянки від 01.04.2014 № 20 між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223183000:03:002:0022 фактично укладний не був, оскільки ОСОБА_1 його не підписувала та не виявляла свого волевиявлення на настання наслідків, що цим договором обумовлені.

Апелянт зауважує, що коли сторона не виявила свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

На думку апелянта ОСОБА_1 не підписувала договору оренди землі з позивачем від 01.04.2014 № 20 та не надавала своєї згоди на його укладення, так само як і на укладення додаткової угоди до договору від 17.11.2023. Відповідач вважає, що зазначені договори між позивачем та ОСОБА_1 не укладені, а правовідносини за ними не виникли.

ТОВ «Деремезна-Агро» через свого представника Плаксія Р.В. подано відзив на апеляційну скаргу.

Позивач зазначає, що апелянт не надав суду достатніх, беззаперечних, належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 власносручно не підписувала договори та не висловлювала своєї згоди на укладення договору оренди землі від 01.04.2014 № 20 та додактової угоди від 17.11.2023.

Зауважує, що за загальним правилом доказуваня, визначеним ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що а ні ОСОБА_1 , а ні представником ТОВ «Роза-Л» не було подано до суду висновку почеркознавчої експертизи, якою встановлено, що підписи в договорі оренди землі від 01.04.2014 № 20 та додатковій угоді від 17.11.2023 виконані не ОСОБА_1 , а також не подавалося до суду клопотання про призначення відповідної почеркознавчої експертизи.

Представник відповідача ТОВ «Роза-Л» у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялось у відповідності до вимог закону, але явку свого представника для участі в судовому засіданні не забезпечило. Будь - яких заяв, клопотань від ТОВ «Роза-Л» на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Представник позивача ТОВ «Деремезна-Агро» у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи Товариство повідомлялось у відповідності до вимог закону, але явку свого представника для участі в судовому засіданні не забезпечило. Будь - яких заяв, клопотань від ТОВ «Деремезна-Агро» на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Враховуючи те, що позивач ТОВ «Деремезна-Агро» та відповідач ТОВ «Роза-Л» повідомлялись про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Роза-Л», подана представником Клапчуком Ф.П. , задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серї ЯГ № 198456 від 01.03.2011 року, є власником земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223183000:03:002:0022, яка знаходиться на території Обухівської міської ради (колишньої Деремезнянської сільської ради) Обухівського району Київської області.

01.04.2014 року між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 , було укладено договір оренди землі № 20 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223183000:03:002:0022 строком на 10 років, на підставі якого державним реєстратором реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. було винесено рішення від 21.06.2014 року № 13943286 та до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право № 6089733 (спеціальний розділ) від 17.06.2014 на земельну ділянку за ТОВ «Деремезна-Агро».

07.04.2017 наказом Міністерства юстиції України № 1184/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» скасовано рішення від 21.06.2014 року № 13943286, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. (п.37). Виконання наказу покладено на Департамент державної реєстрації та нотаріату.

10.04.2017 Департамент державної реєстрації скасував в Державному реєстрі прав запис про інше речове право № 6089733 (спеціальний розділ) від 17.06.2014 року.

09.02.2021 року між ТОВ «Роза-Л» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № б/н на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223183000:03:002:0022 строком на 10 років, на підставі якого до Державного реєстру прав внесено запис про інше речове право № 47281523 від 05.07.2022 року на земельну ділянку за ТОВ «Роза-Л» до 09.02.2031 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року у справі № 372/1072/20, залишеним в силі постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1184/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 07.04.2017 року, зокрема, в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.06.2014 року № 13943286, прийнятого державним реєстратором реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л., та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасування державної реєстрації іншого речового права № 6089733 (спеціальний розділ) від 17.06.2014 року.

Таким чином право на оренду земельної ділянки за ТОВ «Деремезна-Агро» було відновлено.

17.11.2023 року між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди землі № 20 від 01.04.2014 року, за якою, зокрема, пунктом 2 збільшено (продовжено) строк дії договору на 16 років з моменту підписання цієї додаткової угоди, тобто до 17.11.2039 року.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що оскільки 05.07.2022 в Державному реєстрі прав було здійснено державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Роза-Л» на спірну земельну ділянку, а тому власник земельних ділянок та відповідач, до закінчення строку дії договору оренди, укладеного з позивачем, вчинили дії, які перешкоджають ТОВ «Деремезна-Агро» користуватися спірною земельною ділянкою.

Суд дійшов висновку, що одна й та сама ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року по справі № 734/336/17).

Оскільки, згідно умов договору оренди землі від 01.04.2014, зі змінами від 17.11.2023, строк його дії закінчується 17.11.2039, то на час ухвалення рішення суду позивач, як первинний орендар, має чинне право оренди та зможе його зареєструвати. Та враховуючи, що позивач 07.08.2014 зареєстрував своє право оренди на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то він у праві заявити вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря, без визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За умов ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 2 ст. 631 ЦК України, передбачено, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються, то з 01 січня 2013 року (редакція ч.3 ст. 640 ЦК України) моментом укладення договорів оренди землі є саме його підписання, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше.

Таким чином, з 01 січня 2013 року договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХІУ.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону № 161-XIV).

Згідно ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗК України).

Таким чином, використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» (надалі - Закон № 161-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 161-XIV, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Згідно договору оренди землі від 01.04.2014 року, зі змінами від 17.11.2023 року, строк їх дії до 17.11.2039 року.

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 629 ЦК Кодексу, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 2-3 ч. 2 ст. 24 Закону № 161-ХГУ, орендодавець зобов`язаний: при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Статтею 25 Закону № 161-ХГУ визначено, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно умов п. 12.2 договору оренди, ч. 1-2 ст. 31 Закону № 161-ХГУ та п. «а», «в», «е» ч. 1 ст. 141 ЗКУ, підставами для автоматичного припинення права користування спірною земельною ділянкою є: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що: «у частині п`ятій статті 6 Закону № 161-XIV (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV.

Так, 01.04.2014 між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 було укладнено договір оренди землі строком на 10 років. 17.11.2023 між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди землі № 20 від 01.04.2014, за яким, зокрема п. 2 збільшено строк дії договору на 16 років з моменту підписання додаткової угоди.

Власниця земельної ділянки - відповідачка ОСОБА_1 не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Деремезна-Агро», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень апелянтом не надано як до суду першої так і до апеляційної інстанцій, тому підстав для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним, колегія суддів не вбачає.

Разом з цим, наказом Міністерства юстиції України № 1184/5 від 07.04.2017 року скасовано рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права оренди за позивачем, в тому числі і на спірну земельну ділянку, та скасовано в Державному реєстрі прав відповідний запис про інше речове право 07.04.2017 року, зокрема, в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку та скасовано в Державному реєстрі прав скасування відповідної державної реєстрації іншого речового права.

Встановлено, що 05.07.2022 року в Державному реєстрі прав було здійснено державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Роза-Л» на спірну земельну ділянку, а тому власник земельних ділянок та відповідач, до закінчення строку дії договору оренди, укладеного з позивачем, вчинили дії, які перешкоджають ТОВ «Деремезна-Агро» користуватися спірною земельною ділянкою.

Окрім цього, одна й та сама ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року по справі № 734/336/17).

Оскільки, згідно умов договору оренди землі від 01.04.2014, зі змінами від 17.11.2023, строк його дії закінчується 17.11.2039, то на час ухвалення рішення суду позивач, як первинний орендар, має чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

Визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади унеможливлює його застосування саме з моменту його прийняття. Даний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 10 березня 2020 року по справі № 160/1088/19.

Внаслідок визнання незаконним і скасування частини наказу Міністерства юстиції України № 1184/5 від 07.04.2017 року право оренди позивача за договором оренди землі від 01.04.2014 року № 20 є дійсними з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Деремезна-Агро» на спірну земельну ділянку, оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що:

«щодо вимоги про витребування земельної ділянки в третьої особи, то первісний орендар може заявити таку вимогу лише в тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем.

У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря.

Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У статті 27 Закону № 161-XIV як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки у своє тимчасове (строкове) володіння.

Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди.

У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається судом встановлено, що речове право зареєстровано за позивачем на підставі договору оренди землі № 20 від 01.04.2014 року, укладеним між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223183000:03:002:0022 строком на 10 років. На підставі якого державним реєстратором реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. було винесено рішення від 21.06.2014 року № 13943286 та до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право № 6089733 (спеціальний розділ) від 17.06.2014 на земельну ділянку за ТОВ «Деремезна-Агро».

Відповідно додаткової угоди від 17.11.2023 укладеної між ТОВ «Деремезна-Агро» та ОСОБА_1 до договору оренди землі № 20 від 01.04.2014 року, за якою, зокрема, пунктом 2 збільшено (продовжено) строк дії договору оренди земельної ділянки на 16 років з моменту підписання цієї додаткової угоди, тобто до 17.11.2039 року.

Отже, орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами. Тобто орендар має абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки у своє тимчасове (строкове) володіння. Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння; у позивача право оренди земельної ділянки закінчується у листопада 2039 року. Власник земельної ділянки ділянки - відповідач ОСОБА_1 , не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Деремезна-Агро», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень ТОВ «Роза-Л» не надано, тому підстави для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи розірваним відсутні.

За таких обставин, судом зроблено правильний висновок про наявність правових підстав для витребування земельної діялянки із чужого незаконного володіння.

Тому оскаржене рішення суду є законним та обгрунтованим.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 24.09.2024 відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції від 24.09.2024 залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Щодо апеляційної скарги ТОВ «Роза-Л», поданою представником Клапчуком Ф.П. на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року колегія суддів зазначає наступне.

Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем через підсистему «Електронний суд» була подана до суду першої інстанції заява від 26.09.2024 про відшкодування витрат на правничу допомогу, копія якої разом із доданими документами була направлена відповідачу (а.с. 150-156).

Таким чином, ТОВ «Роза-Л» було обізнано про ту обставину, що суд першої інстанції розглядатиме заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача судових витрат.

Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини «Хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття б Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею б § 1 Конвенції були порушені. У цьому відношенні Суд вважає вражаючим, що, знаючи про труднощі з доставкою кореспонденції в минулому або принаймні, про твердження органів влади щодо цього, заявниця залишалася досить пасивною і не вжила жодних заходів, спрямованих на те, щоб надіслана їй кореспонденція дійшла до неї. Вона також не зверталася до судів із жодним запитом щодо стану провадження, хоча була велика ймовірність того, що інша сторона оскаржить рішення, ухвалене на користь заявниці. У зв`язку з цим Суд нагадує, що зацікавлена сторона зобов`язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження і справі». (Svdorenko v. Ukraine (dec.), по/ 73193/12, 18 February 2021).

З наведеного слідує, що твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника відповідача не заслуговує на увагу, оскільки відповідач, знаючи про стягнення з нього витрат на правничу допомогу, не проявив старанності у захисті своїх інтересів і не вжив необхідних заходів для ознайомлення з рухом провадження у справі.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до вказаних вимог ст. 137 ЦПК України позивачем була подана до суду першої інстанції заява від 26.09.2024 про відшкодування витрат на правничу допомогу. В матеріалах справи наявний договір № 126/Ц про надання аправнимчої (правової) допомоги від 29.01.2024 укладений між Адвокатським бюро «Романа Плаксія» та ТОВ «Деремезна-Агро», акт про надання правничої допомги від 28.08.2024, розрахунок витрат на правничу допомогу від 28.08.2024, в якому зазначено, що розмір витрат наданої правничої допомоги «Клієнту» адвокатом «Бюро» - Плаксієм Р.В. склав 15 000,00 грн. (а.с. 130-135).

Таким чином, позивачем були надані суду першої інстанції докази укладення договору про надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена та підлягає сплаті.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 5 та 6 ст. ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач не подав суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Однак, як вбачається з додаткового рішення суду, судом було зменшено розмір витрат на правничу допомогу з 15 000 грн., до 5 000 грн.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції додаткове рішення суду першої інстанції від 09 жовтня 2024 року залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роза-Л», подану представником Клапчуком Федором Петровичем, залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2024 року та додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О. І. Шкоріна